+

Лекція 4.

4.1. Соціальна спільність та соціальна організація.

4.2. Еволюція соціальних організацій.

4.3. Колективи (групи) працівників в організації.

Матеріали для самостійного опрацювання з теми 4.

4.4. Умови ефективної діяльності груп працівників.

4.5. Регулятори в соціальній системі.

♦ управлінської науки взагалі.

4.1. Соціальна спільність та соціальна організація.

Найважливіший компонент – людина: суспільна, свідома, пов'язана з іншими людьми різноманітними стосунками і формами взаємодії істота.

Основна властивість людини – активна, цілеспрямована поведінка.

Індивід

Дає організованому цілому постійну різноманітність,

Що дозволяє цьому цілому адаптуватися

До зовнішнього середовища, а значить, забезпечує йому необхідну стійкість.

Пошук

і корегування цілей розвитку –

зміна структури

спільності.

Стійкою взаємодією елементів, що сприяє міцності

та стабільності їх існування

у просторі та часі.

Входженням

в ширші спільності

як елементи структурних утворень.

Відносно високою мірою згуртованості.

Чітко вираженою однорідністю складу.

За­гальна мета

всієї сукупності компонентів.

Підпорядкування цілей кожного компонента загальній меті системи

та усвідом­лення кожним елементом своїх завдань

і розуміння загальної мети.

Виконання

кожним елементом своїх функцій, обумовле­них поставленим

завданням.

Відносини субординації та коор­динації між компонентами

системи.

Наявність принципу

зво­ротного зв'язку

між керуючою

та керованими підсистемами.

Першим і найважливішим компонентом є людина – істота насамперед суспільна, свідома, пов'яза­на з іншими людьми різноманітними відносинами

та формами взаємодії.

Друга група компонентів –

процеси (економічні, соціальні, політичні, духовні), сукупність яких

є зміною станів системи в цілому або

в якійсь частині її підсис­тем.

Третя група компонентів –

речі, тобто предмети, залучені до господарського і суспільного життя, так звані предмети другої природи (виробничі будівлі, знаряддя і засоби праці, комп'ютерна техніка, засоби зв'язку та управ­ління, технологічні пристрої, створені людиною, що викорис­товуються нею в процесі виробничої, управлінської та духовної діяльності).

Четверта група компонентів

має ду­ховну природу – це суспільні ідеї, теорії, культурні, етичні цінності, звичаї, ритуали, традиції, вірування, які знову-таки обумовлені діями та вчинками різних суспільних груп і окре­мих індивідів.

Найширший і найскладніший рівень: все суспільство, су­купність членів цього суспільства і весь комплекс суспільних відносин — економічних, політичних, власне соціальних, ду­ховних.

Другий рівень:

співтовариства, об'єд­нання людей меншого порядку (нації, стани, соціальні та ет­нічні групи, еліти, поселення).

Третій рівень:

організації, що діють в реальному секторі економіки (кредитно-фінансові установи, наукові, науково-освітні фірми, корпорації, громадські

об'єд­нання).

Четвертий (первинний) рівень:

цехи, бригади, ділянки, професійні групи, кафедри, відділи та інші підрозділи в межах організації, їх особливість полягає у безпо­середніх контактах один з одним.

Види та цілі соціальних організацій

Види соціальних організацій	Цілі соціальних організацій
Соціально-економічні	Головна мета: одержання максимально­го прибутку на користь засновників.
	Головна ціль: реалізація естетичних установок; вторинна ціль: одержання максималь­ного прибутку.
Соціально-культурні	Головна мета: реалізація естетичних установок; вторинна мета: одержання максималь­ного прибутку.
Соціально-освітні	Головна мета: задоволення потреб клієнтів в інформації та знаннях; вторинна мета: одержання прибутку.

♦ Міжособові зв’язки.

♦ Побутові відно­сини.

♦ Відносини за рівнями управління.

♦ Відносини до людини громадських організацій.

■ Матеріальне сти­мулювання і відповідальність.

■ Прожитковий мінімум.

■ Пільги.

■ Привілеї.