Економічне життя України в період трансформацій

Тема. Економічні проблеми. Вплив розпаду СРСР на українську економіку. Економічна криза та її причини. Входження в ринок . Лібералізація цін (1992).

1. Зміни умов розвитку економіки України

Утвердження політичної незалежності неможливе без створення стабіль­ної, високоефективної національної економіки, зорієнтованої на задоволення повсякденних потреб людей. Погіршення ж економічного становища в умо­вах соціально-політичної нестабільності неминуче ставить під загрозу її державність.

Власну життєздатну економічну систему України доводилося створювати на руїнах загальносоюзного економічного комплексу СРСР. З'єднати ці розріз­нені «обрубки» колись могутніх союзних відомств, вдихнути в них життя, сформувати на їхній основі комплексну, цілісну й гармонійну національну еко­номіку можливо було за умови вирішення кількох фундаментальних проблем.

По-перше, необхідно було докорінно реформувати економіку на ринкових засадах, роздержавити її, сформувати багатоукладну економіку, забезпечити рівноправні умови для розвитку всіх її форм власності - державної, приватної, колективної.

По-друге, слід було розгорнути структурну перебудову промисловості України. І насамперед - подолати її однобічну орієнтацію на важку інду­стрію; ліквідувати виробництва затратного характеру шляхом впровадження ресурсозбереження, новітніх технологій, досягнень науково-технічної революції; спрямувати економічний розвиток на задоволення соціальних потреб, тобто створити соціальнозорієнтовану економіку. Принцип «ви­робництво заради виробництва», на якому десятиріччями ґрунтувалося функціонування радянської економіки, повинен був поступитися місцем іншому - «виробництво заради людей».

По-третє, потрібно було на ринкових засадах створити ефективну систему економічної кооперації підприємств України як у середині держави, так і з дер­жавами «близького» (колишні союзні республіки СРСР) і далекого зарубіжжя. Ця нова, побудована на природних ринкових принципах система економічної кооперації мала компенсувати розрив штучних, нав'язаних центром економіч­них зв'язків України з Росією та іншими республіками колишнього СРСР.

СТАРТОВІ МОЖЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ.

Негативні фактори

Позитивні фактори

Економіка України була складовою загальносоюзного економічного комплексу Деформація структури економіки: переважання важкої промисловості та енергетики (70 %) Відсутність у більшості галузей завершеного циклу виробництва товарів (80 %) Висока енергозатратність та енергозалежність Неконкурентноздатність значної частини промислової продукції на світовому Ринку 80 % підприємств процювало на потреби воєнно-промислового комплексу (ВПК) Несформованість власної банківської і фінансової системи Відсутність законодавчо-нормативної бази для функціонування економіки в умовах ринку Негативні наслідки невдалих економічних реформ періоду перебудови Відсутність чіткої програми дій по реформуванню економіки Хронічна криза і затратність сільського господарства

Висококваліфікована й дешева робоча сила (працездатне населення складає більшу частину населення України) Високий рівень освіти Значний науковий потенціал (220 тис. науковців), розвиненість мережі наукових установ, розвиток фундаментальних і прикладних наукових досліджень Значні природні багатства Розвиненість транспортної мережі (залізниці, порти, газо- і нафтопроводи тощо) Великий морський та річковий флот Промисловість здатна випускати значний перелік продукції, аж до ракет і космічної техніки Значний потенціал у розвитку сільського господарства (висока природна родючість ґрунтів)

СТАНОВЛЕННЯ САМОСТІЙНОЇ ФІНАНСОВОЇ СИСТЕМИ.

Розповідь учителя.

Гроші — це специфічний товар, який виконує в суспільстві роль загального еквівалента. Вони відіграють важливу роль для нормального функціонування економіки, розвитку ринкового господарства. У процесі суспільного відтворення гроші обслуговують усі сфери економічних відносин, виконуючи при цьому функції міри вартості, засобів обігу, платежу, нагромадження, світових грошей. :, Форми організації грошового обігу в країні, установлені державним законодавством, це і є грошова система.

У Радянському Союзі основним засобом платежу були карбованці {рос. рублі). Наприкінці 1980-х pp. почав набирати обертів процес і знецінення грошей.

