Розділ 2. Процеси омасовлення культури і громадської свідомості кінця XIX ст. Та початку XX ст.

2.1. Батьківщина витоків популярної культури у світі

Між природою і людиною Новий час поставив світ культури — світ людської дії і творчості, протиставивши його Богові і божественному творенню. Яке ж буття створила для себе людина в XIX ст.? Як сама людина подібна механізмові, так і світ її подібний гігантській фабриці, універсальному машинному виробництву, що має потребу не у творчих особистостях, а у гвинтиках і приводних ременях. І от вже сама людина — творець культури — обмірювана середньою продуктивністю праці. От доцільність, схематизм, стандартизація, так необхідні для функціонування машини, уже пронизують усі сторони життя — усереднюють, вирівнюють, нівелюють: вирівнюються доходи, утверджується єдиний життєвий стандарт, спосіб життя, всі рівні в правах, тому що ніхто не обійдений правом обирати і бути обраним, утворюється величезний середній клас, небачених успіхів досягає емансипація, стандартизується етос, спілкування, смаки, мода. Настає епоха масової культури, культури без індивідуальності, культури без душі.

"Масова культура" в її розвинутому вигляді вперше сформувалася у США. Її виникненню сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популя­рних журналів, радіо, грамзаписів, кінематографа. Все це - з одного боку, демократизувало культуру, відкривало до неї доступ масової аудиторії, з іншого - зумовило проникнення в культуру комерційних інтересів, культура стала предметом бізнесу. В США "масова культура" спершу пропагувала стереотипи й ідеї офіційної культури, основним регулятором якої стала реклама. "Ма­сова культура" стала такою невід'ємною частиною культури американсько­го суспільства, його культурної свідомості, що її вивчення переважає в сис­темі американської вищої освіти. 56 % курсів США присвячені вивченню "популярних" видів культури (курси з телебачення, кіно, реклами, журналіcтики. "Масова культура" справляє величезний вплив на всю культуру в цілому, їй властива тенденція до гомонізації, тобто прагнення надавати культурним явищам однорідності. На відміну від елітарної культури, тобто культури, орієнтованої на смаки обраних, масова культура свідомо орієнтує поширю­вані нею духовні цінності на середній рівень масового споживача, бажання надати всім елементам культурної системи однорідності та абсолютної схо­жості - суттєва змістова характеристика "масової культури".

Промисловий переворот і головні технічні винаходи. Протягом ХІХ ст. високо розвинулася взаємодія науки і техніки з виробництвом. Розвиток промисловості і сільського господарства підштовхував науку до вивчення нових проблем, а в свою чергу на основі наукових відкриттів створювалися нові засоби виробництва.

Справжній переворот у промисловості настав тоді, коли виник паровий молот і точні універсальні металорізальні верстати, тобто коли машини стали виробляти машини, виникло машинне виробництво. У зв'язку з цим різко зріс попит на метал і необхідне для його виробництва вугілля. Незабаром деревне вугілля у виробництві металу було замінене кам'яним. Недаремно ХІХ сторіччя пізніше назвали “віком пари, вугілля і металу”, хоч в кінці його вже почалося промислове застосування електрики.

Застосування парових машин на транспорті значно збільшило можливості зв'язку і комунікацій, спілкування людей. Американський винахідник Р.Фултон в 1807 р. побудував перше річкове судно з паровим двигуном, яке розвивало швидкість близько 9-10 км на годину. Вже в 40-х роках ХІХ ст. стали будувати кораблі із залізним корпусом. Між Європою й Америкою, Англією та Індією, Австралією встановлюється регулярне океанське пароплавне сполучення, яке прискорилося після будівництва Суецького каналу (1869 р.). Шлях з Європи в Америку, який вимагав на початку століття цілого місяця, в кінці його скоротився до7-8днів.

На рубежі XIX і ХХ ст. здійснилася мрія людини про політ над Землею. Спочатку з'явилися літальні апарати легші за повітря - дирижаблі, але незабаром вони були витіснені літаками (аеропланами). У 1903 р. американські авіаконструктори брати Уїлбер і Орвілл Райт встановили на літаку легкий і компактний бензиновий двигун і здійснили перший в світі повітряний політ тривалістю 59 секунд.

Застосування двигунів внутрішнього згоряння й електрики зробило реальністю ще одну фантастичну ідею - підводне плавання. Підводні човни стали будувати в останні роки XIX ст., передусім в Німеччині з військовою метою.

Крім розвитку транспорту, який зблизив людей, країни і континенти, корінним чином змінилися і засоби зв'язку та інформації.

Однієї з відмітних рис культури XX в. є розширення сфер її впливу на людей через засоби масової комунікації, такі, як радіо, кіно, телебачення, що з'явилися продуктами науково-технічної революції. Їхнє значення в посиленні інформаційного обміну важко переоцінити.

У середині ХІХ ст. телеграф уже з'єднував дротяним зв'язком Європу з Америкою та Азією, забезпечуючи небувалу раніше швидкість передачі інформації. У кінці 70-х років А.Беллом було винайдено, а Т.Едісоном вдосконалено телефон.

