Стаття 325. Право приватної власності

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за ви­нятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юри­дичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи. 1. Коментована стаття виходить з того, що суб'єктами права приватної власності мо­жуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи. Така конструкція коментованої статті пояснюється тим, що розробники проекту ЦК прагнули відмовитись від використання понять «право оперативного управління» і «право повного господарського відання» шляхом визнання юридичних осіб суб'єктами права власності на майно, закріплене державою, Автономною Республікою Крим і територіаль­ною громадою за створеними ними юридичними особами. Однак зазначену концепцію права приватної власності не вдалося реалізувати повністю, оскільки юридичні особи можуть бути як суб'єктами права власності, так і володіти майном на інших підставах. Наприклад, як зазначається у ст. 329 ЦК, юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею з іншихпідстав, не заборонених законом (див. коментар до ст. 329 ЦК). Звідси слідує, що така юридична особа (так само, як і у певних випадках юридичні особи приватного права) може мати майно не лише на праві власності, але й володіти ним на інших підставах. У останньо­му випадку може йтися про те, що майно знаходиться у них на праві господарського відання або на праві оперативного управління тощо (ст. 133 ГК). Так само майно державного унітар­ного підприємства перебуває у державній власності, а за підприємством закріплюється на праві господарського відання чи оперативного управління (ст. 73 ГК). Слід зазначити, що у разі, коли фізична або юридична особа передає належне їй майно як вклад у товариство, таке товариство стає власником переданого майна. Зокрема, госпо­дарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу (див. коментар до ст. 115 ЦК). Отже, навіть якщо 100% акцій акціонерного товариства належать державі чи територіальній громаді, майно цього товариства є об'єктом його права приватної власності. Державі чи територіальній громаді належать корпоративні права участі в управлінні, на отримання дивідендів тощо. Це пра­вило не поширюється на юридичні особи, які створені розпорядчим актом органу держав­ної влади або місцевого самоврядування і за якими майно закріплюється на праві повного господарського відання чи оперативного управління. Це, зокрема, особи публічного права, які створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування (див. коментар до ч. 2 ст. 81 ЦК). 2. Згідно з частиною 2 коментованої статті фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна. Виняток складають лише окремі види майна, які відповідно до закону можуть перебувати лише у публічній власності. Такі правила відповідають встановленим у ст. 178 ЦК положенням про недопущення перебування у цивільному обороті окремих об'єктів цивільного права, перелік яких має бути встановлений у законі — об'єкти, вилучені з цивільного обороту (див. коментар до ст. 178 ЦК). Обмеження щодо переліку видів майна, яке може належати на праві приват­ної власності фізичній або юридичній особі, містяться у Постанові Верховної Ради Укра--їни «Про право власності на окремі види майна» від 17 червня 1992 р. Крім того, законо­давством про приватизацію встановлюється перелік об'єктів, що не підлягають привати­зації. 3. За винятками, про які згадується у частині 2 коментованої статті та інших законах, склад, кількість та вартість майна, котре може бути у власності фізичних та юридичних осіб, принципово не обмежуються. Частина 3 коментованої статті згадує лише про можливість встановлення обмежень розміру земельної ділянки, яка може бути у приватній власності. Однак зазначене положення має тлумачитися у сукупності з правилами, встановленими іншими нормами ЦК. Так, має бути враховане, що при реалізації цивільних прав, в тому числі і їх набутті, суб'єкти цивільних прав повинні дотримуватися вимог щодо меж їхнього здійснення, не зловживати своїми правами тощо. Зокрема, склад майна, а відповідно і його вартість та кількість, можуть бути обмеженими з метою недопущення неправомірного об­меження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, недобросовісної конкуренції, забезпечення дотримання моральних засад суспільства тощо (див. коментар до ст. 13 ЦК).