Не дивлячись на зростання готівкової емісії, І тобто додаткового випуску грошей, банки виявилися неспроможними задовольнити потреби в готівці. Зростання номінальних доходів без забезпечення розвитку товарного виробництва зумовило «вимивання» низки товарів першої необхідності. У 1991 р. в Україні та інших радянських республіках розпочався гострий «грошовий голод». В Україні до карбованців додались купони, без яких на її території неможливо було зробити жодної покупки. Карбованці,

І, які друкувалися в Росії, взагалі перестали надходити в Україну. У 1992 р. Україна випустила в обіг власні грошові знаки — так звані багаторазові купони з написом «карбованці». Україна вийшла з рубльової зони. Унаслідок інфляції розмінних монет взагалі не існувало, а рахунок грошей ішов спочатку на сотні, потім на тисячі й мільйони карбованців (за 1992 р. гроші знецінилися в 21 раз, а за 1993 р. — у 103 рази). Такі гроші втратили важливіші функції і стали гальмом економічного розвитку України. До цього додавалися проблеми приватизації, масові випадки ошукування громадян різними об'єднаннями посередників, трастами, переведення капіталів за кордон тощо. У 1994 р. з'явилася 500-тисячна купюра, але її реальна вартість складала на той час 4 долари. Запровадження «фіксованого курсу» купона лише сприяло росту тіньової економіки. 1994 р. «у тіні» знаходилося 40 % валового внутрішнього продукту. Причини гіперінфляції 1992—1994 pp.

— Вплив лібералізації ціноутворення в Росії. В умовах прозорості кордонів стрімке зростання цін у Росії могло призвести до швидкого «вимивання» дешевих товарів з України. Рішення уряду України про збільшення гуртових цін на промислову продукцію.

— Примусовий вихід України з рубльової зони (друга половина 1992 p.).

— Стрімке зростання цін на енергоносії (протягом 1992 р. — у 300 разів). Через високу енергозатратність української економіки відбулося стрімке падіння виробництва і подорожчання товарів.

— Страйковий рух середини 1992 р. (шахтарі, транспортники, учителі тощо), спричинений черговим підвищенням цін на сільгосппродукцію) змусив уряд збільшити розміри заробітної плати, яка не була підкріплена економічно.

— Виділення державою значних ресурсів для підтримки АПК та інших галузей промисловості (так, лише АПК у першому кварталі 1993 р. отримав 3 трлн крб державної фінансової допомоги і 1 трлн крб пільгових кредитів).

— Прорахунки в проведенні економічних реформ, фактичне їх припинення у 1993 р.

— Недовіра населення до купоно-карбованців (з листопада 1992 р. — українські карбованці), фінансові спекуляції.

— Загострення політичної боротьби.

2. Національний банк, податкова служба і митниця

З кінця 80-х - початку 90-х років основним напрямом розвитку україн­ської економіки було визначено її трансформацію в ринкову. Вже тоді по­чала створюватися необхідна інфраструктура ринкової економіки. Так, у березні 1991 р. на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР було утворено Національний банк України, у квітні 1990 р. - подат-

кову службу України, у червні 1991 p. був прийнятий Закон про митну справу в Україні. Повноцінна діяль­ність цих органів державного управ­ління почалася після проголошення незалежності.

Національний банк України прово­дить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредиту та забезпе­чення стабільності грошової одиниці. Він є головною банківською установою незалежної держави, здійснює банків­ський нагляд. Йому належить моно­польне право на емісію грошей в обіг. Комерційні банки України та іноземні банки можуть здійснювати банківські операції тільки після відповідної реєстрації Національним банком. Нац­банк представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, міжнародними банками та фінансово-кредитними організаціями.

Податкова служба здійснює контроль за сплатою податків. В умовах переходу до ринку спостерігається посилення економічної злочинності, що розширює сферу діяльності податківців.

Митна служба контролює провезення товарів через кордон та їх оподат­кування. Указом Президента України від 11 грудня 1991 р. було утворено центральний орган державного управління в галузі митної справи - Дер­жавний митний комітет України. У 1992 р. введено в дію Митний кодекс.

Із другої половини 1994 р. в Україні розпочався жорсткий курс на приборкання інфляції. В економіку почали залучатися іноземні інвестиції. Активізувалися зв'язки з Міжнародним валютним фондом та Європейським банком реконструкції і розвитку. У липні вдалося досягти рівня інфляції 2,1 %. Здавалося, монетарні заходи дали результат. Але короткочасна стабілізація була досягнута за рахунок утримання виплати заробітної плати, пенсій та інших соціальних виплат і зростання неплатежів за товари і послуги в народному господарстві. Незначна інфляція 1995—1996 pp. була досягнута за рахунок зовнішніх позик (інфляція в 1993 р. складала 10 000 %, 1994 р. — 500 %, січні 1995 р. — 21,2 %, у травні — 4,6 %). Вважаючи, що ситуація стабілізувалася у вересні 1996 р., в обіг була введена сучасна грошова одиниця — гривня. Обмінний курс становив 100 тис. купоно-карбованців за одну гривню. Нові гроші були надруковані в Англії та Канаді.

Назва «гривня» бере свій початок із часів Київської Русі. У 1918 р. у гривнях випускалися кредитні білети Державного банку Української Народної Республіки. Після проголошення в 1991 р. Акта про незалежність України було вирішено власну грошову одиницю назвати гривнею, зберігши назву для розмінних монет — копійка.

