Польове розміщення військ

У цьому варіанті великого значення, з гігієнічної точки зору, набуває вибір місця для біваку і тимчасового військового містечка, а також типу житлових споруд. За сприятливих умов і залежно від пори року та рельєфу місцевості треба вибирати ділянки із сухим грунтом, який не утворює багато пилу. Ділянка повинна мати невеликий схил для стікання зливових і талих вод. місцезнаходження її бажано вибирати поряд з джерелами, придатними для водопостачання, біля доріг з твердим покриттям, на достатній віддалі від промислових та стратегічно важливих об’єктів, по яких противник може нанести удари. Одночасно під час вибору ділянки при розміщенні у передгір’ях треба передбачити можливість затоплення водою або селем (водогрязевий потік), тому не варто вибирати під місце для табору русла пересохлих річок. Потрібно враховувати вірогідність зсувів грунту, сходження снігових лавин, каменепадів, виникнення лісових пожеж, загорання торф’яних грунтів, утворення провалів у карстових породах тощо. Рівень стояння грунтових вод ­повинен бути достатньо низьким (не вище ніж 1,5-2,0 м до поверхні). Ділянки з негустим лісом або великим чагарником є найбільш оптимальними для облаштування табору, тому що особовий склад буде захищений від холодних вітрів взимку і від сонячних променів влітку. Деревину можна при необхідності використати для будівництва пристосованих польових жител, для обігріву та приготування їжі.

В Україні, де взимку часто бувають відлиги, не рекомендується вибирати низинні місця через загрозу їх підтоплення.

У разі розташування на місцевості з глибоким сніговим покривом, сніг за необхідності можна використати як будівельний матеріал для сніго-крижаних споруд. Придатність ділянки для розміщення військ за гігієнічними показниками встановлюється санітарно-епідемічною розвідкою.

Для розміщення особового складу споруджують польові будинки й укриття різних типів: заслони, заслони-навіси, курені, будівлі зі снігу та криги, землянки, намети, наземні спрощені споруди (бараки), інвентарні збірно-розбірні та пересувні будиночки (вагончики, кунги). Вибір типу і ступеня благоустрою польових приміщень визначається бойовою, в тому числі радіаційною і хімічною обстановкою, вірогідним терміном перебування військ на даному місці, кліматичними та погодними умовами, рельєфом і грунтово-геологічною характеристикою місцевості, наявністю будівельних матеріалів та інженерної техніки.

Коротка характеристика польових жител

Заслони і заслони-навіси застосовують для укриття від вітру та атмосферних опадів, а по можливості розведення багаття – і для обігріву людей. Вони мають вигляд вертикальних або нахилених стінок із жердин, хмизу і брезенту чи плащ-наметів, що спираються на дерева чи кобилиці з жердин із перекладинами. Заслони-навіси можуть бути одно- і двоскатними. Підлоги в них настеляють гілками, глицею, мохом, травою чи соломою. Вони призначені для 10-20 осіб (із розрахунку 0,5 м2 на людину).

Курені більш надійно, ніж заслони, захищають від непогоди. Їх роблять двоскатними або конусоподібними. Місткість куренів приблизно така ж, як і заслонів-навісів. Двоскатні курені (рис. 15.4) мають як кістяк дві прямокутні рами з жердин, що встановлюються, як і навіси. Вхідний отвір закривають плетеним щитом з хмизу чи плащ-наметом. Конусоподібні курені роблять із жердин, які зв’язують на вершині й заплітають гілками. У центрі влаштовують заглиблення для багаття. У куренях можна встановити найпростіші нари. Підлогу в них також вимощують гілками, сіном, соломою тощо.

Сніго-крижані будівлі споруджують з крижаних блоків у вигляді куренів чи накритих ям. Всередині їх облаштовують дошками, брезентом, солом’яними матами тощо. У стінах роблять вентиляційні канали, вставляють вікна. У підлозі видовбують дренажні канави, які закінчуються ямками для збору талої води. У центрі ставлять жарові обігрівачі. З метою збереження тепла зовнішній отвір входу (лазу) доцільно облаштовувати нижче рівня підлоги. Для відпочинку людей обладнують нари з підручних матеріалів. Температура повітря в таких будівлях може підтримуватися від +6 до +8 °С і більше, але тоді підвищується вологість повітря і посилюється танення снігу.

