Розділ 1. Масова культура – феномен постіндустріального суспільства

У другій половині XIX - початку XX ст. майже всі європейські держави переживали складний період у своєму історичному розвитку. В Італії тривала національно-визвольна боротьба проти австрійського гноблення за об’єднання країн. Під владою Пруссії відбулося поступове об’єднання німецьких земель в єдину державу, через довгі роки Паризької комуни пройшла Франція. Відбувався активний процес зміни суспільних відносин, політичних інститутів. До політичної влади в більшості країн прийшла промислова буржуазія, яка забезпечувала своє панування завдяки військовії силі, реформам, у тому числі й модернізації виборчої системи і жорстокій експлуатації. Створення марксистської теорії і становлення робітничого руху свідчили про поглиблення протистояння в суспільстві.

Буремні роки революції і соціальних потрясінь мали безпосередній вплив на розвиток культури: змінювались світоглядні основи, стилі, напрями в мистецтві, реформаційних змін зазнала система освіти, що являла собою ланцюг між різними рівнями духовного життя суспільства.

Суспільний розвиток другої половини XIX - початку XX ст. характеризувався глибинними змінами у всіх сферах життя: в європейських країнах завершився промисловий переворот, спостерігалося не лише кількісне зростання виробництва продукції та обсягів світової торгівлі, а й якісні зрушення в технології і структурі промисловості.

У духовному житті панувала думка про величезні можливості техніки, яка породжувала звичку до постійних змін, уявлення про мінливість світу, динамізм навколишньої дійсності.

У німецькомовній частині Австро-Угорщини обов’язкова початкова освіта введена ще у XVIII ст., у Швеції – у 1842 р., Швейцарії – в 1848р. Безплатна, хоч і не обов’язкова початкова освіта існувала майже в усіх штатах США, де повністю неписьменними злишалися лише «кольорове» населення і велика частка емігрантів. У 1877 р. обов’язкова початкова освіта запроваджується в Італії , Бельгії, 1878 р. – Голландії, 1881 – у Франції. Якщо у 1872 р. 43% французів не вміли читати, то у 1911 р. – лише 11%.

Проте середня освіта залишалася недосяжною для основної маси населення. Практично скрізь вона була платною. У 1914 р. в Європі середню школу відвідувало лише 3% підлітків.

Поступово у школах поширювалося викладянння дисциплін природничого циклу. У шкільні програми включалися фізика і хімія, скорочувалося викладання класичних мов, гуманітарних дисциплін, хоча вже в ті часи діячі культури попереджували про можливість однобічного розвитку дітей, про небезпеку, що у духовному світі молоді «місце Гомера займе Гекслі» (наступник Дарвіна, ім’я якого для англійців символізувало наукі того часу). Внаслідок значного розширення учнівського контингенту на початок XX ст. сформувався значний прошарок гуманітарної інтелігенції – вчителя.

Технічний переворот на рубежі XIX – XX ст. змінив матеріальне середовище, в якому жили люди, суттєво вплинув на спосіб їхнього життя. З появою електрики змінився характер освітлення вулиць, приміщень, з’явилися трамвай, метро (Лондон, 1861), приміський електротранспорт. Внаслідок розвитку засобів зв’язку у Західній Європі не залишилося такої «глибинки», звідки не можна було б дістатися до столиці держави. Це забезпечувало мобільність головної частини міського і сільського населення, сприяло активному спілкуванню людей різних регіонів.

Взагалі технічна революція демонструвала могутність людського розуму, створюючи одне чудо за іншим: електричний струм, телефон, радіо-зв'язок, кіно, автомобілі та ін. Винаходи виникали в різних країнах, але швидко ставали відомими всьому світові, допрацьовувалися, багато з них входили в побут – спочатку для верхівки суспільства, а потім і для всіх інших.

З історико-культурної точки зору особливе місце належить технічним винаходам, які безпосередньо пов’язані з передаванням інформації. У 60-х роках XIX ст. був прокладений трансатлантичний кабель, постійно вдосконалювалися телеграфні лінії, апаратура і комунікації. Регулярними надходженнями інформації скористалася преса. Розширення і прискорення потоку інформації стало чинником культурного прогресу.

На початку XX ст. перші кроки зробив кінематограф – мистецтво, найбільш пов’язане з технікою. Його винахід був результатом творчого пошуку інженерів, учених, винахідників Франції, США, Росії, Англії, Німеччини впродовж 80-90-х років. Тому дата, з якої прийнято починати історію кіно, – 28 грудня 1895 р. має значною мірою умовний характер. У цей день брати Луї та Огюст Люм’єр провели в одному з паризьких кафе демонстрацію кількох фільмів. Це був скоріше атракціон, ніж мистецтво. Проте важливим було не те, що відтворювалося на екрані, а сам факт зображення рухомих тіл. Поява кінематографа, створення необхідної апаратури, студій, оволодіння засобами натурних зйомок і відкриття художніх можливостей кіно були видатними загальнолюдськими культурними досягненнями. Кіно мало переваги перед іншими видами мистецтва в тому, що могло досягти найбільш віддалених куточків будь-якої країни, легко знаходило шлях до глядачів інших країн, тим більше, що спочатку воно було німе.

