Особливості організації міжнародних розрахунків

У міжнародних розрахунках застосовуються такі ж фор­ми документів і порядок їх оплати, що й у розрахунках усередині країн, однак існує і певна їх специфіка. Зокрема, особливо важли­вим тут є попереднє визначення основних елементів організації розрахунків у різного рівня угодах та контрактах: між контраген­тами, банками, державами, а також у міжнародних конвенціях.

У зовнішньоторговельних контрактах між контрагентами (експортерами та імпортерами) визначаються основні валютно-фінансові та платіжні умови розрахунків: валюта ціни і валюта платежу; курс їх переводу; валютні застереження; форми розра­хунків; умови платежу і форми платіжних засобів та ін.

Валюта ціни - це валюта, в якій встановлюється ціна конт­ракту. Вона вибирається з найбільш сталих. Нею може бути валюта однієї з країн-учасниць контракту чи третьої країни. Валюта платежу - це валюта, в якій здійснюється платіж. Вона не обов'язково збігається з валютою ціни. В останньому ви­падку в контракті обумовлюється курс переводу однієї валюти в іншу.

Валютні застереження передбачають перегляд суми пла­тежу відповідно до зміни курсу певної валюти (валюти застере­ження), групи валют ("валютної корзини") або валюти ціни відносно валюти платежу.

Умови платежу передбачають негайну оплату відвантаже­них товарів чи відстрочку платежу, тобто продаж у кредит.

Форми платіжних засобів - це вид документів, за допомо­гою яких здійснюються розрахунки. Вони поділяються на фінан­сові та комерційні. До фінансових належать векселі (прості та пе­ревідні), чеки, платіжні розписки; до комерційних - рахунки-фактури, документи, що підтверджують відвантаження товарів, спе­цифікації, страхові поліси та ін.

Форми розрахунків відрізняються порядком документообороту і включають розрахунки за інкасо за допомогою акреди­тивів, за відкритими рахунками, банківськими переказами.

Вказані особливості міжнародних розрахунків зумовлю­ють специфіку їх форм, організації документообороту, здійснен­ня валютних операцій тощо.

Основні форми міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахунки класифікуються найчастіше за двома ознаками: строками платежу та порядком документообо­роту. За строками виділяються, негайні платежі - сконто і платежі в кредит - інстолмент. За порядком документообороту основни­ми є інкасо, та акредитив. Рідше застосовуються розрахунки бан­ківськими переказами за викритими рахунками.

Негайний платіж виконується після одержання покупцем товару чи документів на нього. Якщо оплата відбувається не пізніше п'яти-десяти днів, то постачальник, звичайно, робить по­купцеві знижку із ціни у розмірі близько 3%. Ця знижка нази­вається "сконто" (звідси і назва форми платежу). Термін "готівко­вий", який іноді вживається щодо цього платежу, не слід розуміти буквально. Він лише підкреслює швидкість здійснення операцій, але зовсім не характеризує зовнішньої форми платіжних засобів. Під платежем у кредит у міжнародній практиці розуміють тільки комерційний кредит, тобто кредит, який надають один одному експортер чи імпортер у вигляді відстрочки чи задатку. Оплата ж за рахунок одержаних від уряду чи банків позичок не вважається платежем у кредит, оскільки імпортер платить негайно.

Інкасо - банківська операція, за допомогою якої банк, за дорученням свого клієнта, отримує згідно з розрахунковими до­кументами належні йому грошові кошти від платника за відванта­жені на його адресу товари (виконані роботи, надані послуги) і за­раховує їх на його рахунок у банку. Спрощено інкасо можна ви-значити як доручення продавця (кредитора) своєму банку отри­мати від покупця (платника) безпосередньо чи через інший банк певну грошову суму або підтвердження, що цю суму буде сплаче­но у встановлений термін. Інкасова форма розрахунків вигідна покупцю тим, що банки захищають його права на товар до мо­менту оплати документів або акцепту. Недоліком інкасової фор­ми розрахунків є велика тривалість часу проходження документів через банки, можливість відмови покупця оплатити представлені документи. На сьогодні інкасо скасовано для внутрішніх розра­хунків і використовується тільки при міжнародних розрахунках.

