Тема 7. Аналіз капіталу підприємства

1. Значення й методи аналізу капіталу підприємства.

2. Аналіз динаміки та структури капіталу підприємства.

3. Класифікація, порядок розрахунку та методи оцінки показників, що характеризують стан використання капіталу підприємства.

4. Основні напрямки поліпшення використання капіталу підприємства та оптимізації джерел його формування.

Література: Л.А. Лахтіонова с. 159-195

В.В. Ковальов с. 228-249.

М.Я. Коробов с. 210-245.

Кяран Уолт с. 134-150.

1. При аналізі балансу введено нове поняття і показник „капітал”.

Капітал – це специфічна економічна категорія, яка в економічній теорії визначається як вартість, що приносить додану вартість.

У фінансовому аналізі поняття “капітал” визначається як сукупність певних матеріальних і нематеріальних цінностей активу.

У практиці фінансового аналізу поняття капітал характеризується кількома показниками:

Загальний капітал – це підсумок балансу, який з одного боку, показує загальну суму засобів, що їх має у своєму розпорядженні підприємство (актив), а з іншого боку – суму джерел утворення цих засобів (пасив).

Актив балансу відображає характер, або напрям використання капіталу, тому його поділяють на основний та оборотний.

Основний капітал – статті Ір активу. Він є немобільним, на тривалий час виведений із оборту.

В суму загального капіталу він включається за залишковою вартістю.

Оборотний капітал (ІІр активу) - мобільний, весь час знаходиться в обороті. чим вища його оборотність тим більше він приносить прибутку.

Власний капітал – включає статті І р пасиву.

Позиковий капітал – включає статті ІІІ і IV розділів пасиву балансу.

За тривалістю використання розрізняють капітал перманентний (постійний, довгостроковий) та змінний.

Постійний (перманентний ) капітал включає в себе статті І і ІІ розділів пасиву балансу.

Змінний (короткостроковий) капітал – це статті ІІІ розділу пасиву балансу.

Загальний капітал є валютою балансу.

Для того, щоб аналіз валюти балансу був повним, необхідно дати оцінку змінам окремих його статей. Така оцінка надається за допомогою горизонтального (часового) і вертикального (структурного) аналізів.

При горизонтальному аналізі виявляються абсолютні та відносні зміни величини статей балансу за певний період, дається оцінка цим змінам.

Варіантом горизонтального аналізу є тендовий, який базується на розрахунках відносних відхилень за ряд років від рівня базового року, для якого всі показники приймаються за 100%. Тендовий аналіз широко використовується в прогнозуванні.

Вертикальний (структурний) аналіз використовується для дослідження структури капіталу та оцінювання змін.

Горизонтальний і вертикальний аналіз взаємодоповнюють один одного, на їх основі будується порівняльний аналітичний баланс, який характеризує як структуру балансу, так і динаміку його статей.

Порівняльний аналітичний баланс можна виконати, застосувавши таку таблицю (Див. таблицю 7.1.)

Таблиця 7.1.

Порівняльний аналітичний баланс:

Статті балансу

На 1.01. базового року

На 1.01 звітного року

Відхилення

Тис. грн.

Питома вага, %

Тис. грн.

Питома вага, %

Абсолютне гр3-гр1

Відносне гр3:гр1х100

За питомою вагою гр4-гр2

Актив

1

2

3

4

5

6

7

І розділ Необоротні активи

ІІ розділ Оборотні активи

ІІІ розділ Витрати майбутніх періодів

Пасив

І розділ Власний капітал

ІІ розділ Забезпечення наступних витрат і платежів

ІІІ розділ Довгострокові зобов’язання

ІV розділ Поточні зобов’язання

V розділ Доходи майбутніх періодів

2. Інформація, яка наводиться в пасиві балансу дає змогу визначити зміни в структурі власного і позикового капіталу, перманентного (постійного) і змінного; розмір залучених в оборот довгострокових і короткострокових позикових коштів. Пасив показує, звідки взялися кошти і кому підприємство за них зобов’язане.

