2.Революційний та суспільно-політичний рух
На початку XX ст. у політичному житті Білорусі сформувалися три основні напрямки: демократичний, ліберальний й консервативно-монархічний. Перший був представлений соціал-демократичними та ліво-народницькими партіями й організаціями. Основними програмними вимогами лівих політичних партій було знищення самодержавства, проголошення демократичної республіки, ліквідація поміщицького землеволодіння та всіх залишків кріпосницької системи, законодавче проголошення права націй на самовизначення. Демократичний напрям у суспільно-політичному русі представляли головним чином згадувані вже РСДРП, що розкололася в 1903 р. на більшовиків і меншовиків, есери, БСГ, бундівці, СДКПіЛ і ін. Всі вони тією чи іншою мірою керувалися інтересами робітників, селян, інших демократичних верств населення.
В 1901-1904 рр. політично та організаційно оформилися прихильники буржуазно-ліберального напрямку. Політична сутність цього руху полягала у прагненні ввести в державі конституційну монархію та парламент. Що стосувалося аграрних відносин, то вони твердо стояли за збереження поміщицького землеволодіння.
Монархічний табір був представлений поміщиками, верхівкою церковної ієрархії, чиновниками державного управлінського апарату. Вони прагнули до збереження самодержавства в кордонах єдиної та неподільної імперії, великого поміщицького землеволодіння, всіх основних привілеїв пануючих класів.
В результаті промислової кризи початку XX ст., російсько-японської війни 1904-1905 рр. у Білорусі, як і у всій Росії, різко загострилися соціальні протиріччя. За 1901-1904 р. тут відбулося 158 страйків і 95 політичних демонстрацій. В 1904 р. робітничий рух у Білорусії посилюється, багато виступів носили політичний характер. Першотравневі страйки відбулися в Гомелі, Вітебську, Бобруйську, Гродно, Полоцьку та інших містах. У серпні 1904 р. робітники Вітебська, Гродно й Пінська провели страйки протесту проти розправи над політичними ув'язненими в Якутську. У вересні у зв'язку з розстрілом робітничого мітингу в Бєлостоці, політичні страйки відбулися в Мінську, Могильові та Бобруйську. У ряді інших міст відбулися масові мітинги протесту. Демонстрації у Вітебську й Могильові супроводжувалися збройними сутичками з поліцією.
Активною політичною силою виступала Білоруська соціалістична громада, що виражала інтереси широких народних мас. Вона прагнула об'єднати у своїх рядах лише білорусів. У Білорусі діяли також організації Соціал-демократії Королівства Польського й Литви (СДКПіЛ), Партії польських соціалістів (ППС), Литовської соціал-демократичної партії (ЛСДП), Робітничого союзу Литви (РСЛ), Робітничої партії політичного звільнення Росії (РППЗР), Єврейської незалежної робітничої партії (ЄНРП). Всі вони тією чи іншою мірою представляли соціал-демократичний спектр політичного життя. В 1902 р. у Мінську почала діяти Партія соціалістів-революціонерів (есерів). В 1902-1904 рр. есерівські організації виникли також у Вітебську, Гомелі, Вільно та інших містах.
Невдала війна з Японією дестабілізувала ситуацію в країні. ЇЇ результатом стала революція 1905 – 1907 рр. Початком революції стали події 9 січня 1905 р. у Петербурзі, де війська розстріляли мирний похід робітників. Звістка про це сколихнула всю Росію. Потужна, небачена раніше хвиля протесту у вигляді страйків, вуличних демонстрацій і маніфестацій прокотилася по всій країні, у тому числі й по Білорусії. З 12 по 20 січня політичні страйки відбулися більш ніж в 20 містах, у тому числі в Мінську, Могильові, Гомелі, Гродно, Вітебську, Бресті. 10 лютого в Мінську відбулася 7-тисячна демонстрація учнів і робітників, що вимагали політичних свобод. Стихійні виступи охопили й білоруське село, у січні-березні 1905р. відбулося 53 селянських виступи, у квітні-червні їх число досягло 237.
Навесні та влітку 1905 р. у Білорусії, як і у всій країні, революційний рух ішло на підйом. День 1 Травня був широко відзначений страйками, демонстраціями й маніфестаціями. Влітку політичні страйки робітників пройшли у всіх великих містах і промислових центрах Білорусі.
