48. Передумови розвитку малого бізнесу:

    1. Перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання

    2. Наявність ринкового механізму, який зумовлює економічні відносини між товаровиробниками і виникнення певної кількості безробітних, яких як робочу силу вбирає сфера дрібного бізнесу

    3. Забезпечене законодавством право кожної людини займатися будь-якою економічною діяльністю

    4. Приватна власність, яка забезпечує індивідуальне виробництво і індивідуальне привласнення

    5. визначення сфери підприємницької діяльності (щоб відповідала нахилам і знанням , бачення своєї ніши на ринку )

    6. визначення характеру діяльності, аби вона не суперечила законам

49. Такими видами діяльності як виготовлення і реалізація зброї, наркотичних засобів, грошових знаків можуть займатися лише державні підприємства.

50. Не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органам державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

51. Такі види діяльності в Україні, як розвідка та експлуатація корисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї, виготовлення та реалізація медикаментів та хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медич­на, ветеринарна та юридична практика потребують спеціального дозволу — ліцензії.

52. Основні принципи організації малого підприємництва: самоокупність та одержання прибутку

53. Передумови розвитку малого бізнесу.: Малими вважають підприємства з певною кількістю працюючих до 200 В Італії до 500)

    1. У промисловості й будівництві до 200 працюючих

    2. У науці й науковому обслуговуванні – до 100

    3. В інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) до 50 чоловік

    4. У галузях нематеріального виробництва до 25 чол.

    5. У роздрібній торгівлі до 15 чол.

54. Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій та інших сферах. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон'юнктурні зміни, забезпечують насиченість ринку товарами, послугами, сприяють по­слабленню монополізму. Через свою масовість малі підприємства забезпечують вдвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях, ніж великі підприємства, що значно знижує напруженість у суспільстві, пов'я­зану з безробіттям.

У промислове розвинених країнах ці підприємства становлять 90-95 відсотків їхньої загальної кількості та створюють 20—60 відсотків валового національного продукту. Особливо важливе значення цих підприємств у розвитку сфери послуг і торгівлі.

У період переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки малі підприємства сприяють:

А) розвитку конкуренції, б) структурній перебудові економіки, в) формуванню нового соціального прошарку підприємців-власників, які є соціальною базою ринкових перетворень.

В малих підприємств України, за експертними оцінками, працює близько 2 млн. чол., або 10 % всього зай­нятого населення. Частка прибутку, одержаного ними, в загальній сумі прибутку господарств країни становить лише 5 %..

56. Види малих підприємств за характером діяльності:

    1. Індивідуальні або сімейні

    2. Кооперативи або колективи

57. Індивідуальні – це підприємство, що засноване на особистій власності окремої особи та виключно на її праці.

58. Сімейне - засновується на власній праці члені однієї сім’ї, які проживають разом.

59. Кооператив об’єднання декількох громадян для спільної господарської діяльності на основі договору між ними. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належать його учасникам на правах пайової часткової власності.

60. Обов’язковою умовою організації підприємства є розробка статуту. В ньому визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет та цілі діяльності, органи управління, порядок їх формування, компетенція та повноваження трудового колективу і його виборних органів, порядок утворення майна підприємства, умови його реорганізації та припинення діяльності .

61. Підприємство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Остання проводиться в органах виконавчої влади за місцем діяльності або проживання.

62. Для цього подаються такі документа: рішення власника майна або уповноваженого ним органу, статут, письмове підтвердження про юридичну адресу підприємства, документ, що засвідчу. Оплату коштів за державну реєстрацію

63. Підприємці-громадяни, які здійснюють свою діяльність без права юридичної особи, подають тільки заяву. Це засновницькі документи.

64. Не може бути відмовлено в реєстрації малого підприємства з причин його недоцільності. Ніхто не вправі диктувати, чим йому слід займатися.

65. Державна реєстрація здійснюється ніж більше ніж за 15 днів. Свідоцтво про державну реєстрацію є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

66. Пільги для малих підприємств: податковий кредит, можливість користування коштами фондів підтримки малих підприємств, прискорена амортизація основних фондів тощо.

67. Підприємець має право застосовувати найману працю шляхом укладення трудового договору, де передбачається зобов’язання підприємця забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче від встановленого в республіці мінімального рівня, соціальне і медичне страхування та соціальне забезпечення.