Велике значення для самостійності і незалежності підприємства має власний капітал. якщо частка власного капіталу більша, то для кредиторів та інвесторів це краще, оскільки в них є впевненість щодо повернення своїх вкладень. Чим більша частка власного капіталу і менша позикового, тим менший фінансовий ризик. Але, як показує практика, ефективність використання позикового капіталу більша, ніж ефективність використання власного. Це пояснюється рядом причин:

1. для того, щоб взяти позикові кошти, позичальник обов’язково повинен змістовно обґрунтувати мету. Отже, позикові кошти беруться з визначеною метою і сам момент отримання позикових коштів означає, що позичальник (підприємство) добре подумав для якої мети потрібні кошти, впевнений, що він її досягне і поверне кошти позичальнику;

2. позикові кошти беруться під певний процент, тому у позичальника ще більше підвищується відповідальність перед кредиторами за повернення боргу;

3. якщо кредитором виступає банк, то він повністю контролює витрачання позикових коштів на визначену мету і хід роботи підприємства щодо виконання поставленої мети;

4. юридичне оформлення документів про надання позикових коштів на певний термін означає повернення їх у встановлений строк;

5. у разі недосягнення поставленої мети господарюючий суб’єкт може просто „проїсти” свій власний капітал і нічим не ризикувати, що стане біднішим. У випадку недосягнення поставленої мети за рахунок „проїдання” позикових коштів, підприємство може стати банкрутом і навіть втратити свої заощадження.

Але в окремих конкретних випадках, залежно від ситуації, що склалася, може бути вигідним використовувати більше власний капітал, менше залучати позикові кошти і мати менший фінансовий ризик. а може бути більш ефективним застосування позикового капіталу і отримання більш високих доходів але з більшим фінансовим ризиком.

Від оптимальності співвідношення власного і позикового капіталу значною мірою залежить фінансовий стан підприємства. Вивчення правильної фінансової політики допоможе багатьом підприємствам підвищити ефективність своєї діяльності.

У зв’язку з цим проводиться оцінювання структури джерел фінансових ресурсів – пасиву балансу, застосовуючи таблицю 7.2.

Таблиця 7.2.

Оцінка структури джерел фінансових ресурсів.

Показники	На 01.01. базового року	На 01.01. звітного року	Відхилення
1	2	3	4
1.Коефіцієнт фінансової незалежності, % (ВК:ВБх100%)
2.Коефіцієнт фінансової залежності, % (ПК:ВБх100)
3.Коефіцієнт фінансового ризику (плече фінансового важеля), % (ПК:ВКх100)

де ВК – власний капітал

ВБ – валюта балансу

ПК- позиковий капітал

Чим вищий рівень першого показника і нижчі рівні другого і третього, тим стійкіший фінансовий стан. Учені – економісти по-різному оцінюють оптимальність співвідношення власного та позикового капіталу (наприклад 70:30; 60:40,50:50).

На практиці, це залежить від конкретних умов господарювання, фінансової політики держави, від обертання капіталу. На тих підприємствах, де коефіцієнт обертання низький, плече фінансового важеля не повинно бути більшим 0,5, а на підприємствах, де обертання капіталу високе, цей показник може бути більше 1.

При подальшому аналізі необхідно вивчити динаміку і структуру власного та позикового капіталу, з’ясувати причини змін окремих їх складових і дати оцінку цим змінам за аналізований період. Для цього використовують схему таблиці порівняльного аналітичного балансу. Зміни, які відбулися, оцінюють або позитивно або негативно з точки зору їх впливу на фінансовий стан.

3. Ефективність використання капіталу найкраще характеризується його рентабельністю. Рівень рентабельності капіталу вимірюється відсотковим відношенням балансового прибутку до величини капіталу. Щоб проаналізувати рентабельність капіталу складається аналітична таблиця, яка дає можливість визначити загальні зміни рентабельності капіталу і розрахувати вплив основних факторів на ці зміни.