Українська грошова система ґрунтується на обігу кредитних і паперових грошей. Вартість будь-якої національної грошової одиниці визначається її золотим вмістом, який встановлює держава через валютний курс. У 1996—1997 pp. валютний курс гривні до долара складав 1,75—1,9. У 1998 р. для гривні було встановлено «валютний коридор», тобто крайні величини співвідношення з американським доларом — 1,95—2,25.

Для нормального розвитку економіки потрібні стабільні гроші, тому Національний банк України проводить жорстке планування і регулювання грошового обігу. Кількість грошей в обігу визначається відношенням суми цін товарів до числа оборотів однойменних грошових одиниць. Отже, існує пряма взаємозалежність рівня виробництва в державі й кількості грошей в обігу.

Певна стабілізація грошової одиниці є одним із досягнень економіки незалежної України. Однак грошова система України функціонує не ізольовано, а залежить як від стану національної економіки і ходу ринкових реформ, так і від фінансових коливань на світовому ринку.

У вересні 1998 р. України торкнулася грандіозна азійська фінансова криза. Почалося стрімке падіння курсу гривні. Фінансова криза в Україні мала більше внутрішню природу. Країна виявилася нездатною сплачувати власні як внутрішні, так і зовнішні борги. Але завдяки вмілому керівництву НБУ обвального падіння курсу, як це сталося в Росії, не відбулося. Зниження курсу гривні відбулося повільно. Зрештою курс вдалося стабілізувати на рівні 5 грн = 1$.

3. Спроби реформування економіки

Після проголошення незалежності Україна чітко визначила пріоритет­ність ринкової системи господарювання. Однак, як показало життя, одного декларування і створення певних державних структур для забезпечення ринкових відносин виявилося замало. Ключові позиції в уряді посідали представники старої номенклатури, «запрограмовані» на виконання чужих вказівок. Розробляти та здійснювати економічні програми та приймати ефективні рішення цілком самостійно, без «узгодження» з верхами (як це було в радянських умовах), вони виявилися неспроможними.

З початку січня 1992 p., коли російський уряд Є. Гайдара скасував державний контроль за ціноутворенням, у державах СН Д почалося стрімке зростання цін на всі без винятку товари. Звичайно, цей процес не оминув і Україну. «Прозорі», безмитні кордони з Росією (митниці працювали лише на західних кордонах), тісні зв'язки двох сусідніх держав робили злет цін в Україні неминучим. Зокрема, ціни на газ в Україні зросли за 1992 р. в 100 разів, на нафту - в 300 разів.

Зростання цін спричинило інфляцію. Фінансова система почала розва­люватися.

Спробою певної протидії економічній політиці Росії і захисту внутріш­нього ринку стало введення з 10 січня 1992 р. купонів багаторазового вико­ристання, які були прообразом національної валюти. Однак це лише част-

ково стримало обвальний ріст цін, які за короткий час підвищилися в десятки разів. Особливо сильне обурення ви­кликало підвищення цін на продукти харчування.

Відчувалося, що позитивних змін в економіці досягти не вдалося. Восени 1992 р. в обстановці загального невдо­волення населення та парламенту уряд В. Фокіна пішов у відставку.

27 жовтня 1992 р. Верховна Рада затвердила склад нового Кабінету Міністрів на чолі з Л. Кучмою. До нього увійшли представники різних політичних сил. Верховна Рада надала главі уряду право видавати декрети з неврегульованих законодавством економічних питань. Однак економічна ситуація в країні продовжувала погіршуватися.

За цих умов у червні 1993 р. почався страйк шахтарів Донбасу. Страйкарі виступили не лише з економічними, а й з політичними вимогами, серед яких проведення референдуму щодо довіри Президенту і Верховній Раді України. Від референдуму відмовилися: було вирішено провести дострокові вибори до Верховної Ради у березні і вибори Президента у червні 1994 р. Уряд Л. Кучми у вересні 1993 р. пішов у відставку. Усю повноту виконавчої влади за рішенням Верховної Ради взяв на себе Президент України Л. Крав­чук, а виконувачем обов'язків Прем'єр-міністра було призначено народного депутата Ю. Звягільського.

Це не покращило ситуацію в державі. Рівень інфляції 1993 р. був найвищим у світі. Україна стала лідером серед держав світу за дефіцитом державного бюджету.

