Динаміка розподілу коштів державного фонду сприяння зайнятості населення та фонду загальнообов'язкового державного страхування україни на випадок безробіття

Витрати	1994	1995	1999	2002	2003
Загальні витрати з фондів, у % до ВВП	0,22	0,14	0,41	0,67	0,69
Виплати допомоги безробітним, у % до ВВП	0.01	0.05	0.26	0.35	0.36
Витрати на активні заходи, у % до ВВП	0.09	0.03	0.04	0.07	0.08

Для порівняння: країни з розвинутою економікою — такі, як Німеччина, Швеція, Фінляндія, Франція та ін., витрачають на здійснення активних заходів на ринку праці від 0,4 до 1,0 % ВВП. Причому їх ВВП в розрахунку на душу населення кратно біль­ший, ніж в Україні. Таке фінансування та його розподіл є однією з головних причин постійного неповного виконання Державних програм зайнятості населення.

Головними рисами сучасних трудоресурсних відносин, на ду­мку авторів, мають бути такі:

• інтеграція різних моделей ринку праці, утворення на їх ос­нові певної глобальної моделі, що синтезує найефективніші ком­поненти кожної, за відвертого перенесення наголосу на активіза­цію рішучих дій кожної працездатної особи на ринку праці;

• зменшення амплітуди структурних коливань ринку праці, з окрема змін рівня безробіття;

• зростання мобільності населення;

• підвищення динамічності економіки;

• поширення нестандартних форм зайнятості, зокрема, дос­від країн, що розвиваються, свідчить про зростання незареєстрованої зайнятості навіть на етапах економічного пожвавлення і збільшення обсягів попиту на робочу силу з боку зареєстро­ваних структур;

— збільшення обсягів виробництва без адекватного зростання рівня зайнятості.

Важливішим критерієм соціальної орієнтованості економіки є ставлення до зайнятості в державі на всіх рівнях. Зайнятість одвічно спрямована на людину, її інтереси і потреби у трудовій сфері. В державній політиці зайнятість повинна розглядатися як один з головних орієнтирів розвитку, який визначає перегрупування ре­сурсів праці, матеріальних і фінансових ресурсів в економіці, пріо­ритетних напрямків НТП, розміщення продуктивних сил тощо.

Державне регулювання зайнятості базується на теоретичних основах ринку праці, які розроблені як зарубіжними, так і вітчиз­няними ученими. Головною з теоретичних концепцій у даному разі є сучасна економічна теорія Дж. М. Кейнса і посткейсіанський її розвиток, хоча необхідність застосування у практичній дія­льності класичного, неокласичного, марксистського, інституціональної та інших концептуальних підходів до аналізу ситуації виявляється неминучою. Це випливає і з самого визначення дер­жавного регулювання зайнятості. Його слід розуміти як сукуп­ність цілеспрямованих форм, методів і напрямів активного впливу держави (в особі державних органів різного рівня) на співвідношення попиту та пропозиції робочої сили, умови її продажу та використання. Державне регулювання зайнятості є частиною активної соціально-економічної політики держави.

Втручання держави в регулювання купівлі-продажу робочої сили шляхом раціональної системи забезпечення виробництва ресурсами праці необхідної якості із високими загальноосвітніми та кваліфікаційними характеристиками, - - зменшить зростання безробіття, а також забезпечить значну частину безробітних за­собами для існування [7, с. 328].

Законодавче забезпечується комплексний підхід до проблем регулювання зайнятості. З цією метою має здійснюватися: прове­дення аналітичних та наукових досліджень структури економіки, прогнозування подальших змін якості і розподілу робочої сили, регулювання залучення і використання іноземної робочої сили в Україні через квотування і ліцензування, сприяння створенню додаткових робочих місць.

Щодо стратегічних цілей людського потенціалу в Україні, вва­жає науковець В. В. Дем'яненко, то вони зумовлені необхідністю забезпечити високий рівень конкурентоспроможності країни, су­спільства, економіки та окремої людини в глобалізованому постіндустріальному світі в умовах обмежених ресурсів. Один із варіа­нтів дезагрегації стратегічних цілей може мати такий вигляд:

підціль 1. Зупинення негативних демографічних тенденцій і стабілізація чисельності населення України до 2020 року;

підціль 2. Досягнення високої якості людського потенціалу, принаймні за критично важливими для соціально-економічного та постіндустріального розвитку України показниками та у пріо­ритетних сферах;

підціль 3.Максимальне використання позитивних факторів глобалізації та нейтралізація негативних для підвищення якості людського капіталу [28, с. 234].

Проте стосовно досягнення поставлених стратегічних цілей ситуація значно ускладнюється через украй незадовільний демо­графічний прогноз. З цього приводу В. В Дем'яненко дає такі ва­ріанти прогнозу чисельності населення та зайнятих (табл. 3).

Таблиця .3