Етатократія – абсолютна влада держави.

Відношення між носіями влади:

1. Гегемонізм – нав’язування поглядів, політики одним суб’єктом влади іншому. В основі гегемонізму ідея духовної нерівності і права еліти на диктат власної волі маргіналам. Категорії диктату присвячена психофізіологічна теорія влади В.М. Кайтукова. Система диктату відображена в психіці у різних формах: табу, норми, настановлення, стереотипи, цінності тощо. Система диктату відображена в суспільстві в структурі підпорядкування та утиску, яка примушує людину до конформізму мислення і поведінки, до обмеження свободи, до різноманітних регламентацій. Виділяють таки види диктату:

• Тривіально-силовий (примітивний особистий утиск)

• Інтенсивно-силовий (фізичний утиск, наприклад, рабство)

• Навіювально-силовий (фізичний утиск і релігійна доктрина, наприклад, феодалізм)

• Навіювально-інтроспективний (мінімальний розвиток інтелекту виробників з інтенсивним навіюванням догм, наприклад, Єгипет часів фараонів)

• Тотальний чи екстремістський (комбінація інтенсивного фізичного утиску з централізацією ідеологічного впливу (інформація, виховання, мистецтво, наука). Перетворення соціуму в ефективно кероване утворення (фашизм, комунізм)).

• Інтроспективний (в основі утиску використовується позитивне стимулювання гедонізму підсвідомості – капіталізм)

  2. Вотум – рішення, думка, визначена в формі голосування (наприклад, вотум недовіри – вираз несхвали парламентом роботи уряду чи президента). Спирається на результат голосування.

  3. Блок - угода про об’єднання для спільних дій і досягнення спільних політичних цілей. Спирається на спільний договір.

  4. Консенсус – метод прийняття рішень та договорів, при якому обговорюване положення не голосується, а приймається через узгодження. Той, хто не згоден з положенням, не заперечує проти договору в інтересах співробітництва. Спирається на методи доведення.

  5. Опозиція – протиставлення своєї політики іншій політиці, протиставлення пануючій думці. Розрізняється опозиція помірна, радикальна, лояльна, конструктивна, деструктивна.

Потреба у владі є комплексною. Вона включає потребу свободи, гедоністичну потребу, потребу самоствердження (досягнення престижу, поваги, визнання), потребу самовираження (досягнення значущих результатів), потребу бути особистістю (прагнення зробити щось для інших). [В. Каверін]

Невротичне прагнення до влади обумовлює:

Захист від безпорадності. Захист від почуття незначущості. Бажання наполягати на своєму. Прагнення йти на поступки. Прагнення до володіння.

Мотивація влади передбачає (за Д. Вінером):

• Прагнення володіти, зберігати чи здобувати ресурси влади будь-якого чи певного типу.

• Прагнення збільшувати ресурси влади.

• Прагнення втілювати в життя свої наміри.

• Прагнення одержати задоволення від факту застосування влади чи володіння ресурсами влади.

(За Д. Маккліландом) два типи мотивів влади:

P – Power (влада для себе)

S – Power (влада для інших)

Страх володіння владою (за Дж. Верофом):

• Страх перед розростанням джерел влади.

• Страх перед втратою влади.

• Страх перед використанням влади.

• Страх перед застосуванням влади у відповідь.

• Страх перед безуспішністю свого впливу на інших.

Тезаурус до теми № 4

Політичний лідер

Феномен лідерства пов’язаний з такими поняттями, як вплив, повага, авторитет, статус. Авторитет – це той, хто більше, ніж інші впливає на членів своєї групи. Поважний – той, кому потрібно від інших менше, ніж іншим від нього. Високий статус – коли кожен член групи поважає і знає, що інші також поважають. Та людина, яка має високий статус і авторитет, є лідером. Становлення людини лідером обумовлено: його особистими якостями; відносним рівнем розвитку в значимому для групи відношенні; ситуацією; вза­ємовідносинами з групою;характером групи та особливостями її членів. Звідси виділяють: теорії рис, ситуаційні теорії, теорії відношень, мотиваційні теорії.

Людина маси і людина еліти (За Хосе Ортега-і-Гассет). Людина маси не бажає визнавати над собою влади. Людина еліти, людина видатна завжди відчуває потребу звертатися до авторитету чи принципу, якому вона служить. Людина еліти вимоглива до себе та задоволена собою. Життя для неї немає сенсу, якщо вона не присвячена чомусь вищому.

„Політичний тип” (за Е. Шпрангером) – це людина, провідною цінністю якої є влада.

„Політична людина” (за Г.Лассуєлом) має акцентуацію на владі. Риси homo politicusa: Ненаситне прагнення до влади. Використання інших цінностей та людей як засобів досягнення влади. Бажання влади тільки для себе, володіння технологіями влади.

Образ Лідера в масовій свідомості виступає в ролі родового (символ ба­тька, досконалість, непідвладність часу, всюдисутність), політичного (вождь), національного (втілення домінуючих у соціумі цінностей) символа та сексуального символа (залежність образа лідера від сексуальних моделей, які переважають у суспільстві).

Виділяють такі типи політичного лідера:

• Лицар – виникає в момент кризи, розв’язує її і зникає (емоційний лідер).

• Хазяїн – інструментальний лідер.

• Молоде обдарування.

• Аксакал – мудрий старець.

• Бунтар – одинак.

• Грошовий мішок – не приймається масовою свідомістю, яка вимагає поєднання розуму і аскетизму.

• Генерал.

Емоційне лідерство орієнтоване на стосунки та виявляється більш ефективним у ситуаціях екстремальних. Інструментальне лідерство орієнтоване на діяльність та є ефективним у відносно стабільних ситуаціях.

Психологія еліти.

В політико-психологічному розумінні еліти виділяють три напрямки:

Позиційний підхід, який робить акцент на впливовість представника політичного прошарку в залежності від місця у системі владних структур.

Репутаційний підхід, який спирається на показники рейтингу політика серед інших владних осіб.

Функціональний підхід, який виходить з міри наближеності суб’єкта до сфери прийняття політичних рішень.

Психологічні теорії політичних еліт поділяються на три групи:

І група (Г.Джильберт, Б.Скінер) – пояснення елітності одних і посередності інших через навчальні здатності.

ІІ група (З.Фрейд, Е.Еріксон) – пояснення потраплення до еліти і прагнення до влади через сублімацію лібідо.

ІІІ група (Е.Фром, Г.Лассуел) – акцент на формування характеру лідерів та еліт через соціальну практику, їх залежність від соціальних факторів.

Види політичних еліт

1. В залежності від особистих якостей: харизматична, олігархічна, професійна, аристократична.

2. В залежності від відношення до влади: пануюча, пасивна, опозиційна, контреліта.

3. В залежності від характеру прояву: демократична, ліберальна, авторитарна, тоталітарна.

4. В залежності від відношення до сфери власності: аграрна, промислова, фінансова, інтелектуальна.

5. В залежності від мотивів легітимізації: еліта "крові", інституційна, відкрита, закрита.

Психологічна суть розділу суспільства на еліту і маси полягає не в "гладіаторських" боях внутрі еліти. Еліта стійка, тому що терпляча в стосунках. На цьому ґрунті формуються спільні уявлення про мету і цінності політичної діяльності, про стиль поведінки. Згуртованість і кооперативність у середовищі еліти є показником схожості інтелектуальних якостей і прагнення обмежити проникнення в своє середовище конкурентів.

Маргінали – індивіди, чиї біологічні та поведінкові характеристики відрізняються від усталеного в даному виді живих істот еталону. Вони є авангардом революції. Потреба в них знижується в стабільному середовищі. Тиск на маргіналів приводить до їх відходу, злому чи адаптації (через відповідну профорієнтацію і деяку самоізоляцію). Маргінал ("margo" – край, межа) – людина, яка знаходиться на периферії соціальної структури суспільства. Про маргінальність як характеристику проміжних груп вперше написав американський соціолог Р.Парк у другій половині 20-х років. Він включав у це поняття соціально- і політико-психологічні наслідки неадаптації маргіналів до вимог нових груп. Вони можуть бути або лідерами або вигнанцями. Маргінальні прошарки тяжіють до антисуспільних об’єднань з інвертованою системою цінностей. Маргінали і маргінальні групи є різними соціально-психологічними явищами і перші ніколи не будуть входити в другі.

Стратегічні настановлення маргінала: песимізм у відношенні до людства; співіснування з державою, що не перетинається; відраза до політики; недовіра до влади; винахідливе ігнорування закону; пошук інших маргиналів; зрілість у шлюбі; відповідальне відношення до дітей; готовність до розриву з оточенням; пошук свого шляху у житті через перебор; неучасть у регулярних процесах; готовність до соціального неуспіху.

Види маргіналів:

• вимушені маргінали (через посилення тиску натовпу на особисту свободу) чи псевдомаргінали

• первинні маргінали (своєрідні особистості не схильні погоджуватись із натовпом)

Ефект «здійснюваних передбачень»

Якщо ми в людині бачимо щось незвичне, то сприймаємо її подальшу поведінку необ’єктивно. Коли людина відчуває, що на неї звертають увагу, її поведінка стає неприродною, що посилює сприйняття незвичності. Коли ми чекаємо певних вчинків від людини, то ймовірність їх здійснення збільшується.

«Ейфорія неофіта» - стан новачка після прийому в групу відрізняється: захопливістю, надприхильністю груповим цінностям, агресивним експансіонізмом, вдячністю за довіру, страхом бути останнім неофітом, внутрішньою боротьбою із сумнівами.

Маргінал і людина натовпу

Маргіналу через відмінності приписують невротичність, але це відсутність прагнення до адаптації в групі з метою збереження власної своєрідності. Він живе за принципом "тут і тепер", схильний до самозаглиблення і усамітнення.

