2. Основні типи та моделі побудови кредитних систем.

2.1 Поняття кредитної системи та типи її побудови

Сучасна кредитна система – це сукупність різних кредитно-фінансових інститутів, що діють на ринку позикових капіталів і здійснюють акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу [4, с. 178].

Сучасна кредитна система включає два основні поняття, які виражають її сутність:

1. Сукупність кредитово-розрахункових і платіжних стосунків, які базуються на певних, конкретних формах і методах кредитування.

2. Сукупність функціонуючих кредитно-фінансових інститутів (банків, страхових компаній та ін.).

Перше поняття, як правило, пов'язане з рухом позикового капіталу у вигляді різних форм кредиту. Друге означає, що кредитна система через свої багаточисельні інститути акумулює вільні грошові кошти і направляє їх підприємствам, населенню, уряду. Частіше використовується друге визначення, що є більш вузьким та точніше характеризує інституційну форму організації кредитних відносин в суспільстві через кредитні установи, які акумулюють вільні грошові кошти і надають їх у позику.

Процес формування і розвитку кредитної системи визначається двома об’єктивними економічними передумовами: на певному етапі суспільного розвитку з’являється потреба у специфічній формі підприємницької діяльності, пов’язаної з нагромадженням та розподілом тимчасово вільних коштів суб’єктів ринку; розвиток товарного виробництва і розширення торгівлі обумовили зростання обсягів грошового обороту, що викликало необхідність його організації і технічного обслуговування [3, с. 488].

Перша передумова пов’язана з виникненням власне кредитних відносин, що визначаються нерівномірністю та асинхронністю індивідуальних процесів відтворення. Незбіг у часі між частиною здійснюваних витрат і надходженням необхідних для цього доходів, викликаний об’єктивними економічними причинами, є характерним для переважної більшості суб’єктів ринку. У результаті, з одного боку, нагромаджуються значні суми тимчасово вільних від обороту коштів, а з іншого, відчувається потреба у додаткових грошових ресурсах. Розв’язується дане протиріччя за допомогою інститутів кредитної системи, у яких акумулюються тимчасово вільні кошти підприємств, держави, населення, що використовуються на засадах повернення з метою задоволення економічних та соціальних потреб суспільства. Крім того, у діяльності кредитних установ як специфічній формі підприємницької активності виявляється перевага об’єднання багатьох індивідуальних ризиків, що призводить до їх загальної мінімізації та сприяє оптимальному переливу капіталів між суб’єктами господарювання.

Друга передумова формування кредитної системи визначається особливостями взаємодії суб’єктів ринку між собою, що здійснюється через кругооборот матеріальних цінностей і грошових коштів в економіці. Потоки товарів і послуг в господарстві повинні врівноважитись відповідними грошовими потоками, які, крім того, обслуговують фінансову систему, маючи односторонній характер, а також забезпечують рух капіталів на грошовому й фондовому ринках. Безпосереднє спрямування грошових потоків від одних суб’єктів ринку до інших є часто-густо економічно недоцільним, а зростаючі масштаби товарного виробництва і обігу роблять таку практику неможливою із-за значних витрат. Дані обставини зумовили об’єктивну потребу в упорядкуванні й технічній організації руху грошових коштів в економіці, що і здійснюють інститути кредитної системи, виконуючи роль основних посередників у забезпеченні руху грошових коштів між різними суб’єктами ринку. Тим самим створюються базові передумови для організації економічного циклу, оскільки від своєчасного отримання коштів залежить ефективність господарювання не лише окремих економічних суб’єктів, але і темпи економічного росту країни в цілому.

Кредитна система складається з декількох ланок, кожна з яких виконує специфічні функції з акумуляції та розподілу грошових коштів. Розподіл функцій між ланками кредитної системи об'єктивно зумовлений відмінностями в методах і засобах діяльності та різним значенням в процесі відтворення капіталу.

Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи [2, с. 384]:

центральний банк;

банківський сектор;

спеціалізовані кредитні установи.

Як правило, кредитна система має трирівневу структуру (хоча існують відхилення від такої практики): центральний банк, банківські установи та небанківські кредитно-фінансові інститути.

