7.Ранний меркантилизм.Теория денежного баланса.Стаффорд.Скаруффи.

Он возник до географических открытий и был актуален до середины 16 века. Торговые связи между странами были развиты слабо. Наиболее известными представителями раннего меркантилизма были В.Стаффорд(1554-1612) и Г.Скаруффи(1519-1584). ранняя форма меркантилизма сосредоточивала усилия по­литики на привлечении в страну денег, золота, серебра в национальных масштабах путем жесткой регламентации денежного обращения та внешней торговли (политика де­нежного баланса).соответственно к этому было поставлено задание увеличения добычи золота и серебра, а также поощрения притока денег из-за границы при одновременном удержании и сохранении их в середине страны. соответственно с этой доктриной денежного баланса:1.категорически запрещался вывоз золота и серебра из страны.2.стимулировался вывоз товаров за границу на продажу по максимально высоким ценам.3.ограничивался импорт путем введения высоких таможенных сборов на товары, которые ввозятся.4.деятельность иностранных купцов подлежала строгому конторолю.

9. В. Петті – засновник англійської класичної політичної економії. Вчення про вартість і гроші. Основні доходи суспільства, їхні джерела. Аналіз сукупного продукту суспільства.

Петті вважають засновником трудової теорії вартості. Саме тому К. Маркс називає його засновником класич­ної політичної економії в Англії. Вартість Петті трактує з позиції пропорційного обміну, що визначається затратами праці на виро­бництво товарів і залежить від її продуктивності в різних галузях. Він використовує термін «природна ціна», яка в нього і є, по суті, вартістю. Природна ціна певного товару визначається, за Петті, кількістю срібла, на видобуток якого і доставку в Лондон треба витратити стільки ж праці, як і на виготовлення товару.

Вартість, на думку Петті, створює не будь-яка праця, а лише та, що витрачаєть­ся на видобуток золота і срібла. У нього немає чіткого розмежу­вання вартості й споживної вартості. А оскільки у виробництві споживної вартості бере участь не лише праця, а й природа, то Петті поширює її дію на створення вартості. У такий спосіб земля в нього теж стає факто­ром вартості. Заробітну плату він розуміє як ціну праці, величина якої визначається вар­тістю засобів існування. Він прихильник мінімальної заробітної плати, яка б забезпечувала лише фізіологічний прожитковий мі­німум, щоб примусити робітників працювати. Рента в Петті є продуктом праці, її величина — це різниця між вартістю сільсь­когосподарських продуктів і витратами виробництва. Процент Петті називає грошовою рентою» і визначає його як щось похід­не від ренти. Його величина залежить від розмірів земельної рен­ти і кількості грошей в обігу.

8.поздний мекартелизм. теория денежного баланса. Мэн, Кольбер, Монкретьен.он охватывает период со 2-й половины 16 века по 2-ю половину 17 века. На этом этапе торговые связи между странами становятся развитыми и регулярными. представители: Монкретьен(1575-1621).Мэн(1571-1641),Кольбер(1619-1683). Для поздних меркантилистов основным источником богатства нации была внешняя торговля, в результате которой необходимо было обеспечить превышение стоимости вывезенных со страны товаров над стоимостью товаров, которые ввозятся. в связи с этим отмечалось на экономической бесплодии монетарной системы и наднациональности политики удерживания денег в стране. отказавшись от вывоз денег, ограничение импорта товаров и жесткой регламентации денежного обращения, поздние меркантилисты допускали вывоз денег заграницу и импорт некоторых иностранных товаров, но при условии соблюдения активного торгового баланса. достижение активного сальдо внешнеторговых операций, могли быть совершены за счет: 1.форсирование экспорта- путем стимулирования национального пр-ва , которое работает на собственный или дешевый импорт сырья. 2.развития посреднической торговли- покупать дешевле в одной стране- продавать дороже в другой.. таким образом они отстаивали политику протекционализма, направленную на достижение активного торгового баланса и завоевание внешних рынков. Чтобы достичь активность торгового баланса рекомендовалось: Завоевывать внешнего рынка. Допускать импорт товара при сохранении активного торгового баланса. Вывозить золото и серебро для осуществления выгодных торговых сделок. Признавалась товарная сущность денег их ценность они усматривали естественные свойства серебра и золота. Не смотря на это поздний меркантилисты обеспечивали переход от количественной теории денег. Если ранние меркантилисты определяли функцию денег как функцию накопления, то поздние – рассматривали функцию денег как средство обра-щения

10. Французьке відгалуження класичної політекономії. П. Буагільбер. Аналіз економічного стану Франції та проект його реформування. Вчення про вартість і гроші. Висловлювання щодо дії ринкового механізму та функціонування економічної системи.