Людина натовпу адаптуючись "розчиняється" в групі, втрачає своєрідність власного "Я", вимушена бути лицемірною і живе переважно минулим чи майбутнім. Вона від життя одержує менше ніж бажає і втікає в суєту від внутрішніх проблем.

Маргінал байдужий до статусного положення, влади, багатства і цінує перш за все особисту свободу, а людина натовпу навпаки.

Причини антипатії натовпу до маргіналів:

1. Такий фактор симпатії, як просторова близькість діє проти маргіналів, оскільки вони люблять віддаленість від людей.

2. Такий фактор симпатії, як взаємодія, діє проти маргіналів, оскільки вони схильні до усамітнення та самотності.

3. Такий фактор симпатії, як естетична привабливість діє проти маргіналів, оскільки ідеали краси виникають через усереднення зовнішнього вигляду популяції (а маргінал істотно відрізняється від середнього).

4. Такий фактор симпатії, як подібність у поглядах діє проти маргіналів, оскільки вони своєрідні.

5. Такий фактор як реактивна симпатія діє проти маргіналів, оскільки вони демонструють антипатію натовпу, а натовп, у відповідь, антипатію маргіналу.

Психологія натовпу. Природа натовпу по суті емоційна. В натовпі здійснюється деградація поведінки. Чим розумніша людина, яка потрапила в натовп, тим більше вона втрачає, опускаючись до рівня примітивних його членів. А оскільки самі малорозвинені в натовпі відчувають себе більш переконливо (адже вони мало втратили), то саме з їх числа висуваються лідери натовпу. Особливості поведінки людини в натовпі: безвідповідальність, жорстокість, аморальність, агресивність, відсутність самоконтролю. "Кожен вважає себе причиною того, чого він є лише наслідком, голосом там, де він тільки ехо" (С.Московічі "Век толпы").

Натовп це контактна, зовні неорганізована спільнота, яка відрізняється високою мірою конформізму індивідів, які її складають і діють надто емоційно і одностайно.

Умови гіпнотичної дії натовпу

• попередньо існуючі настановлення, переконання та схильності, які відповідають лозунгам;

• молодий вік та відсутність досвіду;

• відсутність звички аналізувати та нестійкість поглядів.

Тезаурус до теми № 5

Предметом політичної діяльності є проблеми:

• життєдіяльності людей;

• володіння державною (політичною) владою та участь у її здійсненні;

• визначення перспектив і напрямків суспільного руху;

• управління соціально-економічними і суспільно-політичними процесами.

Функції політичної діяльності:

1. Функція політичного забезпечення держаної цілісності та основ державності.

2. Функція розвитку демократизму як умови життєдіяльності цивілізованого суспільства.

3. Функція формування політичної культури людей.

4. Функція, що сприяє економічному розвитку та упорядкуванню.

5. Функція гуманізації всіх сфер суспільства.

6. Функція ідеологічна.

Ризикологія в політичній психології.

Політичні процеси пов’язані з ситуаціями невизначеності, які вимагають ефективного прийняття рішень. Ефективність залежить від готовності особистості політика до рішень в умовах невизначеності. Ця готовність обумовлена такими якостями, що визначаються в межах когнітивних стилей "дивергентність – конвергентність" "рефлексивність – імпульсивність". Дивергентні та рефлексивні виявляються більш ефективними.

Крім готовності до ризику виділяється така якість, як схильність до ризику. Це індивідуальна якість, яка відрізняє поведінку людей в однотипних проблемних ситуаціях. Відповідно імпульсивні є більш схильними до ризику.

Ситуації, які вимагають вибору варіанту рішення можуть мати авторитарний(1) чи демократичний(2) сценарій. У першому випадку вибір є не вільним, а вимушеним (чи під тиском зовнішніх факторів, чи внутрішніх, особистісних факторів). Наприклад, це може бути тиск обставин, тиск іншої особи, незадоволена власна потреба, домінуючий особистісний принцип, тощо. Це робить вибір прогнозованим через несвободу людини прийняти іншу альтернативу.

У другому випадку стосовно прийняття рішення як особистісно та інтелектуально опосередкованого акту вибору можна казати лише відносно таких ситуацій, коли людина має можливість примірювати позиції особистого Я до вибору альтернатив і розглядати їх у діапазоні суб’єктивної припустимості – неприпустимості.

Ризик в політичній діяльності:

• ризик як міра очікуваного неблагополуччя у разі невдачі в діяльності, що визначається сполученням вірогідності невдачі та ступеня несприятливих наслідків у цьому випадку;

• ризик як дія, яка в тому чи іншому відношенні загрожує суб’єкту втратою;

• ризик як ситуація вибору між двома важливими варіантами дії: менш привабливим, але більш надійним і більш привабливим, але менш надійним (результат якого проблематичний і пов’язаний з можливими несприятливими наслідками).

Політична діяльність вимагає від людини наступних комплексних здібностей (за Л.І. Уманським. – Організаційні здібності):

1. Психологічна вибірковість. Виявляється у таких індикаторах:

1. повторювані факти швидкого відображення психологічних особливостей та станів інших людей;

2. співпереживання людиною того, що переживають інші;

3. висока чутливість в описанні та демонструванні психологічних об’єктів;

4. швидка можливість адекватно характеризувати психологічні особливості людей;

5. вибірковість комунікабельності;

6. вибіркова пам’ять і спостережливість, які виявляються у розв’язанні управлінських завдань;

7. схильність до психологічного аналізу, поясненню поведінки та вчинків інших людей та своїх власних;

8. переконаність у силах, здібностях та можливостях колективу людей;

9. здатність уявити себе в ситуації іншого.

   2. Практично-психологічний розум:

      1. розподіл обов’язків колективної діяльності з урахуванням індивідуальних особливостей людей;

      2. швидка орієнтація в ситуаціях, які вимагають практичного застосування знань людей;

      3. винахідливість у застосуванні психологічного стану, настрою людей до певних умов;

      4. здатність знайти шляхи та способи зацікавити людей справою, знайти моральні та матеріальні стимули цієї зацікавленості;

      5. врахування взаємин, особистих симпатій та антипатій, психологічних відмінностей людей при групуванні їх для виконання спільної діяльності;

      6. висока міра схильності до навчання при формуванні організаційних знань, навичок, умінь у галузі застосування психологічних особливостей людей до вимог діяльності;

      7. тенденція розв’язувати практичні проблеми крізь призму наявних людських можливостей, своєрідне мисленєве "виважування" відповідності між завданням практики та кількістю і якістю можливих виконавців.

   3. Психологічний такт:

      1. почуття міри та граней у взаєминах;

      2. мовна адаптація (до різних людей), мовна винахідливість;

      3. індивідуалізація спілкування;

      4. почуття ситуації;

      5. врахування зовнішніх обставин;

      6. чуйність, уважність, співчуття;

      7. простота, природність у стосунках;

      8. справедливість і об’єктивність.

   4. Суспільна енергійність:

      1. емоційно-мовленнєвий вплив (висота тону, гнучкість, тембр, наголос, пауза);

      2. вольове спонукання у мовленні, міміці, пантоміміці; володіння такими словесними формами, як прохання, розпорядження, наказ, вимога, заклик, переконання, навіювання, порада, побажання;

      3. здатність впливати своїм ставленням до людей, справ, подій, здатність передавати це ставлення (заразити);

      4. логічна переконливість словом та ділом;

      5. практично-діяльна форма впливу (прикладом, включенням, початком);

      6. впевненість, оптимізм;

      7. здатність правильно і швидко обрати момент вирішального впливу, наполегливість.

   5. Вимогливість:

      1. сміливість пред’явлення вимог;

      2. постійність пред’явлення вимог;

      3. гнучкість пред’явлення вимог;

      4. невимушений характер вимог;

      5. категоричність, необговорюваність;

      6. різноманітність форм виразу;

      7. індивідуалізація вимог.

   6. Критичність:

      1. критична спостережливість;

      2. самостійність критичності;

      3. легкість критичного аналізу;

      4. логічність і аргументованість критичних зауважень;

      5. прямота і сміливість критики (без скарг);

      6. глибина та істотність критичності;

      7. постійність;

      8. доброзичливість критичності.

   7. Схильність до організаторської діяльності:

      1. спонтанне, самостійне включення в організаторську діяльність (коли досліджувані перебирають на себе організаторські функції без будь-яких спонукань);

      2. перебирання на себе ролі організатора та відповідальності у важких та несприятливих умовах;

      3. потреба у здійсненні організаторської діяльності, усталене, безкорисливе прагнення до неї, постійна готовність до її виконання;

      4. природність включення в цю діяльність;

      5. невтомність в організаторській роботі;

      6. емоційно-позитивне самопочуття при її виконанні;

      7. явище астенічності, нудьги, незадоволеності без організаторської діяльності;

      8. здатність побачити необхідність в організаторській діяльності за обставин, які наочно її не вимагають.

Дихотомія, «авторитарність-демократичність» в структурі політичної свідомості та діяльностіі

Проблематика авторитарності у наукових дослідженнях розглядається переважно в контексті стилю керівництва чи взаємодії взагалі. Онтогенетичний аспект у неявній формі присутній в концепціях соціалізації особистості, в яких авторитарність виділяється як ключовий момент соціалізації, котрим треба послуговуватися, або долати його. Коротко проаналізуємо кілька провідних концепцій.

Психоаналіз, виходячи з уявлення про структуру особистості, у своїх по­глядах на соціалізацію декларує поступовий розвиток внутрішнього конфлікту за етапами формування Super-Ego, як умістилища соціальних норм, котрі суперечать змісту ID, яке містить природні потяги. Авторитарне надсвідоме гальмує самореалізацію несвідомого, яке, зі свого боку, демонструє авторитарне підкорення і реалізується лише в завуальованій формі через систему механізмів психологічного захисту, які переважно ілюзорно послаблюють внутрішній конфлікт.