68. В ЄС на малих підприємствах працює половина всього самодіяльного населення.

69. Суть акціонерного товариства. Акціонерним товариство - це організація, яка має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язання тільки майном товариства.

70. Головна мета АТ – залучення до господарського обороту вільних коштів трудящих, а також підприємств для реконструкції підприємств і розширення виробництва.

71. АТ створюється на основі купівлі-продажу акцій.

72. Акція – це цінний папір, який підтверджує право акціонера брати участь в управлінні акціонерним товариством, у його прибутках і розподілі залишків майна товариства при його ліквідації.

73. Дивіденд – це доход, який виплачується власникам акцій АТ з його прибутку за підсумками господарської діяльності за рік на основі загального рішення акціонерів.

74. Позитивними рисами акціонерної власності є:

    1. значне розширення джерела нагромадження за рахунок вкладів в ощадних банках.

    2. сприяння створенню матеріально-технічної бази в різних галузях промисловості, сільського господарства, зростанню творчої ініціативи робітників і службовців, їх залученню до управління виробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві.

    3. забезпечення значного зменшення диспропорції в економіці: між попитом і пропозицією, між першими і другими підрозділами, групою «А» і групою «Б» тощо. Ця мета буде досягнута за допомогою акумулювання значної частини трудових заощаджень населення, швид­кого будівництва на ці кошти підприємств, що випуска­тимуть гостродефіцитні товари (легкові автомобілі, мало­габаритні трактори, вантажівки, відеотехніку тощо), на­дання цих товарів акціонерам, які вкладають свої гроші за цільовим призначенням.

    4. сприяння ефективному регулюванню кількості гро­шей. Так, продаючи акції, держава зменшує кількість грошей, а скуповуючи, збільшує її

    5. сприяння раціоналізації процесу управління під­приємством вищими організаціями. Зокрема, право міні­стерств і відомств бути пайовиками акціонерних підпри­ємств послабить відомчу монополію, підвищить зацікав­леність їх в активному розвитку підприємств і об'єднань, сприятиме скороченню управлінського апарату, демокра­тизації процесу управління. Це посилить боротьбу з бю­рократизацією, послабить адміністративні методи управ­ління економікою;

    6. прискорення міжгалузевого переливання капіталів в інші галузі, в яких виробляють гостродефіцитні товари народного споживання. Це стимулюватиме використання досягнень НТР з базових наукомістких галузей промис­ловості в АПК, легкій промисловості, сфері послуг.

75. Негативними рисами акціонерної власності є:

    1. можливість за допомогою акцій централізувати трудові заощадження і таким чином посилювати еконо­мічний контроль за значною кількістю населення;

    2. купивши контрольний пакет акцій (нині для цього необхідно зосередити в одних руках менше 5% їх загаль­ної кількості), гігантські корпорації встановлюють конт­роль над дрібнішими компаніями, а через «систему уча­сті», тобто багатоступінчасту систему залежності та кон­тролю, контролюють капітал інших фірм, який у декіль­ка разів перевищує їх власні активи;

    3. акціонерні компанії вдаються до різних фінансових махінацій на фондових біржах, здобуваючи додаткову можливість надмірного збагачення. Так, Дж. Гетті за ко­роткий час збільшив одержане від батька майно з 15 млн. дол. до понад 2 млрд. дол. і став мільярдером, скуповую­чи акції за «викидними» пінами у роки депресії;

    4. за допомогою акцій активно ведеться підкуп ви­тих чиновників державного апарату, законодавців;

    5. акціонерна форма підприємництва використовується як засіб економічного примусу для викуповування нерента­бельних філіалів крупної монополії. Так, у 1982 р. корпо­рація «Дженерал моторз» змусила 1,4 тис; найманих пра­цівників одного зі своїх заводів повністю, викупити його.

57. Створення акціонерного товариства. Якщо воно організовується шляхом перетворення державного підприємства в акціонерне, то насамперед необхідно мати рішення трудового колективу, яке приймається загальними зборами й оформлюється протоколом. Потім необхідно отримати згоду державного органу, уповноваженого приймати такі рішення. Далі відбувається оцінка майна підприємства. Для цього створю­ється комісія, до складу якої входять представники відповідних державних, фінансових органів і членів трудового колективу. На базі цієї оцінки визначається статутний фонд акціонерного това­риства, який фіксується в банку.

