Стаття 321. Непорушність права власності

Право власності € непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених за­коном, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випад­ків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. 1. Коментована стаття на галузевому рівні відтворює положення ст. 13 Конституції України. Охорона права власності здійснюється цивільним, кримінальним, адміністративним, іншими галузями законодавства. Проте, хоча інститут права власності є комплексним ін­ститутом, що регулюється багатьма галузями українського законодавства, однак провідне місце поміж них займає цивільне законодавство, котре визначає методологічну основу ро­зуміння права власності, засади його здійснення та захисту. 2. Частина 2 коментованої статті доповнює і розвиває положення частини 1 цієї ж статті, визначаючи засади позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні. При цьому вона вказує на гарантії права власності двох видів: матеріальних та проце­суальних. Матеріальні гарантії запобігання протиправному позбавленню права власності або об­меженню у його здійсненні полягають у тому, що це допускається лише у випадках, вста­новлених законом. Процесуальні гарантії запобігання протиправному позбавленню права власності або обмеженню у його здійсненні полягають у тому, що це можливо лише у порядку (тобто, з дотриманням процедури), передбаченому законом. Відповідно до Конституції України ніхто не може бути позбавлений свого майна інак­ше, як за рішенням суду. Це, зокрема, означає, що державні органи не вправі, посилаючись на доцільність або положення закону, позбавляти власника майна проти його волі. Власник завжди має право звернутися до суду, доказуючи неконституційність застосованих проти нього заходів або дій. Тільки рішення суду або вирок, що передбачає конфіскацію майна, можуть бути під­ставою для примусового позбавлення права власності. Виняток з цього правила встановле­ний ч. З коментованої статті. Слід зазначити, що положення частини 2 коментованої статті має тлумачитися поширю­вально: її положення мають поширюватися не лише на «осіб», але також і на соціально-публічні утворення (держава, територіальні громади тощо), які є суб'єктами права влас­ності. Такий висновок випливає з того, що ст. 13 Конституції передбачає рівність всіх суб'єктів права власності перед законом. Тому приватна власність може перейти в категорію державної, а державна до приватної (приватизація тощо) тільки у відповідності із.законом та з відшкодуванням її вартості від­повідно до договору або за ринковими цінами. 3. Примусове відчуження об'єктів права власності не на підставі прямого припису закону може бути застосоване лише як виняток, з мотивів суспільної необхідності у встановленому законом порядку та з попереднім та повним відшкодуванням його вартості. Зокрема, при надзвичайних обставинах (стихійне лихо, епідемія, аварія тощо) може здійснюватися вилучення власності (реквізиція у власника майна на підставі закону за умови попереднього і повного відшкодування його вартості) за рішенням державних ор­ганів. В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості (див. коментар до частин 1 та 2 ст. 353 ЦК). Проте, у кожному випадку зберігається право особи на звернення до суду для поновлення свого права власності.