4. Ринок капіталів. (Омелянюк Віталій)

Ринок капіталів – це частина фінансового ринку, де форму­ються попит і пропозиція в основному на середньо- і довго­строковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капі­тал і де формуються попит і пропозиція на нього .Позиковий капітал - це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення. Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються процесі відтво­рення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництва, грошові доходи і заощадження всіх верств населення.

З точки зору джерел залучення коштів ринок капіталу включає :

• боргові ринки, або ринки кредиту. За допомогою фінансових інструментів суб'єкти господарювання беруть гроші в борг і використовують їх на свої потреби. Основними фінансовими інструментами на цих ринках є облігації, закладні та векселі термін обігу яких перевищує 1 рік;

• ринки акціонерного капіталу. За допомогою акцій інвестори мають можливість об'єднати гроші, вкласти їх у певний проект, а прибутки розподіляти пропорційно до вкладених коштів.

Виділяють також національний і міжнародний ринки капіталу. На міжнародному ринку процеси купівлі-продажу товарів фінансового ринку регламентуються законами і нормативними актами з міжнародної торгівлі. Відповідальність за дотримання цих правил несе держава, суб'єкти якої виходять на світовий ринок.

Ринок капіталу можна поділити на:

первинний	Первинний ринок виникає при емісії та первинному розміщенні цінних паперів, і на ньому мобілізуються фінансові ресурси.
вторинний.	вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються, тобто на вторинному ринку вони опиняються після того, як були вже продані на первинному.

У свою чергу, вторинний ринок поділяється на:

біржовий	Біржовий ринок представлений фондовою біржею як особливим інституційно-організованим ринком.
позабіржовий.	позабіржовому ринку здійснюються операції з цінними паперами позабіржової торгівлі.

Ринок капіталів — це один із сегментів фінансового ринку, особлива сфера фінансових відносин, пов'язаних із процесом забезпечення кругообігу позикового капіталу.

Основними учасниками цього ринку виступають:

первинні інвестори, тобто власники вільних фінансових ресурсів, які мобілізовані банками і перетворені у позиковий капітал;

спеціалізовані посередники — кредитно-фінансові організації, що здійснюють безпосереднє залучення (акумуляцію) коштів, перетворення їх у позиковий капітал і подальшу тимчасову передачу його позичальникам на зворотній основі за плату у формі відсотків;

позичальники — юридичні і фізичні особи, а також держава, що відчувають нестачу у фінансових ресурсах і готові заплатити спеціалізованому посереднику за право тимчасового користування ними. .

Складові ринку капіталів : 1-Фондовий ринок, 2-Кредитний ринок Фондовий ринок або ринок довгострокових цінних паперів, який можна розглядати як ринок довгострокових боргових цінних паперів та цінних паперів, що є титулами прав власності, відображає всі риси притаманні ринковому середовищу, з усіма його позитивними й негативними якостями, хоча без сумніву йому притаманні й власні специфічні риси. Фондовий ринок (ринок цінних паперів) – сукупність учасників фондового ринку та правовідносин між ними щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів і похідних Кредитний ринок як історично, так і за його значущістю та вагою є основною складовою фінансового ринку. По-перше, він забезпечує найшвидший доступ до ресурсів. По-друге, переваги кредитного ринку випливають із функціонального потенціалу основних суб’єктів цього ринку — комерційних банків, які не тільки опосередковують рух фінансових ресурсів, а й певною мірою продукують їх. Комерційні банки відіграють провідну роль у концентрації і забезпеченні раціонального використання фінансових ресурсів. Якраз у них розміщується переважна частина фінансових ресурсів суспільства.

По-перше, це власні кредитні ресурси банків,

По-друге, залучені на позиковій основі ресурси і,

По-третє, це розміщені у них кошти підприємств і держави.

Тому саме комерційні банки відіграють провідну роль у забезпеченні потреб економіки у фінансових ресурсах. Головною перевагою банків є їх унікальні можливості у трансформації звичайних грошових коштів, що перебувають на рахунках підприємств, організацій та установ, бюджету і цільових фондів, у кредитні ресурси, які спря­мовуються на розвиток економіки. Жодна фінансова інституція не має подібних функцій.