58. Якщо акціонерне товариство створюється на основі декількох підприємств, то відповідна робота проводиться на кожному з них. При цьому кожне підприємство робить свої внески в статутний фонд. Вони надходять у банк на рахунок будь-якого засновника (за їхньою домовленістю). Після створення акціонерного Товариства внесені кошти перераховуються на його рахунок.

59. Далі починається робота з розповсюдження акцій. Для цього непотрібно отримувати дозвіл з боку Держбанку, Акції розповсюджуються або безпосередньо засновниками даного акціонерного товариства, або через банк.

60. Реалізація акцій може здійснюватися: а) шляхом відкритої підписки на них; б) через розподіл всіх акцій між засновниками.

61. Засновники мають тримати у себе акції на суму не менше 25% уставного фонду протягом двох років.

62. Розповсюдження акцій починається з того, що засновники публікують повідомлення про відкриття підписки на них. У ньо­му зазначаються найменування майбутнього акціонерного това­риства, мета його діяльності, засновники та ін. Вказується також строк проведення підписки на акції, він не повинен перевищува­ти шість місяців

Особи, які підписалися на акції, мають попередньо перераху­вати на рахунок засновників гроші на суму, що становить 10% номінальної вартості акцій.

57. Після закінчення строку підлиски на акції збираються уста­новчі збори акціонерів. Необхідно, щоб підпискою було охоплено не менше 60-ти відсотків акцій. Якщо ж цього не сталося, то вважається, що заснування акціонерного товариства не відбулося, акціонерам протягом ЗО днів повертаються внесені грошові кошти. Якщо акції розподіляються між засновниками, то вони мають оплатити 50% акцій до установчих зборів.

58. Засновницька конференція повинна відбутися не пізніше, ніж за два місяці з моменту завершення підписки.

59. Після цього АТ випускає акції

60. Усі акції мають бути сплачені акціонерами протягом року після реєстрації

61. Виплата дивідендів за акціями може здійснюватися а) безпосередньо бухгалтерією АТ б) банківськими установами

62. Для спрощення процедури обліку виплачених дивідендів акції випускають з відрізними купонами Кількість купонів – не менше 10. Після відрізання останнього купона бланк акції треба міняти на інший. Можна акції зберігати в банках і практикувати безготівкову виплату дивідендів на ощадну книжку акціонера.

63. Акції випускаються іменними або на пред’явника

64. Оскільки більшість АТ створюється шляхом приватизації, то й більшість акцій випущені у вигляді іменних, тому, щоб продати акцію, її власник має піти в АТ і заявити про це. АТ знайде іншого покупця і перепише акції на нього.

65. Управління акціонерним товариством. Вищим органом управління акціонерним товариством є збори акціонерів. Голосування на зборах відбувається за принципом: од­на акція — один голос. Загальні збори акціонерів збираються раз на рік. Проте акціонери, що мають не менше 20% голосів, мають право в будь-який час вимагати проведення зборів акціонерів.

66. В акціонерному товаристві обирається рада акціонерного товариства. Вона здійснює контроль за діяльністю виконавчого ор­гану. До ради можуть входити представники трудового колекти­ву, профспілкових та інших громадських організацій. Члени ра­ди не можуть одночасно бути членами виконавчого органу.

67. Виконавчим органом акціонерного товариства є його прав­ління. Воно здійснює керівництво поточною діяльністю. Робо­тою правління керує його голова, який призначається або оби­рається (згідно із статутом). Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства. Воно підзвітне лише раді акціонерного товариства і загальним зборам акціонерів.

68. Контроль за фінансовою діяльністю правління здійснює реві­зійна комісія, яка обирається з числа акціонерів і представників трудового колективу підприємства.

69. Дуже важливо, щоб підприємство не опинилося в руках ділків тіньової економі­ки. Аби цього не трапилося законодавче встановлено, що трудові колективи мають певні пільги і право пер­шочерговості в придбанні акцій. При проведенні приватизації значна частина акцій пере­дається трудовому колективу на пільгових умовах. Це має забез­печити певні гарантії працівників в управлінні акціонерним това­риством. ^;

70. Поняття державного підприємства(ДП). Державне підприємство – це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі державної форми власності у різних галузях народного господарства.

71. Відповідно до Закону України “Про підприємства” діяльність державного підприємства будується на поєднанні прав власника майна (держави) та принципів самоуправління трудового колективу.

