1. Теоретичні та методологічні основи економічного розвитку регіону

Глибока трансформація соціально-економічних відносин, що здійснюється в Україні, призвела до необхідності переосмислення та обґрунтування пріоритетів розвитку національної економіки та формування у зв’язку з цим механізмів управління, що адекватні складним соціально-економічним процесам у державі. Зміст цих процесів багато в чому визначає перехід суспільних та соціально-економічних відносин з принципів жорсткої планово-директивної розподільчої системи у русло ринкових відносин, поступове входження у світове співтовариство як рівноправного партнера. Саме по цій причині проблеми вибору пріоритетів розвитку економіки як держави в цілому, так і її складових суттєво ускладнюються і становляться все більш актуальними. Проблеми державного управління економікою на макро-, мезо- та мікрорівнях протягом останніх десятиліть знаходяться у сфері наукових інтересів таких вчених як А. Аганбегяна, В. Адамова, В. Бакуменко, І. Будникевича, І. Волошина, З. Герасимчука, І. Гришина, М. Долішного, В. Дорофієнко, А. Єріної, О. Кузнєцової, В. Коломійчука, Л. Масловської, Л. Мельника, Н. Нижник, О. Осауленко, О. Сарахмана, О. Топчієва, М. Чумаченко. Але на шляху економічних перетворень перед Україною дедалі глибше постають питання регіональної політики, яку визначено як набір заходів, мета яких полягає в „наданні істотної динаміки регіональному соціально-економічному розвитку, залучаючи потенційні ресурси регіонів до економічного обороту в більшому обсязі та ширше використовуючи територіальний поділ і співпрацю шляхом розширення повноважень і підвищення відповідальності місцевих виконавчих органів влади та місцевих органів самоврядування у вирішенні поточних і майбутніх проблем територій”.

Поняття „регіональний розвиток” зазвичай стосується відмінностей у характеристиках зростання для різних регіонів країни. В Україні проблеми регіонального розвитку здебільшого постають у формі запитань, що стосуються нерівномірного розподілу доходів між регіонами; відмінностей у темпах зростання та рівнях безробіття, а також впливу цих відмінностей на поширення бідності, соціальних показників і соціального напруження. Враховуючи економічну, соціальну та політичну історію України, питання регіонального розвитку виходять на перший план, оскільки цілі галузі промисловості та райони економічної діяльності виявилися нежиттєздатними підчас переходу до ринкової системи.

Розробляючи механізми удосконалення системи стратегічного управління розвитком регіону, необхідно розглядати наступні питання:

• визначення об’єкта і суб’єкта управління, в тому числі

• аналіз концептуальної теоретичної основи проведення державної регіональної політики;

• в яких межах необхідно розглядати проблему економічного розвитку регіонів;

• оцінка організаційного, фінансового і правового забезпечення регіонального розвитку;

• класифікація методів регулювання регіонального розвитку.

Формування категорії регіон як об’єкта управління з боку держави зазнало певної еволюції, але до теперішнього часу не має чіткого окреслення, а, відповідно, і не є загальновизнаним. Воно автоматично ототожнюється із його адміністративно-територіальними кордонами і традиційно розглядається як сфера впливу місцевих органів влади. Процес становлення державної регіональної економічної політики охоплює три етапи (таблиця 1).

Таблиця 1.

Основні етапи становлення державної регіональної політики

Термін етапу	Суть
Перший: кінець 40-х – кінець 50-х років ХХ століття	Регіональні економічні аспекти мали другорядне значення, виступаючи, по суті, лише формальними центрами концентрації економічних ресурсів, реалізації макро- і мікроекономічної політики держави в тій чи іншій господарській галузі та сфері. Регіональні органи влади використовувались лише як підпорядкований суб’єкт проведення державної політики. Співвідношення та взаємозв’язок між політикою загальнодержавних і регіональних владних структур мали побіжний та неузгоджений характер. Увага зосереджувалась на Органи загальнодержавного управління підпорядковували органи регіонального управління в проведенні державної регіональної політики.
Другий: 60-ті роки ХХ століття	Регіон відокремлюється в Предметом уваги і впливу стають або специфічні проблеми соціально-економічного розвитку окремих регіонів, або взагалі проблема їх комплексного розвитку. Розширюється проблематика державного регулювання на регіональному рівні, яка охоплює не тільки питання структурної перебудови господарського комплексу, зниження циклічного і структурного безробіття, рівня бідності, але й Відбувається класифікація об’єктів регіональної державної політики за станом і рівнем соціально-економічного розвитку на проблемні та депресивні. Державна політика за своїм характером мала форму в рамках яких відбувалась безпосередня взаємодія загальнодержавних і регіональних органів управління. Органи загальнодержавного управління безпосередньо взаємодіють з усіма регіонами під час вирішення окремих проблем, або з окремими регіонами у вирішенні конкретних проблем, у тому числі шляхом створення певних адміністративно-економічних умов, що спонукали регіони до більш активної самостійної ролі в розв’язанні власних проблем.
Третій: початок 70-х років ХХ століття – теперішній час	Розпочався процес об’єктивного відокремлення в самостійний елемент державної економічної політики, завданням якої стає не просто вирішення проблем окремих регіонів, але й забезпечення їх скоординованого розвитку, зближення рівнів їх розвитку, оптимальне й ефективне використання економічного потенціалу в кожному окремому випадку. Предметом державної регіональної політики стають не розрізнені регіони, а У складі методів державної регіональної політики поряд з безпосереднім впливом шляхом надання допомоги, починають широко застосовуватися методи їх заохочення щодо використання власних можливостей у вирішенні регіональних проблем. Регіональна проблематика стає предметом

Характер і тип моделі взаємовідносин між загальнодержавними і регіональними органами управління в процесі проведення державної регіональної політики визначають

(таблиця 2).

Таблиця 2.