Землянки є одним із найзручніших типів польових осель. Із досвіду війн, особливо Другої світової, в них можна створювати більш оптимальні гігієнічні умови, в тому числі й мікроклімат, порівняно з іншими польовими спорудами. Землянки можна добре замаскувати від повітряного та наземного спостережень. Вони є досить міцними і можуть захищати від осколків, вогню стрілецької зброї, певною мірою – від ударної хвилі, світлового випромінювання і проникаючої радіації ядерного вибуху. При застосуванні противником отруйних речовин землянки можуть бути загерметизовані й перетворені таким чином у сховища. Для їх облаштування бажано вибирати сухі підвищені ділянки місцевості з піщаним грунтом. Землянки поділяються на глибокі, напівглибокі, косогірні й наземні. Місткість цих польових будівель коливається від 10 до 40 осіб при висоті 2,2-2,5 м і площі підлоги на 1 людину 1,8-2,0 м2. Конструктивно землянки будують з підручних матеріалів або елементів збірного типу (рис. 15.5). В першому випадку опорною конструкцією є каркас з накатника, укладеного на прогони й опорні стояки. На нього накладають шар гілок, м’якої глини або ­руберойду, далі шар землі, потім шар глини, листя і гілок, землі, і останнім є шар дерну. Загальна товщина перекриття досягає 30-50 см. Підлогу найкраще викласти дошками чи жердинами або залишити земляною. Збірні землянки типової конструкції складаються з каркаса – дерев’яних рам і стінових, віконних та покрівельних щитів. У торцевій частині землянки встановлюють двері з тамбуром, який забезпечує економію тепла, зниження рівня зовнішнього шуму та підвищення ступеня захисту від ударної хвилі. При необхідності створюють гідроізоляцію, найчастіше у вигляді глиняного замка по периметру стін, а також викопують неглибокі дренажні канави всередині землянки з ямками для збору води у кутах, а також водозбірними або водопоглинаючими криничками ззовні землянок. Землянки обігрівають чавунними або цегляними пічками. Для вентиляції влаштовують припливні канали, витяжні шахти або аератори вздовж гребеня даху, що забезпечує в землянці достатній повітрообмін. Влітку землянки добре захищають від спеки. Взимку низька температура стін та необхідність швидкого обігріву людей потребують постійного підтримання температури повітря в землянках у межах від +20 до +22 °С. Під час сну військовослужбовців в зимовому одязі температура повітря не повинна бути меншою +10 °С. Земляні нари зменшують об’єм повітря у приміщенні й, крім того, можуть призводити до переохолодження організму за рахунок підвищення віддачі тепла шляхом проведення. Тому для відпочинку особового складу доцільно робити дерев’яні нари висотою не менше 40-50 см від підлоги, а для офіцерів встановлюють розкладні ліжка. У землянках можна також розташовувати штаби, кухні, медичні пункти, лазні, пральні, склади тощо.

Намети різних типів, конструкцій та розмірів (рис. 15.6) застосовують для польового і табірного розташування військових частин і закладів як в мирний, так і у військовий час (рис. 15.7). Некаркасні намети (уніфікований санітарно-технічний зразка 1956 р. – УСТ-56, уніфікований санітарно-барачний зразок 1956 р. – УСБ‑56) встановлюють за допомогою стояків, кілків та відтяжних мотузок, а каркасні мають металевий каркас (труби з алюмінію), до якого підвішують тканинні частини.

Каркасні намети типу УЗ-68 (універсального зимового зразка 1968 р.) легше монтуються на кам’янистому або мерзлому грунті й мають більшу стійкість до вітру, однак каркас робить їх важчими і сприяє швидшому зношуванню. Зовнішні частини наметів виготовляють із лляної щільної парусини чи бавовняного щільного полотна, які просочують спеціальними сумішами, що покращують їх водо- та вогнестійкість, а також продовжують термін їх експлуатації. Зимові похідні та уніфіковані намети забезпечують внутрішніми білими піднаметниками і навісними стінками утеплення (з фланелі чи іншої теплоізоляційної тканини з вогнестійким просочуванням).

У штабних наметах та наметах для розміщення операційних, перев’язувальних, шпиталів та медичних пунктів передбачається також підлога – парусинова або з прогумованої тканини. Для опалення є пічки різних конструкцій (чавунні військові, залізні, похідні тощо) або обігрівачі-калорифери, які працюють на рідкому паливі (бензин, дизельне паливо). Температура повітря в наметах повинна бути в межах від 20 до 25 °С. Щоб краще зберегти тепло в наметах використовують табельні утеплювачі й устеляють підлогу підручними матеріалами (солома, сіно, глиця тощо). По можливості – дерев’яними дошками або застеляють великими шматками гуми чи брезенту.

Більш сучасним є польове розміщення військ (штабів, медичних підрозділів) у пересувних будівлях-автомобілях і причепах до них – модулях. Вони мають металевий каркас, оббитий ззовні вагонкою, а всередині – фанерою або пластиком. Проміжок заповнюють утеплювачем (мінеральною ватою тощо). Обігрів їх здійснюється електричними обігрівачами або калориферами, можливим є встановлення в них електроводонагрівачів та кондиціонерів.

Крім польових жител, для розміщення військ можна використовувати польові фортифікаційні споруди: перекриті щілини, бліндажі або сховища (рис. 15.8). У деяких випадках особовий склад може розміщуватись для відпочинку в танках, бронетранспортерах, кабінах і кузовах автомобілів, тягачів тощо. Таке розташування слід допускати у виняткових випадках і лише на короткий термін за умови категоричної заборони роботи двигунів. В іншому випадку може бути смертельне отруєння людей вихлопними газами.