72. ДП має право продавати, передавати, надавати в позику, обмінювати, здавати в оренду тощо засоби виробництва і матеріальні цінності іншим підприємствам, організаціям, громадянам, випускати і реалізовувати цінні папери.

73. Керівні функції держава здійснює через встановлення підприємствам контрольних цифр, економічних нормативів і лімітів, замовлень на продукцію, укладення контрактів тощо.

74. У своїй економічній діяльності ДП повинно керуватися принципами комерційного розрахунку та самофінансування, забезпечуючи відшкодування поточних та капітальних витрат виключно за рахунок власних коштів та банківських кредитів.

75. Воно має право самостійно вирішувати питання матеріального стимулювання.

76. В умовах ринкової економіки діяльність ДП підпорядковується потребам споживача.

77. Підприємство, яке не виконує свої зобов’язання за розрахунками, може бути оголошене банком, що його обслуговує, неплатоспроможним (банкрутом).

78. Ефективність ДП значною мірою визначається його структурною організацією. Найхарактернішими є такі: виробництва, цехи, відділи, дільниці, ферми, бригади.

79. На добровільних засадах ДП можуть об’єднуватися у спілки, господарські асоціації, концерни за галузевим територіальним та іншим принципами.

80. Призначення керівника ДП є правом його власника, з ним укладається контракт (договір, угода)

81. Стратегія ДП передбачає створення комплексної системи заходів, спрямованих на досягнення перспективних параметрів ефективності, реалізацію головної мети підприємства

82. Тактика визначає конкретні короткострокові завдання, які забезпечують постійне наближення до поставленої мети.

83. Функції ДП.

    Економічні	Соціальні	Екологічні
    А. Задоволення потреб споживача в продукції (роботах, послугах) Б. Впровадження досягнень НТП В. Забезпечення конкурентоспроможності підприємства Г. Створення необхідного й додаткового продукту Д. Розвиток виробничої інфраструктури Е. Самофінансування	А. Формування колективу Б. Поліпшення умов і змісту праці В. Удосконалення кваліфікаційного складу працівників Г. Культурно-освітня та спортивно-оздоровча робота Д. Поліпшення житлових умов працівників Е. Розвиток соціальної інфраструктури.		А.. Вдосконалення технологічних процесів Б. Створення і розвиток екологічної інфраструктури В. Наукові і технічні вирішення проблеми навколишнього середовища і раціонального природокористування

84. Головною перевагою ДП є стабільність їхньої діяльності, менша залежність від змін ринкової кон’юнктури.

85. Головним недоліком їхньої діяльності стало те, що, по­збавлені необхідності боротись за прихильність споживачів своєї продукції (адже вони мають гарантованою споживача в особі держави), ДП у країнах розвиненої ринкової економіки поступаються ефективністю роботи приватним фір­мам. Найчастіше вони створюються в галузях, непривабливих для приватного бізнесу, але необхідних для функціонування економіки та життя суспільства.

86. Орендне підприємство у виробничій сфері.. Орендне підприємство—це господарська одиниця, яка са­мостійно здійснює підприємницьку та іншу діяльність на основі строкового платного володіння і користування майном, переда­ним в оренду орендареві за договором.

87. Об'єктами оренди є

1) цілісні майнові комплекси державних підприємств, організацій (господарський об'єкт із закінченим циклом виробництва продукції, робіт, послуг) або їхні структурні підрозділи (філіали, цехи, дільниці); ^: ,

2) окреме індивідуально визначене майно державних підпри­ємств, організацій.

57. Оренда як економічна категорія є формою відносин між власником, котрий безпосередньо не веде господарство на дано­му державному підприємстві, в організації, та юридичне вільним і економічно самостійним суб'єктом —підприємцем, якому влас­ник (орендодавець) передає за орендну плату майно на основі до­говору в строкове платне володіння і користування.

58. Згідно із За­коном України «Про оренду», введеним у дію 14 березня 1995р., державне підприємство може бути орендодавцем у відношенні до майна тільки зі згоди Фонду державного майна України, його регіональних відділень і представництв або органів уповноваже­них місцевими радами.

59. Існують два типи орендних відносин:

1. оренда як форма при­ватизації об'єктів державної власності;

2. оренда як форма еко­номічних відносин у недержавному секторі економіки.

