Мельник Фросина Михайлівна, 1919 р. Народження, жителька с. Лисогора.
Мені було тоді тринадцять років, але ті часи пам`ятаю дуже добре. В 1931р., мого батька розкуркулили: забрали коня, корову, весь реманент і, що найгірше – розібрали нову хату і продали. Купили її люди з с. Зарванець і батько сам помагав її розбирати, крутився на тому місці, де була закопана кукурудза. Дуже боявся, щоб її ніхто не помітив, бо сім`я загинула б від голоду. А сім`я була велика: три сини і чотири дочки. Землю у нас забрали, залишили подвір`я. Тож батько збудував землянку, в якій ми всі жили. Діти, котрі старші, пішли в місто працювати, а менші пасли в селі корів. Але прийшла зима, а з нею голод і холод. Менші діти ходили по селі просити, то приносили, хто бурячок, хто картоплину. На шляху машина збила коня, то батько саночками повозив його додому. Варили і їли. Але вижили не всі: навесні померла сестра Ганна. Тяжко мучилась і трохи не вмерла сестра Марійка, бо наїлася смажених зерняток з акації, але врятувала її сусідка, що зналася на травах. Коли почав дошкуляти холод, батьки стали просити сусідів, щоб забрали до хати хоча б самих маленьких дітей. І наші односельчани, і в ті жахливі часи залишилися людьми. Сусід Яремко Юхтим відділив нам півхати і ми перебралися туди всією сім`єю. Юхтим ділився з нами макухом, сухарем, склянкою молока, молодим листочком на борщ, прихованою жменькою квасолі...
А тоді були такі базари, де за золото і срібло можна було купити все: і хліб, і борошно, і крупи, і сир, і ковбасу. Люди віддавали весільні обручки, намисто, коронки, полотно, кожухи, свити, рядна, рушники, хустки.
Яремко Юхтим, що прийняв нас до своєї хати, мав багато всякого добра. Але він був трохи хитрішим, тож записався в колгосп, щоб його ніхто не чіпав. У нього теж була велика родина: п`ятеро дітей та дружина, але він завжди ділився всім, що у нього було. Бувало виміняє зв`язку бубликів, поділить між своїми і нашими дітьми.
Марценюк Михайло Федорович, житель с. Якушинці
Багато лиха зазнали від голоду жителі сіл, що в ходили до складу Якушинецької сільської ради – Якушинець, Зарванець, Хмельови, Лисогори.
Протягом одного 1933 р. смерть забрала 389 душ. Це приблизно 12-15% населення чотирьох сіл того часу.
Михайлові Федоровичу розповідала його знайома Ганна Максимівна: їй тоді було 11 років, сестричці 6 років, братику 3 роки, її батько і мати працювали в колгоспі, її сім`я складалась з п`яти чоловік. Не було в них корови. Мама продала свої персні, сережки, намисто, щоб купити молока. Варила юшку з сочевиці, що їм давав родич. Варила також юшку з кропиви, бурячиння, забілювала молоком. Пекла млинці з хрону. Хліба в них не було зовсім. В їхньому кутку, що недалеко від ставочка в сім`ї сусіда померли двоє дітей з голоду. Одного разу біля городу Кащука Івана знайшли мертву незнайому жінку, яка вмерла з голоду в неї був погризений лоб щурами.
Батько Ганни розповідав про один жахливий випадок. По селу поповзли чутки про те, що загубився хлопець. Коли представники сільської ради прийшли до хати того жителя, син, якого казали, загубився, знайшли його, зарубаного батьком. Того чоловіка заарештували.
Далі Ганна Максимівна згадувала такий випадок: через голод у селі почалися крадіжки. Одного разу батько став на чергування і побачив на нашому городі злодія, спочатку хотів застрелити, а потім передумав. Через кілька років до нього приходить жінка і каже:” Дякую тобі, добрий чоловіче, що не дав мені померти з голоду”.