Головна особливість накових відкриттів другої половини XIX – початку XX ст. полягала в тому, що вони докорінно змінювали уявлення про будову матерії, простір, час, походження життя на Землі та ін. Видатним науковим досягненням XIX ст. була еволюційна теорія Ч. Дарвіна. Все це руйнувало механістичну картину світу. Новітня революція в природознавстві розпочалася з фізики, а період 1895-1916рр. здобув назву її «героїчної стадії». Результати досліджень І.Полюч, К. Рентгена, подружжя Кюрі, Н. Бора, Е. Резерфорда, М. Планка, А. Ейнштейна та інших мали величезний вплив на суспільну свідомість, передусім особливою складністю, незбагненністю висновків. Популярний парадокс: «Найбільш незрозуміле в світі те, що він зрозумілий» А. Ейнштейна був дійсним лише для обмеженого кола вчених. Одним із наслідків наукової революції було те, що наука в цей період почала окупати себе, це підвищило становище вчених у суспільстві, сприяло формуванню нового специфічного загону інтелігенції. Науковці, загальна чисельність яких у світі ледве досягала 50 тис., були оточені ореолом загальної цваги і інтересу. Хоча вчений, як професія, і не стала масовою, проте здобула популярності завдяки романам Ж. Верна і Г. Уелса.

У цей період виникає широка мережа лабораторій та науково-дослідних інститутів: Кавандишська лабораторія у Кембріджі та Пастеровський радієвий інститут у Парижі, Імперський фізико-технічний інститут у Берліні та ін. Велику комерційну вигоду принесло створення перших науково-дослідних лабораторій у промислових фірмах. Серед перших на потреби холодильної промисловості почала кріогенна лабораторія Лондонського університету, лабораторія американської монополії «Дженерал електрик».

Надзвичайно швидкі темпи розвитку технічної основи культури тих часів, поширення культури «вшир» багатьма культурологами розглядалися як фатальне явище для культури. О. Шпенглеру належить думка про те, що саме цей період є епохою «закостеніння» творчих начал культури, характерною особливістю якої є поява так званої масової культури. К. Ясперс це явище розглядав як ознаку кастрофічної злиденності духа, людяності і творчих сил. Х. Ортега-і-Гассет, А.Лефевр, Е.Фромм масову культуру розцінювали як вияв великої концентрації політичної та соціально-економічної влади в руках правлячих еліт, які цинічно використовують культурні попити мас. Масова культура – ца крайній вияв духовної несвободи, стандартизації й уніфікації осоистості, яка виникає в умовах кризи традиційних демократичних цінностей. Характерно, це масова культура знаходить родючий грунт там. Де ще не ровинена національна культура.

Друга половина XIX ст. – це період еволюції провідного буржуазного стану, його інтересів, системи цінностей, моральних принципів та ідеалів. Порушення стабільності внаслідок революційних потрясінь спричинило дезінтеграцію духовного життя.

Поступово набувають популярності «філософія життя» Ф Ніцше з ідеєю формування культу сильної людини та психоаналіз.

Наприкінці XIX ст. виникає модернізм, як реакція на нездійсненність естетичних ідеалів, що пропонувалися реалістичним мистецтвом. Це спроба відійти від бездіяльного мистецтва і наблизитися до мистецтва «безпосереднього впливу», зачепити хоча б одну із струн людської душі. Проте такі мистецькі пошуки супроводилися розпалом образної форми мислення. Деякі напрями модернізму абсолютизували об’єктивний зміст образу (натураліз), інші – емоційну насиченість (імпресіонізм), ідею мистецтва як чистої форми розробляли кубісти та ін.

Найбільш стійкою літературно-мистецькою течією цієї епохи був символізм

(С. Малларме, Е. Мане, Ш. Ж. Гюісманс). Символ – це концентроване відбиття певної ідеї, явища, образу. Символом може бути вчинок, квітка, порух. Об’єктом зображення стає ірреальний світ, світ мрії, таємності. У символістській поезії домінували мелодійні вірші, дуже суб’єктивні і почасти незрозумілі.

Символізм приваблював митців пошуками витончених засобів передавання складних почуттів. Найбільш завершену форму він набув у Франції завдки творчості П. Гогена, О. Редона і П. Фора.

Досить суперечливу роль у духовному житті Заходу відіграв натуралізм – течія в мистецтві останньої третини XIX ст., що потребувала ретельного відтворення подробиць і фактів життя. Його провідним теоретиком був Е. Золя.

Художня концепція натуралізму полгала в тому, що людина сама по собі заслуговує на увагу в кожному своєму прояві, всі подробиці про неї мають велике значення. Ледь не науковою реальністю натуралісти намагалися «спіймати» дійсність у тенета мистецтва, перетворюючись у регістраторів мільйонних даних.

Технократичний характер суспільства кінця XIX – початку XX ст. знайшов відбиття у розвитку такої течії, як кубізм, – авангардського напряму, представники якого намагалися виявити геометричну структуру об’єму. Наближаючи предмет до найпростіших тіл – конусв, куба, кулі та ін. багатоманітність життя зводилася до елементарних тригонометричних і геометричних моделей. Людину уявляли як кнструкцію кубів, циліндрів, пірамід. Прикладом цього може слугувати робота

П. Пікассо «Авіньонські дівчата», де жіночі образи настільки за геометризовані, що перетворилися у схеми. Мистецькі засоби кубізму були настільки несподіваними, що М. Бердяєв оцінив цей напрям як найбільш повну і радикальну художню революцію за часів Ренесансу, наголошуючи на тому, що кубізм змінив характер і сутність образотворчого мистецтва.

Отже, у другій половині XIX – початку XX ст. внаслідок стрімкого розвитку науки і техніки виникла своєрідна неповторна ситуація у культурному прогресі. Впродовж життя одного покоління сформувалися не тільки нові галузі науки та виробництва, а й нові соціальні верстви населення, значно збільшився інтелектуальний потенціал суспільства. Нові можливості для культурного піднесення створилися внаслідок удосконалення матеріальної бази культури . епоха породила оригінальні літературно-мистецькі течії, які відбивали сум’яття почуттів, нестабільний характер тогочасного суспільства. У суперництві і співпраці митці шукали істину та високе призначення людини, створюючи підвалини для культури XX ст.