Практичні завдання до заняття №5 Огляд публікацій до теми

1. Алфімов В. Життєва та професійна компетентність особистості [Текст] / В. Алфімов // Директор школи. Україна. - 2010. - №6. - С. 31-33.

2. Марокко Л. М. Професійна компетентність вчителя як фактор розвитку індивідуально-психологічних якостей учнів [Текст] / Л. М. Марокко // Світ виховання : часопис для вчителів, батьків, дітей. - 2010. - №4. - С. 28-30.

3. Мурована Н. Розвиток професійної компетентності вчителів [Текст] / Н. Мурована // Директор школи. Україна. - 2010. - №6. - С. 11-15.

4. Отрошко Т. В. Професійна компетентність педагога - ефективна відповідь на проблемну ситуацію в освіті / Т. В. Отрошко // Гуманітарні науки. - 2011. - № 2. - С. 39-44.

5. Панасенко В. Формування професійної компетентності педагога [Текст] / В. Панасенко, Р. Кучук // Директор школи. Україна : суспільно-освітян. часопис. - 2010. - №12. - С. 48-52.

6. Професійна діяльність сучасного вчителя [Текст]: (діяльність, компетентність, майстерність) // Позакласний час. - 2010. - №11. - С. 96-104.

7. Радченко А. Профкомпетентність - ознака сучасного іміджу вчителя [Текст] / А. Радченко // Директор школи. Україна : суспільно-освітян. часопис. - 2010. - №12. - С. 53-57.

8. Скворцова С. О. Види професійної компетентності вчителя [Текст] / С. О. Скворцова // Наука і освіта: Науково-практичний журнал Південного наукового Центру АПН України. - 2009. - №10. - С. 153-157.

Інноваційна діяльність, як умова підвищення рівня професійної компетентності викладача

Незадоволеність багатьох країн і України зокрема результатами освітніх процесів привела до необхідності їх реформування. Із цією метою важливо було виробити стратегічний напрямок розвитку системи загальної середньої, професійно – технічної та вищої освіти на перспективу.

Розвиток освіти завжди характеризувався своєрідним поєднанням двох важливих її рис – традиційності й прагнення до нового. Окремо ці риси неминуче ведуть або до застою, відставання від вимог часу, або до розриву із традиціями, ризикованих експериментів. Тільки поєднання здорового консерватизму, бажання дбайливо зберегти для нових поколінь досягнення творчої думки й історичного досвіду, з одного боку, і спрямованість на нові потреби й умови, а по можливості на випередження й стимулювання цих потреб і умов, тобто на інноваційний розвиток, з іншого, надає освіті й обґрунтованості, і динамізму, забезпечує її соціальні функції. Педагогічна підготовка викладачів, що задовольняє вимоги навчання й виховання учнів відповідно до традиційної освітньої системи, виявилася сьогодні малоефективною для забезпечення справжнього професіоналізму й компетентності майбутніх фахівців. Прогрес в науці та техніці вимагає докорінних змін і в освіті.

Зосередимо увагу на інноваційних процесах в освіті, без яких важко уявити ефективність навчального процесу. Основу компетентності фахівця, на думку сучасних науковців О.О.Бодальова, В.І.Жукова, Л.Г.Лаптєва, В.О.Сластьоніна та інших, складають: компетентність діяльності, спілкування і саморозвитку.

Професійна компетентність – це професійна підготовка і здатність суб’єкта праці до виконання завдань і обов’язків діяльності, міра й основний критерій його відповідності вимогам професійної діяльності.

Професійна компетентність викладача є складним системним утворенням, основними елементами якої є:

• підсистема професійних знань як логічна системна інформація про навколишній і внутрішній світ людини, зафіксована в її свідомості;

• підсистема професійних умінь як психічних утворень, що полягають у засвоєнні людиною способів і технік професійної діяльності;

• підсистема професійних навичок – дії, сформовані в процесі повторення певних операцій і доведені до автоматизму;

• підсистема професійних позицій як сукупності сформованих установок і орієнтацій, відношення та оцінок внутрішнього і навколишнього досвіду, реальності і перспектив, а також домагань, які визначають характер професійної діяльності і поведінки викладача;

• підсистема індивідуально-психологічних особливостей викладача – поєднання різних структурно-функціональних компонентів психіки, які визначають індивідуальність, стиль професійної діяльності, поведінки і виявляються у професійних якостях особистості;

• підсистема акмеологічних інваріант – внутрішніх збудників, які обумовлюють потребу фахівця, тобто викладача в постійному саморозвитку, творчості та самовдосконаленні.

Так знання, уміння і навички виступають як діяльнісно-рольові характеристики професійної компетентності педагога. Усі інші компоненти є суб'єктивними характеристиками, що вказують на ставлення викладача до професійної діяльності та на його індивідуальний стиль.

