4. Держава, її сутність, походження та роль у життєдіяльності суспільства.

Виникнення держави пов’язано з соціальним розподілом діяльності, коли виникає необхідність у створенні спеціального апарату управління для організації владних відносин у суспільстві.

Держава – основний інститут політичної системи суспільства, що здійснює організацію, управління та контроль спільною діяльністю і відносинами між соціальними групами, класами, асоціаціями та окремими індивідами. Вона є центральним інститутом влади в суспільстві і концентрованим здійсненням цією владою політики.

Основні характерні ознаки держави:

1. організація влади за територіальним принципом, тобто наявність певної території, кордонів, що фіксують межі держави і її юрисдикцію, що поширюється на всіх, хто проживає на цій території;

2. поділ населення за ознаками території проживання, тобто громадянином держави може бути той, хто пов'язаний з її територією;

3. наявність публічної влади, (наявність державних чиновників);

4. публічна влада не виражає інтересів усієї маси населення, при цьому видаючи інтереси панівних верств за загальнонародні;

5. право і можливість здійснювати внутрішню і зовнішню політику від імені всього суспільства, претензія на захист загального інтересу;

6. монопольне право на легальний примусовий вплив та застосування сили щодо населення в межах своєї території, застосування сили іншими інституціями чи індивідами суворо забороняється і переслідується державними органами;

7. виключне право на видання законів та впровадження правових норм обов’язкових для всього населення;

8. наявність особливої системи органів, установ та знарядь примусу населення до виконання розпоряджень держ. влади – армія, суд, тюрми, прокуратура, податкова служба і т.д.;

9. виключне право держави на збирання податків і зборів з населення, необхідних для формування держ. бюджету, утримання держ. апарату, здійснення функцій держ. влади в різних сферах;

10. наявність суверенітету, тобто верховенства держ. влади в межах її території, самостійність у міжнародних відносинах, проведенні зовнішньої політики.

Сукупний сенс функції держави в суспільному житті виражає головна мета її існування – забезпечення цілісності та стабільності існування і розвитку суспільства.

5. Форми державного устрою та правління. Поняття політичного режиму. Демократія і тоталітаризм.

На основі визначення класової природи правлячих сил виділяють історичні типи держави: рабовласницька, феодальна, буржуазна і соціалістична.

Державний устрій має певну форму, яка характеризує організацію державної влади.

Форми державного правління. Під цим поняттям розуміють організацію верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємовідносин з населенням. Існують дві основні форми державного правління – монархічна та республіканська.

При монархічній формі правління формальним джерелом влади є одна особа – монарх. Цей пост глави держави успадковується.

В рамках монархічної форми держ. правління можна виділити такі її види:

• абсолютна монархія (вся влада належить главі держави – Саудівська Аравія, Оман, Катар та ін.);

• конституційна монархія, (влада монарха обмежена і він виконує функції глави виконавської влади – Йорданія, Марокко, Кувейт чи лише представницькі функції символу нації та держави – більшість європейських монархій);

• теократична монархія (глава держави є одночасно і главою церкви – Ватикан).

При республіканській формі правління влада належить народу. Для цієї форми характерним є чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову. В межах республіканської форми правління виділяються:

• парламентська республіка (створення уряду вищим законодавчим органом влади – парламентом, контроль за діяльністю виконавчої влади з боку законодавчої);

• президентська республіка (наявність президента, який одночасно є главою держави та главою виконавчої влади. Президент наділений правом законодавчої ініціативи, розпуску парламенту, домінуючої ролі у формуванні уряду і призначення його глави.)

• У багатьох країнах існує змішана форма республіки, яка має назву президентсько-парламентської (Австрія, Португалія, Польща). Для такої форми характерним є прагнення поєднати парламентський контроль за діяльністю уряду з перевагами сильної президентської влади.

Територіально-організаційна структура держави, яка встановлює порядок поділу держави на частини та відносини між центральними та місцевими органами влади в науці має назву форми державного устрою. За цією ознакою держави мають такий поділ:

1. Унітарна держава. Це єдина, політично однорідна держава, адміністративно-територіальні одиниці якої не мають власної державної влади. Найважливіша ознака – в ній функціонують єдині для всієї держави системи права, організації та побудови органів влади, єдина конституція.

2. Федеративна держава. Це єдина союзна держава, в якій національні та територіальні державні утворення мають суверенітет і зберігають певну політичну самостійність в межах поділу повноважень між ними та союзними (федеральними) органами влади.

3. Конфедерація. Це союз суверенних держав, які, зберігаючи незалежність свого існування, об’єдналися для досягнення певних спільних цілей(зовнішньополітичних, військових), для координації своїх дій.

4. Імперія. Держава, що об’єднує кілька підпорядкованих центральній владі держав, або народів, примусово інтегрованих в єдину систему політичних, економічних, соціальних та духовних взаємозв’язків. Виникає внаслідок загарбання територій, колонізації.

Важливим для вияснення характеру організації держ. влади є поняття політичний режим. Під цим терміном розуміється сукупність способів і методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави.

На характер політичного режиму впливає рівень стабільності суспільства, економічні, культурні, соціальні фактори та історичні традиції. Їх сукупність визначає типологію політичних режимів, серед яких виділяють демократичний, авторитарний та тоталітарний.

Демократія (грець. демос – народ та краток – правління) у буквальному розумінні – влада народу. У найбільш вживаному значенні – форма політичного, державного устрою, яка випливає з визнання народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади, його права брати участь у вирішенні державних справ, з визнанням принципів свободи, рівності та ін. прав людини.

Авторитаризм (лат. – вплив, наказ, цілковита влада) – характеризується зосередженням необмеженої влади в руках окремих осіб, обмеженням політичних прав та свобод громадян, незаперечним підпорядкуванням владі всіх соціальних структур.

Тоталітаризм (лат. тоталіс – цілий, повний) – тип політичного режиму, для якого найхарактернішою ознакою є повний (тотальний) контроль за всіма основними сферами життєдіяльності суспільства, монополізація всієї влади в руках однієї політичної партії, яка, в свою чергу, перебуває під повним контролем свого лідера (вождя, фюрера), фактична ліквідація конституційних прав та свобод, репресії проти опозиційних сил, монополія на інформацію, знищення громадянського суспільства.