Методичні рекомендації

У першому питанні необхідно дати характеристику українській народній грі як жанру українського фольклору і як одному з дієвих методів формування суспільної поведінки дітей. Відповідь має відобразити характеристику дитячої гри як одного з основних видів діяльності дітей, спрямованих на практичне пізнання навколишніх предметів і явищ, і гру як явище соціальне, породжене трудовою діяльністю людини.

Варто звернути увагу на те, що народна педагогіка виділяє дві основні групи ігор. Ігри першої групи виникають самі собою. В них діти наслідують функції дорослих, те, що колись стане для них трудовим, сімейним, громадським обов'язком. Друга група — це ігри, спеціально вигадані для розваги.

Студенти повинні показати рівень дослідженості українських народних ігор в етнографії та українській фольклористиці. Користуючись текстами літератури у методичному додатку виявити і проаналізувати ставлення відомих педагогів до народної гри як засобу виховання.

Відповідь на друге питання необхідно розпочати з аналізу народних ігор перших років життя дитини. Звертаючись до конкретних прикладів забавлянок, потішок, пестушок, необхідно показати як ігри першого року життя сприяють жвавому спілкуванню з довкіллям, формують відчуття прекрасного.

Предметом особливої уваги у відповіді повинні стати „пальчикові” ігри. Перша іграшка дитини — її ручки та пальці. Малюк пізнає навколишній світ через своє тіло. Чим більше дитина рухає своїми пальчиками, тим більше розвиваються мозкові структури.

У третьому питанні характеризуємо дидактичні ігри як ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної розумової діяльності. Відповідь має бути проілюстрована прикладами дидактичних ігор для дітей різного віку.

Четверте питання вимагає аналізу календарно-обрядових свят і обрядів українського народу, які супроводжуються народними іграми. Так, наприклад: народна пісня - гра „Ой у полі жито: сидить зайчик” є невід’ємною складовою обряду „кусання Калити” під час Андріївських вечорниць. Рухи і веселі завдання, які виконують учасники під спів хору сприяють розвитку спритності, уміння, витривалості, фізичному загартуванню молоді; а гра-хоровод „Подоляночка” є складовою частиною весняної обрядовості українського народу і дозволяє дітям відтворити дії і рухи дорослих під час сівби і роботи у полі.

Підготовку до відповіді на п’яте питання варто поділити на дві частини. У першій – дати теоретичну характеристику народних рухливих ігор і визначити їх місце у фізичному вихованні, а у другій частині – запропонувати і провести з групою народні рухливі ігри.

Тексти джерел та літератури Основні форми і методи виховання. Самовиховання і перевиховання

...Дитяча гра — один з основних видів діяльності дітей, спрямований на практичне пізнання навколишніх предметів і явищ через відтворення дій та взаємин дорослих.

Гра, забава, а тим більше іграшка належать до головних атрибутів дитинства. Діти граються скрізь, де тільки трапляється нагода: у хаті, на вулиці, у полі, лісі, на річці, спортивному майданчику тощо.

Гра — явище соціальне, породжене трудовою діяльністю людини. Вона виникла у відповідь на потреби суспільства, в якому живуть діти.

Народна педагогіка виділяє дві основні групи ігор. Ігри першої групи виникають самі собою. В них діти наслідують функції дорослих, те, що колись стане для них трудовим, сімейним, громадським обов'язком. Друга група — це ігри, спеціально вигадані для розваги.

У масовій практиці народного виховання дитина залучається до гри дуже рано. Первинні форми гри з'являються вже на сьомому-восьмому місяці життя дитини і пов'язані з розвитком орієнтаційного режиму. Це різні маніпуляційні ігри з багатьма предметами. У ранньому дитинстві (1—3 роки) ігри прибирають предметної форми.

Під кінець раннього дитинства (з розвитком самостійності), основним типом ігрової діяльності дітей стає рольова або творча гра. Рольовою вона називається тому, що діти намагаються виконувати роль дорослої людини, наслідувати ті чи інші заняття дорослих.

Діти дуже спостережливі, уважні й вразливі, схильні до наслідування. Усе, що вони чують і бачать у праці, родинному й суспільному житті, виявляється в іграх. Сюжети ігор досить різноманітні й залежать від конкретних умов, у яких живуть діти, а також від суспільних і політичних подій, що в них беруть участь Дорослі. Наслідуючи дорослих, діти граються у весілля, няньчать немовлят, „будують” хати, мости і дороги, „готують” різні страви. Сільські діти, як правило, наслідують хліборобську працю — „орють”, „розпушують ріллю”, „саджають дерева”, „жнуть”, „молотять”. В усіх цих іграх дівчатка виконують роль дорослих жінок, а хлопчики — чоловіків. Реакція на побачене буває дуже

оперативною. Так, досить дитині раз побувати в крамниці, як на відразу починає гратися у продавця і покупця; після відвідування лікарні — у лікаря і хворого тощо.

Діти люблять виконувати ролі тварин — кішки, собаки, зозулі, курочки, півня та багатьох інших.

У народі кажуть: „Де гра, там і радість!”. Те, що в звичайні неігровій ситуації для дитини нудне, неприємне і втомлююче, у грі завдяки її емоційній привабливості, долається успішно й легко. Розумно організована гра є дійовим методом формування важливих рис особистості: дисциплінованості, кмітливості, сміливості, витривалості, винахідливості, спритності, рішучості, наполегливості, організованості, стриманості. Гра вчить зосереджувати зусилля, керувати собою, бути точним, додержувати правил поведінки, діяти з урахуванням вимог колективу. Ігри, що відображають працю дорослих, сприяють трудовому вихованню дітей.

Переоцінити значення гри в житті дитини важко, уявити дитинство без гри неможливо. Крім рольових ігор, у дитячому середовищі побутують вироблені народною педагогікою ігри з готовими правилами — рухливі, розумові або дидактичні, які сприяють фізичному й розумовому розвиткові дітей, підвищенню емоційного тонусу.

Текст друкується за виданням: Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка / М.Г. Стельмахович. – К.: ІЗМН, 1997. – С. 57 – 58.