Кредитна система функціонує через кредитний механізм, який являю собою:

1) систему зв'язків по акумуляції і мобілізації грошового капіталу між кредитними інститутами і різними секторами економіки;

2) стосунки, пов'язані з перерозподілом грошового капіталу між самими кредитними інститутами в рамках діючого ринку капіталу;

3) стосунки між кредитними інститутами і іноземними клієнтами.

Кредитний механізм включає також всі аспекти позикової, інвестиційної, акумуляційної, засновницької, посередницької, перерозподільницької діяльності кредитної системи в особі її інститутів.

Через кредитну систему реалізується суть і функції кредиту.

Кредит – це рух позикового капіталу, тобто грошового капіталу, який віддається в позику на умовах зворотності за певний відсоток. Кредит виконує наступні функції:

1) акумуляцію і мобілізацію грошового капіталу;

2) перерозподіл грошового капіталу;

3) економію витрат;

4) прискорення концентрації і централізації капіталу;

5) регулювання економіки [4, с. 178].

На ринку реалізується дві основні форми кредиту: комерційний і банківський.

Комерційний кредит надається одним функціонуючим підприємством іншому у вигляді продажу товарів з відстроченням платежу.

Банківський кредит надається банками і іншими кредитно-фінансовими інститутами юридичним особам, населенню, державі, іноземним клієнтам у вигляді грошових позик.

В даний час існує декілька форм банківського кредиту.

Споживчий кредит надається торгівельними компаніями, банками і спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами для придбання населенням товарів і послуг з розстрочкою платежу.

Іпотечний кредит видається на придбання та будівництво житла або покупку землі.

Міжнародний кредит відображає рух позикового капіталу у сфері міжнародних економічних і валютно-фінансових відносин.

Лізинговий кредит – це стосунки між юридично самостійними особами з приводу передачі в оренду засобів праці, а також фінансування, придбання рухомого і нерухомого майна на певний термін.

Державний кредит – сукупність кредитних стосунків, в яких позичальником є держава, а кредиторами – юридичні і фізичні особи [4, с. 179].

2.2 Структура сучасної кредитної системи

Сучасна кредитна система, яка є основним елементом ринку позикових капіталів, складається з наступних інституційних ланок або ярусів [4, с. 180].

1. Центральний банк, державні і напівдержавні банки.

2. Банківський сектор:

комерційні банки;

ощадні банки;

інвестиційні банки;

іпотечні банки;

спеціалізовані торгівельні банки.

3. Страховий сектор:

страхові компанії;

пенсійні фонди.

4. Спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інститути:

інвестиційні компанії;

фінансові компанії;

добродійні фонди;

трастові відділи комерційних банків;

ощадно-позичкові асоціації;

кредитні спілки.

Така система є типовою для більшості промислово розвинених країн – в основному для США, країн Західної Європи, Японії. Її зазвичай називають чотирьоярусна або триярусною (у ряді випадків страховий сектор об'єднують з четвертим ярусом, який йде під загальною назвою спеціалізованих небанківських кредитно-фінансових установ).

Проте по мірі розвиненості тих або інших ланок окремі країни істотно відрізняються одна від одної. Найбільш розвинена кредитна система США. Тому на неї орієнтувалися всі промислово-розвинені країни Заходу при формуванні кредитної системи в післявоєнний період.

Кредитні системи країн, що розвиваються, в цілому, за рідким виключенням, розвинені слабо. У більшості цих країн існує двох'ярусна система, представлена національним банком і системою комерційних банків [5, с. 134].

Головною ланкою кредитної системи є банки. Сукупність різних видів банків і банківських інститутів в їх взаємозв'язку складає банківську систему – складову частину кредитної системи.

Особливості банківської системи в різних країнах залежать від багатьох факторів – історичних і національних традицій, ступеня розвитку фінансових ринків, способів регулювання грошово-кредитної сфери.

Розбудова банківської системи в Україні розпочалася після прийняття в 1991 р. Закону «Про банки і банківську діяльність». Закон визначає основні принципи побудови й функціонування банківської системи в Україні, які відповідають вимогам ринкової економіки.

Згідно з цим законом у країні започатковано дворівневу банківську систему. Банком першого рівня визначено Національний банк України, а банками другого рівня – банки і банківські установи. Комерційні приватні банки перейшли на договірні відносини з клієнтами, на них покладено відповідальність за наслідки фінансової діяльності [3, с. 489].