Кредитна система в умовах ринкової економіки є провідною ланкою фінансової системи в цілому. Це пояснюється тим, що кредитування є основною формою фінансового забезпечення діяльності суб’єктів господарювання, а також відіграє важливу роль у діяльності держави і фізичних осіб. Кредит як форма фінансових відносин відображає перерозподільні відносини з приводу використання на поворотній і платній основі тимчасово вільних фінансових ресурсів. Він поділяється на комерційний і банківський.

Комерційний кредит відображає відносини купівлі-продажу між суб’єктами господарювання з відстрочкою платежу. Він оформляється борговим зобов’язанням — векселем. Надання комерційного кредиту не передбачає руху грошових потоків, вони виникають тільки при сплаті заборгованості у встановлені строки.

Розрізняють два види векселів:

прості

Простий вексель відображає двосторонні відносини між платником, який є боржником, і отримувачем коштів, який виступає в ролі кредитора.

переказні

Переказний вексель відображає тристоронні відносини — між боржником, кредитором і отримувачем коштів, тобто він складається тоді, коли заборгованість погашається не кредитору, а вказаній ним третій особі. Комерційні векселі (існують також фінансові, якими оформляються позикові угоди, у тому числі казна­чейські) можуть передаватись від однієї особи до іншої з допомогою передавального надпису — індосаменту

Банківський кредит являє собою форму взаємовідносин між позичальниками і спеціалізованими кредитними установами, сукупність яких становить кредитну систему. Остання охоплює банківську систему та сукупність небанківських кредитних установ (квазібанки — майже банки). Банки виконують широкий спектр операцій, забезпечуючи рух грошових потоків і функціонування грошового ринку та ринку грошей. Квазі­банки поділяються на дві групи.

Першу складають фінансові інституції банківського профілю з обмеженим колом банківських операцій (лізингові й факторингові компанії, кредитні спілки і товариства, ломбарди, товариства взаємного кредитування, розрахункові (клірингові) центри).

До другої групи належать фінансові інституції небанківського спрямування, які, маючи певні фінансові ресурси, здійснюють кредитні операції (страхові компанії, інвестиційні компанії і фонди, пенсійні фонди, фінансові компанії).

Ефективність позикових операцій банку визначається його кредитною політикою. Кредитна політика формує основні напрями позик. Кредитні вклади для банку повинні бути надійними і рентабельними. Ступінь кредитного ризику визначається можливо допустимим максимальним розміром ризику на одного позичальника. Завдання банку полягає в досягненні оптимального співвідношений ризиковості та прибутковості своїх кредитних операцій. Кредитні операції несуть у собі найбільшу загрозу для банків — ризик неповернення позик. Тому банки при наданні кредитів повинні вживати заходів щодо запобігання кредитним ризикам і ретельно перевіряти кредитоспроможність позичальника; вимагати забезпечення позики чи гарантії її повернення, створювати резервні фонди тощо. Високодохідним та менш ризиковим об'єктом банківських вкладень є цінні папери. Вони дають банкам можливість забезпечити підвищення дохідності (оскільки деякі види цінних паперів мають значно вищий рівень доходу, ніж позики) , підвищення ліквідності (деякі цінні папери мають високу ліквідність і в банківському портфелі виконують роль вторинного резерву), диверсифікацію ризиків (банки можуть тримати в своїх портфелях багато цінних паперів різних емітентів), проникнення в капітал інших корпорацій, у тому числі банків.

Банківський портфель цінних паперів як сукупність цінних паперів усіх видів, якою володіє банк у певний момент, забезпечує ліквідність і стійкість банку (група короткострокових цінних паперів — казначейські облігації і векселі, депозитні сертифікати, муніципальні облігації, комерційні векселі тощо) , підвищує дохідність банку (середньо- і довгострокові цінні папери —довгострокові державні облігації, акції, корпоративні довгострокові облігації).