З огляду на настрою ліберальної буржуазії й поміщиків і прагнучи розрядися обстановку, 6 серпня 1905 р. Микола II опублікував маніфест і закон про скликання Державної Думи. Але царська поступка не зменшила хвилю революційних виступів. Робітничий клас не припинив боротьбу за 8 годинний робочий день, за збільшення заробітної плати та поліпшення умов праці. У серпні-вересні страйкували залізничники Гомеля, робітники Мінської конки, палітурники Гродно, робітники ряду підприємств Вітебська й Борисова. У квітні-вересні 1905 р. у Білорусі відбулося близько 400 виступів селян.
Робітники Білорусії брали активну участь у всеросійському політичному страйку. 12-18 жовтня 1905 р. в страйках взяло участь близько 40 тис. чоловік. У розпал страйку, 17 жовтня, цар підписав маніфест, у якому народу було обіцяно свободу слова, зборів та об’єднань, а також скликання Державної Думи. Майже у всіх містах Білорусі відбувалися мітинги й демонстрації. У Мінську, Орші, Полоцьку та Сморгоні були звільнені політичні в'язні.
Одночасно із цим влада перейшла до репресій стосовно учасників революційних подій. 18 жовтня за узгодженням з губернатором О.Курловим у Мінську на привокзальній площі був розстріляний 20-тисячний мітинг. Поліція разом із солдатами без попередження почали стріляти в учасників мітингу. За офіційним даними, 52 чоловік було вбито, 124 - поранено. Розстріли демонстрацій і мітингів мали місце також у Вітебську, Сморгоні та Полоцьку.
У дні жовтневого страйку було здобуто деякі демократичні свободи. Відкрито стали проводитися політичні заходи, було ліквідовано цензуру преси. . У результаті переговорів між організаціями РСДРП, Бунду, есерів і залізничного союзу стали створюватися коаліційні комітети, комісії, ради, які фактично виконували функції Рад робітничих депутатів. Такі органи виникли в багатьох містах Білорусії. Більшість у цих організаціях належала меншовикам, есерам та бундівцям.
Ліберальна частина учасників революції після маніфесту 17 жовтня 1905 р. стала активно підтримувати самодержавство. Вона консолідувала свої політичні сили, створивши ряд партій, з яких найбільш впливовими стали партія кадетів і октябристів. Організаторами партійних груп октябристів в містах Білорусії виступали як провило російські чиновники-монархісти, дворяни та православне духовенство. Для створення організацій партії кадетів в Білорусії через відсутність земств та вищих навчальних закладів, не було соціальної бази. До весни 1906 р. невеликі групи кадетів оформилися лише у Могильові та Пінську. Однак кадетів підтримували різноманітні групи єврейської буржуазії, серед них і сіоністи, частково польські поміщики та католицьке духовенство. Союзницею партії кадетів в Білорусії стала клерикальна Конституційно - католицька партія Литви і Білорусії, створена у Вільно на початку 1906 р.
Крайні праві сили, прихильники збереження самодержавства, групувалися навколо шовіністичного по своїй суті ”Союзу російського народу”, членів якого стали називати чорносотенцями. До нього входили представники реакційного чиновництва, поліцейських установ та православного духовенства. Окремі з них брали участь у єврейських погромах, сутичках з робітничими дружинами в ході демонстрацій і мітингів. Наприкінці 1905 - на початку 1906 р. чорносотенні організації оформилися в Мінську, Гомелі, Вітебську, Пінську та інших населених пунктах.
9 грудня 1905 р. у Москві спалахнуло збройне повстання. У Білорусі енергійну підготовку до збройного повстання вели більшовики та есери. Однак у ніч на 9 грудня в Мінську були арештовані 17 найбільш активних революційних діячів, у Мінську та губернії було оголошено надзвичайний стан.
Але навіть у цих умовах революційна боротьба продовжувала зростати. У Гомелі робітники захопили залізничний вузол і повністю замінили адміністрацію. У Барановичах робітники й солдати залізничної бригади захопили станцію, телеграф та зупинили рух поїздів. Але всі ці виступи були придушені військовими каральними експедиціями.
Виступи міського населення були підтримані селянським рухом. Маніфест 17 жовтня й маніфест 3 листопада 1905 р., відповідно до якого припинялося стягнення викупних платежів, не заспокоїв селян. У жовтні 1905 р. у Білорусії відбулося 54 селянські виступи, у листопаді - 154, у грудні - 286.
Революційні події охопили і армію, у Мінську, Бобруйську, Гомелі, Гродно та Бресті були створені військово-революційні організації. У Бобруйську спалахнуло повстання солдатів дисциплінарного батальйону, у якому відбували покарання учасники попередніх революційних виступів.