Таблиця 7.3.

Аналіз рентабельності капіталу підприємства

Показники	Минулий рік		Звітний рік		Відхилення (+,-)
	Умовне позначення	Цифрове позначення	Умовне позначення	Цифрове позначення
	1	2	3	4	5
1.Балансовий прибуток, тис.грн. Бо	Бо	9700	Б1	10140	440
2.Виручка від реалізації, тис.грн.	Во	58000	В1	63000	5000
3.Балансовий прибуток в % до виручки від реалізації		16,72		16,10	-0,62
4.Середня сума оборотних коштів, тис.грн.		5133		5207	74
5.Середньорічна вартість ОФ, тис.грн.		42647		42567	-80
6.Середньорічна вартість нематеріальних активів, тис.грн.		215		208	-7
8.Рівень рентабельності капіталу (рядок 1: ряд.7х100)		20,21		21,13	0,92
9.Коефіцієнт оборотності обігових коштів (ряд 2:ряд 4)	Ко	11,3	К1	12,1	0,8
10.Фондовіддача основних фондів	Фо	1,36	Ф1	1,48	0,12
11.Фондовіддачанематеріальних активів (ряд2/:ряд6)	Фнмо	267,77	Фнм1	302,88	33,11

З даних таблиці можна зробити висновок, що на підприємстві, яке аналізується, рівень рентабельності капіталу зріс на 0,92% (21.13-20.21). Збільшення рентабельності капіталу дозволило підприємству отримати додатковий приріст прибутку у сумі 93,3 тис. грн. (0,92х10140 = 93,3).

Рівень рентабельності капіталу визначається за формулою, що характеризує структуру капіталу:

Р= П х 100 : В х (1:1:Ко +1:Ф +1:Фн),

де Р – рівень рентабельності;

П – балансовий прибуток;

В – виручка від реалізації;

К_о – коефіцієнт оборотності обігових коштів.

Ф – фондовіддача основних фондів;

Ф_нм - фондовіддача нематеріальних активів.

На зміну рентабельності капіталу впливають такі фактори:

1. Зміна розміру прибутку на гривню виручки від реалізації.

2. Зміна коефіцієнта оборотності обігових коштів.

3. Зміна фондовіддачі основних засобів

4. Зміна фондовіддачі нематеріальних активів.

Вплив цих факторів можна визначити за допомогою способу ланцюгових підстановок.

З цією метою за даними аналітичної таблиці роблять такі розрахунки:

Отже, на збільшення рентабельності капіталу на 0,92 % вплинули:

1. Зниження розміру прибутку в розрахунку на 1 грн. виручки від реалізації знизило рівень рентабельності на 0,75% (19,46-20,21);

2. Збільшення коефіцієнта оборотності обігових коштів підвищило рівень рентабельності капіталу на 0,14% (19,60-19,46);

3. Підвищення фондовіддачі основних фондів підвищило рівень рентабельності на 1,52 % (21,12-19,60);

4. Зростання фондовіддачі нематеріальних активів збільшило рівень рентабельності каптіалу на 0,01% (21,13-12,12).

Разом: (-0,75 +0,14 +1,52 +0,01=0,92).

Аналіз використання капіталу підприємства доповнють оцінкою ефективності використання власного і позиченого капіталу. Для цього використовують такі показники:

1. Загальна рентабельність інвестованого капіталу;

2. Ставка рентабельності позиченого капіталу;

3. Ставка рентабельності власного капіталу.

Перший показник рентабельність інвестованого капіталу(Рік), розраховують за формулою:

Рік =

Цей показник розраховується:

а) до виплати податків: ІК =

де ІК – ставка доходності на інвестований капітал до виплати податків

ВК – власний капітал

ПК- позиковий капітал.

б) після виплати податків : ІК =

де ЧП – чистий прибуток

ФВ – фінансові витрати по обслуговуванню кредиторської заборгованості.