В цей період зародився кінематограф. Безпосередніми попередниками кінематографа були різні іграшки з серіями малюнків, які при швидкій їх зміні сприймалися як одне рухоме зображення (серед таких іграшок треба відзначити т.з. «диво-блокнот», «зоотроп» і «фенакістоскоп»), – всі ці системи дозволяли відтворювати не більше декількох секунд руху. А також, попередником кіно як системи був чарівний ліхтар (також laterna magica – щось на зразок сучасного діапроектора), який в середині 19 ст часто забезпечувався пристосуваннями, що дозволяють імітувати деякі види руху.     Але створення кінематографа як системи відтворення досить тривалого рухомого зображення, причому зображення абсолютно довільного (повністю життєподібного) виявилося можливим лише після того, як виникла фотографія, а чутливість фотоматеріалів почала дозволяти знімати при коротких витримках. Коли – з винаходом в кінці 1870-х бромсрібних желатинових емульсій, що є основою фото- і кінопроцесів до цього дня, – це сталося, практично відразу ж почали розроблятися різні системи запису руху.

Першою успішною кінематографічною системою були винайдені Томасом Едісоном і його інженером Уїльямом Діксоном два пристосування – «кінетограф» (що «записує рух», знімальний пристрій), а друге – «кінетоскоп» (що «показує рух», відтворюючий пристрій). Ця система була розроблена в кінці 1880-х – на початку 1890-х, патентна заявка на неї була подана в 1891, патент виданий 14 березня 1893, а перший комерційний сеанс відбувся 14 квітня 1894. В зв’язку з цим Едісона і Діксона можна було б вважати винахідниками кіно ( так інколи і роблять), але кінетоскоп був розрахований лише на індивідуальний перегляд, що, очевидно, не дозволило тодішній публіці розгледіти в нім щось більше, ніж простий атракціон. Через це, отримавши спочатку досить широку популярність кінетоскопи через декілька років вийшли з вжитку, залишившись в дії лише в піп-шоу.      Тому винахідниками кінематографа визнані брати Луї і Огюст Люмьери, які були знайомі з конструкцією техніки Едісона і, завдяки тому, що Едісон не став патентувати свій винахід в Європі, змогли скористатися деякими його ідеями. Їх апарат «синематограф» і дав назву кінематографу. Люмьери подали патентну заявку 13 лютого 1895, а перший публічний перегляд відбувся в Парижі 22 березня 1895. Будь-яку з цих дат (так само як і будь-яку з перерахованих вище дат, що відносяться до винаходу Едісона) можна вважати днем народження кіно, але офіційним днем народження визнається 28 грудня 1895, коли відбувся перший комерційний сеанс синематографа в підвалі «Гран кафе» на бульварі Капуцинів.      Люмьеровські сеанси складалися зазвичай з приблизно десятка п'ятидесятисекундних стрічок. Як правило, показ починався першим знятим ними фільмом «Вихід робітників з фабрики Люмьер» (La Sortie des usines Lumiére, 1895), потім демонструвалися різні ролики, в яких обов'язково мали місце всілякі види руху (наприклад, море, працюючі ковалі, гімнаст, сніданок дитини, просто вуличні сценки, руйнування стіни – останній сюжет часто потім показувався в зворотній проекції, і стіна відновлювалася). Але найбільшу популярність мали два ролики, якими Люмьери кінець кінцем і зобов'язані визнанням як батьки кіно, – це «Прибуття поїзда на вокзал Ля Сьота» (L'arrivée d'un train en gare de la Ciotat, також «Прибуття поїзда», 1895) і «Политий поливальник» (L'arroseur Arrosé, 1895). У першому з цих фільмів поїзд, що під'їжджає до станції по діагоналі кадру, так швидко і помітно збільшувався в розмірах, що багато глядачів з переляку схоплювалися з місць: настільки був сильним ефект руху як би з глибини плоскої картинки – ефект, що ніколи раніше не зустрічався в образотворчих мистецтвах. Саме цей фільм швидко приніс популярність новому видовищу, через що його інколи помилково вважають взагалі першим в історії кіно.

В результаті дифузії авангарду та кітчу виникає ще одне культурне явище - постмодернізм. Нині модернізм сприймається як норма, загальноприйнята система культурних цінностей, яку вивчають в університетах і художніх вузах. На зміну модернізмові приходить постмодернізм. У естетичному відношенні модернізм і постмодернізм єдині. Відмінність же виявляється в стилістиці. В малярстві - це монтажні "відео-ефекти, фотоарт", гіперреалізм, живопис "нових диких", який утверджує в мистецтві "нетряний стиль". У архітектурі це - "між­народний стиль", поп-архітектура, декоровані гаражі. В музиці - панки і нова хвиля року. На відміну від модернізму постмодернізм уникає таких жанрів як, готичний роман, мелодрама або реклама, він менш елітарний, менш орієнтова­ний на авангард, більш на комерцію. Такими є деякі явища сучасної культури, культури суперечливої й до­сить багатоликої. Отже, XIX століття - це вік напруженого пошуку людської думки в пі­знанні світу, в намаганні удосконалити його. Для цього періоду характерні високі злети художньої культури і разом з тим входження в свідомість тво­рців занепадницьких настроїв. XIX століття - це вік напруженої боротьби нового зі старим, вік, який започаткував багато процесів і проблем, що діс­тали свій розвиток в XX столітті. XX ст. - теж особлива епоха, в якій простежується своя культуроформуюча ідея. Це ідея гуманізму, котра, у мистецтві і в літе­ратурі проявляється не тільки у глобальному інтересі до людської особисто­сті, що розглядається у найрізноманітніших ракурсах, а й, хоч як це не па­радоксально на перший погляд, у зникненні людини з поля зору митця. З одного боку, прагнення гуманізації людського буття і творчості, з іншого гіпертрофія форм, зростання ролі прийому у таких масштабах, коли прийом із засобу перетворюється на самоціль. На зміну органічному образу при­йшов відвертий конструктивізм, геометрія стилю, яка витіснила із змісту людину.