Рушійні сили та закономірності психічного розвитку.
Психічний розвиток відбувається на основі загальних законів розвитку (законів діалектики):
Закон єдності та боротьби протилежностей. Вказує на те, що виступає рушійною силою чи джерелом психічного розвитку. Відповідає на запитання «чому?» відбувається розвиток.
Закон переходу кількісних змін в якісні. Розкриває механізми розвитку. Відповідає на питання «Як відбувається розвиток?».
Закон заперечення заперечення. Вказує на напрямок розвитку і відповідає на запитання «Для чого?», «В якому напрямку відбувається розвиток?». Цей закон трактує розвиток як спіралеподібний процес.
Більш детально ми розглянемо прояв цих законів при аналізі закономірностей самого психічного розвитку.
Рушійні сили психічного розвитку - це своєрідні джерела, які на кожному етапі життєвого шляху людини спонукають її до активності, до відмови від раніше вироблених способів пізнання оточуючої дійсності, взаємодії з нею, оскільки вони виявляються непридатними для задоволення базових потреб і мотивів, які з’явилися як результат її розвитку на попередніх етапах.
Тобто, рушійними силами психічного розвитку виступають суперечності – розбіжності між новими потребами, мотивами, цілями, намірами та досягнутим рівнем оволодіння необхідними для їх задоволення засобами (Г.С.Костюк). Так, підліток, який оволодів системою елементарних знань з різних галузей наукового знання, обізнаний з моральними і етичними нормами та правилами поведінки в суспільстві, набув певних зовнішніх ознак подорослішання претендує на ставлення до нього як до дорослого, тобто прагнення “бути дорослим” – є фундаментальним мотивом поведінки в даному віці. Однак наявний рівень психічного та особистісного розвитку не дозволяє йому в повній мірі бути дорослим, оскільки це передбачає вміння самостійно приймати рішення (самовизначатися) і нести відповідальність за свої вчинки. Така здатність у підлітка ще відсутня, що пов’язано з недостатнім рівнем розвитку самосвідомості. Ця суперечність і визначає центральну тенденцію в психічному і особистісному розвитку підлітка – становлення якісного нового рівня самосвідомості, який в наступному віковому періоді стане базою особистісного, професійного, громадянського самовизначення.
Важливо наголосити, що не всі суперечності виступають в якості рушійної сили розвитку, а лише ті, які породжують в самій людині протилежні тенденції, тобто зачіпають її базові потреби і мотиви, викликають почуття незадоволеності собою.
Серед внутрішніх суперечностей можна виділити такі їх різновиди:
суперечності між потребами та можливостями людини (приклад, наведений вище);
суперечності між різноспрямованими бажаннями – стикаються різні «хочу» (наприклад, молодій людині хочеться більше спілкуватися з друзями (афілативний мотив сильно розвинутий період юності), однак хочеться одержувати високі бали з навчальних дисциплін. Позитивне вирішення цієї суперечності може привести до становлення високого рівня особистісної самоорганізації і самодисципліни (вольових рис характеру), а також можливості оптимального задоволення обох бажань).
суперечності між суб’єктивними можливостями людини та певним складом її характеру, особливостями темпераменту (конфлікт «можу – є»). Наприклад, людина добре володіє певними знаннями і навичками, однак настільки егоїстична, що реалізувати їх у спільній професійній діяльності нездатна, оскільки не враховує позицію і думку інших професіоналів.
Як бачите, названі суперечності мають внутрішній характер, тобто воно зачіпають базові потреби та мотиви людини, пробуджуючи в ній самій суперечливі тенденції. Суперечності можуть виникати і в спілкуванні з іншими (дорослими, ровесниками), однак вони носять зовнішній характер. Треба визнати, що часто ці суперечності є наслідком впливу на поведінку людини її внутрішніх суперечностей. Залежно від того. Як людина вирішить для себе ці суперечності, в такому напрямку піде психічний та особистісний розвиток
Закономірності психічного розвитку.
Циклічність психічного розвитку. Темп і зміст розвитку змінюються протягом дитинства: періоди підйому, інтенсивного розвитку змінюються періодами сповільнення, стихання. Така циклічність розвитку властива не тільки окремим психічним функціям (наприклад, темпи мовленнєвого розвитку дитини раннього віку за своєю інтенсивністю яскраво відрізняються від таких в період немовляти чи дошкільного віку), але й для розвитку психіки в цілому.
Гетерохронність (нерівномірність) психічного розвитку виявляється в тому, що різні сторони особистості і психічні функції розвиваються непропорційно з різною швидкістю (так, розвиток інтелектуально-пізнавальної сфери дитини раннього віку значною мірою випереджає розвиток її мотиваційно-потребої сфери).
Наявність сензитивних періодів розвитку – найбільш сприятливих (чутливих) періодів для розвитку окремих сторін психіки дитини, коли певний рівень біологічної зрілості нервової системи, сформованість певних психічних процесів в поєднанні з відповідними навчальними і виховними впливами виявляються найбільш оптимальними умовами для становлення тої чи іншої психічної функції, особистісної якості (так, дошкільне дитинство є сензитивним періодом для розвитку уяви, наочно-образного мислення, образної пам’яті).
Поєднання процесів еволюції та інволюції в психічному розвитку. Те, що розвивалось на попередньому етапі, відмирає або перетворюється, оскільки виявляється непродуктивним або неспроможним у задоволенні базових потреб і мотивів людини (наприклад, навчившись говорити, дитина відмовляється від лепету, наочно – дійове мислення, яке було продуктивним в період раннього дитинства, поступається місцем наочно-образному в дошкільному віці).
Наявність стабільних та кризових періодів розвитку. В стабільний період психічний розвиток проходить плавно, без різких зрушень і змін. Це незначні малопомітні зміни, накопичення яких протягом певного періоду часу приводять до якісного стрибка в розвитку – появи вікових новоутворень. Кризові періоди – це переломні моменти в розвитку, коли настає найбільше загострення внутрішніх суперечностей. Це короткі, але бурхливі періоди, протягом яких відбуваються революційні зміни в психічному розвитку.
Інтеграція психіки полягає в переході від малосистематизовного з’єднання фрагментарних психічних процесів і станів до чітко окреслених процесів, станів, якостей особистості, вироблення дедалі більшої цілісності і стійкості психіки (М.Д.Левітов). В цьому випадку проілюструємо цю закономірність на прикладі формування стійкої системи мотивів особистості, що лежить в основі її спрямованості. Так, спочатку дитина чинить морально, керуючись мотивом уникнення покарання, однак пізніше в основу моральної поведінки лягають мотиви саме морального характеру, які обумовлюють стійкість такої поведінки і її незалежність від зовнішньої оцінки.
Пластичність і компенсація психічного розвитку полягає у цілеспрямованому формуванні психіки індивіда через навчання та виховання шляхом заміни однієї функції іншою, менш розвинутої, більш розвинутою, сильнішою за своїм розвитком. Фізіологічною основою цього є пластичність нервової системи. Слід зауважити, що протилежної властивістю нервової системи є ригідність, тому і в цьому випадку можуть чітко простежуватись типологічні відмінності у психічному розвитку.