Ідеї класичного психоаналізу були розвинуті та переструктуровані в роботах неофрейдистів. Перш за все йдеться про А. Адлера, який авторитарність називав прагненням до домінування і відносив його до неконс­труктивних шляхів розв’язання комплексу неповноцінності (складова несвідомого). Запобігання його можливе за допомогою психоаналітика чи вихователя через формування реакції компенсації чи надкомпенсації.

Е. Фромм також відноситься до таких авторів, які давали нове висвітлен­ня психоаналітичних ідей із безпосереднім застосуванням терміна авторитарності. Зокрема, вчений вводить до понятійно-термінологчного апарату психології поняття "авторитарний характер" в контексті його вчення про соціальний характер. У роботі “Вивчення сім’ї і влади” він висловлює ідею про вплив традиційної патріархальної сім’ї на розвиток авторитарного характеру. Останній визначався як слабкий, схильний до підкорення владі та мазохізму. Далі ним виділені три типи характеру – авторитарний, революційний, проміжний.

Свої ідеї щодо більш детального аналізу авторитарного характеру Е. Фромм висловив у роботі „Втеча від свободи”, вказуючи на те, що це практи­чно повна відмова від незалежності своєї особистості, ототожнення свого „Я” з чимось зовнішнім, яке виникає від неусвідомленого почуття ізоляції і безсилля. Він водночас тлумачить авторитарний характер як садомазохістський (садизм – бажання контролювати інших, а мазохізм – бажання підкорятися силі) і стверджує, що прагнення особистості підкорятися владі виражає тенденцію до втечі від свободи у тому сенсі, що ригідне слідування традиційним нормам звільняє людину, переповнену почуттям неповноцінності і безпорадності, від свободи приймати самостійні рішення і брати на себе відповідальність. Він також виділяє два інших способи втечі від свободи – руйнівність і конформізм.

У цей час, незалежно від Е. Фромма, В. Райх також робить внесок у теорію авторитарної особистості, вважаючи, що пригнічення сексуальності приводить до втрати людиною власного „Я”, до ірраціональності та містичності, а відтак до авторитарності. Так, фашизм, на думку вченого, є наслідком існування патріархальної сім’ї, оскільки витиснення потягів у несвідоме робить дитину істотою, не здатною до опору і готовою виконати наказ „фюрера”, „гуру” чи будь-якого іншого вождя .

Авторитарне керівництво процесом соціалізації особистості декларується в технократичних педагогічних концепціях, які базуються на засадах біхеві­оризму. Їх зміст визначається питаннями регуляції зовнішньої поведінки через формування соціально прийнятих реакцій на засадах ретельно розробленої пе­дагогічної техніки, яка сутнісно базується на відношеннях домінування–під­корення між учителем і учнем. Посилення маніпулятивного аспекту в автори­тарному керівництві соціальним навчанням особистості повною мірою було здійснено А. Бандурою і Д. Роттером. Авторитарна особистість обирає такі комунікативні стратегії, як домінування, тиск і маніпуляція.

Одним з винятків стала гуманістична концепція соціалізації особистості А. Маслоу і трансактний аналіз Е. Берна. Зокрема, А. Маслоу розглядав авторитарні тенденції у розвитку особистості як прояв її внутрішньої не­захищеності у контексті нагальної потреби у владі. Він вважав, що у людини з авторитарним характером яскраво виражені такі психологічні особливості, як скептичне та цинічне ставлення до людства, тенденція до стереотипізації людей на дві категорії - слабких і сильних, кращих і гірших. Головне, що цей учений тлумачив авторитарні тенденції особистості як відгалуження на одному з етапів розвитку, які долаються через самоактуалізацію.

Окремі дослідники вважають, що роботи А. Маслоу здійснили вплив на розвиток теорії авторитарної особистості Т. Адорно. Виділення в трансактному аналізі, за Е. Берном, таких видів спрямованості у спілкуванні як „батько - ди­тина” і „дорослий - дорослий” відповідно символізує авторитарні і демокра­тичні взаємостосунки. При цьому перше діадне спрямування має долатися у процесі психотерапії, друге - формуватися у даному процесі, зважаючи на те, що перше виникає і переважає в дитинстві, друге – утверджується з віком.

У роботах Т. Адорно авторитаризм набув масштабів чинника, що заслуго­вує на окреме дослідження. Саме цим ученим були обґрунтовані параметри, які разом утворили основний зміст так званої „F-шкали”. Ось перелік цих параметрів з короткими дефініціями.

1. Конвенціоналізм: непорушна прихильність до конвенціональних цінностей середнього класу; потреба слідувати встановленим нормам і глибока стурбованість, що хтось може їх спростувати.

2. Авторитарна підкора: некритичне підкорення ідеалізованим авторитетам власної групи; некритичне настановлення до офіційної влади, ідентифі­кація з владою.

3. Авторитарна агресія: тенденція вишукувати людей, котрі не поважають конвенціональні цінності, щоб осуджувати, відштовхувати, карати їх; агресивність щодо менших.

4. Антиінтрацепція: неприйняття всього суб’єктивного, наповненого фанта­зією і чуттєвістю.

5. Забобонність і стереотипізм: віра в долю, схильність до мислення у шаб­лонних категоріях; віра в те, що зовнішні сили контролюють життя лю­дини; містична схильність.

6. Культ сили: мислення у таких категоріях, як домінування – підкорення, слабкий – сильний, вождь – наступники; ідентифікація себе з образами, які втілюють силу; вип’ячування конвенціональних атрибутів власного Я; демонстрація сили; підтримка жорстких методів влади.

7. Деструктивність і цинізм: загальна ворожість і зневага до всього людяного.

8. Проективність: проекція неусвідомлених, інстинктивних імпульсів у зов­нішній світ; схильність вірити у небезпечні процеси у світі.

9. Сексуальність: надмірна зацікавленість до сексуальних подій. Мораліза­торство.

Названі параметри так доповнюють один одного, що здатні утворювати єдиний синдром як відносно стійку структуру в індивіді, котрий робить його чутливим та сприйнятливим до антидемократичної пропаганди. Тому можна стверджувати, що за допомогою „F-шкали” Т. Адорно була здійснена спроба виміряти потенційно антидемократичний характер. Це не означає, що шкала охоплює всі риси цієї структури характеру, вона фіксує лише фрагмент способів вираження ознак такої структури. „F-шкала” має значний евристичний на дослідницький потенціал, хоча й визначає лише систему авторитарних настановлень.

Чисельні недоліки і психоаналітичний ухил концепції Т. Адорно спричинили низку критичних зауважень з боку інших дослідників. Критикувалися її психометричні характеристики та прогностичні можливості. Зміст самого поняття авторитарної особистості також було піддано сумніву. Представник когнітивного напрямку М. Рокич стверджував, що „F-шкала” не відрізнить послідовника фашизму від будь-якої іншої догми, тоді як головна риса авторитарної особистості – догматична прихильність системі цінностей. Для цього була створена „D-шкала”. Аналіз когнітивних чинників, за недостатню увагу до яких критикували Т. Адорно, був покладений в основу нової теорії авторитарної особистості. Б. Альтемейєр охарактеризував авторитарну особистість з позиції теорії соціального научіння (А. Бандура). Відповідно до цієї теорії наші настановлення і ціннісні орієнтації формуються під впливом соціального оточення і батьків. У процесі дорослішання людина починає дотримуватися тих цінностей, які за поясненням батьків та вихователів є вірними. При цьому основним фактором у навчанні є наслідування. У процесі інтеріоризації настановлень та цінностей особистість одержує можливість висловлювати позитивні судження щодо самооцінки.

Б. Альтемейєр переробив „F-шкалу” і через факторний аналіз скоротив характеристики авторитарної особистості до трьох: а) авторитарне підкорення (висока ступінь підкорення владі і авторитетам); б) авторитарна агресія (аг­ресивність до тих, несхвалення яких заохочується владою); в) конвенціоналізм (стійке ригідне дотримування традиційних соціальних цінностей). Б. Альте­мейєр називає досліджувану характеристику авторитаризмом правого ґатунку не у політичному сенсі, а в соціально психологічному, маючи на увазі бе­зумовне підкорення владі і авторитетам.

Одна з останніх теорій авторитарної особистості належить південноафриканському психологу Дж. Даккітту, котрий стверджує, що треба дати визначення авторитаризму в термінах групової поведінки, а не індивідуальної риси. Проаналізувавши складові авторитарності за Б. Альтемейєром, Дж. Даккітт довів, що вони описують ступінь ідентифікації індивіда з групою і відображають групову згуртованість.

Отже, авторитарне спрямування проходить становлення у процесі онтогенезу особистості почасти залежно від природної схильності будувати стосунки у відношеннях „домінування-підкорення” і переважно - від соціальних факторів (ситуації виховання в сім’ї та педагогічному закладі). Саме ситуація виховання може зумовити й інший шлях розвитку особистості у напрямку становлення демократичної спрямованості.

