2. П.Шелест

Ще одним проявом відлуння «відлиги» в Україні стала поява в 1969 р. книги першого секретаря ЦК Компартії України П.Шелеста «Україна наша Радянська». Книга характеризувалася досить помірними національними мотивами, але це все одно викликало сильне невдоволення і навіть роздратування з боку союзного керівництва.

Шелест Петро Юхимович (1908-1996) – радянський державний і комуністичний діяч. З 1940 – на партійній роботі. Учасник змови, внаслідок якої було усунено від влади М.Хрущова. У 1963-1972 – перший секретар ЦК КПУ. У 1972 підданий критиці за книгу «Україна наша Радянська». Переведений на роботу в Москву. В 1972-1973 – заступник Голови Ради Міністрів СРСР. Член президії, політбюро ЦК КПРС в 1964-1973. Герой Соціалістичної Праці (1967).

Варто зазначити, що постать П.Шелеста в українській історії досить неоднозначна і суперечлива.

З одного боку, він був яскравим представником сталінської адміністративно-командної системи. Уміння оперативно орієнтуватися у складних ситуаціях, своєчасно засвідчити свою відданість новому керівництву дали змогу П.Шелесту досить тривалий період часу (з 1963 по 1972 рр.) утримуватись на найвищому шаблі республіканської компартійної ієрархії.

Як і Л.Брежнєв, П.Шелест належав до числа консерваторів, найбільш послідовних противників процесів десталінізації. Вони обидва безкомпромісно виступили проти політичних реформ і застосували найбільш рішучі заходи в боротьбі з дисидентським рухом. Адже відомо, що саме П.Шелест дав санкцію на проведення масових арештів української інтелігенції у серпні-вересні 1965 р. За свідченням одного з лідерів «Празької весни» 1968 р. О.Дубчека, П.Шелест був одним із ініціаторів збройної інтервенції в Чехо-Словаччину, тому що дуже боявся поширення демократичних ідей з цієї країни в Україну.

З іншого боку, П.Шелест здобув імідж поміркованого поборника національних інтересів українського народу. Він лояльно ставився до політики українізації, рішуче виступав на захист української мови й культури.

Зокрема, П.Шелест намагався українізувати управлінський апарат і вимагав, щоб українська мова в межах республіки стала мовою діловодства. У 60-і роки три чверті керівних посад у республіканському партійно-радянському апараті зайняли українці.

П.Шелест з великим інтересом і неприхованою симпатією поставився до праці І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Перший секретар ЦК КПУ навіть розпорядився розмножити і поширити її серед свого оточення, бо вона додавала йому аргументів у дискусіях щодо національних проблем з вищим керівництвом КПРС.

П.Шелест згодом використав деякі положення з праці І.Дзюби у своїй книзі «Україна наша Радянська». Щодо останньої, то, на думку фахівців, це була звичайна пропагандистська агітка, але з незначними екскурсами в напівзабуту за післявоєнний період українську історію. Особливо схвильовано і з великою теплотою перший секретар ЦК Компартії України розповідав про славне козацьке минуле українського народу. Наголошуючи, що сам він козацького походження, П.Шелест підкреслював, що запорозькі козаки були героїчними захисниками українського народу, за що й вкрили себе невмирущою славою.

Спочатку Л.Брежнєв досить спокійно сприймав «українофільство» П.Шелеста, хоча час від часу полемізував з ним щодо конкретних питань Історії України.

Як і М.Хрущов, Л.Брежнєв прагнув повністю русифікувати Україну. Під політику русифікації компартійні ідеологи підводили теоретичну базу – концепцію так званого «радянського народу», як нової спільності людей, що сформувалася насамперед на основі непорушної єдності трьох східнослов'янських народів – росіян, українців і білорусів.

У цій ситуації відверте «українофільство» П.Шелеста ставало для союзного керівництва політично небезпечним. Л.Брежнєв, однак, не форсував події, а поступово готував фунт для усунення П.Шелеста від влади. Передумови для цього визрівали в міру зміцнення влади Л.Брежнєва в Москві і позицій В.Щербицького в Україні.

У березні 1972 р. П.Шелест і очолюваний ним ЦК Компартії України були піддані гострій критиці на політбюро ЦК КПРС за «недоліки у справі інтернаціонального виховання трудящих і примиренське ставлення до проявів націоналізму». В травні нього ж року П.Шелеста звільнили від обов'язків першого секретаря ЦК Компартії України і без його згоди призначили одним із заступників Голови Ради Міністрів СРСР.

Незабаром за дорученням М.Суслова в Академії Наук УРСР було підготовлено розгромну рецензію па книгу П.Шелеста «Україна наша Радянська», в якій автор уже прямо звинувачувався в українському націоналізмі. У квітні 1973 р. цю рецензію без підписів авторів опублікував журнал «Комуніст України» під назвою «Про серйозні недоліки та помилки однієї книги».

Брутальна критика, що містилася в ній, змусила П. Шелеста негайно подати заяву про вихід на пенсію за станом здоров’я. Це повідомлення викликало численні посмішки членів ЦК КПРС, які могли тільки позаздрити міцному козацькому здоров'ю П. Шелеста.