Акредитив є умовним грошовим зобов'язанням банку, що кидається ним за дорученням покупця на користь продавця, за яким банк, що відкрив рахунок (банк-емітент), може провести платежі продавцеві або дати повноваження іншому банку прово­дити такі платежі при наявності документів, передбачених в ак­редитиві, та виконанні інших умов акредитива. Розрахунки за до­помогою акредитива носять ще назву "розрахунки за системою АС" (англ. letter of credit - акредитив). Акредитиви поділяються на грошові та документальні. Грошовий акредитив - це іменний документ, адресований банком-емітентом другому банку, що містить наказ про виплату грошей покупцю у визначений термін. Акредитиви бувають: відзивні, безвідзивні; підтверджені, непідтверджені; перевідні (трансферабельні); револьверні (поновлені); покриті, непокриті. Відзивний акредитив це акредитив, що мо­же замінюватись або анульовуватись банком-емітентом без попе­редньої згоди з продавцем при недотриманні умов, передбачених договором. Безвідзивний акредитив не може бути зміненим або анульованим без згоди продавця, на користь якого він відкри­тий. Підтверджені акредитиви акредитиви, що отримали додаткову гарантію платежу з боку іншого банку. Перевідний (трансферабельний) акредитив може бути повністю чи частково використаний декількома господарчими суб'єктами (платниками). Револьверний (поновлений) акредитив застосовується в розрахунках за постійні короткі поставки, які здійснюються, як прави­ло, за графіком, зафіксованим у контракті. Покриті (або депоно­вані) акредитиви - це акредитиви, при відкритті яких банк-емітент перераховує власні кошти платникам (покупцям) або на­даний йому кредит у розпорядження банку продавця на окремий балансовий рахунок "Акредитиви" на весь термін дії зобов'язан­ня банку-емітента. Існують різновиди акредитива - акредитиви з "червоною поміткою". Таким може бути будь-який вид акреди­тива, що передбачає видачу виконуючим банком продавцю авансів до відповідної суми. Відкриваючи акредитиви з "черво­ною поміткою", банк-емітент зобов'язується відшкодувати вико­нуючому банку суми виплачених авансів, навіть якщо відванта­ження після цього не було проведено.

Інкасо в міжнародних розрахунках має такі особливості: документальний характер, тобто банки приймають на інкасо доручення експортерів за наявності комерційних документів; розрахункові документи акцептуються імпортером у попе­редньому порядку; широко застосовується кредит: експортеру - у вигляді дис­конту векселя; імпортеру - у вигляді товарних позик. У міжнародних розрахунках існує багато видів акредити­ву, які відрізняються ступенем гарантії платежу. Зокрема, акреди­тиви можуть бути безвідзивні та відзивні, підтверджені та непідтверджені покриті і непокриті тощо.

Безвідзивний акредитив - це тверде зобов'язання банку перед експортером, яке не може бути змінене чи анульоване до­строково без згоди останнього. Відзивний же може бути в будь-який момент змінений чи анульований.

Підтвердженим є акредитив, за яким відповідальність за оплату несе ще один банк, у якому акредитив відкритий. Покри­тим називається акредитив, при відкритті якого імпортером пе­реказується і сума валюти, що забезпечує платежі з акредитиву. Акредитиви можуть бути з розстрочкою платежу, коли експорте­ру виплачується лише частина належної суми (при продажу то­варів у кредит).

Валютні клірингові розрахунки. Розрахунки за допомогою блок-рахунків

Міжнародні платіжні угоди визначають системи взаємних платежів, компенсацію своїх банків щодо ведення розрахунків на інших умовах, що випливають з національного валютного зако­нодавства кожної країни. Зокрема, цими угодами передбачається одна з двох систем платежів - за допомогою вільно конвертова­ної валюти у повному обсязі або через валютний кліринг.