114. Механізм функціонування орендного підприємства Конкретний механізм розвитку орендного підприємства виз­начається істотними умовами договору оренди. Цими умовами є:

1) об'єкт оренди (склад і вартість майна);

2) строк, на який укладається договір;

3) орендна плата; '

4) порядок використання амортизаційних відрахувань;

5) відновлення орендованого майна та умови його повернення;

6) виконання зобов'язань.

114. Орендна плата є елементом механізму функціону­вання орендного підприємства і виступає економічною формою доходу орендодавця-власника, який він одержує за своє май­но, передане у строкове платне володіння і користування орендарю. Основним складовим елементом орендної плати

     1. аморти­заційні відрахування, тобто відшкодування орендодавцю вартості орендного майна.

     2. відсоток від доходу орендаря, оскільки майно береться в оренду з метою одер­жання доходу. А одержати доход орендар може лише за умови пе­редачі йому майна орендодавцем у тимчасове користування.

116. Величина орендної плати непостійна. У розвину­тих країнах за базу для визначення величини доходу береться банківський відсоток. Проте в Україні. абсолютна величина і строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

117. Форми орендної плати: 1/ натуральна і 2/ грошово-натуральна.

118. Розмір орендної плати може бути змінено на ви­могу однієї із сторін. Формула орендної плати (О) така:

О=Ф_-,і’В,

де Фі.і — залишкова вартість орендного майна на момент пере­дачі його в оренду;

В — рівень банківського відсотка.

116. Після відрахування з виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) вартості матеріальних витрат, амортизації (якщо вона не входить в орендну плату), орендної плати, податків і платежів у бюджети різних рівнів, розрахунків з іншими партнерами утво­рюється орендний доход. Усі платежі повинні бути строго фіксо­ваними, що ставить величину орендного доходу у за­лежність від ефективності та якості діяльності орендного колек­тиву.

117. З орендного доходу формуються такі фонди:

1) ризику (фінансовий резерв),

2) розвитку виробництва, науки і техніки,

3) соціального розвитку,

4) єдиний фонд оплати праці.

116. Найперспективнішою формою оренди, яка широко застосо­вується в західних країнах, є лізинг. Лізинг — це довгострокова оренда машин, устаткування тощо. Це но­вий спосіб фінансування й активізації збуту, що ґрунтується на збереженні права власності на товар за орендодавцем. Механізм даної форми оренди полягає в тому, що компанія-орендодавець спеціально закуповує для конкретного орендаря на його прохання майно у виробника, фінансує його, здійснює технічне обслуговування наданих в оренду засобів праці. Переваги лізингу пов'язані з тим, що він дає можливість швидко переходити на нову технологічну базу, не вимагає знач­них одноразових затрат, дає змогу звільнитися від обслуговуван­ня і зосередити всі зусилля на ефективному використанні нової техніки.

122. Особливості сільськогосподарського виробництва

     1. земля є головним засобом виробництва;

     2. на відміну від інших засобів виробництва за умови правильного використання земля постійно відновлює свою родючість;

     3. природна родючість землі неоднакова в різних природнокліматичних умовах;

     4. праця однакової кваліфікації і фондоозброєності дає різні результати залежно від природних умов;

     5. вплив природних факторів на результати виробництва можна обмежити шляхом раціонального використання землі, систематичного впровадження нових технологій, досягнень науки і техніки, поліпшення культури землеробства тощо;

     6. економічний процес відтворення незалежно від його суспільного характеру завжди взаємодіє з природним, Тому підприємець повинен добре знати і вміло використовувати не тільки економічні закони, а й закони природи;

     7. сезонність сільськогосподарського виробництва. Неможливо прискорити виробничий процес, як у промисловості. (Наприклад, час виробництва озимої пшениці становить 10 місяців. Процес праці переривається в проміжках між посівом, внесенням добрив, весняним боронуванням і збором урожаю. Звідси - повільний оборот виробничих фондів, зумовлений великою різницею між часом виробництва і робочим періодом.. У певних межах її можна згладжувати шляхом виготовлення інших продуктів, які мають неоднаковий час виробництва

     8. дуже важливим в своєчасне виконання робіт (наприклад, сівба, збір урожаю, догляд тварин з інтервалами, які визначаються природою, тощо). Якщо в про­мисловості несвоєчасне виконання технологічних операцій веде до затримки виготовлення продукції, то в сільському госпо­дарстві це призводить до прямих втрат продукції, погіршення її якості, великих втрат втіленої в неї праці. А це позначається на результатах підприємництва.

