- •Основні напрямки діяльності гетьмана і. Мазепи
- •Історія гетьмана Мазепи
- •24 Квітня 1689 р. 112 тисяч російських стрільців і 50 тисяч укр. Козаків під команд. Голіцина і Мазепи рушили в Крим. Похід. Невдача призвела до того, що Петро і ув»язнив Софію серпні 1689 р.
- •Україна у часи Північної війни
- •Перша політична еміграція. П. Орлик і його Конституція
- •Зміцнення української державності за гетьманування д. Апостола
- •Останній гетьман України к. Розумовський
- •Становище Січі у кінці 18 ст.
- •Продовження про Розумовського
- •Гайдамацький та опришківський рухи
- •Коліївщина
- •Історична довідка
- •Культура України другої половини XVII—XVIII ст.
- •Історична довідка
- •Історична довідка
- •Історична довідка
- •Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій. Національне відродження на західноукраїнських землях. Західноукраїнські землі в першій половині XIX ст.
- •Культура України першої половини XIX ст.
Основні напрямки діяльності гетьмана і. Мазепи
У 1686 році в Москві між Польщею і Росією було підписано мирну угоду — Вічний мир, за яким польський уряд остаточно відмовився від Києва і претензій на Запорозьку Січ. Ставши союзником Польщі, Росія ввійшла у створений проти Туреччини союз, в якому, крім Польщі, брали участь Австрія і Венеція. Свою участь у загальній боротьбі з Туреччиною російський уряд вбачав у війні проти союзника Османськоі імперії — Кримського ханства.
У травні 1687 р. 100-тисячна (за іншими даними 150-тисячна) армія боярина князя Василя Голіцина (фаворит царівни Софії) і 50-тисячна армія гетьмана Івана Самойловича рушили на Південь. Страшенна спека, нестача фуражу, відсутність води, пожежі (татари підпалили степ і довелося йти по випаленій землі), голод і хвороби змусили війська повернути назад. Погано підготовлений похід зазнав поразки і вину за це поклали на І. Самойловича. Він був заарештований і висланий в Тобольськ; 05.07. на Коломацькій Раді було обрано гетьмана – Іван Степанович Мазепа.
Історія гетьмана Мазепи
Гетьман Лівобережної України Іван Мазепа, за походженням український шляхтич, народився у 1629 р., за іншими даними — у 1639 чи 1642 рр. в селі Мазепинці. Закінчив єзуїтський коледж у Варшаві, Києво-Могилянський колегіум, добре знав артилерійську справу, володів кількома мовами, складав вірші. У 1654-1663 рр. служив при дворі короля Речі Посполитої Яна II Казиміра. 1659 р. посол поляків при гетьмані І. Виговському, 1660 р. — при Ю. Хмельницькому, 1663 р. — при П. Тетері. У 1663 р. брав участь у війні поляків проти Лівобережної України, у 1669 р. ротмістр, потім генеральний писар у гетьмана П. Дорошенка. З 1674 р. служить у гетьмана І. Самойловича, з 1685 р. — генеральний осавул, у 1687 р. — гетьман Лівобережної України.
Коломацькі статті переважно повторювали статті попередніх угод:
гетьман не мав права усувати генеральну старшину без згоди царя; старшина не могла переобирати гетьмана без дозволу царя;
заборонялася будь-яка зовнішньополітична діяльність; для охорони гетьмана в його розпорядження передавався полк московських стрільців;
реєстр установлювався на 30 тисяч козаків, при подвійній оплаті гетьману було дозволено набирати сердюцькі і компанійські полки (найманців);
старшина, монастирі і священники звільнялися від будь-яких податків і зборів;
на південних кордонах повинні були будуватися фортечні укріплення;
разом із тим підкреслювалось, що російські воєводи не мали права втручатися в українські справи.
24 Квітня 1689 р. 112 тисяч російських стрільців і 50 тисяч укр. Козаків під команд. Голіцина і Мазепи рушили в Крим. Похід. Невдача призвела до того, що Петро і ув»язнив Софію серпні 1689 р.
