4. У різні часи історики висловлювали різні погляди на проблему укр.-моск. Договору:
-договор є пересон. Унією яка об’єднує 2 держави під владою одного царя договір закріплював протекторат росії над Укр. Перетвор. Її на залежну від Москви. Інші договір утворив військово-політичний союз зумовлював входження Укр. Земель до складу Московської держави.
Серед істориків донині не вщухають дискусії з приводу історико-юридичної оцінки суті українсько-московського договору 1654 р. Спектр тлумачень цієї угоди надзвичайно широкий, але найбільш поширеними є п’ять із них:
− “персональна унія” (незалежні держави, що мають власні уряди, але визнають владу одного монарха);
− васальна залежність України від Росії;
− автономія України у складі Росії;
− військовий союз між Україною і Росією;
− возз’єднання українського і російського народів.
Цікавий підхід до трактування суті договору висловили сучасні дослідники В. Смолій та В. Степанков, стверджуючи, що він “найімовірніше, передбачав створення під верховною владою корони Романових конфедерації двох держав, спрямованої проти зовнішнього ворога”.
Можна погодитись з оцінкою відомої дослідниці цієї проблеми О. Апанович, що він не був для України ні трагедією, ні ганьбою. Цілком очевидно, що кожна із сторін вбачала в договорі засіб для реалізації власних цілей.
Значення договору полягає в наступному:
1. В міжнародному плані він засвідчив юридичну форму відокремлення й незалежність Козацької України від Речі Посполитої.
2. Договір служив правовим визнанням Росією внутрішнь-ополітичної суверенності Української держави. Формально договір проіснував до 1658 р., коли І. Виговський, уклавши Гадяцьку угоду з Польщею, намагався розірвати відносини з Москвою. З боку Росії в результаті укладення Андрусівської угоди (1667р.) було віроломно порушено українсько-московський договір 1654 р.
5. Позиція Б.Х: Київськаа Метрополія. Москва намагалася заручитися підтримкою авторитет духовенства. Київськ. Метрополії влада якого розповсюджув. На вказані території. Відносні прохання гетьмана буди виріш.
6.
7. У статі була поставлена умова щоб доходи на царя збирали уряники з місцевих людей тобто буда укр.. фін. Адміністрація і таким чином Укр. Могла зберегти свої фіксальні права (ст.. 8,9,10,11,12) – були присвячені питанню виплати грошей і надання можливостей утримувати уряду, військ, писаря, полковн, судів, осавулів, обозних та ін.. Ст.15,16 стосовно виплати цареві данини у формі
Згідно з цим документом, який був головним у всьому комплексі документів і увійшов до історії під назвою “Березневі статті”, передбачалось: 1 - збір податків на користь царської скарбниці доручалось вести українським урядникам; 2 - встановлювалась платня військовому писарю та підпискам (1000 польських злотих), військовим суддям (300 польських злотих), судовим писарям (100 польських злотих), полковим писарям і хорунжим (50 польських злотих), сотенним хорунжим (ЗО польських злотих) та гетьманському бунчужному (50 злотих); З - козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, всім полковникам, і військовим та полковим осавулам надавались у володіння млини; 4 - встановлювалась платня генеральному обозному (400 злотих) та генеральному хорунжому (50 злотих); 5 - заборонялись зносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем; 6 - підтверджувалося право київського митрополита і всього духовенства на маєтності, якими вони володіли; 7 - московський уряд зобов'язувався вступити у впну з Польщею весною 1654; 8 - передбачалось утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою; 9 - гетьманський уряд просив встановити платню полковникам (100 єфімків-талерів), полковим осавулам (200 польських злотих), військовим осавулам (300 польських злотих), сотникам (100 польських злотих) і кожному козакові (30 польських злотих), однак дане прохання було відкладено до перепису всіх прибутків, що мали поступати до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків; 10 - у випадку татарського набігу.
8.
9.