Тести до модулю "Політична психологія"

Тести до теми № 1

1. Процес вироблення системи уявлень суб’єкта про себе у соціально-політичному плані, це

   1. політична свідомість

   2. політична самосвідомість

2. Процес включення індивіда у політичну систему через оснащення його досвідом цієї системи. Це:

   1. політична соціалізація

   2. політична культура

3. Політична поведінка це:

   1. зовнішній бік політичної діяльності

   2. результат функціонування політичної свідомості, політичного безсвідомого і політичної культури

   3. діяльність з координації чужих інтересів у межах суспільства

4. Процес включення індивіда у суспільство через оснащення його досвідом поколінь, закріпленим в культурі є

   1. політичною соціалізацією

   2. політичною культурою

   3. політична діяльність

   4. інше

5. Психологічні особливості сучасної пропаганди є

   1. предметом політичної психології

   2. завданням політичної психології

   3. методом політичної психології

6. Історичний досвід, пам’ять соціальних спільнот і окремих індивідів у сфері політики є

   1. політична пам’ять

   2. політична культура

   3. політична свідомість

7. Діяльність з координації чужих інтересів у межах суспільства це

   1. вищий рівень політичної свідомості

   2. вищий рівень політичної поведінки

   3. вищий рівень політичної культури

8. В залежності від суб’єкта політичної свідомості структура політичної свідомості розділяється на:

   1. побутову і наукову політичну свідомість

   2. індивідуальну, групову і масову політичну свідомість

9. До функціональних форм політичної свідомості відносяться:

   1. когнітивний і мотиваційний блок

   2. політичні знання, політичні уміння, політичні цінності, орієнтації, переконання, настановлення, оцінки

10. З якої галузі психології виокремилась політична психологія:

    1. загальна психологія

    2. психологія праці

    3. соціальна психологія

11. Результатом політичної соціалізації є:

    1. політична активність, пасивність чи вітчудження

    2. формування політичної свідомості і політичної поведінки

    3. політична діяльність

    4. політична культура

12. Чинником прагнення до влади за А. Адлером є:

    1. сублімація лібідо

    2. комплекс меншовартості

    3. політична соціалізація

13. Поява соціоцентризма є етапом:

    1. політичної діяльності

    2. політичної соціалізації

    3. політичної поведінки

14. Поява соціальних цілей є:

    1. початковим

    2. завершальним

    3. проміжним етапом соціалізації

15. Психологічні компоненти політичного життя суспільства, що формуються у процесі соціалізації і проявляються в політичній свідомості та поведінці, це:

    1. предмет політичної діяльності

    2. структура політичної свідомості

    3. предмет політичної психології

16. За глибиною відображення політична свідомість розділяється на:

    1. побутову і наукову політичну свідомість

    2. індивідуальну, групову і масову політичну свідомість

17. Зміна конкретних політичних уявлень на абстрактні є:

    1. початковим

    2. завершальним

    3. проміжним етапом соціалізації

18. Владна, розпорядницька, керуюча є функціями:

    1. політичної діяльності

    2. політичного лідера

    3. політики

19. Проблеми психологічних механізмів політичної поведінки є

    1. предметом політичної психології

    2. завданням політичної психології

    3. методом політичної психології

20. Аналіз, порівняння, моделювання є

    1. діагностичними

    2. прогностичними

    3. розвивальними методами політичної психології

Тести до теми № 2

1. Поняття про харизматичну владу було введено в науку

   1. Бертраном Расселом

   2. Ніколо Макіавеллі

   3. Максом Вебером

2. Про те, що володар має поєднувати у собі риси лева і лиса твердив

   1. Бертран Рассел

   2. Ніколо Макіавеллі

   3. Макс Вебер

3. У харизматичного лідера переважає такий стиль керівництва:

   1. ліберальний

   2. авторитарний

   3. демократичний

   4. будь-який

4. Потреба у харизматичному лідері виникає, коли:

   1. людям потрібне почуття безпеки, яке дає той, хто взяв справу у свої руки

   2. люди компенсують свої невдачі емоційною ідентифікацією з героєм

   3. люди прагнуть уникнути відповідальності

   4. вірно все

   5. вірно а), б)

5. М.Вебер виділяв такі три види легітимності влади, як основану на харизмі на.......................................................

на.......................................................

6. Макіавелізм, це риса особистості яка означає:

   1. переконання суб’єкта у тому, що при спілкуванні з іншими можна і необхідно маніпулювати

   2. здатність переконувати інших, розуміти їх наміри і причини їх вчинків

   3. схильність до емоційної залученості у безвідносні до перемоги деталі

7. Лідер, який не прагне радикальних змін і мессіанського положення, є

   1. харизматичним

   2. іконним

8. Підтримка лідера-харизматика базується на

   1. раціональних факторах

   2. емоційних факторах

9. Такі вислови, як ,,Переможців не судять”, ,,Мета виправдовує засоби” пов’язують з ім’ям

   1. Макса Вебера

   2. Зігмунда Фрейда

   3. Ніколо Макіавеллі

10. Позначте те, що не відноситься до психологічних ознак харизми:

    1. прибічники вірять у надякості лідера

    2. прибічники не згуртовані між собою

    3. прибічники довіряють лідеру

    4. прибічники є наступниками

11. Прагнення до самоактуалізації, як ознака особистості лідера, було введено в понятійний апарат психології представниками:

    1. біхевіоризму

    2. психоаналізу

    3. гуманістичної психології

12. Необхідність підтвердження надможливостей, складність віднайдення достойного наступника, необхідність пропаганди є проблемами влади

    1. основаної на традиції

    2. на харизмі

    3. на праві

13. Відмітьте серед переліченого архетипічні форми

    1. anima

    2. архетипічна ситуація

    3. animus

    4. архетипічна фігура

    5. архетипічний символ

14. Архетип героїзованого злочинця, архетип тотожності істини і влади, архетип центрованої провини є:

    1. загальнолюдськими архетипами

    2. архетипами візантійської компоненти українського менталітету

    3. архетипами західноєвропейського менталітету

15. За Фрейдом З. прагнення до влади є результатом:

    1. сублімації лібідо

    2. комплексу меншовартості

    3. політичної соціалізації

16. Ряд положень макіавеллізму були експериментально підтверджені представниками:

    1. біхевіоризму

    2. психоаналізу

    3. гуманістичної психології

17. Про те, що ідентифікація з архетипом героя приводить до виникнення "мана" – особистості (харизми) твердив:

    1. З. Фрейд

    2. К. Юнг

    3. К. Хорні

18. Архетип це::

    1. підструктура політичного безсвідомого

    2. підструктура політичної свідомості

    3. підструктура безсвідомого

19. Архетип героїзованого злочинця означає:

    1. почуття провини перед авторитетом

    2. рівень досконалості минулого досвіду визначається не актуальністю, а давністю його використання

    3. вбачання елітарності в девіантній поведінці

20. Архетип центрованої провини означає

    1. почуття провини перед авторитетом

    2. рівень досконалості минулого досвіду визначається не актуальністю, а давністю його використання

    3. вбачання елітарності в девіантній поведінці

Тести до теми № 3

1. Поняття влада є фундаментальним поняттям, яке об’єднує всі соціальні науки, аналогічно поняттю енергії в природничих науках. Так вважав:

   1. Курт Рассел

   2. Ніколо Макіавеллі

   3. Макс Вебер

2. Ресурси влади пов’язані зі змістом мотивації

   1. суб’єкта влади

   2. об’єкта влади

3. Мотивація влади є мотивацією

   1. суб’єкта влади

   2. об’єкта влади

4. Виділіть серед різних видів прагнення до влади невротичні:

   1. прагнення до реалізації суспільно-корисної мети

   2. прагнення до позбавлення почуття неповноцінності

   3. прагнення до самореалізації

   4. прагнення до захисту від безпомічності

   5. прагнення до відчуття влади

5. Більш ефективною є така влада, яка становить:

   1. мету особистості

   2. засіб реалізації мети особистості

6. Основана на бажанні людини бути схожою на того, хто викликає симпатію, повагу, це влада:

   1. референтна

   2. легітимна

   3. експертна

   4. інклюзивна

   5. примусу

   6. нагороди

7. Основана на тому, що компетентна в значущому для нас питанні людина може бути впливовою і не тільки в межах своєї компетенції, це влада:

   1. референтна

   2. легітимна

   3. експертна

   4. інклюзивна

   5. примусу

   6. нагороди

8. Вплив, пов’язаний із прагненням бути членом групи і діяти у відповідності з груповими нормами, це влада:

   1. референтна

   2. легітимна

   3. експертна

   4. інклюзивна

   5. примусу

   6. нагороди

9. Влада тих, хто пише, над тими, хто читає. Це:

   1. партократія

   2. меритократія

   3. райтократія

10. Відношення до партії обумовлене:

    1. ідеологією

    2. силою особистості лідера

    3. іміджем партії

11. Влада уповноважених над неуповноваженими, це:

    1. партократія

    2. райтократія

    3. бюрократія

12. Вотум, це:

    1. рішення, виражене у формі голосування

    2. метод прийняття рішень, при якому обговорюване положення не голосується, а приймається через угоду

13. Консенсус, це:

    1. рішення, виражене у формі голосування

    2. метод прийняття рішень, при якому обговорюване положення не голосується, а приймається через угоду

14. Психофізіологічна теорія влади Кайтукова основується на:

    1. категорії диктату

    2. категорії харизми

    3. категорії еліти

15. Влада для себе це:

    1. S - Power

    2. P - Power

16. До потреби у владі за В. Каверіним відноситься:

    1. страх самотності

    2. потреба свободи

    3. потреба самоствердження

    4. прагнення збільшувати ресурси влади

    5. страх перед втратою влади

17. До страхів володіння владою за Дж. Верофом відноситься:

    1. страх самотності

    2. потреба свободи

    3. потреба самоствердження

    4. прагнення збільшувати ресурси влади

    5. страх перед втратою влади

18. До мотивації влади за Д. Вінером відноситься:

    1. страх самотності

    2. потреба свободи

    3. потреба самоствердження

    4. прагнення збільшувати ресурси влади

    5. страх перед втратою влади

19. Акцент на дослідженні процесу використання влади ставиться:

    1. в соціології

    2. в психології

    3. у філософії

20. Асоціативні зв’язки лексеми "влада" досліджуються для характеристики:

    1. режимів влади

    2. видів влади

    3. культурно-мовленнєвого концепту "влада"

Тести до теми № 4

1. Ефективність лідера обумовлена:

   1. особистісними якостями та здібностями

   2. ситуацією

   3. взаємовідносинами

   4. вірно все

   5. вірно а), б)

2. Думка про те, що поява лідера є результатом місця, часу і обставин притаманна представникам:

   1. теорії рис

   2. ситуативної теорії

   3. теорії відношення

3. Спроби пояснити лідерство на основі спадковості притаманні представникам:

