У 1939 р. відбулися англо-франко-радянські переговори. Велика Британія і Франція намагалися не допустити зближення СРСР і Німеччини, а тому затягували переговори. СРСР використовував переговори для тиску на Німеччину під час укладання політичного й економічного договору.

Висновок: політика Франції була недалекоглядною. Вона намагалася відвернути загрозу світової війни територіальними поступками Німеччині.

4. Відмова Німеччини від дотримання статей Версальського договору.

1. Після приходу до влади у 1933 р. нацистський режим почав переглядати умови Версальського договору, за яким Німеччина позбавлялася свої колоній і повинна була виплачувати величезні суми репарацій.

2. Жовтень 1933 р. На конференції з питань роззброєння Німеччина в ультимативній формі вимагала скасувати військові статті Версальського договору і надати їй «рівні права» на озброєння. Після відмови німецька делегація залишила конференцію, а через деякий час вийшла з Ліги Націй.

3. Січень 1935 р. Проведено референдум у Саарській області, яка протягом 15 років перебувала під управлінням Ліги Націй (а продукт праці шахтарів надходив до Франції в рахунок репарацій), про возз’єднання з Німеччиною.

4. 1 березня 1935 р. Саарська область відійшла до Німеччини (за це висловилося 90% населення). Промислова база Німеччини значно зміцніла.

5. Лютий 1935 р. Гітлер оголосив про створення в Німеччині військової авіації, що суперечило рішенням Версальського договору.

6. 7 березня 1936 р., порушивши Рейнський гарантійний пакт, Німеччина ввела війська до демілітаризованої зони вздовж кордону з Францією. Хоча пакт установлював зобов’язання Великої Британії та Франції на випадок порушення статусу Рейнської демілітаризованої зони негайне втручання, уряди цих держав ніяк не прореагували на дії Німеччини.

Висновок: - Німеччина в односторонньому порядку переглянула низку статей Версальського договору.

- Односторонній розрив Німеччиною Версальського договору

не зустрів належного опору правлячих кіл Великої Британії, Франції, США.

- Західні країни були пасивними. Вони намагалися відвернути

загрозу від своїх держав і спрямувати її проти СРСР.

Замість того, щоб змусити Німеччину вивести свої війська з Рейнської області, їй дали можливість без жодного пострілу окупувати цю область і зайняти позиції безпосередньо біля кордонів Франції та Бельгії.

5. Експансіоністські претензії Італії.

1. У 30-х рр.. у плани фашистів входило встановлення контролю Італії над усім Середземномор’ям та експансія на Близькому Сході. Вони хотіли перетворити Середземне море на «внутрішнє озеро» Італії.

2. Особливу активність Італія проявила на Балканах і в басейні Дунаю. Вона хотіла підкорити собі країни Балканського півострова і Близького Сходу, частину Східної і Північної Африки.

3. Наприкінці 1934 р. Муссоліні розпочав підготовку для загарбання Ефіопії, яка мала військово-стратегічне значення для панування в Африці. Використовуючи протиріччя між Францією та Німеччиною, Муссоліні досяг зближення з Францією і підписав у січні 1935 р. угоду, що фактично означала згоду Франції на італійську агресію проти Ефіопії.

4. 1937 р. До Антикомінтернівського пакту, підписаного 1936 р. Німеччиною і Японією, приєдналася Італія.

6. Зовнішньополітична доктрина срср.

1. Радянський союз провадив двоїсту зовнішню політику, про яку свідчать радянсько-німецькі відносини у 20-х рр.. ХХ ст.. Між СРСР і Німеччиною було декілька таємних домовленостей у військовій сфері, які суперечили статтям Версальського договору. Наприклад, німецькі збройні сили створили на території СРСР низку шкіл:

танкову – в Казані

військово-повітряну – в Липецьку

військово-хімічну – в Саратові.

У свою чергу, радянські військові навчалися в німецьких навчальних військових закладах.

Успішно розвивалося й економічне співробітництво:

• у 1931-1932 рр. СРСР займав перше місце з імпорту машин із Німеччини;

• у 1932 р. до СРСР надійшло 43% німецького експорту.

2. Прихід А. Гітлера до влади у 1933 р. призвів до погіршення радянсько-німецьких відносин.

3. Грудень 1933 р. Були визначені основні принципи радянської зовнішньої політики:

• дотримання нейтралітету;

• невтручання у будь-які воєнні конфлікти;

• політика «умиротворення» стосовно Німеччини та Японії

• конкретні заходи у створенні системи колективної безпеки в Європі під егідою Ліги Націй.