Класична політекономія зародилась у Франції на поч. 18ст, прийшовши на зміну меркантилізму. Особливості економічного розвитку Франції позначилися на формуванні економічних поглядів Буагільбера:

- гостро критикує меркантилістів;

- джерело багатства – не обіг, а виробництво, зокрема в с/г;

- виступає проти державного втручання в економічне життя;

- розуміє об’єктивну суть економічних законів.

Теорія вартості.

- виділяє ринкову ціну і “істинну” вартість товару. Величину останньої він визначає витратами праці;

- стоїть на позиціях еквівалентного обміну;

- для нормального ек. розвитку потрібен вільний обмін між галузями в-ва і відшкодування витрат виробників. Ці проблеми вирішуються міжгалузевим поділом праці за умов вільної конкуренції. Робочий час на одну одиницю товару за умов такого поділу і становить його “істинну” вартість;

- мета товарного в-ва – споживання, основну увагу звертає на споживчу вартість;

- висловлює думку про необхідність рівноваги в ринковій економіці.

Теорія грошей.

- бере за основу прямий товарообмін;

- гроші порушують природну рівновагу товарного обміну відповідно до “істинної” вартості;

- єдина корисна функція грошей – полегшення обміну – отже, золото і срібло можна замінити паперовими знаками.

11.Історичні умови виникнення фізіократизмута його наукові здобутки. Принцип «Laissez faire, laissez passer». Аналіз чистого продукту. Структура виробничого капіталу

Физиократы – французские экономисты 18 века, представи-

тели классической буржуазной политической экономии. Школа физиократов возникла и разви- валась в переходный период от феодализма к капитализму, когда во Франции широко начал развиваться мануфактурный ка-

питализм.Ф.Кэне – основоположник физиократизма, глава этой школы.Он не только заложил основы

физиократической школы, но и сформулировал ее теоретическую и политическую программу. К середине 18 века аграрный вопрос стал главным вопросом.

Решением этого вопроса и занялись физиократы, усматривая

причины упадка экономики Франции в тяжелом положении сельского хозяйства, объявляя последнее основой богатства страны. Ф.Кене и его одномыслители выступали с идеей

эквивалентного обмена и обосновали концепцию эк. Либерализма,концентрованым выражением которой стал знаменитый принцип «Laissez faire, laissez passer».

Центральное место экономической системе физиократов заминало учение о «чистом продукте», под которым Кенэ понимал разницу между совокупным общественным продуктом и издержками производства, или, иначе,

избыток продукта над издержками производства. Кенэ утверждал, что «чистый продукт» создается только в земледелии, где под воздействием сил природы уве-

личивается количество потребительских стоимостей. В промышленности, полагал он, лишь различным образом комбинируются потребительные стоимости, в процессе труда видоизменяется форма созданного в земледелии вещества. Но не увеличивается его количество, а потому «чистый продукт» не возникает и богатство не создается.

В соответствии со своими взглядами на «чистый продукт» Кенэ делил общество на три класса: производительный класс (фермеры), класс земельных собственников и «бесплодный» класс (который он называл также классом промышленников). К производительному классу он относил всех работников земледелия, понимая под ними как сельскохозяйственных рабочих, так и фермеров, то есть всех,

кто, по его мнению, создает «чистый продукт».

Одну часть капитала Кенэ называл первоначальными авансами иотносил к ним затраты на сельскохозяйственный инвентарь, постройки, скот и т.п.; другую часть капитала, названую ими ежегодными авансами, составляли затраты на семена, основныесельскохозяйственные работы,

рабочую силу.