25. Неокласика. Теорії економічного зростання: р. Солоу, д. Мід.

Неокласичні доктрини економічного зростання формувалися на базі двох джерел — теорії факторів виробництва, що бере початок від Сея, Мілля, Кларка, та концепції виробничої функції, що враховує взаємодію двох факторів — праці і капіталу. Прихильники консервативно-неокласичного напрямку досліджували, яким має бути співвідношення факторів виробництва для досягнення найбільшого виробничого ефекту за оптимальних витрат факторів і за умови обмеженості ресурсів. Вони доводили, що це співвідношення досягається автоматично, тобто є саморегульованим. Найбільшу увагу цим проблемам приділили такі вчені, як Б. Дуглас, Х. Кобб, Р. Солоу, Дж. Мід, Е. Домар та Р. Харрод, Е. Денісон.

У своїй праці "Внесок до теорії економічного зростання" Роберт Солоу описав складну теоретичну модель економічного зростання, за розробку якої в 1987 р. йому було присуджено Нобелівську премію.

Модель показує, як заощадження, зміна чисельності населення і технологічний прогрес впливають на економічне зростання і як досягти високих і стабільних темпів зростання. Основні положення моделі:

1. Враховується вплив трьох чинників: запасу капіталу, зростання населення та технологічного прогресу.

2. Визначаються чинники зростання, які мають короткостроковий вплив (запас капіталу та зростання чисельності населення) і довгостроковий (технологічний прогрес). 3. Визначальну роль відіграють заощадження.

4. Кінцевим результатом є зростання продуктивності праці, а не зростання продукту. 5.Заощадження дорівнюють інвестиціям. Макроекономічна рівновага досягається за умови рівності сукупного попиту і пропозиції.

Модель Солоу показує, що більшому обсягу інвестицій, а отже, і вищій нормі заощаджень у національному доході відповідає найбільший дохід на душу населення. Цей висновок підтверджують статистичні дані більшості країн.

Можливість існування стійкої динамічної рівноваги доводиться у праці Дж. Міда "Неокласична теорія економічного зростання".

Джеймс Едуард Мід у своїх дослідженнях використав модифікований варіант функції Коба — Дугласа:

У = аК + PL + р, де У — середньорічний темп зростання національного доходу, %; К — середньорічний темп зростання капіталу, %; L — середньорічний темп зростання праці, %; а, Р — частки капіталу і праці у національному доході; р — темп технічного прогресу, %.

Ця формула враховує як зростання застосовуваних обсягів праці й капіталу, що визначаються їх часткою у національному доході, так і темп технічного прогресу — якісних змін виробництва. Модель зростання, за словами Дж. Міда, описує абстрактні економічні умови, коли діють закони граничної продуктивності, а виробничі фактори поєднуються у будь-яких пропорціях. Припускаючи, що темпи зростання праці і технічного прогресу незмінні, Дж. Мід робить висновок, що стійке зростання буде досягнуто, якщо темп зростання капіталу дорівнюватиме темпу зростання національного доходу.

Якщо збільшення капіталу перевищує темп зростання доходу, то й темпи нагромадження автоматично знижуються. Якщо темп зростання праці перевищує темп нагромадження капіталу, то внаслідок зниження граничної продуктивності праці відбудеться заміщення праці капіталом. Нове сполучення факторів виробництва за умов збереження незмінної пропорції розподілу доходу між ними забезпечить їх повну зайнятість.