1.Організаційна частина.

2.Опитування по попередній темі.

3. Актуалізація опорних знань студентів.

4. Мотивація навчальної діяльності.

5.Пояснення нової теми.

Тема «Методи оцінки величин екологічного збитку»

План викладу і засвоєння матеріалу

1.Природокористування, економіка природокористування.

2.Основні завдання економіки природокористування.

3.Раціональне і нераціональне природокористування.

4.Екологічна оцінка природних ресурсів.

5.Екологічні ліцензії.

Суттєво:

Після вивчення матеріалу ви повинні:

Знати:

• що таке природокористування, раціональне природокористування;

• еколого-економічний принцип природокористування;

• завдання економіки природокористування.

Вміти:

• сформулювати суть економічного і еколого-економічного природокористування на сучасному етапі розвитку суспільства;

• перелічити основні засади еколого-економічного принципу природокористування на сучасному етапі розвитку суспільства;

• відрізнити чим раціональне природокористування відрізняється від нераціонального.

Ключові екологічні поняття та терміни:

• раціональне природокористування;

• нераціональне природокористування;

• економіка природокористування;

• еколого-економічний принцип;

• екологічні ліцензії.

Література:

1. Білявський г.О., Фурдуй р.С., Костіков і.Ю. "Основи екологічних знань", Київ. "Либідь", 2000 р.

2. Запольський а.К., Салюк а.П. "Основи екології", Київ. "Вища школа", 2001 р.

1. Природокористування, економіка природокористування.

Уперше поняття „природокористування” було запропоноване російським екологом Ю. М. Куражковським у 1959 р. За його визначенням, природокористуван­ня — це регулювання всіх типів використання природних ресурсів для господарства та охорони здоров’я.

М. Ф. Реймерс визначає природокористування як сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів для його збереження (видобуток і переробка природних мінеральних та біологічних ресурсів, їх відновлення, охорона природних умов життя, природних систем тощо).

Розвиток продуктивних сил, зростання обсягів природокори­стування й темпів забруднення довкілля за одночасного вичер­пання природних ресурсів, погіршення здоров'я працездатного населення, зниження продуктивності праці — все це зумовило формування економіки природокористування — нової галузі науки, що вивчає методи найефективнішого впливу людини на природу для підтримання динамічної рівноваги, кругообігу речовин у природі. Витрати, пов'язані з підтриманням цієї рівноваги, йдуть на збереження економічно найсприятливіших умов відтворення матеріальних благ як нині, так і в майбутньому.

Оскільки довкілля виконує такі життєво важливі функції, як забезпечення людей природними ресурсами, природними послу­гами (рекреація, туризм, естетичні задоволення), поглинання відходів і забруднень, то, реалізуючи заходи з охорони природи й використання її ресурсів, слід знати економічну вартість цього й ціну шкоди, заподіяної природі антропогенними забрудненнями та впливами.

Критерієм ефективності людської діяльності до середини XX ст. було одержання максимальних благ за мінімальних затрат і неконтрольованої, хижацької експлуатації природних ресурсів, а основним принципом ставлення до природи — панування над нею й цілковите її підко­рення людині.

Після об'єктивного аналізу причин екологічних катастроф і величезних економічних втрат від нерозумного господарювання, яких людство зазнало останніми десятиліттями й раніше, стало зрозуміло, що принципи природокористування мають бути інак­шими, якщо ми хочемо вижити.

Тому провідним принципом природокористування в наш час став еколого-економічний, за якого критерій ефективності господарювання формулюється так: одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними затратами й мінімальними пору­шеннями природного середовища. Але це потребує вкладання вели­ких коштів у природоохоронну сферу, що завжди суттєво знижує прибутковість виробництва.

Тому, як і раніше, стикаються екологічні та економічні інте­реси, й, на жаль, здебільшого другі перемагають: вирубуванню лісів віддають перевагу над їх використанням для рекреації, роз­виткові туристичного бізнесу — над збереженням рідкісного ландшафту чи озера, а морських нафтопромислів — над збере­женням морських екосистем і т. д. При цьому здійснити порівняльну економічну оцінку різних природних ресурсів нині та у віддаленому майбутньому буває досить важко. Сьогодні вартість природних благ і послуг або взагалі не визначено, або її занижують, що часто призводить до прийняття антиекологічних рішень, до спотвореної оцінки економічного розвитку через традиційні показники валового національного продукту, ріст якого часто супроводжується деградацією довкілля.

Нині розроблено кілька підходів до визначення економічної цінності природних ресурсів і послуг. Найбільш комплексний підхід ґрунтується на загальній економічній вартості, в яку вхо­дять вартості зруйнування природи, її відновлення та охорони.

Для еколого-економічної оцінки проектів і програм будів­ництва застосовують метод зіставлення затрат і вигід і керуються трьома критеріями: чистою поточною вартістю, внутрішньою нормою окупності та співвідношенням витрат і майбутніх вигід.