На кінець 2007 р. в Україні зареєстровано 198 банків, з них 173 діючих. Багато хто з них має невеликий капітал. Так наприклад, кілька років тому з тих банків, що діють приблизно 60 мали капітал, який дорівнював вартості трикімнатної квартири в м. Києві. В той же час існували банки з ваговитим капіталом і розгалуженою мережею філій. За даними НБУ на сьогоднішній день в Україні діє 3 банки з розміром статутного капіталу від 15 до 25 млн. грн., 47 банків – від 25 до 50 млн. грн., 52 банки – від 50 до 100 млн. грн. і 71 – з капіталом понад 100 млн. грн. [1, с. 57]

Світовій історії відомі різні моделі побудови центральні банків та їхньої організаційної структури. У країнах з розвинутою ринковою економікою центральний банк посідає особливе місце – це «мозок» грошово-кредитного регулювання економіки. Центробанк наділений правом монопольної емісії грошей, зберігає золотовалютні резерви країни, здійснює валютне і грошово-кредитне регулювання економіки та касове обслуговування уряду, виконує функцію «кредитора останньої надії», тобто є «банком банків», що регулює пропозицію грошей в економіці.

Центральний банк – центр фінансово-кредитної системи національної економіки, головною функцією якого є контроль та регулювання пропозиції грошей у країні.

У більшості країн центральні банки є державними. В окремих випадках центральний банк не належить державі (наприклад, Федеральна резервна система США, Національний банк Швейцарії) або вона володіє лише частиною капіталу (наприклад, у Банку Японії – 55%). Центральний банк країни, незалежно від того, в чиїй власності він перебуває, здійснює управління грошовим обігом та кредитною системою країни, контролює їх стан, надає кредити та зберігає тимчасово вільні кошти й обов'язкові резерви комерційних банків. З населенням і діловими підприємствами центральний банк жодних операцій не здійснює.

У США функції центрального банку виконує ФРС. Вона складається з двох організаційних ланок – Ради керуючих та 12 федеральних резервних банків. У Великій Британії центральною ланкою кредитної системи є Банк Англії, який має Правління та дві філії в Лондоні. Банк Англії відіграє важливу роль в економіці країни – забезпечує загальні умови функціонування її грошово-кредитної системи та фінансування уряду [5, с. 136].

Центральним банком України є Національний банк (НБУ). Оскільки на нього покладено відповідальність за стан грошового обігу й кредитної системи країни, НБУ не підпорядковується урядові й належить до безпосереднього відання Верховної Ради України.

На відміну від комерційних банків центральні банки:

не ставлять перед собою традиційну мету комерційних банків – отримання максимального прибутку; звичайно є державними, націоналізованими інститутами (комерційні банки переважно приватні, акціонерні);

керують діяльністю комерційних банків (випускають необхідні інструктивні матеріали, контролюють їхню роботу);

можуть впливати на діяльність банків та інших кредитних інститутів щодо кредитування та пропозиції «банківських» грошей;

виконують емісійну функцію;

не конкурують у сфері бізнесу і комерційними банками, ведуть банківські рахунки уряду, в останні роки дедалі більше виражають його інтереси та цілі, хоча й зберігають юридичний статус незалежних, самостійних інститутів; виконують стосовно інших банків роль «кредитора останньої надії»;

не виконують усіх банківських операцій, наприклад, щодо обслуговування населення і підприємстві Банк Англії та Банк Франції обслуговують ділові операції своїх службовців) [2, с. 389].

Отже, центральному банку (в Україні – НБУ) належить провідне місце в банківській системі країни. Він покликаний провадити єдину грошову політику.

Нині банківська система України за своєю структурою, організацією і механізмами функціонування загалом відповідає вимогам ринкової економіки. Проте її реформа далека від завершення. Головні завдання в цій сфері – запровадження ефективної механізму регулювання банківської системи з боку НБУ, налагодження комерційні партнерських відносин із клієнтами, розвиток конкуренції між банками тощо.

Отже, на даному етапі в Україні кредитна система все ще знаходиться у стадії перебудови відповідно до потреб ринкової економіки і, напевно, ще змінюватиметься.