Другий показник – ставка рентабельності позиченого капіталу (РПК) – розраховується за формулою:

РПК =

Рентабельність позиченого капіталу, розрахована за цією формулою не зовсім реально відображає вартість предметів підприємства, оскільки не враховує податкову економію, яка зменшує реальну вартість боргів.

Таблиця 7.4

.Рентабельність позикового капіталу

	Підприємство 1	Підприємство 2
1. Прибуток, тис. грн..	500	500
2. Проценти за кредит, тис. грн..	-	(100)
3.Прибуток, який підлягає оподаткуванню, тис. грн..	500	400
4. Податок на прибуток (20%)	100	80
5. Чистий прибуток, тис. грн..	400	320

Податкова економія на підприємстві 2 складає 20 тис. грн. (80-100). Таким чином, якщо підприємство бере кредит під 10%, то при ставці податку в 20% кредит йому обійдеться не в 10%, а тільки в 8% (10% (1-02)).

Третій показник ефективності використання капіталу – рентабельність власного капіталу, розраховують за формулою:

РВК =

де РВК – рентабельність власного капіталу

ЧП- чистий прибуток;

ВК – власний капітал

Різниця між рентабельністю власного каптіалу і рентабельністю інвестиційного капіталу після виплати податків (УК (1-Кн) одержується за рахунок ефекту фінансового важеля (ЕФВ), який розраховують за формулою:

ЕФВ = [ЕР (1-Коп)-СП]

де ЕФВ – ефект фінансового важеля.

ЕР – економна рентабельність інветованого каптіалу до сплати процентів, або коефіцієнт прибутковості, як відношення суми прибутку до середньої вартості інвестованого капіталу;

К_оп. коефіцієнт оподаткування, як відношення суми податків до суми прибутку.

СП- ставка позикового процента

ПК – позиковий капітал

ВК – власний капітал

Ефект фінансового важеля показує , на скільки процентів збільшилась рентабельність власного капіталу (РВК) за рахунок залучення позикових коштів в оборот підприємства. Він виникає тоді, коли економічна рентабельність капіталу вища позикового процента.

Ефект фінансового важеля складається з двох елементів:

1. різниці між коефіцієнтом прибутковості (рентабельності) інтенсивного капіталу після сплати податків і ставкою кредита

[ЕР * (1 - К_оп) - СП];

2. плеча фінансового важеля, тобто співвідношення ПК:ВК. Позитивний ефект фінансового важеля виникає коли (1-К_оп)-СП>0

Наприклад, коефіцієнт прибутковості інвестованого капіталу після сплати податку складає 20%, відсоткова ставка за кредити дорівнює 15%. Різниця між вартістю позикового і розміщеного капіталу дає змогу збільшити рентабельність власного капіталу. За таких умов вигідно підвищувати плече фінансового важеля, тобто частку позикового капіталу .

Якщо ЕР(1-К_оп)-СП<0, то створюється негативний ЕФВ, в результаті цього відбувається „проїдання ” власного капіталу.

Становище дещо змінюється з ефектом фінансового важеля, якщо при обчисленні оподаткованого прибутку враховувати фінансові витрати з обслуговування боргу. Тоді за рахунок податкової економії реальна ставка процента за кредити зменшується і дорівнює СП (1-К_оп)

За умов інфляції ЕФВ залежить від таких факторів:

- різниці між ставкою доходності всього інвестованого капіталу і ставкою позикового процента.

- рівня оподаткування;

- суми боргових зобов’язань;

- темпів інфляції.

Оскільки, в даний час на багатьох підприємствах відсутній позиковий капітал, взятий під проценти, тому до позикового капіталу можна віднести кредиторську заборгованість. Покажемо факторний аналіз на такому прикладі:

Таблиця 7.5.

