Тема: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИБІР УКРАЇНИ

1. Вихід України на міжнародну арену

Важливою функцією незалежної держави є самостійна зовнішня політика.

Проголошення незалежності вивело Україну на міжнародну арену. При цьому незалежна Україна виступила як правонаступниця Української РСР і зберегла за собою усі позиції в міжнародних організаціях, до яких вона входила раніше. Молода держава прагнула домогтися визнання світового співтовариства, що є цілком природним для кожної суверенної країни, бо це важлива передумова її існування.

Першим міністром закордонних справ незалежної України став кадро­вий дипломат Анатолій Зленко. Під його керівництвом відбувалася розбу­дова Міністерства, яке переїхало в престижне приміщення на Михайлів­ській площі (колишній будинок ЦК комсомолу України). За короткий час було сформовано кадри дипломатичних працівників, які забезпечили функціонування українських представництв за кордоном.

Головні засади зовнішньої політики молодої держави визначалися в цей час Декларацією про державний суверенітет України. У розділі «Міжна­родні відносини» Декларації проголошувався демократичний і миролюб­ний характер зовнішньої політики, формулювалися її стратегічні напрями.

Зовнішня політика України на початку незалежності була особливо тіс­но пов'язана з внутрішньою і спрямовувалася на виконання таких завдань:

утвердження і розвиток України як молодої демократичної держави; збере­ження територіальної цілісності та недоторканності кордонів; забезпечення економічних і політичних позицій в світі; поширення позитивного іміджу держави на міжнародній арені. Україна засуджувала війни як знаряддя міжнародної політики і прагнула вирішувати міжнародні суперечки лише мирним шляхом. Вона не висувала територіальних претензій до сусідів і не визнавала територіальних претензій до себе.

До прийняття Декларації про державний суверенітет республіка фактично не укладала міжнародних двосторонніх договорів, хоча й була наділена таким правом відповідно до Конституції У РСР та Конституції СРСР. Але це право, як і чимало інших, мало суто формальний характер. З осені 1990 р. становище почало змінюватися. «Першою ластівкою» став підписаний 19 листопада 1990 р. Договір про основи відносин з Російською Федерацією.

Здобуття незалежності й припинення існування СРСР створили цілком легітимні умови для зовнішньополітичної діяльності України на якісно но­вих засадах - самостійності й рівноправності у міжнародних відносинах.

Першим кроком на шляху до повноправного членства у світовому співто­варистві стало визнання України зарубіжними державами. Вже 2 грудня 1991 р. незалежну Україну визнала Польща, 3 грудня - Угорщина і Фран­ція, 4 грудня - Литва і Латвія, 5 грудня - відразу п'ять держав, серед яких Росія. Останнє особливо важливе: цей акт світове співтовариство зрозумі­ло як визнання того факту, що вороття до Союзу більше не буде. На початок 1993 р. Україну як незалежну державу визнали 132 держави Європи, Азії, Африки і Латинської Америки, з яких 106 встановили з нею дипломатичні зв'язки. На цей час республікою було підписано 26 міждержавних і 90 між­урядових договорів і угод.

Серед цих документів особливо важливе значення мали договори з су­сідніми країнами, в яких фіксувалися дружні, добросусідські відносини, непорушність кордонів і відсутність територіальних претензій один до од­ного. Такі договори 1991-1993 pp. були підписані з Польщею, Словаччиною і Угорщиною. Що ж до Румунії, то відносини з нею на початку 1990-х років перебували у стані невизначеності. І хоча Румунія визнала Україну і вста­новила з нею 1 лютого 1992 р. дипломатичні відносини, офіційні румунські кола ухилялися від визнання існуючих кордонів і підписання широко­масштабного договору з Україною. Суть проблеми кордонів України з РФ, Білорусією і Молдавією полягала в необхідності їх демаркації і демілітації, тобто уточнення на місцевості. Робота ця в 1991-1994 pp. ще не почалася.