§ 6. Корекція мовлення у спеціальному дошкільному закладі .

Сучасний теоретичний підхід до вивчення дислалії (від грец. гіуз -префікс, що означає утруднення, відхилення від норми, порушення функції; Іаііа - порушення звуковимови)¹ ґрунтується на тому, що мов­лення є складною формою психічної діяльності людини, соціальною за походженням І системною за будовою (Л. Виготський, М. Жинкін, О. Лурія, С. Ляпидевський, О. Леонтьєв, Р. Левіна, Є. Соботович). У спеціальній літературі представлено цілий арсенал методик і систе­матизацій обстеження експресивного та імпресивного мовлення дітей. В останні роки, вивчаючи мовленнєві вади, враховують дані нейропси­хології, нейро- і психолінгвістики щодо структури мовленнєвої діяль­ності.

У сучасній логопедії при вивченні дислалії питанню розвитку мовлен­ня дітей в онтогенезі приділяється значно більше уваги, ніж питанню ранньої діагностики. Таким чином, обстеження розвитку і стану мов­лення дітей дошкільного і молодшого шкільного віку розглядається в контексті соціальної ситуації розвитку, ієрархії діяльностей, урахуван­ня психофізичних особливостей дітей, закономірностей онтогенезу за­галом.

Як відомо, дислалія є найпоширенішою мовленнєвою вадою. Онто­генетичні дослідження мовлення показують, що в більшості дітей у віці чотирьох-п'яти років звукова сторона мовлення вже майже сформова­на. Проте у частини дітей порушення звуковимови не зникають, а набу­вають характеру стійкого дефекту. Як показують дослідження, пору­шення звукової сторони мовлення спостерігаються у більш ніж ЗО % дітей дошкільного віку, 7-10 % молодших школярів і 1-2 % школярів старшого віку (Є. Рау, К. Бекер). Неправильна вимова звуків р, р' становить 26 %, звуків л, л' - 10 %, свистячих звуків - 22 %, шипля­чих - 24 %, звука й ~ 1,5 %, задньоязикових г, к, х - 1 %, дзвінких зву­ків - 1,5 %. Слід зауважити, що артикуляційні розлади у хлопчиків трапляються вдвічі-втричі частіше, ніж у дівчаток. За даними світової статистики, кількість мовленнєвих порушень за останні роки збільши­лася, у зв'язку з чим проблема профілактики мовленнєвих дефектів дітей має глобальний характер.

Розробці профілактичних медичних, психологічних та педагогічних методів впливу на патологічні вияви вимови сприяють наукові дослі­дження, які дають можливість повноцінно використовувати захисні ме­ханізми організму дитини. Психофізіологічні функції організму дити­ни розвиваються нерівномірно. У процесі становлення вони проходять певні критичні етапи, відмінність яких полягає у підвищеній вразли­вості (під впливом шкідливих чинників) дитини. У сучасній лінгводи-дактиці багато уваги приділяється корекційно-реабілітаційній та педа­гогічній роботі з дітьми, які мають ті чи ті мовленнєві вади. Досягнуто значних успіхів у вирішенні питань ранньої діагностики мовленнєвих порушень, методики й організації корекційної роботи та навчання дітей. Велике значення у розробці науково-теоретичних засад дислалії та її профілактики мають дослідження чинників, які забезпечують нормаль­ний мовленнєвий розвиток у дітей. Ці чинники стосуються безпосеред­ньо генезису розвитку мовлення та є важливим показником здоров'я та психічного стану малюка.

Основними підходами до вивчення дислалії є такі:

• з'ясування розвитку дитини на ранніх етапах онтогенезу: детальне вивчення умов виховання, динаміки психічного й мовленнєвого роз­витку, що проводиться за матеріалами бесід з батьками, аналіз ме­дичних висновків лікарів після обстежень дитини;

* дослідження немовленнєвих функцій малюка;

• дослідження усіх компонентів мовленнєвої системи;

' аналіз і оцінка отриманих даних з метою обґрунтування логопедич­ного висновку; виявлення механізмів, які спричинюють мовленнєві порушення;

* передбачення та прогнозування шляхів подолання дефекту. Ефективність корекційного впливу під час подолання дислалії зале­жить від уміння логопеда всебічно обстежувати мовленнєві та немовлен-нєві функції, сенсомоторну сферу, інтелектуальний розвиток дитини, Крім того, обов'язково потрібно враховувати індивідуальні особливості особистості та її соціальне оточення. У кожному конкретному випадку підхід до подолання дислалії має бути індивідуальним; завдання підби­рають вибірково залежно від характеру і складності мовленнєвого по­рушення, віку дитини, рівня загального розвитку; визначення співвідне­сеності розвитку експресивного та імпресивного мовлення, порівняння мовних засобів з їх активним використанням під час мовленнєвого спілкування. Для успішного подолання дислалії важливо правильно організувати та провести логопедичне обстеження, яке дасть змогу спрогнозувати строки подолання мовленнєвої вади та накреслити ефек­тивні шляхи корекційної логопедичної роботи.

