- •Методологія аналізу національної економіки.
- •Основні економічні показники національної економіки
- •Предмет та завдання дисципліни ” Національна економіка“
- •Базисні відносини та інститути національної економіки
- •Основні типи національних економік
- •І. За типом власності на засоби виробництва (формаційний підхід):
- •За даним критерієм визначають такі типи економічних систем:
- •. Характеристика загальних та специфічних рис національної економіки
- •Національній економіці, як цілісному організму, властиві наступні загальні риси:
- •До найсуттєвіших специфічних рис національної економіки відносять:
- •Завдання державних інститутів національної економіки.
- •3) Ринок праці:
- •Господарська збалансованість і стабільність національної економіки
- •Зовнішньоекономічний потенціал
- •Національний ринок та його складові
- •Проблеми національного ринку
- •Економічна безпека та формування інституційного середовища
- •Система забезпечення економічної безпеки повинна відповідати таким основним вимогам:
- •Фактори ( внутрішні й зовнішні), що представляють загрозу економічній безпеці.
- •Суспільні потреби як соціальна база добробуту
- •Трудоресурсний потенціал України.
- •Інформаційний потенціал
- •Науково-технічний потенціал, та його значення в розвитку господарства країни.
- •Інститути права, управління і власності.
- •1. Інститути права. Так, поняття "право" має два значення:
Науково-технічний потенціал, та його значення в розвитку господарства країни.
Поступальний розвиток суспільного виробництва, його постійне вдосконалення є фундаментальними закономірностями економічного життя людства. Він заснований на прогресі науки і техніки.
Наука — це особливий вид людської діяльності, спрямованої на виробництво нових знань про природу, суспільство та мислення. Під поняттям техніка розуміють сукупність засобів праці, що використовуються у виробничих цілях та для задоволення особистих потреб людини.
Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів.
Науково-технічний потенціал - комплексна характеристика рівня розвитку держави, її можливостей і ресурсів, якими володіє суспільство для вирішення науково-технічних проблем.
Науково-технічний потенціал включає:
· матеріально-технічну базу науки (сукупність засобів науково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання і установки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальна база інформаційного забезпечення тощо);
· кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, експериментатори, науково-технічний персонал);
· інформаційну систему, яка забезпечує постійне вдосконалення наукових знань (наукові прогнози, банк патентів, авторських свідоцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук тощо), яка здатна до оперативної обробки інформації та надання її користувачеві;
· організаційно-управлінську підсистему — планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДЦКР); фінансування НДДКР; структуру управління НДДКР; організаційно-управлінські структури наукових підрозділів; методи управління НДДКР.
У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних інститутів, а також дослідних підрозділів вищих навчальних закладів функціонує з метою виробництва, розповсюдження і впровадження в практику наукових знань, реалізації єдиної науково-технічної політики. Розвинутий науково-технічний потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-технічних зв'язків.
Посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих об’єднань (кластерів, технополісів, технопарків).
Технополіс – місто з високим науково-технічним потенціалом та містоутворюючим науково-виробничим комплексом.
Технопарк – спеціальна організація, в якій об’єднані науково-дослідні інститути, промислові об’єкти, виставкові майданчики, навчальні заклади, ділові центри, а також об’єкти інфраструктури (транспортні засоби, під’їзні шляхи, жиле поселення, охорона.
Пріоритетні напрямки науково-технічної політики України:
- концентрація ресурсів на проведенні фундаментальних і прикладних досліджень за напрямами, з яких Україна має значний науковий, технологічний та виробничий потенціал;
- запровадження програмно-цільового підходу до фінансування усіх секторів наукової сфери;
- впровадження ринкових механізмів підтримки нових технологій, розширення участі малого й середнього бізнесу в науково-технологічному розвитку;
- приведення системи правового захисту інтелектуальної власності у відповідність з міжнародними нормами та введення інтелектуальної власності у господарський обіг;
- розвиток і впровадження сучасних інформаційних технологій.