   1. теорії рис

   2. ситуативної теорії

   3. теорії відношення

4. Спроби пояснити лідерство з точки зору стосунків у групі притаманні представникам:

   1. теорії рис

   2. ситуативної теорії

   3. теорії відношення

5. Інструментальне лідерство:

   1. орієнтовано на задачу

   2. орієнтовано на відношення

6. Емоційне лідерство:

   1. орієнтовано на задачу

   2. орієнтовано на відношення

7. Лідерство більш ефективне в ситуаціях дуже сприятливих або дуже несприятливих:

   1. інструментальне

   2. емоційне

8. Лідерство більш ефективне в помірно сприятливих чи несприятливих ситуаціях:

   1. інструментальне

   2. емоційне

9. Маргинал це:

   1. людина натовпу

   2. представник еліти

   3. ні а) ні б)

10. Людина, яка завжди відчуває потребу звертатися до авторитету чи принципу, якому вона служить є:

    1. людиною натовпу

    2. людиною еліти

    3. маргіналом

11. Людина, провідною цінністю якої є влада, відноситься до:

    1. маргінального типу

    2. демократичного типу

    3. політичного типу

12. Бажання влади тільки для себе. Використання людей як засобів досягнення влади. Володіння технологіями влади. Це характеристики:

    1. політичного лідера

    2. homo politicusa

    3. представника еліти

13. Відраза до політики, недовіра до влади, готовність до розриву з оточенням, неучасть у регулярних процесах. Це є стратегічними настановленнями:

    1. людини натовпу

    2. людини еліти

    3. маргінала

14. Виділіть серед переліченого особливості поведінки людини у натовпі:

    1. відповідальність

    2. агресивність

    3. афективність

    4. аморальність

    5. самоконтроль

15. Лицар, Хазяїн, Генерал, це метафоричні назви:

    1. політичних типів

    2. типів політичних лідерів

    3. людини еліти

16. Акцент на формування характеру лідерів та еліт через соціальну практику здійснюється в теорії еліти:

    1. Б. Скінера

    2. Е. Фрома

    3. З. Фрейда

17. В залежності від особистих якостей виділяють такі види еліт:

    1. харизматична, олігархічна. професійна. аристократична

    2. пануюча, пасивна, опозиційна, контреліта

    3. аграрна, промислова, фінансова, інтелектуальна

18. В залежності від відношення до влади виділяють такі види еліт:

    1. харизматична, олігархічна. професійна. аристократична

    2. пануюча, пасивна, опозиційна, контреліта

    3. аграрна, промислова, фінансова, інтелектуальна

19. Пояснення елітності одних і посередності інших через навчальні здатності застосовується в теорії політичних еліт:

    1. Е. Фрома

    2. Б. Скінера

    3. З. Фрейда

20. Через посилення тиску натовпу на особисту свободу виникає такий вид маргіналів, як:

    1. первинні маргінали

    2. вимушені маргінали

Тести до теми № 5

1. Назвіть психологічні компоненти організаційних здібностей політичного лідера

........................................

........................................

........................................

2. Авторитарна особистість обирає такі комунікативні стратегії, як авторитарне домінування, тиск і ....................................................

3. До основних характеристик авторитарної особистості входять:

   1. авторитарне підкорення

   2. авторитарна агресія

   3. високий інтелект

   4. високий статус

   5. консерватизм

4. Проблеми володіння і здійснення влади є предметом

   1. політичної психології

   2. політології

   3. політичної діяльності

5. Схильність до психологічного аналізу поведінки інших це індикатор такого компоненту організаторських здібностей політика, як:

   1. психологічний такт

   2. психологічна вибірковість

   3. критичність

   4. суспільна ергійність

6. Почуття міри у взаєминах це індикатор такого компоненту організаторських здібностей політика, як:

   1. психологічний такт

   2. психологічна вибірковість

   3. критичність

   4. суспільна ергійність

7. Здатність до емоційно-мовленнєвого впливу це індикатор такого компоненту організаторських здібностей політика, як:

   1. психологічний такт

   2. психологічна вибірковість

   3. критичність

   4. суспільна ергійність

8. Практичний психологічний розум, психологічний такт, психологічна вибірковість, вимогливість та інше. Це:

   1. лідерські якості

   2. організаторські здібності

   3. функції політичної діяльності

   4. прояви політичної поведінки

9. Ефективне прийняття політичних рішень залежить від:

   1. готовності до політичної діяльності

   2. готовності до лідерства

   3. готовності до ризику

10. Прагнення до влади А. Адлер пов’язував із:

    1. сублімацією лібідо

    2. садомазохізмом

    3. неконструктивним шляхом розв’язання комплексу неповноцінності

11. Поняття авторитарний характер було введено в психологію

    1. З. Фрейдом

    2. К. Юнгом

    3. А. Адлером

    4. Е. Фромом

12. Культ сили, конвенціоналізм, забобонність, стереотипізм, тощо – це параметри авторитарної особистості, які діагностує:

    1. PWA – scale

    2. F – scale

    3. Mac – scale

    4. D – scale

13. Позначте психологічні особливості, які характеризують особистість з демократичною спрямованістю:

    1. консерватизм

    2. толерантність

    3. гнучкість мислення

    4. організованість

    5. діалогічність

14. Функція формування політичної культури людей є функцією:

    1. політичної психології

    2. політичної діяльності

    3. організаторської діяльності

15. Авторитарна особистість проявляється у такій спрямованості спілкування за Е. Берном, як:

    1. дитина – дитина

    2. батько – дитина

    3. дорослий – дорослий

16. Особистість демократичного типу проявляється у такій спрямованості спілкування за Е. Берном, як:

    1. дитина – дитина

    2. батько – дитина

    3. дорослий – дорослий

17. Д – шкала діагностує:

    1. авторитарну агресію

    2. антидемократизм

    3. догматичну прихильність системі цінностей

18. Вибір прогнозований через несвободу людини прийняти іншу альтернативу є ознакою такого сценарію прийняття рішення, як:

    1. демократичний

    2. авторитарний

19. Політична діяльність вимагає наявності у лідера:

    1. високого рівня загального інтелекту

    2. організаторських здібностей

    3. авторитарності

20. Методика діагностики авторитарності, створена на психоаналітичних засадах називається:

    1. PWA – scale (Б. Альтемейєр)

    2. D – scale (Дж. Даккітт)

    3. F – scale (Т. Адорно)

Пакет тьюторських завдань до модулю

"Політична психологія"

Варіанти тьюторських завдань

до теми № 1

1. Дослідити рівень політичної поінформованості у групі респондентів юнацького віку.

2. Скласти резюме на книгу З. Фрейд та У. Булліта ,,Томас .Вудро Вільсон 28-й президент США. Психологічне дослідження”.

3. Поспостерігати та описати приклади прояву політичної соціалізації на ранніх етапах онтогенезу.

4. Дослідити рівень політичного інтересу у групі респондентів юнацького віку.

5. Написати міркування на тему ,,Психологія виховання громадянськості”.

6. Здійснити інтернет-огляд за ключовими словами теми.

Варіанти тьюторських завдань до теми № 2

1. Скласти резюме на книгу Ніколо Макіавеллі ,,Князь”.

2. Здійснити інтернет-огляд на ключове поняття ,,харизма”.

3. Проаналізуйте результати відповідей на такі запитання:

1. назвіть імена 10 людей, які є харизматичними і ви їх знаєте.

2. назвіть імена харизматиків в економіці, політиці, мистецтві.

3. які якості їм притаманні?

4. які якості притаманні вам?

5. які якості особисто ви вважаєте харизматичними?

4. Дослідити макіавелізм у групі респондентів юнацького віку.

5. Проаналізувати міфи про героїв та виділити з них формулу героїчного міфу.

6. Навести приклади прояву у поведінці архетипів, зумовлених візантійською компонентою менталітету українців.

Варіанти тьюторських завдань до теми № 3

1. Проаналізувати асоціативні зв’язки лексеми ,,влада”.

2. Дослідити прагнення до влади та прагнення до успіху у групи респондентів юнацького віку.

3. Здійснити інтернет-огляд за ключовими словами теми.

4. Скласти резюме на книгу В.Ф. Халімова ,,Кратологія”.

5. Описати приклади дії різних видів влади.

6. Провести дослідження за допомогою проективної методики ,,Я і влада”.

Варіанти тьюторських завдань до теми № 4

1. Скласти психологічну характеристику відомого політичного лідера.

2. Скласти резюме на книгу Хосе Ортеги-і-Гассета ,,Людина маси і людина еліти”.

3. Здійснити інтернет-огляд ,,Політичні лідери”.

4. Скласти психологічні рекомендації маргіналові.

5. Скласти психодіагностичний комплекс для політика.

6. Дослідити уявлення про ідеального президента та порівняти їх з уявленнями про реального президента у групі респондентів юнацького віку.

Варіанти тьюторських завдань до теми № 5

1. Здійснити інтернет-огляд за ключовими словами теми.

2. Скласти резюме на книгу Ульріха Бека ,,Суспільство ризику”.

3. Дослідити антидемократичність за методикою Т. Адорно у групі респондентів юнацького віку.

4. Дослідити ,,авторитаризм правого гатунку” за методикою Б. Альтемейєра у групі респондентів юнацького віку.

5. Дослідити організаторські здібності за методикою Уманського у групі респондентів юнацького віку.

6. Скласти психологічну характеристику політичної діяльності спікера.

Матеріали до практичних занять Матеріали до заняття № 1

(Методики за матеріалами дослідження Н.М. Дембжицької)

1. "Методика дослідження політичної поведінки особистості"

Анкета дозволяє проаналізувати характер політичної активності або іммобільності особистості, починаючи з дитячих років і до сьогодення, вплив домінуючих факторів на становлення політичних переконань, форми прояву політичної активності на когнітивному рівні (у вигляді інтересу) до політичних подій та дійовому (безпосередній участі в політичному житті суспільства).