Вихідні дані факторного аналізу ефекту фінансового важеля:

№ п/п	Показники	Минулий період	Звітний період
1.	Балансовий прибуток, тис. грн..	11000	15500
2.	Податки на прибуток, тис. грн.	2200	2790
3.	Рівень оподаткування, коефіцієнт	0,20	0,18
4.	Плече фінансового важеля	0,295	0,2658
5.	Економічна рентабельність інвестованого капіталу, %	29,33	28,21
6.	Середня ставка процента за кредит, %	60	50
7.	Темп інфляції, %	50	45
8.	Ефект фінансового важеля, %	12,23	10,59

Ефект фінансового важеля за минулий і звітний періоди розраховано за формулою:

,

де І – темп інфляції

Отже, підприємство на кожну гривню вкладеного капіталу одержавло прибуток у розмірі 28,21 коп., а за користування позиченими коштами заплатило по 34,48 коп. (50:1.45).

В результаті отримано від’ємний результат (28.21-34.48=-5,67). ЕФВ понижується за рахунок податків (у даному випадку на 18%).

Вплив факторів на відхилення ЕФВ можна розрахувати за методом ланцюгових підстановок.

Загальне відхилення ЕФВ становить – 1,64% (10,59-12,23) у тому числі за рахунок зміни факторів:

- рівня економічної рентабельності інвестованого капіталу 11.97-12.23 = -0,26%

- ставки позикового процента 13,54-11,97 = +1,57%

- індексу інфляції 11.79-13.54 =-1,75%

- рівня оподаткування 11.76-11.79 = -0.03

- плеча фінансового важеля 10.59-11.76 = -1.17%

Отже, за певних умов підприємству вигідно використовувати позичені кошти, оскільки при цьому підвищується рентабельність власного капіталу (РВК)

РВК _{мин.рік}= ЕР _{мин.рік}(1-К _{оп.мин.рік})+ЕФВ _{мин.року}=29,33(1-0,20)+12,23=35,69%

РВК _{звіт.рік}= ЕР _{звіт.рік}(1-К _{оп.звіт.рік})+ЕФВ _{звіт.року}=28,21(1-0,18)+10,59=33,72%

Підприємство збільшило свій прибуток за рахунок використання позиченого капіталу на 5101.6 тис. грн..

П= [EP –СП (1+І)] * ПК +1*ПК = 5101,6 тис. грн..

Таки чином, зовнішня заборгованість (позиковий капітал), виступає з одного боку, джерелом подальшого розвитку діяльності підприємства, а з іншого – фактором підвищення фінансового ризику. Залучаючи позиковий капітал господарюючий суб’єкт може швидше досягти поставленої мети. а для того, щоб зменшити зростаючий у зв’язку з цим фінансовий ризик необхідно розробити прогноз щодо економічної рентабельності підприємства, ставки банківського процента та рівня інфляції.

4. Оптимізація структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку у фінансовому аналізі називають лівереджем.

В абсолютному значенні лівередж означає невелику силу (важіль), за допомогою якого надається можливість переміщувати досить великі предмети. Стосовно до економіки ліверидж – це важіль, при незначному посиленні якого можна суттєво змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства. Визначення лівереджу в економічній роботі можна пов’язати з дією факторної системи, розглядаючи його як деякий фактор, невелика зміна якого може призвести до суттєвих змін результативних показників.

Розрізняють три види лівериджу:

- виробничий;

- фінансовий;

- виробничо-фінансовий.

Розглянемо сутність кожного з них. З цією метою представимо факторну модель чистого прибутку, як різницю між виручкою від реалізації продукції та витратами виробничого і фінансового характеру:

ЧП=ВР-ВВ-ФВ, (10.1)

де: ЧП - чистий прибуток;

ВВ - витрати виробничого характеру;

ФВ - витрати фінансового характеру.

Розмірами кожного із цих видів витрат можна управляти. В умовах ринкової економіки і за наявності багатьох варіантів отримання позикових коштів за різними процентними ставками для фінансування діяльності підприємства така модель чистого прибутку має велике значення.

Витрати виробничого характеру являють собою повну собівартість продукції, тобто затрати па її виробництво та реалізацію.