Зміст сучасної підготовки за того чи іншого предмета представлений у нормативній моделі компетентності – освітньо-кваліфікаційній характеристиці, яка відображає науково обґрунтований склад професійних знань, умінь і навичок. Кваліфікаційна характеристика фахівця, в нашому випадку викладача- це, по суті, зведені узагальнені вимоги до педагога на рівні його теоретичного і практичного досвіду.

Таким чином, професійну компетентність викладача можна визначити як сукупність діяльнісно - рольових і особистісних характеристик викладача, що забезпечує ефективне виконання ним завдань і обов’язків педагогічної діяльності у навчальному закладі, є мірою й основним критерієм його відповідності професійній діяльності.

Основними діяльнісно-рольовими компонентами професійної компетентності викладача навчального закладу, які представлені в стандартах загальної середньої освіти, визначені професійні знання, вміння і навички.

Специфіка педагогічної діяльності викладача ПТНЗ полягає у тому, що він співпрацює з тією категорією учнів, яка має різноманітні загальні та професійні інтереси і яка потребує від нього не тільки володіння системою загальнокультурних, психолого-педагогічних знань, необхідних для організації й ефективної взаємодії в педагогічному процесі, а й спеціальних знань (предмет в галузі), необхідних для підготовки спеціалістів – професіоналів.

Інноваційний процес – це процес удосконалювання освітніх практик, розвиток освітніх систем на основі нововведень або, на основі насичення, видозміни цих систем на базі інноваційного розвитку й часткової зміни традиційних цілей, змісту й засобів освіти.

Така переорієнтація, зміна пріоритетів не означає відмову від традиційних цінностей, від популярного девізу “знання – сила”. Система знань і способів діяльності, якість знань (повнота, глибина, систематичність, гнучкість, усвідомленість, дієвість) залишаються підставою, що є основою освітнього процесу. Адже, як влучно висловився К. Д. Ушинский, “порожняя голова не мислить”. Йдеться тільки про те, що самі по собі знання ще не є кінцевою метою й результатом навчання або самоосвіти.

Інноваційність - наявність оригінальних авторських ідей і гіпотез щодо перебудови педагогічного процесу. Нововведення, або інновації, характерні для будь-якої професійної діяльності викладача , тому вони стають предметом вивчення, аналізу й впровадження. Інновації виникають у результаті наукових досліджень, аналізу й узагальнення передового педагогічного досвіду. У контексті інноваційної стратегії навчально-виховного процессу значно зростає роль викладача як безпосереднього носія новаторських ідей. Інноваційна діяльність стає обов’язковим компонентом особистої педагогічної системи, що забезпечує підвищення рівня професійної компетентності викладача.

Зважаючи на різноманіття технологій навчання (діалогічні, комп’ютерні, проблемні, модульні й ін.), провідні педагогічні функції виконує викладач. Із впровадженням в освітній процес сучасних технічних засобів навчання викладач це – консультант, порадник, аніматор, вихователь. У його професійній діяльності реалізуються не тільки вузькоспеціальні, предметні, знання, але й знання в галузі педагогіки й психології, технології навчання й виховання. На цій базі формується готовність до сприйняття, оцінення й реалізації педагогічних інновацій. Поняття “інновація” означає нововведення, новизну, зміну; інновація як засіб і процес припускає введення чого-небудь нового. Стосовно до педагогічних процесів інновація – це введення нового в мету, зміст, методи й форми навчання й виховання, в організацію спільної діяльності викладачів і учнів. Викладач загально – освітнього предмета в ПТНЗ – це автор, розробник, дослідник, користувач й пропагандист нових педагогічних технологій, теорій, концепцій. Він повинен бути підготовлений до відбору, оцінення й застосуванню у своїй діяльності досвіду колег або пропонованих наукою нових ідей і методик, тобто до педагогічного моніторингу. Інноваційна спрямованість формування професійно-педагогічної компетентності, культури викладача закладу освіти припускає його залучення в діяльність зі створення, освоєння й використання педагогічних нововведень у практиці навчання й виховання учнів, створення у навчальному закладі певного інноваційного середовища.

Узагальнюючи наявний досвід методологічних досліджень, можна виділяти таку сукупність критеріїв педагогічних нововведень:

• новизна,

• оптимальність,

• висока результативність,

• можливість творчого застосування інновації в масовому досвіді.

Основним критерієм інновації є новизна, що має велике значення під час оцінення наукових педагогічних досліджень передового педагогічного досвіду. З огляду на це для викладача, що має намір долучитися до інноваційного процесу, дуже важливо визначити, у чому сутність нового досвіду, який рівень його новизни. Зважаючи на це, вводити викладачів в інноваційну діяльність треба на добровільних засадах, відповідно до особистісних, індивідуально-психологічних особливостей.