Валютний кліринг у міжнародних розрахунках має обов'яз­ковий характер. Суть його полягає у взаємному заліку зустрічних вимог і зобов'язань, що випливають з рівності товарних поставок і надання послуг. Міждержавними угодами визначаються: банки, уповноважені вести клірингові рахунки; обсяг клірингу (всі платежі за товарооборотом чи їх частина); валюта клірингу;

технічний кредит - граничне сальдо заборгованості за кліринговим рахунком;

порядок погашення сальдо за клірингом без конверсії, з об­меженою або повною конверсією сальдо в іншу валюту. Валютна блокада - заморожування в банках валютних цінностей іноземних держав та громадян. Валюта, яка знаходить­ся на блокованих рахунках, може бути використана тільки у даній країні. Інші країни у відповідь також здійснюють валютну блокаду. У результаті це призводить до такої форми валютних обмежень, як двосторонні валютні кліринги. Ця форма може ви­користовуватися і без попереднього блокування рахунків.

З 1950 - 1958 pp. уперше в історії функціонував багатосто­ронній валютний кліринг - Європейський платіжний союз (СПС). У ньому брали участь 17 країн Західної Європи. Він був створений з ініціативи США, які намагалися ліквідувати бар'єри, що перешкоджали експансії американського капіталу. Розрахун­ки в ЄПС здійснювалися у міжнародній розрахунковій одиниці - золотий вміст якої дорівнював золотому вмісту долара.

Розвинені країни світу з 60-х років перейшли до системи платежів у вільно конвертованій валюті у повному обсязі. Розрахунки за клірингом використовують країни зі значними валют­ними обмеженнями та неконвертованою валютою.

Суттєвий вплив на організацію міжнародних розрахунків мають норми валютного законодавства кожної держави, насамперед ті, що стосуються валютних обмежень. Такі норми можуть передбачати:

- блокування виручки іноземних експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпо­ряджатися цими коштами;

- продаж експортером валютної виручки повністю або ча­стково центральному банку;

- обмеження продажу іноземної валюти імпортерам; заборону продажу товарів за кордоном за національну валюту;

- множинність валютних курсів тощо. Усі ці обмеження негативно впливають на організацію між­народних розрахунків у цілому, хоч і визначаються специфічними об'єктивними умовами економічного розвитку відповідних країн. Валютні обмеження - це система нормативних правил, які встановлюються в законодавчому та адміністративному порядку І спрямовані на обмеження операцій з іноземною та національною ва­лютами, золотом та іншими валютними коштами на ринку і перед бачають обов 'язкову здачу їх казначейству

Валютні обмеження використовуються для врівноважен­ня платіжного балансу, регулювання курсу національної валюти та отримання відпливу офіційних золотовалютних резервів. В умовах валютних обмежень широко практикується офіційне встановлення кількох валютних курсів. Це використовується як один із засобів стимулювання експорту та обмеження імпорту то­варів, а також регулювання надходжень та використання інвалю­ти за іншими каналами.

Як відомо, занижений курс національної валюти робить експорт товарів вигіднішим, бо експортер, реалізуючи їх за світо­вими цінами, в обмін на інвалюту одержує більше національної валюти. Занижений курс останньої дає можливість використати валютний демпінг як засіб підвищення конкурентоспроможності експортера. Завищений курс національної валюти позитивно впливає на імпорт товарів і негативно на їх експорт. Тому держави диференціюють валютні курси за групами товарів та цільо­вим використанням валюти. Вперше така форма валютних обме­жень стала використовуватися після світової економічної кризи 1929-1933 pp. Напередодні другої світової війни Німеччина за­стосовувала близько 60 валютних курсів щодо американського долара.

Відсутність будь-яких валютних обмежень означає вве­дення повної конвертованості валюти, тобто ступінь конвертованості обернено пропорційний розміру та жорсткості запровадже­них у країні валютних обмежень.