За етіологією в логопедії розрізняють: механічну (органічну) та функціональну дислалії. Наявність анатомічних дефектів у будові пе­риферичного артикуляційного апарату свідчить, що порушення мають органічний характер, у разі їх відсутності - функціональний (Р. Левіна, О. Правдіна, Ф. Рау, М. Хватцев). Залежно від порушень психофізич­них механізмів, що лежать в основі мовленнєвих процесів, виокремлю­ють сенсорну, моторну або сенсомоторну дислалію (К. Бекер, О. Правдіна, М. Совак, М. Хватцев). За сучасною психолінгвістичною класифіка­цією виділяють також акустико-фонематичну, артикуляторно-фонетич-ну та артикуляторно-фонематичну дислалію (Б. Гріншпун, О. Токаре­ва). Механічні дислалії (органічні) пов'язані з відхиленнями у будові периферичного мовленнєвого апарату, тобто анатомічними дефектами органів артикуляції: губ, зубів, язика, твердого та м'якого піднебіння, внаслідок чого у деяких випадках мовлення набуває носового відтінку, що зумовлено дефектами піднебіння і носової порожнини. При неврологічному обстеженні у дітей здебільшого не виявляють симптомів органіч­ного ураження центральної нервової системи.

Нині нерідко трапляються дефекти вимови, що зумовлені: аномалі­ями зубо-щелепної системи; відсутністю різців або їх аномаліями; не­правильним розміщенням верхніх чи нижніх різців або ж співвідно­шеннями між верхньою і нижньою щелепами (дефекти прикусу). Ці дефекти можуть бути природженими або набутими внаслідок травми, захворювань зубів чи вікових змін. У деяких випадках вони зумовлені аномаліями у будові твердого піднебіння (високе піднебіння). У таких випадках спостерігаються дефекти свистячих та шиплячих звуків (во­ни набувають надмірного шуму), губно-зубних, передньоязикових, ви­бухових, рідше р, р'. Нерідко спостерігається і спотворена вимова го­лосних звуків, які стають малорозбірливими через їх недостатню акус­тичну протиставленість та сильну спотвореність (зашумленість) приго­лосних. Проте не завжди зубні аномалії призводять до спотвореної вимови. Другу значну за поширенням групу становлять порушення звуковимови, зумовлені патологічними змінами язика: дуже великий або маленький язик, коротка під'язикова зв'язка. За таких аномалій спотворюється вимова шиплячих та вібрантів, спостерігається боковий сигматизм.

Однак, як зауважують лінгвісти (Р. Якобсон, М. Панов) та спеціалісти в галузі патології мовлення (Г. Гутзман, Р. Юрова), язикові аномалії не завжди позначаються на звуковимові. Факти нормальної звуковимови при аномаліях язика та зубів свідчать про компенсаторні можливості, що дають змогу сформувати нормальну вимову, і при порушених умо­вах реалізації звуків, «один і той самий акустичний ефект можна отри­мати різними шляхами». Значно рідше трапляється порушення звуко­вимови, спричинені губними аномаліями (природжені дефекти дола­ються хірургічним шляхом у ранньому віці). Таким чином, логопед стикається здебільшого з деформаціями травматичного походження, що нерідко порушують вимову губних звуків унаслідок неповного зімкнення губ, а також губно-зубних звуків, іноді лабіалізованих голосних (о, у). У всіх випадках механічних дислалій необхідна консультація, а в дея­ких - лікування у хірурга та ортодонта. Крім того, механічна форма дислалії може комбінуватися з функціональною.

До функціональних дислалій належать випадки порушення звукови­мови приголосних звуків. За такого розладу мовлення не спостерігають­ся аномалії розвитку органів, які беруть участь у творенні мовлення, так само, як і ознаки органічного ураження центральної нервової систе­ми. Науковці раніше доводили, що в основі генезу функціональних дислалій лежить неправильне мовленнєве оточення. Однак подальші спостереження показали, що крім цього чинника значну роль відігра­ють: фізична ослабленість дитини, зумовлена перенесеними інфекцій­ними захворюваннями, особливо в період активного формування мов­лення; затримка психічного розвитку (мінімальні мозкові дисфункції), пізній розвиток мовлення, вибіркове порушення фонематичного слуху. Нерідко при обстеженні таких дітей можна констатувати виражені не­вротичні реакції. Очевидно, ця форма дислалії пов'язана з деякими порушеннями нейродинаміки кори головного мозку і ослабленням тон­ких диференціювань у мовленнєво-руховому аналізаторі. При функціо­нальній дислалії відсутні органічні порушення центральної нервової системи (їх наявність була б перешкодою для здійснення рухів). Не-сформованими виявляються і специфічні мовленнєві вміння, зокрема можливість довільно приймати позиції артикуляційних органів, по­трібних для вимови звуків. Це переважно пов'язано з тим, що в дитини не утворились акустичні чи артикуляційні образи окремих звуків, тоб­то нею не засвоюється якась одна ознака звука. Фонеми не розрізня­ються за своїм звучанням, що призводить до заміни звуків. Залежно від того, які з ознак звуків - акустичні чи артикуляційні - є несформо-ваними, звукові заміни будуть різними. В інших випадках у дитини можуть бути сформованими всі артикуляційні позиції, проте відсутнє вміння розрізняти деякі позиції, тобто правильно вибирати звуки. Вна­слідок цього одне й те саме слово набуває різного звукового виразу. Це явище називається змішуванням звуків (фонем). Часто можна спосте­рігати невластиве системі рідної мови вимовляння звуків. Це явище називається спотворенням звуків.

Заміни та змішування звуків класифікують як фонологічні (Ф. Рау) або фонематичні (Р. Левіна) дефекти, при яких порушується система мови. Спотворення звуків бувають антропофонічними (Ф. Рау) або фонетичними, за яких порушується вимова.

РОЗДІЛ 9. Методика словникової роботи в дошкільному закладі.