Перша зустріч Мазепи і Петра І відбулася за несприятливих для гетьмана умов. Він прибув до Москви в серпні 1689 р., коли боротьба між юним царем і сестрою була в розпалі, як креатура ненависного Петру Голіцина. Та в той же час із цієї першої зустрічі Мазепа здобув довіру і повагу в Петра, якими користувався до переходу на бік Карла XII. Що тут відіграло роль — розум, освіченість, комунікабельність, рішучість гетьмана чи закулісна гра, багаті подарунки царю і його оточенню — судити важко. Але, як писав Пилип Орлик: «Ніхто не міг краще (Мазепи) обробити людину, притягти її до себе. Не осягнувши з першого разу своєї мети, він не складав зброї, не кидав обробляти людину, аж доки не зробить її своєю». У подальшому Мазепа зробив вплив на перетворення і реформи Петра, особливо в Україні, і всіляко підтримував діяльність молодого царя. Заручившись підтримкою царя, Мазепа став зміцнювати своє становище в Україні. Основну ставку він зробив на лояльних до нього старшину, шляхту, духовенство. Жоден із гетьманів не роздав стільки земель і сіл, як Мазепа. За підрахунками Є. Черкаської у часи свого правління він підписав близько 1000 універсалів на володіння землею. Більша їх частина припадає на 1687-1692 рр. Таким чином, І. Мазепа зміцнював свою владу і вербував прихильників. Отримавши у володіння села, старшина була зацікавлена в збереженні влади гетьмана, бо зміна її зачіпала їх майнові і фінансові інтереси. Новий гетьман міг вчинити новий переділ володінь. І. Мазепа провів ряд заходів по упорядкуванню податків, видав низку універсалів із метою врегулювання системи грошової та натуральної ренти, відробітку панщини. Зміцненню гетьманської влади сприяло введення нової категорії козацької старшини — бунчукових товаришів, що перебували безпосередньо при гетьманові для виконання різних доручень і безпосередньо від нього залежали. Активною меценатською діяльністю Мазепа завоював прихильність високоосвіченої частини українців. Він відкривав школи, засновував друкарні, відправляв молодих навчатися за кордон. При ньому Київська Академія стала університетом, а Чернігівська колегія — ліцеєм. На його гроші будуються 12 нових церковних храмів; перекладається арабською мовою Євангеліє; для церкви Гробу Господнього в Єрусалимі була подарована срібна плита із зображеними сценами з життя Христа. Він прагне створити в Україні нову аристократію, як у Польщі й Росії, аби можна було на неї покластися. У внутрішній політиці гетьман орієнтувався на інтереси козацької старшини. Тому довгий час між ним та запорожцями існував конфлікт, який спробував використати військовий канцелярист Петрик (Іваненко), піднявши у 1692 р. повстання проти І. Мазепи. Виступивши під гаслом бити «чортів — панів, дуків, що їм царі маєтності понадавали», він намагався з допомогою Криму створити між Дніпром і Бугом самостійну державницьку структуру. У липні 1693 р. загони Петрика і 20-тисячна татарська орда на чолі з калга-солтаном Давлет-Гіреєм пішли на Лівобережну Україну. Проти них гетьман Мазепа вислав Ніжинський, Прилуцький, Миргородський, Лубенський та частину сотень Київського, Чернігівського і Стародубського полків. З ними були і російські війська. Наближення таких сил змусило відступити татар та загони запорожців. Ініціативу перехопили козаки. В останні роки вони громили татарські загони під Очаковом, Казикерменом, Буджаком та в інших місцях. У зовнішній політиці гетьман відмовився від орієнтації на Польщу, негативно ставився до союзу з Кримом та Туреччиною. За єдину основу зовнішньої політики України він вважав співпрацю з Росією, з допомогою котрої сподівався поширити Гетьманщину на Правобережну Україну, а від Криму та Туреччини приєднати степову смугу вздовж Чорного та Азовського морів. За 1689-1700 рр. козацькі війська І. Мазепи разом із армією Росії брали участь в 11 походах проти Туреччини й Кримського ханства. У липні 1696 р. козаки і стрільці штурмом оволоділи турецькою фортецею Азов. 13 липня 1700 р. кримська епопея закінчилася підписанням у Константинополі мирної угоди між Туреччиною і Росією. Це був тимчасовий компроміс, бо жодну з сторін він повністю не задовольняв. За Росією залишився Азов; кримський хан відмовився від щорічної данини; православні християни одержали вільний і безмитний пропуск в Єрусалим; землі від Перекопа до Азова ставали своєрідною нейтральною смугою і повинні були залишатися незаселеними. Але на Росію поклали зобов'язання знести фортеці, які знаходилися на Дніпрі, в т. ч. Казикермен і Таваньськ. Головний вихід у Чорне море був все ще закритий і контролювався турками і татарами.