1. Із самого раннього дитинства, як себе пам'ятаю, я активно відстоював свої інтереси і права в сімейному оточенні:

   Дуже часто

   7

   6

   5

   4

   3

   2

   1

   Майже ніколи

2. У школі був одним з тих, кого називали "борцем за правду":

   Дуже часто

   7

   6

   5

   4

   3

   2

   1

   Майже ніколи

3. Мої ідеї і переконання завжди знаходили втілення в справах, що з інтересом сприймалися навколишніми:

   Дуже часто

   7

   6

   5

   4

   3

   2

   1

   Майже ніколи

4. Відчуття можливості панувати і маніпулювати іншими (відкриття «політика» у собі) виявлялося в мені:

а) ще в дошкільні роки

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

б) на початку шкільного навчання

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

в) у підлітковому віці

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

г) у юності

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

д) у даний час

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

5. Найбільшою мірою на формування моїх політичних переконань уплинули:

а) яскраві дитячі враження

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

б) сімейна атмосфера

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

в) спілкування з однолітками

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

г) знання, отримані в школі

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

д) думка значимих знайомих дорослих людей

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

е) телебачення, преса, Інтернет

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

ж) безпосереднє спілкування з політичними діячами

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

з) інші фактори___________________________________

___________________________________________________

6. Мій інтерес до політики в основному виявляється в:

а) обговоренні політичних реалій життя зі знайомими людьми

Дуже часто

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніколи

б) читанні журнальних, газетних статей на політичні теми

Дуже часто

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніколи

в) перегляді й обговоренні соціально-політичний програм телебачення і радіо

Дуже часто

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніколи

г) вивченні фундаментальних робіт класиків політичної науки і сучасних політологів

Дуже часто

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніколи

д) реальній участі в суспільно-політичній діяльності

Дуже часто

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніколи

7. Моя участь у політичному житті суспільства реалізується в основному у формі:

а) самовираження свого політичного кредо в індивідуальній творчості (вірші, проза, музика, живопис і т.п.)

Дуже часто

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніколи

б) цілеспрямованого впливу на органи влади через написання листів, петицій, прохань і т.п.

Дуже часто

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніколи

в) особистих контактів з політиками й адміністративними службовцями в системі державного управління

Дуже часто

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніколи

г) участі у виборах, референдумах

Дуже часто

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніколи

д) участі в роботі з організації і проведення політичних передвиборних кампаній

Дуже часто

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніколи

е) відвідування політичних зборів і мітингів

Дуже часто

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніколи

ж) участі в демонстраціях, пікетах, страйках

Дуже часто

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніколи

з) участі в діяльності молодіжних суспільно-політичних організацій

Дуже часто

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніколи

и) членства в партійних і державних структурах

Дуже часто

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніколи

к) висування своєї кандидатури на виборах в органи державної влади

Дуже часто

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніколи

л) інше_______________________________________________________________________

8. Найбільшою мірою моя участь у політичній діяльності обумовлена:

а) почуттям радості і задоволення від самої приналежності до важливої і значимої справи

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

б) можливістю застосування особистих сил і здібностей

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

в) одержанням матеріальних і соціальних вигод

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

г) престижністю політичної діяльності

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

д) приналежністю до групи однодумців (соціальна захищеність)

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

е) можливістю збагачення соціальних зв'язків і підвищення особистісного статусу

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

ж) можливістю впливу і маніпулювання людьми у своїх інтересах

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

з) прагненням змінити й удосконалити суспільні відносини, соціальні інститути

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

и) прагненням втілити в реальність свої політичні ідеали і моделі суспільного устрою

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

к) бажанням залишити слід в історії

Дуже сильно

7

6

5

4

3

2

1

Майже ніяк

л) інше_______________________________________________________________________

9. Моя політична діяльність, як мені здається, один з найважливіших аспектів мого сьогоднішнього життя:

   Цілком правильно

   7

   6

   5

   4

   3

   2

   1

   Зовсім не вірно

10. На мій погляд, я вже зараз готовий досягти в політичній діяльності того, чого бажаю:

Цілком правильно

7

6

5

4

3

2

1

Зовсім не вірно

2. Методика дослідження рівня політичного інтересу.

Дослідження рівня політичного інтересу проводиться за анкетою. Під терміном "рівень політичного інтересу" особистості розуміється ступінь притаманності такого способу поведінки, який виражається у її переважній схильності до політичної сфери знання або громадсько-політичного виду діяльності. У дослідженні інтересу до політичного життя застосовується методичний принцип абсолютного судження при загальному полі вибору. Опитувальний лист становить перелік телевізійних передач – каталог індикаторів для пізнавального, політичного, розважального інтересів.

Для введення індикатору сили інтересу (або рівня інтересу) задаються три ситуації вибору:

1. Широкий діапазон вибору, коли респондента просили без обмежень вказати будь-яку кількість телепередач із списку, які він намагається переглянути, як тільки вони виходять до ефіру.

2. Середній діапазон вибору – респондент обирає лише 6 таких телепередач.

3. Вузький діапазон вибору – обирає три телепередачі зі списку. Сильний інтерес відмічається, коли вибір однієї й тієї ж телепередачі спостерігається в усіх трьох ситуаціях вибору.

Особливістю вибору є те, що досліджуваний порівнює індикатор політичного інтересу (відповідну телепередачу) з усім іншим полем вибору, щоб оцінити його як такий, що цікавить чи не цікавить його.

Обчислення проводиться за наступною моделлю: чим більше обирається індикаторів, які відносяться до даного інтересу та чим частіше один і той же індикатор обирається по усіх ситуаціях вибору, тим вища сума балів. Оскільки список містить 6 індикаторів політичного інтересу із 18, то максимальна оцінка інтересу

• в першій ситуації – 6 балів;

• у другій ситуації – 6 балів;

• у третій ситуації – 3 бали.

В результаті обчислюється сумарний індекс політичного інтересу за формулою: І = І₁/6 + І₂/6 + І₃/3

І₁ – сума балів по усім індикаторам політичного інтересу у першій ситуації вибору;

І₂ – сума балів по усім індикаторам політичного інтересу у другій ситуації вибору;

І₃ – сума балів по усім індикаторам політичного інтересу у третій ситуації вибору.

Опитувальний лист для виявлення рівня політичного інтересу

Інструкція:

Нижче представлено перелік телевізійних передач.

Запишіть із цього списку будь-яку кількість номерів тих передач, які Ви намагаєтесь переглянути кожен раз, як вони виходять до ефіру............................

1. Запишіть 6 номерів тих передач, які Ви намагаєтесь переглянути кожен раз, як вони виходять до ефіру:........................................................................

2. Запишіть 3 номера тих передач, які Ви намагаєтесь переглянути кожен раз, як вони виходять до ефіру.........................................................................

Індикатори інтересів

Ряд інтересів	Індикатори інтересу
Інтерес до телепередач політичного спрямування	УТН, ТСН, Подробиці, Репортер, Факти, Програма С Шустера "Свобода "
Інтерес до науково-пізнавальних телепередач	Ток-шоу "Без табу", Уікенд, Планета Здоров’я, Що? Де? Коли?, "Парк автомобільного періоду"
Інтерес до розважальних телепередач	Шоу "Золотий гусак", Біла ворона, Шоу самотнього холостяка, BIZ – TV, "Мамаду", КВВ.

Матеріали до заняття № 2

Mac – scale [40]

1. Відкривати іншим справжню причину своїх дій потрібно тільки в тому випадку, якщо, це корисно для тебе.

2. Кращий спосіб одержати від людей те, що тобі треба – говорити їм те, що вони хочуть почути.

3. Людина повинна робити що-небудь, тільки якщо вона впевнена, що це морально виправдано, тобто правильно з моральної точки зору.

4. Більшість людей по суті гарні і добрі.

5. Взагалі ж, усі люди гріховні, і як-небудь це обов'язково виявляється.

6. Чесність – краща політика в будь-яких ситуаціях.

7. Не можна виправдувати людину, яка для досягнення особистих цілей бреше іншим.

8. Узагалі ж, люди не хочуть працювати в повну силу без примусу з боку.

9. Краще займати скромне положення і бути чесним, ніж бути впливовим і нечесним.

10. Коли просиш кого-небудь зробити щось для тебе, краще сказати з якої причини це тобі необхідно, ніж придумувати більш вагомі аргументи.

11. Більшість з тих, хто досяг високого положення в суспільстві, є порядними і бездоганними в моральному відношенні людьми.

12. Людина, що цілком довіряє комусь іншому, напрошується на неприємності.

13. Більшість злочинців відрізняється від інших людей в основному тим, що злочинці недостатньо розумні, і тому вони попадаються.

14. Більшість людей – сміливі.

15. Лестити потрібним людям – означає виявляти мудрість.

16. Можна бути людиною гарною у всіх відношеннях.

17. Більшість людей складається з простаків, яких неважко обвести навколо пальця.

18. Для того, хто хоче зробити кар'єру, головне не добре працювати, а вміти обходити формальності і заради досягнення мети не боятися йти на дрібні порушення.

19. Невиліковно хворі люди з їхньої згоди можуть бути умертвлені.

20. Більшість людей швидше забувають про смерть близьких, ніж про свою власність.

Головними психологічними складовими макіавеллізму як властивості особистості є:

1) переконання суб'єкта в тім, що при спілкуванні з іншими ними можна і потрібно маніпулювати;

2) навички маніпуляції (здатність переконувати інших, розуміти їхні наміри і причини їхніх учинків).

Інструкція:

"Перед Вами набір тверджень. Кожне твердження являє собою поширену думку і тому не може бути вірним чи невірним. Імовірно, Ви погодитеся з одними твердженнями і не погодитеся з іншими. Уважно прочитайте усі висловлення. Потім відзначте ступінь Вашої згоди чи незгоди з кожною думкою".

