12.4. Світовий ринок робочої сили. Міграція робочої сили

Для світової економічної системи характерний активний рух між країнами робочої сили, який формує світовий ринок робочої сили.

Світовий ринок робочої сили – система економічних відносин, пов’язаних з формуванням попиту та пропозиції на робочу силу в світовому господарстві, формуванням ціни на неї (заробітної плати), умов міграції робочої сили.

Світовий ринок робочої сили почав формуватися в 60-х роках ХХ століття в зв’язку з розвитком міждержавної економічної інтеграції, транснаціоналізацією виробництва, лібералізацією міграції та набуття нею стійкого характеру.

Основні причини формування світового ринку робочої сили:

І. Зростання кількості безробітних в світовому господарстві. Так, в країнах ОЕСР їх чисельність становила в 1961-70 роках 9 млн. осіб, у 1981-90 р. – 28,7 млн., а на початку ХХІ ст. – майже 50 млн. осіб.

ІІ. Швидке зростання молодіжного безробіття в країнах, де державна підтримка зайнятості не працює.

ІІІ. Усвідомлення значною частиною громадян (в першу чергу молоді країн, що розвиваються) неможливості реалізувати свої здібності в себе дома, так само як і досягти пристойного рівня життя.

IV. Диспропорції в забезпеченості робочою силою в різних країнах. Поряд з безробіттям в багатих країнах існує значна кількість незайнятих робочих місць на яких місцеве населення працювати не бажає.

V. Попит на робочу силу в розвинутих країнах, обумовлений низькими темпами природного відтворення робочої сили і в деяких випадках навіть абсолютним скороченням чисельності населення та його старінням.

Головний центр пропозиції на світовому ринку робочої сили – країни, що розвиваються. Попит на цьому ринку формується, в основному, потребами розвинутих країн.

В збільшені пропозиції робочої сили на світовому ринку починають зростати роль колишніх соціалістичних країн.

Роль постачальників робочої сили на світовий ринок відіграють і розвинуті країни Європи, Північної Америки та Австралії.

Центрами протягування робочої сили (перш за все висококваліфікованої) є розвинуті країни. США постійно збільшують імміграційну квоту. Питома вага іммігрантів у цій країні зросла з 7% у 1992 році до 23% на початку ХХІ ст.(ЕЕ. Т.3, с.335). «За деякими оцінками, в США іноземне походження мають 10% робочої сили в сфері науки і техніки, в Австралії – 25% » (Кириченко Э. От «утечки умов» к глобальному «круговороту умов»//МЭиМО. – 2008, №10, с.3 -11, с.6)

Ще один центр припливу іноземної робочої сили – країни Західної Європи. Так, питома вага іноземної робочої сили в загальній кількості зайнятих у Швейцарії та Люксембургу становить до 30%, у Бельгії – до 10%, у ФРН – 8%, Франції – 7%.

За рівнем підготовки робочої сили, яка представлена на світовому ринку виділяють три категорії:

Перша. Некваліфікована робоча сила – без спеціальної підготовки (підсобні робітники, прибиральники тощо).

Друга. Навчена робоча сила середнього рівня (техніки, медсестри).

Третя. Висококваліфікована робоча сила - (лікарі, викладачі, наукові працівники).

Розвинуті країни створюють умови для імміграції перш за все висококваліфікованої робочої сили. Для її підготовки потрібні не тільки значні фінансові затрати (до 80 000 дол.), а і певні природні здібності людини (часто унікальні).

«Стратегія США, спрямована на наукове-технічне лідерство і підтримує його за рахунок ресурсного забезпечення (в 2007 році затрати на НДОКР склали близько 340 млрд, дол.), високого рівня матеріально-технічного оснащення досліджень та якості ресурсного забезпечення... Це відкриває можливості приваблювати найбільш компетентних фахівців з усього світу (наприклад, питома вага фахівців, які народилися за кордоном і мають ступінь доктора природничих наук в загальній кількості спеціалістів, перевищує 40% ». Це є підставою для звинувачення США в «переманювані голів».

(Кириченко Э. От «утечки умов» к глобальному «круговороту умов»//МЭиМО. – 2008, №10, с.3 -11, с.6)

Формування світового ринку робочої сили породжує як негативні тенденції в світовій економіці, так і позитивні.

До негативних тенденцій слід віднести те, що країни, які є постачальниками на світовий ринок основної кількості робочої сили (як правило це країни на шляху розвитку) втрачають основний вироб-ничий потенціал – людей. Емігрують, перш за все, молоді, здорові, підприємливі та освічені особи. Найбільш рельєфно втрати від цього проявляються у так званій «втечі голів» або «інтелектуальній емі-грації» («brain drain»)

«За деякими оцінками ... кожний десятий освічений дорослий, народжений в країнах на шляху розвитку, на сьогодні живе в розвинутих країнах. Африканські країни щороку втрачають 20 тис. кваліфікованих працівників, які від’їжджають за кордон. Згідно статистиці ЮНЕСКО, з кожних 100 африканських фахівців, які виїхали на навчання за кордон, 35 не повернулися на батьківщину»(Кириченко Э. От «утечки умов» к глобальному «круговороту умов»//МЭиМО. – 2008, №10, с.3 -11, с.6)

Це призводить до значних економічних втрат країн з яких емігрує робоча сила. «За оцінками соціолога Є. Авдокушина, щорічні прямі втрати Росії від інтелектуальної еміграції становлять не менше 3 млрд, дол.., а сумарні (з урахуванням втраченої вигоди – 50-60 млрд. дол. За іншими підрахунками починаючи з 1992 року через міграцію висококваліфікованих кадрів кожні 5-7 років Росія втрачала в середньому один річний бюджет тільки за рахунок прямих втрат».(Кириченко Э. От «утечки умов» к глобальному «круговороту умов»//МЭиМО. – 2008, №10, с.3 -11, с.9) «» «»

До позитивних економічних наслідків формування світового ринку робочої сили відносять таке:

І. Частина мігрантів повертаються на батьківщину з більш високим рівнем кваліфікації.

ІІ. Суми грошових переказів від емігрантів є значною підтримкою сімей, які залишилися на батьківщині.

ІІІ. Значна кількість осіб часто не можуть знайти дома застосування своїм знанням та здібностям, тоді як в більш розвинутих країнах це стає можливим.

IV. Емігранти в багатьох випадках стають ініціаторами трансферту інвестицій і технологій на свою батьківщину.

В останні роки стало помітним і явище міграції кваліфікованих фахівців з розвинутих країн. Такий рух дав підстави для визначення його як «кругообігу голів»