2.Розпад Британської колоніальної імперії. Прем`єрство у.Черчилля.

Фінансові труднощі сприяли перемозі у 1951 р. консерваторів на чолі з У.Черчиллем. Головне завдання свого правління він сформував у фразі: “Я не хочу бути присутнім на похоронах Британської імперії”.

Основні заходи уряду У.Черчилля були:

 1.    Збереження статусу великої держави. Створення власної ядерної зброї.

2.    Збереження якомога більшої частини Британської імперії. Стримування розпаду імперії.

3.    Тісний союз з США. Координація зовнішньої політики.

4.    Зміцнення фінансової системи, повернення довіри до фунта стерлінга.

5.    Здійснення часткової денаціоналізації, скорочення соціальних програм.

            У 1952 р. помер король Георг IV, на престол вступила його донька Єлизавета II. У тому ж році Великобританія, прагнучи залишитись наддержавою, з допомогою США створила ядерну зброю.

            У 50-ті роки Англія, як і інші західні держави, вступила в смугу економічного піднесення. Але темпи розвитку були надто низькими. Це пояснювалось такими обставинами: в попередні роки її економіка розвивалась в умовах відсутності конкуренції на великому ринку імперії; колонії забезпечували її дешевою сировиною і продовольством, отже Англія не мала достатніх стимулів для розвитку.

            У.Черчиллю вдалося зупинити розпад імперії, закріпити статус Англії великої держави, але він не зумів подолати всіх негативних явищ, що накопичились у житті країни.

 

3. “Хвора людина Європи”. Англія у 60-70-ті роки.

            Деколонізація виявила всі слабкі сторони Англії. Зусилля по збереженню імперії сприяли консервації відсталості. Після поразки в 1956 р. агресії Англії, Франції та Ізраїлю проти Єгипту (операція «Мушкетер»), Великобританія взагалі відмовилась від спроб зберегти імперію. Останньою спробою зберегти вплив в колишніх колоніях стало зміцнення Британської Співдружності націй. В Європі консерватори намагались зміцнити позиції Англії, створивши Європейську асоціацію вільної торгівлі, що було своєрідною противагою ЄЕС. Всі ці поразки, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці, призвели до "англійської хвороби":       Англія з кожним роком втрачала свої позиції великої держави.

Складові «англійської хвороби»:

·         постімперський синдром;

·         економічне відставання, втрата колишніх позицій;

·         ольстерська проблема;

·         «егоїзм» профспілок.

            Повернення до влади лейбористів не вилікувало Англію. У 1964 р. прем’єр-міністром став Г.Вільсон. Спроба посилити сепаратистські тенденції (втручання держави в економічне життя) не сприяла економічному піднесенню Англії. Було продовжено націоналізацію, встановлено контроль за квартплатою, цінами, підвищено пенсії і соціальні виплати, створено національне управління по цінах і прибутках. Однак ці заходи мали зворотний результат. Економіка опинилась у глибокій кризі, посиленій енергетичною кризою початку 70-х років. Країну охопило масове безробіття. Матеріальне становище англійців погіршилось. Здавалося, вже ніщо не вилікує "хвору" Англію: ні відкриття багатих нафтових покладів на Північному морі, ні перемога в світовій першості з футболу в 1966 р., ні всесвітня слава «Біттлз» і «Роллінг стоунз».

            На тлі цих обставин відбулися зрушення в суспільній свідомості та в політиці провідних партій. Серед консерваторів посилився вплив прихильників розвитку приватного підприємництва і згортання державного втручання в економіку, європейської інтеграції.

            Перші спроби Англії вступити в ЄЕС не мали успіху. Президент Франції Шарль де Голль двічі накладав вето на прийняття Великобританії в ЄЕС, аргументуючи це занадто тісними відносинами Англії з США. І лише в 1973 р. принижена Англія була "допущена" в Європу. Економічна криза 70-х років не дала змоги проявитись позитивним рисам цього кроку. Економічні труднощі поглибились, зросли безробіття, інфляція.

            Наприкінці 60-х років загострилась ірландська проблема. Після надання Ірландії незалежності в складі Великобританії залишилось шість графств Північної Ірландії, заселених переважно протестантським населенням. Католицька меншість Ольстера почала в 1968 р. боротьбу за громадянські права. У 1969 р. в Ольстер було введено англійські війська для наведення порядку. У відповідь на території Північної Ірландії таємна організація Ірландська республіканська армія (ІРА) розв’язала терор проти англійських солдат. Жертвами взаємної жорстокості все частіше ставало цивільне населення. Хвиля насилля перекинулась і на інші райони Великобританії.