1. Поняття та значення позовного провадження
Позовне провадження – це вид провадження у цивільному процесі, у якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Наявність спору про право цивільне визначає і іншу характерну рису цього провадження – участь у ньому двох сторін – позивача та відповідача. Позовне провадження є основним видом провадження, яке притаманне цивільному процесу з давніх часів. Так, ще процесу за давнім римським правом був притаманний інститут позову та позовного провадження, у якому він розглядався.
Значення позовного провадження зумовлюється і тим, що усі цивільні процесуальні норми, які визначають загальну частину цивільного процесуального права та розгляд справи за стадіями поширюється саме на справи позовного провадження. Справи інших проваджень (наказного та окремого) розглядаються вже за загальними правилами позовного провадження з урахуванням винятків та доповнень, визначених спеціальними нормами про ці провадження.
2. Поняття позову
Конституція України, закріплюючи права фізичних та юридичних осіб, держави, гарантує їх захист (ст.ст. 8, 55, 124 Конституції). Стаття 4 ЦПК України забезпечує право на звернення до суду зацікавленої особи за захистом порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.
Згідно з 4.2 СТ.4 ЦПК неприпустима відмова ні у можливості звернення до суду взагалі, ні у праві звернення до суду з будь-якими іншими вимогами, що виникли чи можуть виникнути з визначених правовідносин на підставі конкретного договору.
Діяльність суду по захисту порушених прав і інтересів протікає в різних процесуальних формах, основною серед яких є позовна форма (позовне провадження).
Справи у спорах, які виникають з цивільних, сімейних, трудових, кооперативних правовідносин прийнято називати позовними, а позовне провадження характеризується трьома ознаками: по-перше, між сторонами є спір, який витікає з цивільних правовідносин (ст.1 ЦК) (виключення - від-сутність спору при розірванні шлюбу подружжям, яке має неповнолітніх дітей); по-друге, спір стосується не тільки фактичних обставин справи, а й самих правовідносин; по-третє, вимога до суду щодо судового цивільного правового захисту набуває форми позовної заяви.
У процесуальній літературі питання щодо поняття позову є дискусійним. Окремі автори (К.С. Юдельсон , К.І. Комісарів, В.М. Семенов, H.I. Масленникова) називають позовом у цивільному процесуальному праві звернення до суду першої інстанції з вимогою щодо захисту спірного цивільного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу.
Ряд авторів розрізняє:
а) позов у матеріально-правовому змісті - як засновані на
цивільному праві і звернені через суд матеріально-правові
вимоги позивача до відповідача;
б) позов у процесуальному змісті - як звернену до суду
вимогу щодо захисту суб'єктивного цивільного права чи
визнання наявності або відсутності визначених цивільних
правовідносин (С.Н. Абрамов, П.Ф. Елисейкін, М.А. Гуревич).
Третій напрямок представляють А.Ф. Клейнман, А. А. Добро-вольський, В.І. Тертишников, М.Й. Штефан. На їхню думку, позов являє собою єдине поняття, яке має дві сторони - матері¬ально-правову і процесуальну. Матеріально-правова сторона позову - це вимога позивача до відповідача, а процесуально-правова сторона позову - це вимога до суду про захист права.
Єдине поняття позову уявляється більш правильним. Даючи відповідь на матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, суд тим самим дає відповідь і на звернення позивача до суду щодо захисту порушеного чи оспорюваного права. Без спірної матеріально-правової вимоги позивача до відповідача немає позову. Матеріально-правова вимога стає позовом, якщо вона звернена до суду. Тому сутність позову може бути правильно визначена з урахуванням нерозривної єдності названих двох сторін.
Таким чином, позов - це звернена через суд вимога позивача до відповідача щодо захисту порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, здійснена у визначеній законом процесуальній формі.