Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет ім. Ю.Федьковича

Філософсько теологічний факультет

Кафедра філософії

«ЦІННІСНІ ВИМІРИ НЕЯВНОГО ЗНАННЯ В КОНТЕКСТІ СУЧАСНОЇ НАУКОВОЇ МЕТОДОЛОГІЇ»

(бакалаврська робота)

Виконав Мельничук М.І.

Науковий керівник

К.ф.н Рошкулець Р.Г.

Чернівці 2010

ПЛАН

Вступ....................................................................................................3

Розділ І. Аксіологічний потенціал неявного знання в

контексті діалектики раціонального та ірраціонального:

методологічний аспект………………………………………………5

1.1 Основні методологічні проблеми неявного знання

в сучасній філософії науки…………………………………………...5

1.2 Аксіологічно-потенціалістське підгрунтя

демаркації неявного та ірраціонального……………………………...8

1.3 Неявне знання в гуманітарних та природничих науках…….…..12

Розділ ІІ. Природа неявного знання

в науково-психоаналітичному дискурсі……………………………24

2.1 Методологічні моделі пізнання неявного.......................................24

2.2 Методологічний потенціал психоаналізу

в експлікації неявного знання................................................................27

2.3. Неявні чинники генези наукових теорій:

психоаналітична інтерпретація..............................................................30

Висновки..............................................................................................37

Список використаної літератури.......................................................39

ВСТУП

Тема: Ціннісні виміри неявного знання в контексті сучасної наукової методології.

Мета: на основі пост позитивістської концепції М. Полані проаналізувати аксіологічний потенціал сучасної наукової методології в експлікації неявного знання.

Завдання: проілюструвати методологічні витоки концепції неявного знання; охарактеризувати основні наукові підходи до аналізу неявного знання; визначити діалектичну єдність психоаналітичного методу та особистісного знання М. Полані; на основі методологічного синтезу психоаналізу та неявного знання окреслити основні приховані мотиви наукової творчості.

Актуальність теми зумовлена колосальним методологічним потенціалом неявного знання та психоаналізу. Незважаючи на стрімкі темпи розвитку науки та філософської думки проблема неявного знання в науковій літературі не втратила своєї актуальності, рівнозначно як і психоаналіз. На сторінках наукової літератури не перестає з’являтися проблема прихованих мотивів наукової творчості, відкриваються нові факти, наукові дослідження в області мозку, інтелекту, інтуїції здавалось мали б зняти всі недоречності пов’язані з позанауковими типами знання, але така тенденція тільки загострює дану проблему. Попри більш ніж столітню історію психоаналізу він не втратив своєї актуальності по сьогоднішній день. Методологічна модель пізнання неявного, запропонована в контексті даного наукового дослідження, в деякій мірі розв’язує вищезгадану проблематику. Та попри потужний методологічний потенціал психоаналізу, він не в змозі відповісти на всі запитання пов’язані з логікою наукового поступу, тому варто розглядати психоаналіз в контексті епістемологічних конструкцій сучасної науки в цілому. Діалектика раціонального та ірраціонального, гуманітарного та природничого, духу і логосу, якнайкраще відповідає проблемам котрі пов’язані з неявним знанням. Своїм корінням ця діалектика сягає дуже глибоко, тому варто починати таке дослідження з історико філософського аналізу картин світу.

Очевидно, що проблема неявного зання відповідає усім сучасним тенденціям філософського поступу, що визначає її актуальність і не може залишатись поза увагою сучасних дослідників.

Розробленість проблематики. Проблеми неявного знання в контексті ірраціональної компоненти науки широко описані в науковій літературі, проте проблему загалом не можна назвати розв’язаною, навпаки сучасні тенденції філософської думки загострюють її. Меред науковців, котрі займалися проблемами неявного знання варто згадати: Полані М., Кун Т., Лакатос І., Султанова Н., Келле Ж. та ін.

Об’ктом дослідження даної роботи являються ірраціональні елементи сучасної наукової методології.

Предметом дослідження являється неявне знання в контексті аксіології наукового пізнання.

Наукова новизна роботи заключається в методологічному синтезі психоаналізу та пізнавальної моделі М. Полані.

Методи застосовані в даному дослідженні: діалектичний, феноменологічний, психоаналітичний, герменевтисний, ретроспективний, рефлексії, та особистісний підхід М.Полані.

РОЗДІЛ І. АКСІОЛОГІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ НЕЯВНОГО ЗНАННЯ В КОНТЕКСТІ ДІАЛЕКТИКИ РАЦІОНАЛЬНОГО ТА ІРРАЦІОНАЛЬНОГО: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ.

