1.2. Кругооборот та оборот капіталу. Амортизація

і відтворення основного капіталу

Рух капіталу здійснюється за допомогою кругообороту й обороту.

Кругооборот капіталу – це рух капіталу, що охоплює три стадії, його послідовне перетворення з однієї форми в іншу і повернення до вихідної форми. Капітал є рух, процес кругообігу проходить різні стадії, це процес, що вміщує в собі три різні форми кругообігу. Тому капітал можна зрозуміти лише в русі, а не як річ, що перебуває в спокої.

Перша стадія здійснюється в сфері обігу: грошовий капітал перетворюється в елементи виробничого капіталу [12, с.85].

Друга стадія - ... В... Т - продуктивне споживання, придбаних підприємцем товарів: засобів виробництва і робочої сили, відбувається в сфері виробництва, де і відбувається створення нового товару – споживчої вартості, вартості і прибавочної вартості. Виробничий капітал переходить у форму товарного капіталу.

Третя стадія Т- Г - реалізація товарного капіталу в сфері обігу і повернення до вихідної грошової форми капіталу, але вже виросшого на величину прибавочної вартості [13, с.243].

Кожна форма капіталу робить власний кругообіг.

• Кругообіг грошового капіталу

• Кругообіг виробничого капіталу

• Кругообіг товарного капіталу

Функціональні форми капіталу – грошова, продуктивна, товарна виконують різні функції в процесі кругообігу.

Функцією грошової форми капіталу(Г) - є підготовка умов для виробництва товару, вартості і прибавочної вартості.

Функція продуктивної форми капіталу (П) – виробництво товару, вартості і прибавочної вартості.

Функція товарної форми капіталу (Т) – реалізація товару, вартості і прибавочної вартості.

Оборот капіталу відбувається у часі.

Оборот капіталу – кругообіг капіталу, взятий не як окремий акт, а як той, що періодично відновляється і повторюється процес [10, с.122].

Час обороту капіталу – проміжок часу від моменту авансування капітальної вартості у визначеній формі до моменту повернення зрослої капітальної вартості в тій же самій формі. Час обороту складається з часу виробництва і часу обігу.

Час виробництва – час, протягом якого капітал знаходиться в сфері виробництва. Воно включає:

1. час безпосереднього впливу працівника на предмет праці (робітник період);

2. час впливу на предмет праці природних сил природи;

3. час перерв, зв'язаних з технологією, організацією виробництва і відновленням робочої сили;

4. час перебування засобів виробництва у виді запасу, необхідного для забезпечення безперервності виробничого процесу.

Час обігу – час, протягом якого капітал знаходиться в сфері обігу. Воно складається з часу транспортування товарів від виробника до споживача, їхнього сортування, розфасовки, збереження, продажу готових товарів, купівлі засобів виробництва і робочої сили [4, с.155].

Швидкість обороту капіталу – виміряється числом його оборотів, що відбуваються протягом року:

(1.1)

п – число оборотів;

О – прийнята одиниця часу (звичайно рік – 12 місяців);

о - час одного обороту даного капіталу.

Швидкість обороту капіталу впливає на річну норму і масу прибавочної вартості.

Фактори, що впливають на швидкість обороту капіталу:

• скорочення часу виробництва (впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, ріст продуктивності праці і т.д.);

• скорочення часу обігу (розширення ринку; розвиток засобів транспорту і зв'язку, удосконалювання форма й організації торгівлі й ін.).

Отже, в процесі виробництва капітал постійно й одночасно перебуває у всіх трьох формах.

Швидкість обороту виробничих фондів істотно впливає на затрати виробництва і прибутковість підприємства. Чим більше обертів роблять виробничі фонди, тим нижчі затрати виробництва й вищі прибутки [7, с.376].