Після поразки грудневого збройного повстання революція пішла на спад. За задумом російських правлячих кіл відволікти маси, насамперед селянство, від революції повинні були вибори в Державну думу. Ліберальні партії закликали населення взяти участь у виборах. Більшовики Білорусі розгорнули широку кампанію бойкоту Державної думи при одночасній підготовці до збройного повстання. Таке відношення до виборів визначило депутатський склад. У Думі, засідання якої почалися 27 квітня 1906 р., п'ять західних губерній, що становили всю територію Білорусі, були представлені 10 поміщиками, 2 ксьондзами, 11 представниками інтелігенції та 13 селянами.
8 липня 1906 р. I Державна Дума була розпущена. У нову, II Думу, що почала працювати 20 лютого 1907 р., від п'яти західних губерній був вибраний більше правий склад депутатів. Це були переважно поміщики й заможні селяни. Перемогли на виборах російські октябристи та чорносотенці, а також польські автономістські сили. Кожна з них боролася за панування на білоруській землі, заперечуючи при цьому існування білоруського етносу. Ліві партії, серед них і соціал-демократи зазнали поразки.
Після поразки революції 1905-1907 рр. почалася смуга політичної реакції й репресій. Настання реакції в Білорусі вилилося в розгул каральних експедицій, повальні обшуки й арешти. Значна частина території оголошувалася на становищі надзвичайної охорони. В 1908 р. тільки через мінську в'язницю пройшли 24 тис. чоловік. З 1907 по 1910 рр. було ліквідовано більше 40 профспілкових організацій. Октябристські чорносотенні видання - журнал “Селянин”, газета “Північно-Західне життя” - вели пропаганду великодержавного шовінізму, міжнаціональної ворожнечі, заперечували існування білоруської нації. Ліві політичні сили - більшовики, меншовики, есери, бундівці - переживали глибоку кризу.
В таких політичних умовах на виборах до III Державної думи перемогли праві сили. Із 36 депутатів, що були обрані в Думу від п’яти білоруських губерній, переважну більшість складали октябристи та чорносотенці. Жоден кандидат від лівих партій в Думу не потрапив.
У березні 1911 р. в шести західних губерніях Російської імперії, серед них і у трьох білоруських – Вітебській, Мінській та Могильовській було запроваджено земства. Не зважаючи на антидемократичний характер виборчого закону, виборні губернські та повітові земства відіграли помітну роль у розвитку місцевого господарства, в підвищенні культури землеробства та тваринництва. Земські управи відкривали лікарні, школи, створювали кооперативні товариства та сільськогосподарські гуртки, організовували прокатні пункти сільськогосподарських машин. Так зокрема в 1912 р. у Вітебській губернії діяло понад 50 сільськогосподарських гуртків які сприяли купівлі селянами машин та добрив, організовували молочні та салотопельні артілі. Проаналізувавши співвідношення православного та польського населення та відповідний майновий ценз імперська влада не наважилася вводити виборні земські установи в Гродненській, Віленській та Ковенській губерніях, де влада у них могла потрапити до рук польських поміщиків.
У вересні – жовтні 1912 р. відбулися вибори до IV Державної Думи. Як і в III Думі більшість на виборах у Білорусії отримали праві сили – октябристи та кадети, що склали її більшість.
На передодні Першої світової війни в Білорусії продовжувалася страйкова боротьба, вона носила переважно економічний характер. У день 1 Травня 1910 р. у Гродно, Мінську й Орші відбулися робітничі маївки, а в Гомелі - загальний страйк. Усього в 1909-1910 р. у Білорусі відбулося близько 50 страйків, у яких брало участь до 5 тис. чоловік. За цей час у Білорусі відбулося близько 300 селянських виступів. Порубка поміщицьких лісів, потрави посівів, самовільний випас худоби на поміщицьких угіддях мали місце у всіх повітах Білорусі. Найчастіше селяни прибігали й до таких форм боротьби, як підпали лісів, урожаю, садиб поміщиків, млинів та винокурних заводів.
Починаючи з 1911 р. у Білорусі відбувається пожвавлення робітничого і селянського руху. Масовий характер революційний рух став набувати після розстрілу у квітні 1912 р. робітників на Ленських золотодобувних копальнях.
У січні-березні 1914 р. робітничий рух у Білорусі піднявся на новий рівень, 37 днів тривав страйк на двох заводах сільськогосподарського інвентаря у Вітебську, у Мінську страйкували робітники чавуноливарного заводу. За 1911 - першу половину 1914 р. відбулося близько 500 селянських виступів. 30 з них закінчилися сутичками з поліцією. Подальший розвиток революційної боротьби був перерваний Першою світовою війною.