Досліджуваний повинен виразити міру своєї згоди з кожним твердженням по шкалі від «Цілком згодний» (7б.) до «Зовсім не згодний» (1б.). При обробці в половині пунктів шкали інвертуються (3, 4, 6, 7, 9, 10, 11, 14, 16, 17 - здійснюється зворотний рахунок: якщо досліджуваний поставив 1б., то йому приписується 7б., якщо - 2б., те - 6б. і т.д.).

Високі показники макіавеллізму:

Вони вмілі в спілкуванні, частіше виграють, краще переконують інших, складніше піддаються переконанню. Менш схильні до емоційної залученості в безвідносні до перемоги подробиці й у проблеми інших, до збереження репутації в скрутних обставинах. Їм властива непіддатливість грубому соціальному тиску, що штовхає на вчинки, співробітництво чи зміну настановлень. Тенденція діяти так, як вони вважають за потрібне, забезпечує ефективне використання ними всіх наданих ситуацією ресурсів. Не можна стверджувати, що вони більш ворожі, порочні чи мстиві. Вони задають і контролюють соціальну структуру групи, змішаною за мірою вираженості в її членів макіавеллізму. Їм надають перевагу як партнерам, висувають і визнають лідерами, приписують їм велику. переконливість; вони контролюють зміст і атмосферу соціальної взаємодії і його результат.

Показник харизматичного лідера (ПХЛ).

Для розрахунку показника застосовується питання: "Що могло б визначити Вашу позицію при голосуванні на виборах?". Замір здійснюється з використанням такого набору змінних:

"Він один з нас – проста людина".

"Він розуміє турботи людей"

"Він те, що треба"

"Він народжений бути лідером нації"

"Мені підходить його програма"

"Він уміє мислити на перспективу"

"Йому притаманні професіоналізм і компетентність"

"У нього надійна команда"

"Він краще інших знає, що потрібно робити"

"Він людина справи"

"Він здатний переконливо говорити"

"Його відрізняють доброта і людські якості"

"Він новий, не такий як всі інші"

"У нього приваблива зовнішність"

"Він менше із зол".

, де

n – число змінних

П – відсоткова вага кожної із змінних

100 – умовне число для переходу на індексну вагу

е – вибірка

Показник харизматичності лідера розподіляється в інтервалі від 0 (відсутність харизми) до 1 (максимальний рівень харизматичності).

(Журнал Социс - № 3. – 2003. Д.Т. Ротман и др. "Белорусский вариант харизмы" С. 29-38.).

Матеріали до заняття № 3 Проективна методика "я і влада"

Інструкція: "На листі паперу простим олівцем намалюйте будь ласка, владу в Україні в образі неіснуючої тварини. Після виконання малюнка на ньому ж домалюйте себе також в образі неіснуючої тварини і підпишіть ці образи: «влада в Україні», «Я»".

Обробка результатів.

1. Аналізуються композиційні особливості малюнків образу Я та Влади в Україні – взаємозв’язок окремих елементів малюнків (взаємне розташування образів та листі паперу) як символічне вираження сукупного образу взаємовідносин особистості і політичної влади, репрезентованого в свідомості студентів.

2. Аналізуються додаткові графічні деталі з метою розкриття змістового смислового наповнення окремих образів: "Я" і "влади в Україні".

Список груп смислових одиниць малюнків "я – влада в Україні"

1. Втілення в малюванні міри активності взаємних позицій особистості і влади за фактором "активність-пасивність" і "відчуження, уникнення - співпраця".

Активна позиція.

• Співпраця (образи в профіль, один до одного повернуті, позитивні емоції)

• Опозиція (образи в профіль, один до одного повернуті, наявність реакцій погрози або захисту)

• Відкрита агресія (агресивні дії, напад)

Пасивна позиція

• Індиферентне ставлення, ігнорування (відсутність взаємодії, зображення в анфас одного або обох образів, схематичність)

• Покора, позиція жертви (відсутність адекватної реакції на агресію в ситуації "розправи")

• Уникнення, ізоляція, відчуження (незрівняно малі розміри, максимальна схематичність, велика відстань між образами, елементи самоізоляції, захисту).

2. Політична символіка

• Державна (прапор, тризуб, скіпетр, герб, корона, трон, розподіл гілок влади, надписи "Україна", "Народ", "Ющенко", "президент", "Уряд" тощо)

• Національна символіка (вишиванка, козацькі вуса і оселедець (зачіска), булава)

• Ідеологічна (надписи "демократ", "комунізм")

3. Економічна (гроші, "Банк", "супермаркет" тощо)

4. Релігійна (зображення хрестів, кладовища, янгола)

5. Освітянська (книга, олівець, парта)

6. Ділова (портфель, діловий костюм, мобільний телефон)

7. Екстремістська (фашистська свастика, надписи "skinhead", "SS", антисемітська символіка, у комбінації зі зброєю)

8. Бандитська (синяк під оком, татуювання, сережки у вусі, каблучки – в одному малюнку або у комбінації, зброя)

Матеріали до заняття № 4 "Політичні конфлікти" (конфлікт між партійними блоками:

ліві, праві, центристи) [7]

Мета заняття: закріплення знань студентів з основних характеристик політичних конфліктів, розвиток у них навичок аналізу і прогнозування конфліктних ситуацій, що можуть виникнути у ході політичних дискусій та формування умінь щодо попередження таких конфліктів.

Учасники гри: блок «лівих»; блок «правих»; блок «центристів»; група експертів.

Ігрова ситуація. На завершальному етапі передвиборчої кампанії лідирують 3 основних партійних блоки «ліві», «праві» і «центристи». Кожен блок пропонує свою програму виходу з кризи.

Порядок проведення гри:

1. Формування делегацій – учасників гри. Студенти за бажанням або вказівкою викладача розбиваються на групи відповідно до політичних блоків. Кожна група обирає лідера.

Кожна група експертів формується зі студентів, що залишилися незадіяними в грі. Експерти спостерігають за ходом гри, відзначають і оцінюють дії учасників гри та психологічну атмосферу взаємодії на різних етапах.

2. Вироблення стратегій учасників. Кожна група (партійний блок) усамітнюється і розробляє свою передвиборчу програму, що складається з 10 пунктів. Час роботи – 15 хвилин.

3. Дискусія. Кожен блок озвучує свою програму, представники інших блоків ставлять питання і висловлюють критичні зауваження за кожним пунктом програми.

4. Корекція стратегій учасників. Обговоривши всі програми, групи розходяться і намагаються знайти компромісне рішення з іншими блоками для створення передвиборчої коаліції.

5. Продовження дискусії. Починається нова дискусія. Якщо в попередніх консультаціях між якимись блоками був знайдений компроміс, то вони під час другої дискусії виступають коаліцією, з єдиними програмою і лідером. Якщо до початку дискусії компромісу знайти не вдалося, то вже в ході дискусії блоки намагаються знайти союзників.

6. Експертна оцінка. Експерти оцінюють виступи ораторів за декількома позиціями, визначеними за взаємною домовленістю, наприклад: тактовність (безтактність); аргументованість (безпідставність); толерантність (нетерпимість до думки інших); мистецтво компромісу (конкуренція і суперництво) тощо.

Переможцем вважається група, яка набрала найбільшу кількість балів. Також визначається лідер і в особистому заліку. За бажанням учасників гри визначається і найбезкомпромісніший чи конфліктний гравець-політик.

7. Аналіз проведеної гри.

   • Учасники гри, виходячи з існуючих протиріч і домагань сторін, визначають вид конфлікту.

   • Учасники гри разом з педагогом розглядають найбільш успішні способи врегулювання політичних конфліктів, умови їх реалізації.

   • Аналіз успішності проведення навчального заняття, оцінювання активних студентів.

Матеріали до заняття № 5

F – scale [2]

1. Слухняність і повага до авторитету - найважливіші чесноти, яким повинні навчаться діти.

2. Ані слабкість, ані труднощі не зупинять нас, якщо в нас вистачає сили волі.

3. Науки виправдують себе, але є багато важливих речей, які людський розум ніколи не зрозуміє.

4. Завжди будуть війни і конфлікти – такі вже люди.

5. Кожна людина повинна твердо вірити в надприродну силу, рішення якої вона не ставить під сумнів.

6. Якщо в когось проблеми чи турботи, то йому краще про це не думати, а зайнятися більш приємними речами.

7. Той, у кого погані манери, дурні звички і погане виховання, навряд чи може очікувати, що він буде прийнятий порядними людьми.

8. Що більше всього потрібно молоді, - так це строга дисципліна, тверда рішучість і воля працювати і боротися заради родини і батьківщини.

9. У деяких людей уроджене прагнення котиться вниз.

10. Сьогодні, коли так багато різних людей постійно знаходиться в дорозі, і один з одним зустрічається, потрібно особливо ретельно захищатися від інфекцій і хвороб.

11. Той, хто ображає нашу честь, у будь-якому випадку повинен бути покараний.

12. У молодих людей бувають часом бунтарські ідеї, але коли вони дорослішають, вони повинні це перебороти і заспокоїться.

13. Що, насамперед , потрібно цій країні більше ніж закони і програми, так це самовіддані вожді, яким народ може довіряти.

14. Сексуальні злочини - такі, як зґвалтування і насильство над дітьми - заслуговують більшого, ніж в'язниця; таких злочинців потрібно привселюдно бити батогом чи карати ще суворіше.

15. Людей можна підрозділити на два класи: слабких і сильних.

16. Мабуть немає нічого більш підлого, ніж людина, яка не відчуває велику любов, подяку і повагу до своїх батьків.

17. Імовірно, одного разу з'ясується, що астрологія в змозі багато що пояснити.

18. Сьогодні люди все більше втручаються в особисті справи інших, які мають залишатися справами приватними.