У процесі виробництва основні виробничі засоби зношуються фізично (матеріально) та економічно (морально). Розрізняють дві форми фізичного і морального зношення. Перша форма фізичного зношення виникає в процесі використання засобів праці, коли їх робочі органи внаслідок тертя втрачають свої якості, деформуються та руйнуються. Друга — пов’язана з недовикористанням засобів праці, коли під дією природних і часового факторів металеві вузли і механізми машин і знарядь іржавіють, а пластмасові частини і гума «старіють». Внаслідок фізичного зношення знижується продуктивність засобів праці і зрештою вони стають непридатними для використання [9, с.221].

Моральне зношення першого роду має місце тоді, коли вартість виробництва засобів праці, а отже, і їх ціна знижуються в результаті зростання продуктивності праці в промисловості. Тому раніше придбані за вищими цінами аналогічні засоби праці ніби втрачають частину своєї вартості, а їх власники через це вироблятимуть дещо дорожчу продукцію, ніж ті, хто придбав цей засіб праці за нижчу ціну. Ступінь морального зношення першого роду К_мз⁽¹⁾ кількісно можна визначити за формулою:

К_мз⁽¹⁾= Пр Пв (1.2)

де Пр — переоцінена вартість засобу праці;

Пв —первісна вартість засобу праці.

Моральне зношення другої форми виявляється в умовах, коли замість існуючих засобів праці, промисловість починає постачати нові, більш продуктивні, а тому перші використовувати стає економічно не вигідно. Підприємства нерідко змушені замінювати існуючі засоби праці ще до завершення строку їх корисного використання. При цьому втрачається якась частка суспільного багатства, але дані втрати з надлишком компенсуються завдяки запровадженню більш ефективних нових знарядь праці [8, с.29].

Ступінь морального зношення другої форми К_мз⁽²⁾ можна визначити за формулою:

К_мз⁽²⁾= К_мз⁽¹⁾ П_рз П_рн (1.3)

де П_рз — продуктивність застарілого засобу праці;

П_рн — продуктивність сучасного (нового) засобу праці.

У результаті зношення виробничих засобів втрачається їх вартість і споживна вартість. Цим і зумовлюється необхідність їх відтворення.

Відтворення основних засобів — це процес їх виробничого використання, зносу, амортизації, підтримки в робочому стані через здійснення ремонтів і відновлення в натурі. Особливо важливе значення в механізмі відтворення основних засобів має амор­тизація, оскільки вона, з одного боку, є елементом виробничих витрат, що включається в собівартість продукції, а з іншого — є джерелом коштів для реновації (відновлення) основного засобу нерідко на якісно новій основі. Водночас вона відображає специфіку руху його вартості і розглядається як важливий важіль управління процесом відтворення [7, с.324].

Амортизація — це економічний процес , що кількісно відображає втрату основними засобами своєї вартості, яка амортизується, та її систематичний розподіл (перенесення) на заново створений продукт (виконану роботу, надану послугу) протягом строку їх корисного використання. При цьому під вартістю, що амортизується, розуміють первісну або переоцінену вартість основного засобу за вирахуванням його ліквідаційної вартості [13, с.345].

Коли йдеться про те, що амортизація є важливим важелем управління процесом відтворення основних засобів, то мається на увазі, що вона залежно від вибраного методу нарахування амортизації, встановленого строку корисного використання основного засобу, а також способу використання амортизаційних відрахувань може неоднаково виконувати регулюючу і відтворювальну функції. Остання в кінцевому рахунку зводиться до простого відтворення основного засобу через відшкодування його зносу і придбання нового екземпляра подібного роду. Регулююча функція амортизації проявляється через прискорення чи уповільнення темпів формування грошових потоків, що врешті решт впливає на темпи і пропорції відтворення основних засобів. Важливо при цьому пам’ятати, що характер формування вказаних грошових потоків залежить від вибраного методу нарахування амортизації [3, с.167].

Економічна амортизація нараховується з метою визначення сум амортизаційних відрахувань, що включаються в собівартість продукції як елемент операційних витрат, а отже, вона дає змогу відобразити реальне знецінення основного капіталу в процесі виробництва та розрахувати реальний прибуток підприємства.