Результативність як критерій інновації означає певну стійкість позитивних результатів у діяльності викладача. Завдяки технологічності у вимірі, спостереженню й фіксації результатів, однозначності у їхньому розумінні й викладі цей критерій є одним із широко використовуваних в оціненні значимості нових прийомів, способів навчання й виховання учнів. Цінність цього критерію визначається в забезпеченні цілісності формування особистості. Можливість творчого застосування інновації в масовому досвіді – ще один із критеріїв оцінення педагогічних інновацій. Якщо цінна педагогічна ідея або технологія придатні тільки для вузького, обмеженого застосування, що зумовлено особливостями й складністю технічного забезпечення або специфікою діяльності викладача, то навряд чи в цьому випадку ми можемо вести мову про педагогічне нововведення. Інновації, творчо освоєні окремими викладачами, після апробації й об’єктивного оцінення можуть бути рекомендовані й до масового впровадження. Успішне впровадження педагогічних інновацій у роботі викладача потребує моделювання й оптимізації процесів створення, освоєння й впровадження нових ідей і технологій. Важливим способом підтримки інноваційного середовища в педагогічному співтоваристві вважаю психолого-педагогічну самоосвіту, одним з показників якої є вивчення викладачами закладів освіти відповідної літератури. Звертання до науково-методичної літератури з педагогіки й психології дає викладачам можливість не тільки бути в курсі педагогічних пошуків, але й знаходити практичні шляхи впровадження інновацій у власну діяльність. Отже, успіх формування професійно-педагогічної культури викладача значною мірою визначається інноваційною спрямованістю його педагогічної діяльності, тобто ступенем залучення викладача в процесс створення, освоєння й використання педагогічних нововведень. А ставлення викладачів навчальних закладів до педагогічних інновацій свідчить про їхню готовність здійснювати інноваційну діяльність, що сприяє творчій самореалізації особистості. Сучасний розвиток науки та техніки веде до того, що без інноваційних методів неможливо досягти якості освіти, особливо, що стосується розвитку мислення учнів Традиційні методи не можуть забезпечити засвоєння, опрацювання великого масиву інформації. З огляду наце важливо застосовувати інноваційні методи. Однак нехтування традиційними методами призводить до полегшеного сприйняття навіть життя. Тільки поєднання традиційних та інноваційних методів здатне сформувати всебічно розвинену, активну, відповідальну людину.

Нестандартний урок — це імпровізоване навчальне заняття, що має нетрадиційну структуру. Назви уроків дають деяке уявлення про цілі, завдання, методику проведення таких занять. Найпоширенішими типами нетрадиційних уроків є: уроки-прес-конференції, уроки-аукціони, уроки-ділові ігри, уроки-занурення, уроки-змагання, уроки типу КВК, уроки-консультації, комп'ютерні уроки, театралізовані уроки, уроки з груповими формами роботи, уроки взаємного навчання учнів, уроки творчості, уроки, які ведуть учні, уроки-заліки, уроки-сумніви, уроки-творчі звіти, уроки-формули, уроки-конкурси, уроки-фантазії, уроки-«суди», уроки пошуку істини, уроки-концерти, уроки-діалоги, уроки-ролеві ігри, уроки-екскурсії, інтегральні уроки тощо.

Нестандартні уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття. У них незвичайні задум, організація, методика проведення. Тому багато педагогів бачать у них прогрес педагогічної думки, правильний крок у напрямку демократизації школи. З іншого боку — перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи, вводити їх у систему недоцільно через відсутність серйозної пізнавальної праці, невисокої результативності, великої втрати часу.

Нетрадиційний - це такий урок, в якого його традиційні елементи виконуються нетрадиційними способами і на цій основі структура цього уроку суттєво відрізняється від структури традиційного уроку. На цій підставі можна стверджува­ти, що нетрадиційний урок — це розвиток, рух структури традиційного уроку. Отже, якщо хоча б один елемент традиційного уроку буде реал­ізовано нетрадиційним способом, то вже такий урок певною мірою можна назвати нетрадиційним, або традиційним з нетрадиційним ви­конанням одного із елементів уроку. Зрозуміло, якщо навіть кількість елементів уроку, виконаних нетрадиційним способом, буде невеликою, але такою, що приведе до суттєвої зміни структури уроку, то такий урок називатимемо повністю нетрадиційним. Річ в тому, що реалізація хоча б одного елемента уроку нетрадиційним шляхом пов´язана зі зміною тривалості інших елементів уроку, а це означає, що автоматично змінюється і структура уроку, а отже, урок стає нетрадиційним. Нетрадиційність уроку виявляється і в нетрадиційності тривалості уроку. Фактично тривалість нетрадиційного уроку виходить за межі загаль­ноприйнятої, як при традиційному, і в першу чергу, за рахунок залу­чення учнів до виконання завдань, пов´язаних з підготовкою до цього уроку. Адже нетрадиційний урок фактично розпочинається з моменту його підготовки. Власне сам урок — це його заключний акорд.

