Тема. Загальні тенденції розвитку культури в другій половині XX — на початку XXI ст.

1. Загальна характеристика напрямків розвитку культури у XX ст.

Друга половина XX ст. позначилася небаченим раніше стрімким розвитком усіх без винятку напрямів людської діяльності, у тому числі й такої її невід'ємної складової, як культура. Відповідно до того, що діяльність людини умов­но поділяється на матеріальну й духовну, і культура розріз­няється як матеріальна й духовна. Проте саме з другої половини теперішнього століття ці традиційні поняття наповнюються цілком новим змістом. Розвиток культури відбувається тепер відповідно до таких провідних тенден­цій:

— прискорення технічного й інформаційного розвитку;

— поява нових, пов'язаних з освоєнням космосу, наук;

— вплив індустріалізації на культуру;

— нові форми передачі культурної інформації;

— взаємопроникнення культур різних регіонів.

Накопичення значних обсягів інформації і удоскона­лення засобів її передачі зробили інформацію найцінні­шим товаром у світі й навіть породили нечуване раніше поняття "інфократії" — влади володарів інформації. Масова комп'ютеризація, яка з 70-х років набрала форм справж­ньої "комп'ютерної революції"", докорінно змінила саме поняття інформації. Практично необмежені можливості комп'ютерів останнього покоління копіювати й моделюва­ти діяльність людського мозку (приклад цього — перемога 11 травня 1997 р. в Нью-Йорку комп'ютера фірми IBM "Deep Blue" над чемпіоном світу з шахів Г. Каспаровим), з одного боку, збагачують можливості обміну й поширення (зокрема, через систему "Інтернет", число користувачів якої тільки в США становить 40 млн чол.), а з іншого — існує реальна загроза духовного відчуження людини, мані­пулювання її психікою та свідомістю, втручання в особисте

життя. Вже сьогодні викликають серйозне занепокоєння випадки серйозних порушень психіки у деяких любителів надто активного "спілкування" з комп'ютером. Людству вже найближчим часом доведеться визначити ту межу, яку у взаєминах зі створеним ним "інтелектом" йому не варто було б переходити.

Досягнення людства, у тому числі й України (виробниц­тво ракетоносіїв, запуск у 1996 р. штучного супутника "Січ", політ у 1997 р. на американському "човнику" "Коламбія" першого українського астронавта JI. Каденюка тощо), в освоєнні космічного простору значно розширили горизонти пізнання, покликали до життя нові галузі науки: нейрофізіо­логію, ендокринологію, молекулярну біологію та ін. У той же час активне й не завжди бездоганно розраховане освоєння макрокосмосу вимагає посиленої уваги до екологічних про­блем; збереження довкілля набуває філософського звучання й стає справою самого існування життя на Землі. Космічна тема є не лише чисто науково-пізнавальним, а й культурним чинником. Навіть те, що у різний час популярні (тут не йдеться про їхній мистецький рівень) музичні колективи ("Зодіак", "Спайс", "Спайс Герлз" та інші) обирали для себе "космічні" назви, свідчить про це.

Індустріалізація, що дала людству досконалі технічні засоби й новітні технології, створила нові умови для тира­жування й передачі культурної інформації про концерти, фестивалі, конкурси, експозиції. Тепер не стало великої різниці між тим, де перебуває глядач, а де — витвір мистец­тва. Закриті раніше для сторонніх очей скарби численних приватних зібрань і колекцій стали, хоча й не в буквально­му розумінні, загальнодоступними.

Змінюється співвідношення між масовою (розрахова­ною на широкий загал без спеціальної підготовки) й елі­тарною (вимагає певної підготовки для сприйняття) культурами. Щоправда, таке зближення нерідко призво­дить до спрощення й пристосування до "звичайного" спо­живача кращих зразків культурної спадщини.

Чим вищий рівень технологічного виробництва й усієї людської діяльності, тим вищим повинен бути ступінь розвитку самої людини, його взаємодії з навколишнім середовищем. Відповідно має сформуватися нова гуманіс­тична культура, в якій людина буде розглядатися як само­ціль суспільного розвитку.

Поширення цієї ідеї в науці і суспільній свідомості сприяло усвідомленню глобалізації соціальних та культур­

них процесів в сучасному світі, що, в свою чергу, привело до активного діалогу культур Заходу і Сходу, пошуків точок дотику, взаємодії й трансформації культур. Так, наприк­лад, кращі характерні риси західної культури — дух демо­кратії і громадянського суспільства, динамізм, орієнтація на новизну, ствердження гідності й поваги до людської особистості, ідеали волі, рівності, толерантності — запози­чають передові країни Азії й Африки.

На західне суспільство, у свою чергу, позитивно впли­вають духовно-моральні системи східних країн, які орієн­туються на високі духовні основи в людській особистості та критично ставляться до усього плотського, приземле­ного.

Навіть часткове поширення цих ідеалів на Заході могло б привести до зменшення впливу ідеології споживання, яка панує в благополучних державах Європи й Америки. Внаслідок широкого поширення ідеології споживання у свідомості людини вкорінюється небезпечна помилка, ні­бито метою й змістом життєдіяльності є виробництво ре­чей та їхнє споживання. Це, безперечно, завдає величезної шкоди духовному світові особистості, обмежує можливості її всебічного розвитку.

Поряд з тенденціями інтернаціоналізації у світовому культурному процесі відбувається бурхливий розквіт на­ціональних культур, особливо в умовах здобуття незалеж­ності державами "третього світу". Це зробило світову куль­туру кінця XX ст. надзвичайно різноманітною.