Соціальні аспекти процесу антропогенезу
Сутність людини, формуючись історично, являє собою складну взаємодію біологічного й соціального, або антропогенезу і соціогенезу. Кожен з цих аспектів має власну специфіку, підко-ряється власним закономірностям. Процес антропогенезу підко-ряється законам біологічної еволюції. Головною ознакою такої еволюції є те, що в ній виникають і передаються з покоління в покоління тільки ті властивості організму, котрі так чи інакше сприяють виживанню й розмноженню виду. Інакше кажучи, збе-рігаються лише ті гени, які потрібні для реплікації (відтворення) самих цих генів. У зв’язку з цим еволюція розвивала в Homo sapiens такі особливості тіла й психіки, котрі відповідали реаль-ним умовам життя. Відбувався природний відбір, який сприяв розвиткові прямоходіння, формування людської руки тощо, а го-ловне — до вдосконалення мозку. Замість того, щоб забезпечува-ти виживання за рахунок інстинктів, еволюція людини пішла шляхом виживання за рахунок інтелекту. Його накопичення і зміни були найпомітнішими на первинно-му етапі існування людства, коли груповий відбір («кін-селекція»), що залежав від якості генів як носіїв інтелектуальної потенції їх володарів, забезпечував безпосереднє виживання й розвиток чи загибель роду або декількох родів. Виникнення цивілізацій, міст та держав різко знижує інтенси-вність природного відбору генетичних змін мозку та психіки, ко-трі забезпечують зростання інтелекту людей та оптимізують рі-вень розвитку в них багатьох інших особистих якостей. Тому є підстави вважати, що ми сьогодні практично не відрізняємося від кроманьйонців, якими вони були 10—12 тисяч років тому. Чи означає це, що біологічна еволюція людини повністю припинилася? Це питання залишається предметом дискусій. Разом із тим багато вчених схиляються до думки, що вона все ж таки продовжується. Серед факторів, що породжують біологічну еволюцію людини в сучасних умовах, можна виділити декілька. Перш за все треба враховувати наявність генних му-тацій. Відбуваються також структурно-функціональні зміни людського мозку, які за 30—40 поколінь (приблизно 1000 ро-ків) можуть привести до появи нових психічних здібностей людини. І, нарешті, не слід відкидати можливостей і наслідків генної інженерії, яка у принципі дозволяє цілеспрямовано змі-нювати генну спадковість людей. Як бачимо, наявність механізму природного відбору й на нинішньому етапі розвитку людства не можна ігнорувати. І хоча такий відбір втрачає своє вирішальне значення для пода-льшого розвитку людини як біологічного виду й соціальної іс-тоти, про що говорять і провідні генетики, все ж таки біологіч-ний фактор залишається невід’ємною складовою людського існування. Адже як будь-якому живому організмові, людині притаманні всі атрибути життя: обмін речовин, спадковість, мінливість тощо. Біологічна природа людини визначає фізіоло-гічні життєві потреби, і соціальне буття людей має бути влаш-товане таким чином, щоб створювати умови для задоволення потреб, властивих їм як живим істотам. Особливості людсько-го тіла обумовлюють фізико-хімічні властивості середовища, в якому людина може нормально існувати (склад атмосфери, рі-вень радіації, показник атмосферного тиску тощо). Біологічно визначено походження циклу людського життя через певні етапи — народження, дитинство, молодість, зрілість, старість, смерть. У біологічній природі людини закладені органічні від-мінності між чоловіками і жінками, з чим пов’язано багато фе-номенів соціальної реальності — любов, шлюб, сім’я, розподіл праці та соціальних функцій, виробництво одягу й косметики, організація дозвілля й розваг. Враховуючи наведене, не можна недооцінювати значення природно-біологічних факторів у життєдіяльності людини. І ра-зом із тим її природно-біологічні характеристики є лише «первіс-ним, неоформленим матеріалом», який перетворюється і оформ-люється у відповідності з нормами і правилами життя, що складаються й постійно змінюються в суспільстві. Це означає, що всі природні фізіологічні процеси, з якими пов’язане існування людини, відбуваються у соціально-культурних умовах. Такі умо-ви накладають специфічні відбитки і на природно-фізіологічні особливості людської життєдіяльності. Звідси можна дійти висновку, що соціальний фактор, по-перше, сприяє зміні середовища існування людей. Він обумовлює розгортання штучного, технізованого середовища, в якому жи-вуть люди. Це середовище майже повністю відгорожує людину від природи і створює «другу природу», яка оточує людину з усіх боків. По-друге, завдяки соціальному факторові змінюється харак-тер природних потреб людського організму так, що задоволен-ня їх регламентується існуючими в культурі правилами і зви-чаями. По-третє, культура виступає як множина заборон, які накла-даються на поведінку людей, стримуючи і придушуючи природ-ні, «тваринні» її форми. По-четверте, соціальні умови формують у людини нові, «над-природні», соціально-культурні потреби. Таким чином, в умовах суспільного життя людина розвива-ється під контролем взаємодіючих програм: біологічної та со-ціокультурної. При цьому перша програма є відносно стабіль-ною, у той час як друга постійно відчуває на собі швидкі історичні зміни. Саме соціокультурні зміни, а не біологічні властивості людини наповнюють її життя таким змістом, котра має життя тварини. Соціальне буття «диктує» умови, в яких відбувається біологічне буття людини. Тому людина, залиша-ючись біологічною істотою, виступає в головній своїй іпостасі як істота соціальна.