У той час як населення потерпало від росту цін на найнеобхідніше, директорський корпус отримав свободу господарської діяльності: контроль держави за ціноутворенням було знято й фактично дозволено вільну торгів­лю продукцією промислового виробництва. За таких умов підприємства одержували надприбутки навіть при спаді виробництва. Ціни на їхню про­дукцію зросли в десятки разів, а реальна заробітна плата більшості працю­ючих стрімко зменшувалася. Про конкуренцію не могло бути і мови, бо для демонополізації нічого не було зроблено. У багатьох директорів заводів і фабрик сформувалося переконання, що вони, залишаючись керівниками державних підприємств, можуть на свій розсуд розпоряджатися виробленою продукцією. При цьому нормальним явищем вважалося щедре державне дотування, пільгове кредитування таких підприємств. Створилися сприятливі умови для криміналізації економічного життя.

Одним з майже легальних способів цього було утворення при державних підприємствах великої кількості комерційних малих підприємств (МП). Саме під їх прикриттям розкрадалася народна власність, а гроші перекачу­валися за кордон. Так, у 1992 р. Росія згідно з укладеним договором поста­вила в Україну 32 млн т нафти. Її ціна була в 10 разів нижча за світову. Про­тягом короткого часу 8 млн т цієї нафти було продано за допомогою МП за кордон. Гроші осіли на приватних рахунках іноземних банків. Україна

від цієї операції нічого не отримала. Таких афер у перші роки незалежності було чимало.

Наприкінці 1993 р. до програми економічних реформ було внесено ко­рективи. У схвалених Верховною Радою головних напрямах діяльності уряду йшлося про «поступовість», а не форсування ринкових реформ. Обі­цяна «поступовість» на практиці означала фактичну відмову від реформ. Почалося гальмування економічної лібералізації й відповідне відновлення адміністративно-бюрократичних методів управління. Вдалося дещо знизити інфляцію, але досягнуто це було шляхом масового зупинення підприємств, відстрочки термінів бюджетних виплат і небувалого зростання заборгованості держави працівникам державно-бюджетної сфери, які по кілька місяців не одержували зарплати.

З початку 1994 р. реформування економіки було практично згорнуте. В цей час пріоритетною стала політична боротьба і, зокрема, вибори Пре­зидента України.

Пасивні й непослідовні намагання реформувати економіку вкрай нега­тивно позначалися на стані важкої промисловості України, що була однією з найрозвинутіших у колишньому СРСР Розрив економічних зв'язків при блокуванні нових, побудованих на ринкових засадах, ліквідація системи централізованого постачання всієї номенклатури матеріалів, комплектую­чих вузлів та деталей залишили підприємства України наодинці зі своїми проблемами, спричинили зупинку і банкрутство багатьох із них.

Негативно позначилася на стані промисловості республіки енергетична криза. Головною її причиною було зменшення на 20-30 % поставок енерго­носіїв із Росії. Особливо гостро питання енергоносіїв постало у зв'язку з пе­реходом на світові ціни, до яких Україна фінансово була абсолютно не готова. Її виробництва відзначалися високою енергозатратністю і орієнтувалися на низькі ціни на енергоносії, що штучно утримувалися в СРСР.

Це призвело до кризи в електроенергетиці України, де понад дві третини електроенергії вироблялося тепловими станціями.

У нелегкому становищі опинились атомні електростанції, що виробляли понад ЗО % електроенергії. Чорнобильська катастрофа та пов'язане з нею не­гативне ставлення до ядерної енергетики, проблеми постачання ядерного палива з Росії та захоронения радіоактивних відходів надзвичайно усклад­нили умови роботи атомних електростанцій.

У скрутному становищі перебував металургійний комплекс України, який об'єднував понад 270 підприємств. Проведена в 1987-1991 pp. багаторазова перебудова управління з суттєвим скороченням прав міністерств призвела до того, що галузь стала фактично некерованою. За 1990-1993 pp. обсяги ви­робництва знизилися більш як на ЗО %. В умовах підвищення цін на енерго­носії, постійних затримок постачання вугілля деякі підприємства підійшли впритул до неминучої зупинки. Технічний рівень металургії був низьким і залишався на рівні 30-40-х років, значно відстаючи від світових показників.

У важкому становищі залишалася харчова промисловість, де переважали старі технології. Все це спричинило величезні втрати сільськогосподарської продукції, що становили інколи половину й більше вирощеного, і негативно позначилося на якості товарів.

Тільки у 1994 р. виробництво товарів народного споживання скоротилося на третину, а впродовж першої половини 90-х років - більш як наполовину.

За умов відсутності державної підтримки власного товаровиробника ри­нок заполонили товари іноземного виробництва, переважно низької якості. В результаті через масовий імпорт таких товарів населення України інвес­тувало економіку інших держав.

Негативні тенденції з'явилися і в роботі транспорту. Нестача палива, подорожчання перевезень, труднощі в забезпеченні новою технікою та зап­частинами стали головними причинами зменшення обсягів вантажних та пасажирських перевезень. Більш як наполовину скоротилися обсяги робіт авіаторів, моряків, річковиків, на третину - залізничників та автомобілістів.

6