     9. Науково-технічна революція здійснювана на основі ринкових механізмів, передбачає не просто використання техніки, а створення системи машин. Система ма­шин повинна враховувати особливості й специфіку виробництва кожного виду продукції в їх поєднанні, виходячи з принципу мак­симального використання робочих машин, агрегатів, транспорт­них засобів.

     10. важливо забезпечувати максимальну кількість необхідних засобів виробництва в критичні строки, з тим щоб виконати всі роботи в оптимальний період і не допусти­ти втрат врожаю внаслідок, скажімо, затримки при посіві чи зби­ранні врожаю. Тому в сільському господарстві необхідна більша маса засобів виробництва, більш висока енергоозброєність праці.

     11. підприємець обмежений вибором виробництва тих чи інших продуктів природними умовами і спе­цифікою цієї галузі. Наприклад, високі врожаї коріандру, рици­ни, соняшнику і т. д. можна одержати в районах степу України. В Поліссі природні умови для них непридатні і дуже низька вро­жайність. Тут доцільніше вирощувати льон, картоплю і т. д. Підприємництво в сільському господарстві відрізняється і тим, що земля як особливий і обов'язковий засіб виробництва обме­жена в просторі. Цей фактор поряд із зростанням потреб на продовольчі товари визначає необхідність інтенсифікації сільського господарства як основної форми виробництва.

123. Розвиток малого підприємництва у сільському господарстві на прикладі Київської області.

Формування ринкового механізму в аграрному секторі потребує виваженого

підходу при розробці аграрної політики. Одним з її ключових елементів є створення умов для розвитку різних форм господарювання у сільськогосподарському виробництві. Розвиток малого підприємництва, в аграрному секторі економіки, має сприяти формуванню динамічного конкурентного середовища. Головним представником малих аграрних форм господарювання є фермерські господарства.

В умовах сільського господарства України фермерські господарства мають

зайняти своє специфічне місце. Специфіка фермерських господарств, як малих форм господарювання на селі, пов’язана з реалізацією приватної власності на землю та інші засоби виробництва, а також організацією виробництва.

Розвиток фермерства, в Україні, відбувається в умовах відновлення еволюційного процесу становлення власника-господаря на землі. Даний процес був припинений “радянською колективізацією”. Ми поділяємо думку С.І. Дем’яненка, стосовного того, що “...колективізація - ...була штучним припиненням еволюційного розвитку форм господарювання на селі, чиїм результатом мали б стати виникнення міцного господаря на приватній землі, широке та глибоке кооперування всіх сфер сільськогосподарської діяльності, матеріально-технічного забезпечення збуту й переробки продукції, страхування, кредитування тощо” [2]. Нечітке розуміння сутності фермерства, та умов його функціонування, сприяли розвитку хибної думки, що його розвиток стане панацеєю від аграрного занепаду України. Відносно поверхневого розуміння суті розвитку фермерства в світі М.Г. Шульський зазначає, що “...досягнення позитивних результатів діяльності фермерських господарств Заходу обумовлено титанічними зусиллями населення цих країн протягом тривалого історичного періоду. Всякі спрощені підходи до оцінки передумов формування фермерських господарств у передових країнах світу не

відображають реальної дійсності їх розвитку та не дозволяють об’єктивно оцінити їх діяльність”[4].

Під фермерським господарством, ми розуміємо класичне фермерське господарство, основу якого становить праця фермера та його сім’ї, з можливим залученням одного-двох найманих працівників. В умовах реформування аграрного сектора України, виник феномен, коли окремі реформовані сільськогосподарські підприємства почали називатись

фермерськими господарствами. Утворився клас “формальних” великих фермерських господарств, з великими земельними масивами, які за своєю економічною суттю не є фермерськими господарствами, це великі аграрні підприємства капіталістичного типу.

В Київській області, протягом 1995-2004рр. кількість фермерських господарств збільшилась на 554 одиниці (табл.1). Значне їх зростання спостерігається після реформування земель колективних сільсько-господарських підприємств. У 2004 році, кількість фермерських господарств зменшилась на 61 одиницю, у порівнянні з 2003 роком.

