3.6. Псевдоавторитети, їх види причини виникнення.

Псевдоавторитети породжують штучні прийоми здобуття престижу керівником. Фальшивий авторитет хитра людина може створити і підтримувати за допомогою знань та здібностей інших людей, але рано чи пізно це розкривається і авторитет втрачається.

Різновиди псевдоавторитетів:

1. "авторитет" пригнічення – прагнення керівника шлягом демонстрації переваги у правах, безперервних погроз скористатися владою, тримати підлеглих у постійному напруженні, стані страху перед можливістю покарання;

2. "авторитет" резонерства – схильність керівника до суцільного, до дрібниць, контролю;

3. "авторитет" підкупу – винагорода за працю прямо залежить від особистих примх керівника;

4. "авторитет" відстані – чим далі керівник від підлеглих, чим рідше він з ними бачиться, тим сильніший його вплив на них;

5. "авторитет" доброти – виникає на основі неправильного розуміння сутності чуйного ставлення до підлеглих і характеризується низькою вимогливістю;

6. "авторитет" чванства – це зверхність, роздута пихатість, заснована на минулих, або уявних, надуманих заслугах.

Причини виникнення псевдоавторитетів:

3.7. Організаційна діяльність менеджера в системі управління. Структура організаційних здібностей менеджера.

Організаційна діяльність як один з видів людської діяльності існує в системах "людина-група людей", "організатор-група". Вона є складовою частиною практичного управління людьми, цілеспрямованого впливу субєкта-організатора на обєкт-керовану групу. Велика практична значущість організаційної іяльності менеджера пояснюється тим, що будь-яка трудова діяльність потребує людей, які на професійному рівні могли б здійснювати процес управління, організації людей, тобто менеджерів.

Ринкове майбутнє України тісно повязане з проблемою підготовки висококваліфікованих кадрів у галузі менеджменту та психології управління. Потреба в науково-психологічному обгрунтуванні людської діяльності особливо відчувається сьогодні, в період перебудови господарського механізму і суспільного життя, змін, які стосуються самої серцевини людських взаємовідносин. В кожній з галузей суспільної практики треба знати психологію людей, враховувати, змінювати і розвивати відповідно до потреб суспільства, оскільки знання людей в умовах виробничої діяльності допомагає розподіляти функціональні обовязки, організовувати їх працю, підвищувати продуктивність.

Визначаючи структуру здібностей до організаційної діяльності, відомий психолог М.Уманський виокремлює такі з них:

• Організаційне чуття та його складові;

• Емпатичний вплив ерівника на підлеглих;

• Вольові якості особистості менеджера.

Організаційне чуття містить психологічну вибірковість, практично-психологічний розум та психологічний такт.

Психологічна вибірковість – це здатність менеджера швидко і глибоко вникати в психологію іншої людини і "відображати" її, вміло змінюючи засоби і методи впливу. Індикаторами наявності у менеджера психологічної вибірковості можна вважати вибірковість уваги до психологічних обєктів, підвищену спостережливість до них, їх краще запамятовування, психологічну допитливість і здатність до аналізу психологічних фактів; характерна, також, особлива пам'ять на людей, їх імена, обличчя, справи і вчинки. Психолгічна вибірковість передбачає глибокі знання мотиваційної сфери особистості робітника, стимулів, які спонукають його до активної трудової діяльності. Для цього необхідно постійно спілкуватися з людьми, глибоко вивчати їх проблеми, що стосуються як виробництва, так і відпочинку, соціально-побутових умов життя підлеглих.

Практично-психологічний розум – це властивість особистості, що визначається здатністю застосовувати відповідно до практичних вимог діяльності психологічні особливості людей. Проявляється у здатності керівника ефективно розподіляти функціональні обовязки учасників колективної діяльності з урахуванням їхніх індивідуальних та вікових особливостей. Менеджер повинен оптимально враховувати особливості людей, їх взаємовідносин та взаємозвязків, групову сумісність та професійну придатність до того чи іншого виду роботи. Особливо необхідна така здатність для розвязання конфліктів.

Психологічний такт – це міра підходу людей при встановленні з ними взаємовідносин і взаємодії, яка виявляється у здатності швидко знайти доцільну форму спілкування залежно від психічного стану і індивідуальних особливостей оточуючих. Прояв психологічного такту – це здатність і вміння людини безпомилково приписувати іншим чекання того, що вони готові від неї почути чи побачити в ній. Виражається в чуйності, повазі до інших, простоті і природності спілкування, обєктивному підході, вмінні слухати співрозмовника, прояві інтересів до потреб і переживань інших.

Аналізуючи своє положення в системі колективних взаємовідносин, керівник повинен вирішити як змінити свою поведінку, щоб люди бажали й шукали його товариства.