У вітчизняній економіці обчислення собівартості продукції здій­снюється шляхом розподілення витрат на прямі і непрямі. Прямі витрати включаються у собівартість продукції безпосередньо, непрямі -розподіляються між окремими видами продукції відповідно до певної бази розподілу.

В економічно розвинутих країнах застосовується поділ витрат при обчисленні собівартості на умовно-змінні та умовно-постійні. Такий розподіл існує для короткострокового періоду і здійснюється залежно від обсягу виробництва.

Види витрат, які змінюються із зміною обсягу виробництва, називають умовно-змінними, а види витрат, які не змінюються із зміною обсягу виробництва, - умовно-постійними.

Оскільки такий розподіл є деякою мірою умовним, тому вважаємо за доцільне називати ці витрати не змінними і постійними, а умовно-змінними та умовно-постійними.

Графічно за умови прямої залежності витрат від обсягу виробництва продукції динаміку видів витрат можна зобразити так (рис. 7.1):

Рис. 7. 1. Види витрат та їх динаміка

По осі абсцис відкладаються обсяги виробництва продукції, а по осі ординат - витрати. Постійні витрати відображаються горизонтальною прямою, змінні --лінією з нахилом під певним кутом.

До змінних витрат відносяться, наприклад, оплата праці робітників, зайнятих безпосередньо на об'єкті виробництва, а також сировина, матеріали, тара , автотранспорт, задіяний у виробничому процесі, тощо.

До постійних витрат відносяться всі витрати по обслуговуванню та управлінню виробництвом.

Їх сумарна величина дорівнює повній собівартості. Але поміж цих видів витрат існує і певне співвідношення. Взаємозв'язок між обсягом виробництва, постійними і змінними витратами та прибутком виражає виробничий ліверидж. Вченими-економістами теоретично доведено і практично підтверджено, що на відхилення валового прибутку можна впливати шляхом зміни структури собівартості продукції та її обсягу.

Виробничий ліверидж це потенційна можливість впливати на прибуток підприємства шляхом зміни структури собівартості та обсягу випуску .

Крім витрат виробничого характеру для визначення чистого прибутку із виручки віднімаються також витрати фінансового характеру, пов'язані з обслуговуванням боргу. Величина цих витрат залежить від розміру позикових коштів. Вплив фінансових витрат на прибуток відображає фінансовий ліверидж. Це пов'язано із дією плеча фінансового важеля (співвідношення позикового і власного капіталу). Таким чином, фінансовий ліверидж - це взаємозв'язок між прибутком і співвідношенням позикового та власного капіталу.

Фінансовий ліверидж це потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни обсягу та структури довгострокових пасивів, тобто власного і позикового капіталів. Фінансовий ліверидж характеризує взаємозв'язок між чистим прибутком і розміром доходів до сплати податків і процентів за боргами, тобто валовим прибутком.

Виробничо-фінансовий ліверидж - відображає взаємозв'язок між

виручкою від реалізації продукції, витратами виробничого і фінансового характеру та чистим прибутком, тобто узагальнюючим показником взаємодії всіх трьох факторів, що впливають на результативний показник .

Проведемо аналіз рівнів виробничого, фінансового та виробничо-фінансового лівериджу

Рівень виробничого лівериджу обчислюється відношенням темпів приросту валового прибутку до темпів приросту обсягу реалізації в натуральних одиницях;

де: Лв - рівень виробничого лівериджу;

∆П- темп зміни валового прибутку, %;

∆VРП - темп зміни обсягу реалізації у натуральних одиницях.

Економічний зміст цього відношення полягає в тому, що воно показує ступінь чутливості валового прибутку до зміни обсягу виробництва.

Підприємства з високим рівнем технічної оснащеності мають високий рівень цього показника і низький виробничий ризик. Чим вищий рівень умовно-постійних витрат щодо умовно-змінних, тим вищий рівень виробничого лівериджу.

Підприємства, які мають більш високий рівень виробничого лівериджу, с більш ризиковими з позицій виробничого ризику - - ризику недоотримання валового прибутку і неможливості покрити витрати.

Таблиця 7.6.