Площа сільськогосподарських угідь, що перебувала у користуванні фермерів

становила 111,2 тис. га, у тому числі рілля – 105,6 тис. га. Середній розмір одного фермерського господарства у 2004 році становив – 75 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 71 га ріллі, у 2003 році даний показник становив відповідно – 67 та 62 га. Крім землі наданої для ведення фермерського господарства, фермери використовують орендовану землю – землі запасу сільських рад, паї селян тощо. У загальній площі,

частка орендованої землі становить майже 53%, у тому числі 67% земельні частки (паї). Збільшення розміру фермерських господарств, за умови зменшення їх чисельності, можна розглядати з позитивної та негативної точок зору. Позитивним у збільшенні розміру фермерського господарства є те, що земля, через мехенізм оренди земельних паїв, переходить до ефективного виробника.

 

Негативним є те, що фермер, за рахунок збільшення розмірів свого господарства, в багатьох випадках не може ефективно використовувати землю, розбудовувати раціональну структуру виробництва та підвищувати його продуктивність і ефективність.

Валова продукція сільського господарства, вироблена у фермерських господарствах Київської області, зросла від 19,6 млн. грн. у 1995 році до 131,2 млн. грн. у 2004 році. Протягом 1995-2004 років, обсяг валової продукції фермерських господарств у Київській області, збільшився у 6,7 рази, обсяг сільськогосподарських угідь зріс у 5,5 рази, а середній розмір одного господарства у 3,4 рази.

Частка валової продукції сільського господарства фермерських господарств, у загальнообласному рівні, залишається незначною, що свідчить про несформованість даного класу аграрного підприємництва. У 1995 році, у фермерських господарствах області вироблялось 0,5% валової продукції сліьського господарства, у 2004 році даний показник збільшився до 3,2%, що свідчить про поступовий розвиток цих господарств.

Основним видом діяльності фермерських господарств є вирощування рослинницької продукції. У 2003 році фермерськими господарствами області вироблено продукції рослинництва на 77,5 млн. грн. і продукції тваринництва на 5,7 млн. грн.

У 2004 році фермерськими господарствами у Київській області вироблено зернових та зернобобових – 193,1 тис.т, цукрових буряків – 122,0 тис.т, соняшнику – 1,8 тис.т. Збільшення виробництва зернових та зернобобових культур, майже у 2 рази, свідчить про відсутність спеціалізації, у фермерських господарствах Київської області. Діяльність класичного фермерського господарства, за своєю економічною природою повинна забезпечувати максимальний вихід грошової виручки з одиниці площі та валового доходу [1]. Намагання дрібного товаровиробника розвиватись за принципами функціонування великих підприємств, зменшує ефективність його діяльності.

Тваринництво у фермерських господарствах Київської області одержало менший розвиток, ніж рослинництво. Лише 90 фермерських господарств утримують тварин. На одне фермерське господарство, що утримує худобу, у 2004 році припадало 33 голів великої рогатої худоби, у тому числі 14 корів, 50 свиней. У порівнянні з 2003 роком, у фермерських господарствах, що утримували худобу, стало менше утримуватись великої

рогатої худоби на 6 голів, в тому числі корів – на 2 голови, свиней - 17 голови.

У 2004 році фермерськими господарствами Київської області вироблено 0,5

тис. т м’яса у живій вазі, 5,2 тис. т молока. У порівнянні з 2003 роком

виробництво м’яса зменшилось на 0,1 тис. т, а молока збльшилось на 1,8

тис.т.

Підсумовуючи результат аналізу діяльності фермерських господарств

Київської області можна зробити такі висновки:

- у фермерських господарствах регіону відсутня виробнича спеціалізація, що відповідає економічній суті класичного фермерського господарства (овочівництво, тваринництво, садівництво);

- відсутня система кредитування, необхідна саме для приватних фермерських господарств, наприклад, кредитні спілки. Банківська система ще недостатньо розвинена, щоб працювати з дрібними господарствами;

- відсутня система постачання ресурсів та продажу готової продукції, спроможна формувати малі обсяги поставок, необхідні для фермерських господарств. Існують лише поодинокі кооперативи з постачання та продажу, діяльність яких сприя оптовій закупівлі та продажу для малих фермерських господарств;

- продовжує існувати адміністративний вплив на ринку аграрної продукції з боку місцевих органів влади, що також негативно впливає на діяльність фермерських господарств.