Тема 3. Нетарифні заходи як засіб інституційного регулювання торгівлі

1. Теоретичні основи аналізу нетарифних регуляторних інструментів

Групою заходів, альтернативних інструментам митно-тарифного регулювання, є нетарифні заходи регулювання зовнішньої торгівлі. На теперішній момент у міжнародно-правових актах не існує чіткого визначення цього терміну, а тлумачення поняття нетарифних заходів, які наводять окремі автори, часто є неповними та односторонніми. Зокрема, В.Є. Новицький визначає нетарифні заходи як “засоби адміністративного обмеження та впливу на умови міжнародної торгівлі та конкуренції з боку держави”. Т.П. Циганкова зі співавторами визначає нетарифні засоби як “засоби регулювання зовнішньої торгівлі, що не входять до сфери митно-тарифної політики ”. С.В Ківалов та Б.А. Кормич дають визначення нетарифним засобам регулювання як встановленим у законодавчому порядку обмежувально-заборонним заходам, які перешкоджають переміщенню товарів та інших предметів через митний кордон держави. В.Т. П'ятницький під нетарифними заходами розуміє “будь-який захід (суспільний або приватний), який в умовах міжнародної торгівлі веде до такого розподілу товарів та послуг, або ресурсів, призначених для виробництва цих товарів та послуг, за яким скорочується потенційний загальносвітовий реальний дохід".

Також існують розбіжності щодо самого терміну. Вживаються такі назви, як “нетарифні бар’єри” (non-tariff barriers), “нетарифні спотворення” (non-tariff distortion) та інші. Але найширше у сучасній міжнародній практиці використовується термін “нетарифні заходи” (НТЗ) (non-tariff measures), або “нетарифні засоби”, зокрема саме цей термін прийнятий до застосування у документації ЮНКТАД та СОТ. Причина такого вибору полягає в тому, щоб запобігти певним оціночним та процесуальним проблемам, які пов’язуються з термінами “бар’єри” та “спотворення”. “Заходи” охоплюють усі інструменти торговельної політики, навіть якщо їх обмежувальна спрямованість або ефекти, якщо такі є, можуть варіюватися в різних країнах, що вживають заходів, або в різні моменти часу в певній країні.

Підсумком зіставлення наведених підходів до визначення НТЗ є наступні виявлені характерні риси цих засобів:

• НТЗ не є тарифом;

• ці заходи пов'язані з регулятивною діяльністю держави;

• НТЗ впливають на ціну, обсяги, товарну структуру чи напрямки міжнародних потоків товарів та послуг;

• НТЗ призводять до зменшення загального рівня світового добробуту.

Немає серед вчених-економістів і одностайності щодо класифікації НТЗ та віднесення того чи іншого заходу до певної групи. Зокрема, І. Дюмулен розрізняє сім основних груп нетарифних заходів регулювання зовнішньої торгівлі: паратарифні заходи; заходи контролю за цінами; фінансові заходи; кількісне регулювання; автоматичне ліцензування; державна монополія; технічні бар’єри; В.І. Фомичев розподіляє НТЗ на три групи: заходи, спрямовані на пряме обмеження імпорту; заходи адміністративного характеру; інші заходи, які безпосередньо не спрямовані на обмеження зовнішньої торгівлі, але дія яких найчастіше призводить саме до такого результату; В.Т. П'ятницький виділяє п’ять категорій НТЗ: заходи з контролю за обсягом імпорту; заходи з контролю за цінами на імпортні товари; заходи моніторингу (включаючи вивчення та спостереження за цінами та обсягом); заходи, пов’язані з виробництвом та експортом; технічні бар’єри. Навіть різні міжнародні організації, діяльність яких пов’язана з регулюванням міжнародної торгівлі, розробляють кожна власну систему класифікації. Зокрема, класифікації НТЗ, розроблені ЮНКТАД і Секретаріатом СОТ, мають між собою багато розбіжностей щодо критеріїв класифікації та групування окремих засобів. В рамках даного курсу буде використана класифікація НТЗ, наведена на рис. 1.1.

В цілому, незважаючи на негативне ставлення СОТ до нетарифних заходів регулювання як таких, що є непрозорими, надто дискримінаційними та такими, що суттєво спотворюють ситуацію на ринку, НТЗ використовуються доволі широко, зокрема це стосується кількісних обмежень, субсидіювання експортерів та інших засобів стимулювання експорту, різноманітні технічні бар'єри та інші засоби "прихованого" протекціонізму.

В останнє десятиліття нетарифні обмеження особливо активно використовуються багатьма країнами, в тому числі різними за рівнем свого економічного розвитку. За даним Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МБРР), розвинені країни використовують нетарифні обмеження до 17% імпорту. При цьому частка імпорту сільськогосподарських товарів, що підпадають під вплив НТЗ, становить 44%, чорних металів – 50%, текстильних виробів – 25%, засобів транспортування – 30%. Країни, що розвиваються, більш інтенсивно застосовують НТЗ, які охопили 40% усього їх імпорту, в тому числі 50% імпорту продовольчих товарів, 37% імпорту готових промислових товарів.

Активність у використанні заходів нетарифного характеру країнами-учасницями зовнішньоторговельних відносин зумовлена насамперед тим, що нетарифні обмеження мають, на відміну від митного тарифу, низку особливостей. Маючи можливість до певної міри здійснювати функції митного тарифу, нетарифні обмеження водночас можуть фіксувати обсяг імпорту на певному заданому рівні або ставати взагалі непрохідним бар’єром на шляху ввезення товарів. Крім того, заходи, що досліджуються, мають ешелонований характер, впливаючи на імпортні товари на всьому шляху їх руху від митного кордону до споживача. Невизначеність впливу нетарифних обмежень на імпорт, зумовлена важкодоступністю інформації про умови торгівлі, багаторівневість правової регламентації повноважень органів влади в частині встановлення нетарифних обмежень у межах загальнодержавної та місцевої політики створюють самостійний торговельний бар’єр.