1.1 Основні методологічні проблеми неявного знання в сучасній філософії науки

Проблеми неявного знання неодноразово викликали дискусії в рамках філософії науки. Ірраціоналізм став відправною точкою розвитку уявлень про латентні форми знання. М.Полані і Т.Кун у своїх роботах дали розгорнуте пояснення поняття «неявного знання», пов'язуючи його з особистісними аспектами процесу наукового пізнання. В цьому вони були солідарними. Проте помітні й відмінності між їхніми концепціями. Так, М.Полані наголошує на особистісному підході до процесу формування наукових теорій. Виходячи з його концепції, існує інформація, котра передається не традиційними мовними методами, а невербально, так би мовити, «поміж рядків», транслюється під час беспосереднього контакту, тому, вважає філософ, особливу увагу треба звернути на міжособистісні контакти вчених, які займаються однією науковою проблемою, адже такий контакт дає змогу обмінюватися невербалізованою, неявною, але дуже цінною інформацією: «Та велика кількість часу, яку студенти-хіміки, біологи і медики присвячують практичним заняттям, засвідчує важливу роль, яку в цих дисциплінах відіграє передача практичних знань і вмінь від учителя до учня. Зі сказаного можна дійти висновку, що в самому серці науки існують сфери практичного знання, котре через формулювання неможливо передати» [7, с.12].

Вчений також наголошував на людиномірності наукового пізнання і, як наслідок, – суб’єктивності: «Тому що, будучи людськими істотами, ми неминуче змушені спостерігати Всесвіт з того центру, який знаходиться всередині нас, і говорити про нього термінами людської мови, котра сформована потребами людського спілкування. Будь-яка спроба повністю виключити людську перспективу з нашої картини світу неминуче веде до безглуздя» [7, с.20]. Очевидно, що філософське розуміння пізнання у М.Полані вимагає формулювання особливої методологічної конструкції, фундаментом якої є людиномірність і особистісна природа розвитку наукових теорій.

Натомість Т.Кун зводить суть неявного до соціально-культурних передумов, якими зумовлюється різне розуміння однакових речей. «Люди, виховані в різних суспільствах, – зазначає він, – поводяться в окремих ситуаціях так, ніби вони бачать різні речі» [3, с.247]. Тобто пізнавальний процес залежить також і від особистісних передумов розуміння, які ніколи неможливо точно передбачити й спрогнозувати, тому що вони перебувають у латентній, неявній формі.

Т.Кун доповнює теорію М.Полані новим підходом, який відкриває перед нами новий вимір – соціальне середовище. Така корекція вимагає від філософії осмислення проблем, пов’язаних з буттям суспільства, духовних цінностей соціуму, стереотипів, моди, ментальності тощо. Неявне знання, за Т. Куном, має високу методологічну цінність, адже більшість суспільних процесів, які безперечно впливають на ґенезу наукових теорій, містять латентну форму мотивації.

Згодом проблема неявного знання стала широко обговорюватись. У філософській думці сучасності вона вийшла за рамки вузького розуміння і зараз «неявне знання» асоціюється з інтуїцією, підсвідомістю, філософською рефлексією, неточністю наукових теорій. Саме в такий спосіб ідея латентних, прихованих форм знання осмислювалася, зокрема, філософами Л.Султановою та В.Келле.

Л.Султанова, наприклад, характеризує неявне знання як обов'язкову умову успішності процесу пізнання в математиці, результатом якого є доведена теорема: «Можна сказати, що неявне знання і є тим інструментом, за допомогою якого, або, точніше, яким і здійснюється надалі саме математичне дослідження. Це саме та основа, на якій і формується фундамент, кістяк методу…» [8]. На певному етапі формування наукової теорії всі наявні знання, так би мовити, забуваються, переходять в «інкубаційну» фазу в підсвідомість: «…неявне знання це те, яким ми користуємося несвідомо. Можна сказати, що воно є результатом несвідомого умовиводу» [8]. Отже, неявне знання – результат неусвідомленого мисленнєвого процесу. Неявне знання, вважає Л.Султанова, тісно пов’язане з особистістю вченого: «…неявне знання особистісне, а тому повністю пов'язане з індивідуально-психологічними особливостями особистості» [8].

В сучасній науковій методології активно ведеться дискусія стосовно демаркації гуманітарних і природничих наук. Неявне знання має безпосередній стосунок до цього процесу, якщо ідентифікувати науки за критерієм точності, або неточності: «Відомо, що з підвищенням точності наукового знання підвищується його об'єктивність, адекватність реальності» [2]. Загальноприйнято, що в справжній науці недопустима безпідставність, недоведеність, неточність. Неявне ж знання, як бачимо, виходить за рамки такого розуміння науки. По-перше, мисленнєвий процес, оскільки він не усвідомлюється, не дає можливості його описати і довести певне наукове твердження класичним способом. По-друге, особистісна природа неявного знання чіпляє йому ярлик суб'єктивності, що також небажано в «адекватних реальності» наукових теоріях. Тому неточність – це не завжди невідповідність реальності, вона має іншу форму – неявного знання.

Як бачимо проблема дуже актуальна і потребує детального аналізу, тому варто розробити певну класифікацію неявного знання. Отож, існує неявне особистісне, виражене у концепції М.Полані. Соціокультурні чинники також можна віднести до неявного знання, на що вказував Т.Кун. Якщо мова йде про ґенезу наукових теорій, важливою є також думка про те, що неявне це несвідоме, але несвідоме цікавитиме нас у даному випадку остільки, оскільки воно стосується конкретно-наукового знання. І врешті-решт є неявне як неточне знання. Все вищезазначене є свідченням високого аксіологічного та методологічного потенціалу неявного знання в рамках філософії науки.