4. Така зовнішня політика змінила становище СРСР на міжнародній арені. Радянський союз поступово почав брати більш активну участь у міжнародному співробітництві:

• у листопаді 1933 р. СРСР був визнаний США;

• 1934 р. СРСР прийнято до Ліги Націй;

• 2 травня 1935 р. в Парижі був підписаний франко-радянський договір про взаємодопомогу на випадок війни. Ефективність договору була обмеженою, оскільки не було підписано окремої військової конвенції.

• 1935 р. СРСР підписав договір про взаємодопомогу з Чехо-Словаччиною. Проте в окремій статті зазначалося, що допомога СРСР Чехо-Словаччині могла надаватися одночасно з наданням допомоги Францією.

Виникнення двох вогнищ війни.

1. Зростання агресивності Японії, загарбання нею Північно-Східного Китаю.

1. Японія претендувала на лідерство на Далекому Сході та в усій Азії. Саме вона першою стала на шлях війни, вибрала об’єктом агресії Маньчжурію.

2. На початку 30-х рр.. Японія підготувалася до захоплення Маньчжурії. Приводом для вторгнення став вибух на залізниці неподалік м. Мукдена (вересень 1931 р.). Японські війська, які були зосереджені вздовж Південно-Маньчжурської залізниці, вже через годину після вибуху почали наступ на китайські гарнізони в Мукдені та інших містах Північно-Східного Китаю.

3. Протягом трьох місяців Японія окупувала Маньчжурію і на захопленій китайській території навесні 1932 р. створила маріонеткову державу Маньчжоу-го на чолі з імператором Китаю Пу І, скинутим революцією 1911-1912 рр.

4. Після завоювання Північно-Східного Китаю, Японія 27 березня 1933 р. вийшла з Ліги Націй.

Висновок: внаслідок японської агресії в Китаї на Далекому Сході утворилося небезпечне вогнище війни.

2. Підготовка Німеччини до війни.

1. Після приходу А. Гітлера до влади Німеччина почала активно готуватися до війни за поділ сфер впливу.

2. Із 1933 по 1936 р. в Німеччині було збудовано майже 300 військових заводів.

3. У 1933-1939 рр. бюджетні видатки на потреби війни зросли в 10 разів.

4. В 1935 р. Англія підписала з Німеччиною морський договір, за яким Німеччина отримала право мати надводний флот, тоннажність якого становила 35% тоннажності британського флоту, й підводний – 45%. Того ж року таємно й незаконно створені військово-повітряні сили Німеччини («люфтваффе») вже відкрито претендували на рівність із британською військовою авіацією.

5. У 1935 р. була введена примусова трудова повинність для юнаків, а в 1938 р. її поширили на все населення.

6. На початку 1939 р. Німеччина мала найсильнішу армію в Європі чисельністю 2, 75 млн. вояків; гармат – 10 тис.;

танків - 3,2 тис.; літаків – 4 тис.

7. З метою підготовки й розв’язання війни за поділ світу була створена коаліція фашистських держав:

• 22 травня 1939 р. між Німеччиною й Італією був укладений Сталевий пакт – військовий союз, який передбачав підтримку кураїн «на суходолі, на морі та в повітрі» у разі військових ускладнень або нападу на одну з держав договору;

• Наприкінці вересня 1940 р. в Берліні було укладено Троїстий пакт (Німеччина, Італія, Японія). В листопаді до нього приєдналися Угорщина і Словаччина.

3. Діяльність Ліги Націй в умовах наростання воєнної небезпеки.

1. Ліга Націй, яка була створена на Паризькій мирній конференції, у міжвоєнний період ставила такі завдання:

• сприяти розвитку співробітництва між народами;

• сприяти обмеженню озброєнь;

• гарантувати мир і безпеку;

• застосовувати санкції проти країн-агресорів.

2. У 30-х рр.. Ліга Націй діяла неадекватно тим подіям, що відбувалися у світі. Вона не перешкоджала захопленню:

• Японією Маньчжурії у 1931 р.; Італією Ефіопії у 1935 р.;

• Німеччиною Австрії у 1938 р.;

• Німеччиною Чехо-Словаччини у 1939 р.;

• Нападу Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 р.

3. Держави-члени Ліги Націй фактично не виконували тих зобов’язань, які взяли на себе.

4. Друга світова війна звела нанівець роль Ліги Націй. Формальне рішення про її розпуск було прийнято у квітні 1946 р. Асамблеєю Ліги (кожна делегація – один голос).

4