9.Власність, її сутність, форми і місце в економічній системі.

Власність - це історично визначена форма присвоєння людьми матеріальних і нематеріальних благ в процесі їх виробництва, обміну і споживання. Суб'єктами власності називають фізичні чи юридичні особи, які вступають у відносини власності. В їх якості можуть виступати окремі громадяни, групи людей, держава. Об'єкти власності –це майно чи результати праці, з приводу яких виникають відносини власності. Ними можуть бути фактори виробництва (економічні ресурси) і готова продукція.

Відносини власності виступають у формі права власності, яке реалізується через: право володіння (право виняткового фізичного контролю над об'єктом власності); право користування (право застосування корисних властивостей об'єкта власності для себе); право розпорядження (право прийняття управлінських рішень з приводу функціонування та реалізації об'єкта власності).

У країнах з ринковою економікою існують дві основні форми власності: приватна та державна. Усі інші різновиди — це похідні від них і можуть існувати у змішаних формах. Приватна власність – форма, при якій всі три функції права власності належать окремій приватній особі. Приватна власність виступає як індивідуальна, сімейна і своєрідна колективна. Колективна власність може існувати як групова власність господарських об’єднань громадян (наприклад, кооперативна, акціонерна), власність громадських організацій та об’єднань. Суспільна (державна) власність здебільшого існує в таких формах: загальнодержавна (республіканська) і комунальна (власність адміністративно-територіальної одиниці).

Відносини власності є визначальними у структурі економічної системи, оскільки вони зумовлюють соціально-економічну специфіку даного суспільства. По-перше, вони визначають, хто реально володіє, користується і розпоряджається засобами виробництва, 2) вони визначають поділ суспільства на класи і соціальні групи, лежать в основі диференціації суспільства; 3) вони показують, хто має економічну владу і керує суспільством; 4) вони значною мірою визначають систему економічних інтересів та суперечностей, що виникають між різними СГ.

10.Адміністративно-командна економіка як система. Механізм її функціонування, переваги і недоліки.

Адміністративно-командна економіка – тип економічної системи, за якої всі ресурси, як правило, становлять власність держави, яка й здійснює централізоване управління на всіх його рівнях.

Характерними рисами даної системи є:

• суспільна (державна) власність практично на всі фактори виробництва (ресурси), які відокремлено нікому не належать, навіть господарюючим суб’єктам (підприємствам);

• колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації планування економічної діяльності;

• централізоване виділення підприємствам ресурсів для виконання державних планів та централізоване ціноутворення;

• практично відсутня конкуренція, оскільки планом передбачається виробництво рівно такої кількості продукції, яка необхідна для задоволення потреб на відповідний період. Звідси — монополізм виробників і панування їх над споживачами.

Суттєвим недоліком такої економіки є те, що вона не створює дійових економічних стимулів на мікрорівні, не чутлива до запитів конкретного споживача. Ця система ґрунтується на обмеженій диференціації доходів для більшості споживачів, що є гальмом економічного розвитку країни в цілому, оскільки недостатньо стимулюється високопродуктивна праця.

Разом з цим такій економіці притаманний і цілий ряд переваг: по-перше, вона має великі можливості оперативного нагромадження виробничих ресурсів і концентрації, перерозподілу їх у пріоритетні галузі та сфери; по-друге, такий пере­розподіл ресурсів дозволяє забезпечити повну (хоч і не завжди раціональну) зайнятість населення, уникнути хронічного масового безробіття та зубожіння; по-третє, держава, враховуючи суспільні потреби та інтереси, забезпечує за рахунок централізованих коштів усім громадянам певний рівень освіти, медичного обслуговування, вирішує цілий ряд інших соціальних проблем.