Цей урок характерний ще й тим, що якщо у підготовці традиційно­го уроку основна вага лягає на плечі учителя, то у нетрадиційному уроці ми маємо концентрацію вольових, інтелектуальних, емоційних зусиль учнів, як під час підготовки до уроку, так і при його проведенні. У зв´язку з цим можна виділити значну пізнавально-організаційну і творчу ак­тивність учнів.

Нетрадиційні уроки можна класифікувати за різними критеріями й основами. Наприклад, підсумково-узагальнюючі уроки можуть бути проведені у формі уроку-вікторини, уроку КВК, уроку-суду, уроку-турніру, уроку — прес-конференції, "Очевидне — неймовірне", "Я хотів би знати...", "Подорож розділом" (темою), гри "Що? Де? Коли? Чому?", аукціону, "Фізика (хімія, біологія, математика) навколо нас", "Інтер­в´ю", "Телеміст", "Захист проекту", "Звіту науково-дослідному інсти­туті" , "Патент", "Інформаційний пошук" та багатьох інших, у тому числі й ігрових. З цією ж метою використовуються театралізовані уроки: урок-спектакль, суд, КВК, концерт, "Поле чудес", уроки-турніри, віктори­ни, спринт-лото, конкурси, аукціони розуміння (символів, графіків, формул, діаграм), конкурси ділових людей. До них належать і уроки твор­чості: урок-твір, розробка проекту, розв´язання винахідницьких задач, презентація казок і ребусів, створення кіносценаріїв тощо.

Єдиного підходу до класифікації таких уроків немає і, на наш по­гляд, запровадити одну яку-небудь класифікаційну схему - означало б знищити саму ідею нетрадиційності.

Нетрадиційний урок—це перш за все результат творчого пошуку вчи­телів, і на питання, як сконструювати такий урок на будь-яку тему, яким закономірностям підпорядкований цей процес, які рекомендації можуть допомогти вчителеві у вирішенні цієї професійної проблеми, може дати відповідь вивчення й ознайомлення з різними видами тих уроків, що роз­робляються і практично реалізовуються самими вчителями.

Підсумок. Якщо на уроці його традиційні елементи реалізовуються нетрадиційними формами, то матимемо нетрадиційний урок. Кожен урок, традиційний чи нетрадиційний, у процесі вивчення розділу, ве­ликої цілісної теми займає своє, тільки йому належне місце, тобто є елементом усієї системи уроків з цієї теми. Нетрадиційні уроки можуть мати форму уроку - аукціону, уроку-телемосту, уроку-обміну інфор­мацією, уроку-громадського огляду знань, уроку-диспути, уроку-прес-конференції та ін.

Інноваційне навчання – це зорієнтована на динамічні зміни в навколишньому світі навчальна та освітня діяльність, яка ґрунтується на розвитку різноманітних форм мислення, творчих здібностей, високих соціально-адаптаційних можливостей особистості. Специфічними особливостями інноваційного навчання є його відкритість майбутньому, здатність до передбачення та прогнозування на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на активні та конструктивні дії в швидко змінних ситуаціях. Розвиток системи і змісту навчання в сучасному світі відбувається в контексті глобальних освітніх тенденцій, серед яких найпомітнішими є: - масовий характер освіти та її неперервність; - значущість освіти для індивіда і суспільства; - орієнтація на активне освоєння людиною способів пізнавальної діяльності; - адаптація освітнього процесу до запитів і потреб особистості; - орієнтація на демократизацію всіх освітянських структур; - орієнтація навчання на інновації, особистість, забезпечення можливостей її саморозвитку та саморозкриття; - освіта стає пріоритетною галуззю фінансування в розвинених країнах.

Нетрадиційне навчання - це особлива система, яка орієнтується не на кількість інформації донесеної до учнів, а на її якість. Метою цієї системи є не просто всебічний і гармонійний розвиток особистості, а й створення оптимальних умов для для цього розвитку. Нетрадиційне навчання зосереджує свою увагу на вмінні учня критично, але адекватно оцінювати себе та інших; воно вчить як правильно це робити і не породжувати при цьому негативні емоції і почуття. Ціллю є взаємонавчання як вчителя з учнями, так і учнів між собою, де в кінцевому результаті всі у виграші, адже основнию метою є здобуття нових знань, вмінь та навичок. Але щоб проводити нетрадиційний урок треба бути не лише майстерним педагогом, а й дуже дбайливим спостерігачем. Адже для проводення такого уроку важливо знати що цікавить учнів і як подати це їм у доступній формі. Отже, таким першим своєрідним етапом проведення такого уроку є вивчення учнів, а можливо й спільне з ними дослідження їхніх інтересів(це може бути тестування або анкетування).