5. Соціальна відповідальність освіти та науки.

Проблема соціальної відповідальності вищої освіти, на жаль, не стала предметом сучасних досліджень у галузі філософії і соціології освіти, а також історії та теорії педагогіки вищої школи. Не було знайдено чітких монографічних визначень цієї категорії.

Під соціальною відповідальністю вищої освіти у цій роботі розуміється відповідальність вищих навчальних закладів, зокрема, університетів як соціального інституту перед суспільством за результати і якість своєї професійної діяльності.

Соціальна відповідальність вищих навчальних закладів пов’язана з тим, що саме у системі вищої освіти формується інтелектуальна еліта нації. Фахівці з вищою освітою є показником освіченості, цивілізованості країни, її професійного, наукового потенціалу і конкурентоспроможності.

На жаль, стрімкий процес девальвації значущості і якості вищої освіти в Україні привів до того, що випускники університетів не відповідають багатьом вимогам до фахівців з університетською освітою, сформованим ще за радянських часів. Соціально відповідальна вища освіта має забезпечити високий рівень реалізації не тільки традиційних – навчальної і дослідницької функцій, але і нових – інноваційної і підприємницької. В умовах анемічності українського суспільства особливу увагу треба надати виконанню культурологічної функції вищої освіти.

Прийшло усвідомлення того факту, що конструктивна соціальна політика фірм і корпорацій - не вид благодійної діяльності, а інвестиція в персонал, в соціальний потенціал виробництва, значимість якої для майбутнього важко переоцінити.

6. Співпраця бізнесу і освіти.

Співпраця освіти та бізнесу в незалежній Україні ніколи не носила системного конструктивного характеру. Роботодавці звикли відбирати працівників на конкурентному ринку праці, залишаючи фінансування їх підготовки державі та домогосподарствам. Вищі навчальні заклади традиційно орієнтуються на замовника освітніх послуг (державу та платників за контрактами) і звикли готувати кадри максимально широкого профілю. Нові тенденції економічного розвитку вимагають побудови нової системи співпраці освіти та бізнесу, що сприятиме мінімізації для них наслідків кризових явищ.

Поступове зростання престижу вищої освіти з другої половини 90-х років було пов’язано із зростанням можливостей фахівців з вищою освітою в посттрансформаційній економіці. У період «дешевого» персоналу чимало економічно успішних підприємств вимагали (в умовах безробіття) наявності вищої освіти як необхідної умови для претендентів на працевлаштування незалежно від реальної потреби в такій кваліфікації для діяльності підприємства. Цей крок сприяв швидкому зростанню інтелектуального рівня вітчизняного бізнесу та його успішності. Поступово наявність вищої освіти почала відігравати роль перепустки до більш-менш перспективної роботи, а відсутність освіти прирікала людину на гірші умови. У фірмах виникала конкуренція між новими та старими працівниками, що стимулювало інтерес до заочної освіти у випускників шкіл 80–90-х років.

Сьогодні престиж вищої освіти в Україні є досить високим, проте роботодавці використовують не стільки спеціальну підготовку молодих фахівців, здобуту під час навчання, скільки загальну грамотність та готовність опановувати нові знання для успіху. Все це спричиняє більший попит роботодавців на вищу освіту загалом (як певну ознаку інтелектуальної та соціальної зрілості), аніж на її якість, конкретні знання та професії. Але лише при протилежному підході формується сенс побудови систематичних ділових стосунків вищої освіти та бізнесу.

В умовах світової фінансової кризи престижність вищої освіти буде підтримуватись завдяки більшим можливостям успішного працевлаштування для фахівців вищої кваліфікації. При реалізації гірших сценаріїв тривалої рецесії та безробіття буде відбуватись вертикальне витіснення на ринку праці більш кваліфікованими фахівцями менш освічених конкурентів (це вже відбувалось масово в 90-ті роки). Для потенційних емігрантів важливою умовою отримання права на постійне місце проживання в багатьох розвинених країнах є наявність вищої освіти. Утримання тепер вже досить «дорогого» персоналу неодмінно поставить перед підприємцями питання про рівень його фахової кваліфікації. Завдяки цьому будуть формуватись економічні передумови для тісної співпраці освіти та бізнесу.

Такий вектор трансформації ринку праці породив потребу в більшій кількості фахівців з вищою освітою, які спроможні до гнучкої особистої стратегії у сфері зайнятості. Випереджаючий розвиток ринкової інфраструктури та послуг обумовив тривалий дефіцит фахівців в універсальних для цього сектору галузях економіки, менеджменту, торгівлі та права, що знайшло відображення у високій оплаті праці та популярності цих професій.