Закономірності сполучуваності морфем у межах слова. Морфи як варіанти однієї і тієї ж морфеми

План

1. Закономірності сполучуваності морфем у межах слова.

2. Морфи як варіанти однієї і тієї ж морфеми

Сполучуваність морфем

Сполучуваність — це властивість мовних елементів до з'єднання при творенні одиниць вищого рівня. Вона є однією з фундаментальних властивостей, яка дає змогу творити на базі знакових одиниць зв'язний текст. У мовознавстві на позначення сполучуваності використовується також термін "валентність" (від лат. valentia — сила), який спершу вживався на позначення синтаксичної сполучуваності між словами взагалі, а за Л. Теньєром — сполучуваності лише дієслова з іншими частинами мови. У лінгвістику його вперше ввів С. Д. Кацнельсон). У сучасному мовознавстві валентність розуміється як загальна сполучувальна здатність слів і одиниць інших рівнів. Існує валентність звуків, морфів, сем, слів, словосполучень, речень. Розрізняються зовнішня і внутрішня валентність. Зовнішня валентність — це об'єднання слів у словосполучення (читаю книгу, пишу листа). Внутрішня валентність — це об'єднання морфів у словоформу (біг+ани-на = біганина, біг+ун = бігун, пере+бігти = перебігти).

Морфонологія вивчає валентність морфів, яку інколи називають морфотактикою. Внутрішня валентність буває семантичною і формальною (структурною). При семантичній валентності вибір сполучуваних морфів зумовлюється їхнім значенням: суфікс -телъ із значенням дійової особи вимагає тільки дієслівної основи (учити — учитель, виховувати — вихователь), суфікс -енк-о із значенням особи з'єднується з будь-якою основою на утворення прізвищ (Коломийченко, Сіренко, Яценко та ін.). При формальній валентності з'єднання твірних морфів реалізується структурними засобами (корінь дорог-α поєднується з формантом н-ий за допомогою структурного засобу чергування г : ж — пор. дорожний).

В українській мові між морфами словоформи діє примусова і вільна валентність. При примусовій валентності структурно-семантичні чинники твірної основи зумовлюють як обов'язковий тільки певний аломорф чи тільки певну морфему з ряду синонімних, наприклад: 1) давальний відмінок однини від усіх іменникових морфів на (к) вимагає аломорфа тільки на (ц')\ Шостаківка — Шостаківці, губка — губці, рука —руці; 2) назви жителів від усіх топонімів на -иц~я вимагають тільки одного суфікса (морфа) -ан-и (з ряду синонімних -ан-и, -ц-і, -ит-и, -ич-і, -ак-и): Здовбиця — здовбичани, Лохвиця — лохвичани.

При вільній валентності та сама твірна основа може без зміни значення сполучатися з кількома варіантами морфеми або з кількома синонімними морфемами: 1) дієслівні основи, що закінчуються суфіксами -а-, -и-, -і-, можуть без зміни значення вільно сполучатися з інфінітивними варіантами суфікса -ти/-тъ: писати — писать, полити — полить, сидіти — сидіть; 2) топонімні основи на -ов у назвах жителів можуть вільно сполучатися з катойконімними суфіксами -ц-і, -ян-и, -чан-и: Харків — харківці, харків'яни, харківчани; Глухів — глухівці, глухівчани.