19. Війнам і соціальним хвилюванням, імовірно, один раз покладе кінець землетрус чи повінь, що знищить світ.

20. Більшість наших суспільних проблем було б вирішено, якщо б ми позбулися від асоціальних елементів, ґвалтівників і недоумкуватих.

21. Сексуальна розбещеність древніх греків і римлян - дитячі витівки в порівнянні з тим, що в нас діється сьогодні навіть у тих колах, де цього найменше варто очікувати.

22. Якщо люди будуть менше говорити і більше працювати, в усіх нас краще підуть справи.

23. Більшість людей не усвідомлюють, якою мірою наше життя визначається таємно виношуваними змовами.

24. Гомосексуалісти нічим не краще, ніж інші злочинці, і повинні строго каратися.

25. Бізнесмен і фабрикант набагато важливіше для суспільства, ніж діяч мистецтв і професор.

26. Жодна здорова нормальна, порядна людина не здатна навіть подумати про те, щоб образити близького друга чи родича.

27. Довірливість обертається неповагою.

28. Важливі уроки для себе завжди приходиться оплачувати стражданнями.

Фактори авторитарності і ключі до них

А) Конвенціоналізм. Непохитна прихильність до конвенціональних цінностей середнього класу: 1, 7, 22, 25.

B) Авторитарне підкорення. Некритичне підпорядкування ідеаліизованим авторитетам власної групи: 1, 3, 5, 12, 13, 26, 28.

С) Авторитарна агресія. Тенденція вишукувати людей, що порушують конвенціональні норми, щоб засудити, покарати чи відкинути їх: 7, 8, 11, 14, 16, 20, 22, 24.

D) Анти-інтрацепція. Неприйняття всього суб'єктивного, наповненого фантазіями, почуттями: 6, 18, 22, 25.

E) Забобонність і стереотипізм. Віра в містичне приречення власної долі; схильність до мислення у жорстких категоріях: 3, 5, 9, 15, 17, 19.

F) Сила і "міцність". Гіпертрофоване мислення в таких категоріях, як панування-підпорядкування, -сильний-слабкий, вожді-послідовники, ідентифікація себе з фігурами влади, випинання конвенціональних атрибутів власного Я; виставляння напоказ сили і міцності: 2, 8, 9, 15, 17, 19.

G) Деструктивність і цинізм. Узагальнююча ворожість, очорнення людського: 4, 27.

H) Проективність. Схильність вірити в безглузді і небезпечні процеси, що проходять у світі; проекція неусвідомлених емоційних імпульсів у снобачення: 10, 18, 21, 23.

І) Сексуальність. Надмірний інтерес до сексуальних "подій": 14, 21, 24.

RWA – scale [1]

Інструкція: "Будь ласка, прочитайте уважно всі питання і потім відзначте ступінь Вашої згоди чи незгоди з кожного питання.

+4 - якщо Ви абсолютно не згодні з твердженням

+3 - якщо Ви цілком не згодні з твердженням

+2 - якщо Ви не згодні з твердженням

+1 - якщо Ви скоріше не згодні з твердженням

0 - у мене немає визначеної думки з цього питання

−1 - якщо Ви скоріше згодні з твердженням

−2 - якщо Ви згодні з твердженням

−3 - якщо Ви цілком згодні з твердженням

−4 - якщо Ви абсолютно згодні з твердженням"

1. Для того, щоб виправити те, що відбувається в нашій країні, буде потрібен вплив "міцної руки", настав час закликати до порядку всіх баламутів, злочинців і збоченців.

2. Це чудово, що в наш час молоді надана велика воля протестувати проти того, що їй подобається і займатися "власними справами".

3. Завжди краще довіряти думці авторитетних людей з уряду, ніж слухати порожню балаканину тих, хто намагається посіяти сумнів у душах людей.

4. Людям варто приділяти менше уваги Біблії й іншим традиційним джерелам релігійної мудрості, і замість цього виробляти свої власні критерії морального й аморального.

5. Для усіх було б краще, якби авторитетні люди піддавали певній цензурі всі журнали і кінофільми, щоб запобігти попадання аморальних видань у руки молоді.

6. Хтось може сказати, що це старомодно, але респектабельний зовнішній вигляд - це відмітна риса справжнього джентльмена і, особливо, леді.

7. Чим скоріше ми позбудемося традиційної структури родини, у якій батько є главою родини, а діти автоматично вчаться підкорятися авторитетам, тим краще; у традиційній родині багато чого не так.

8. Немає нічого поганого в дошлюбному сексі.

9. Ріст злочинності, сексуальної розбещеності і відсутність суспільного порядку ясно показує, що нам варто бути набагато жорсткіше з порушниками спокою, баламутами, і представниками девіантних груп, якщо ми хочемо зберегти нашу мораль, закон і порядок.

10. Немає нічого хворобливого чи аморального в гомосексуалізмі.

11. Необхідно цілком захищати права меншин і радикалів.

12. Підпорядкування і повага до авторитетів і влади - головне, чому повинні навчитися діти.

13. Закони про необхідність мати "гарні манери" і бути респектабельним - це пережитки минулого, нам варто добре подумати перш, ніж приймати ці правила.

14. Коли представники влади засуджують небезпечних для суспільства людей, обов'язок кожного патріотично-налаштованого громадянина - допомогти владі вирвати з коренем те зло, що роз'їдає нашу країну зсередини.

15. Поняття "свобода слова" означає, що потрібно дозволити вимовляти промови і писати книги, що закликають до повалення уряду.

16. Самі погані люди в нашій країні це ті, хто не поважає наш прапор, наших політиків і традиції.

17. У наш складний час потрібно встановлювати строгі закони, особливо в тім, що стосується тих, хто намагається повставати проти влади.

18. Атеїсти і ті, хто не дотримує традиційної релігії, нічим не гірше тих, хто регулярно відвідує церкву.

19. У молодих людей іноді виникають бунтарські ідеї, але коли вони виростають, їм слід "перерости" їх і заспокоїтись.

20. Самовпевнені представники "сил закону і порядку" загрожують волі в нашій країні набагато більше, ніж ті, кого вони називають "радикалами і безбожниками".

21. Представники нашої судової системи праві в тім, що вони відносяться до наркоманів поблажливо. Покарання в таких випадках не приносить користі.

22. Якщо дитина перестає поважати авторитети і поводитися як слід, задача батьків повернути його на шлях істинний.

23. Люди, що мають владу, чи то батьки чи національні лідери, зрештою, виявляються праві: ті ж, хто намагається протестувати, самі толком не знають, чого хочуть.

24. Багато з наших правил, що стосуються скромності і сексуального поводження, це просто звичаї, що нічим не краще тих, котрих дотримуються інші.

25. Немає абсолютно нічого поганого в нудистських пляжах.

26. Щоб прожити дійсно гарне життя, треба вміти підкорятися, бути дисциплінованим, і намагатися дотримуватися загальноприйнятих норм поводження.

27. Завжди краще відноситися до інакше мислячого з інтересом, тому що нові ідеї - застава прогресивних змін.

28. Головна погроза нашій волі виходить від тих, хто намагається насадити чужий нам спосіб життя, знищити нашу релігію, висміяти наш патріотизм, і підірвати наш традиційний спосіб життя.

29. Треба заохочувати студентів і школярів до того, що б вони змінювали і критикували звичаї і традиції суспільства, у якому вони живуть.

30. Одна з причин того, що в нас стільки бунтарів і баламутів, полягає в тому, що батьки і вчителі забули, що старе добре фізичне покарання - один із кращих способів змусити людей поводитися належним чином.

Ключ:

Авторитарність - 1, 3, 5, 6, 9, 12, 15, 16, 17, 19, 22, 23, 26, 28, 30.

Шкала авторитаризму правого гатунку. Ця шкала вимірює авторитаризм як сукупність наступних трьох соціально-психологічних якостей: повне і беззастережне підпорядкування владі, авторитарна агресія, прихильність традиційним консервативним нормам і цінностям. Шкала складається з 30 питань, половина яких сформульована таким чином, що авторитарна особистість схильна з ними погоджуватися; друга половина питань звучить так, що авторитарна особистість схильна відповідати на поставлене запитання «Ні».

Усі відповіді на питання оцінюються за дев'ятибальною шкалою Лайкерта, де варіанти відповіді прошкаловані від «абсолютно не згодний» (+4) до «абсолютно згодний» (−4). Твердження, з якими авторитарна особистість погоджується, «−4» кодуються як 1, а «+4» кодуються як 9; а твердження, з якими авторитарна особистість не погоджується, кодування відбувається в зворотній послідовності: «−4» кодується як 9, а «+4» як 1.

Програма модулю„Іміджелогія (Основи pr)”

Тема 1. Імідж як базова pr-категорія.

1. Поняття про імідж.

2. Класифікація іміджу.

3. Імідж в системі індивідуальної поведінки та соціального впливу.

4. Створення іміджу як засіб подолання когнітивного дисонансу.

Загальна характеристика поняття про імідж. Порівняльний аналіз різних видів іміджу. Теоретико-психологічний аналіз природи іміджу як соціально-психологічного явища. Пояснювальна схема створення іміджу засобами теорії когнітивного дисонансу.

Тема 2. Види іміджу.

1. Індивідуальний імідж.

2. Предметний імідж.

3. Корпоративний імідж та імідж партії.

4. Груповий і територіально обумовлений імідж.

Основна характеристика іміджу як психічного образу. Персоніфікація предметного іміджу. Базові структурні моделі організації. Види партій та пріоритети в побудові іміджу. Чинники створення позитивного іміджу установи. Психологічні моделі політичного іміджу.

Тема 3. Загальна характеристика pr

1. Структура PR-діяльності.

2. Психологічний портрет ефективного PR-спеціаліста.

3. PR в економіці та політиці.

4. Психологія бренда.

Загальне визначення PR як зв’язків з громадськістю. Аналіз компонентів структури PR-діяльності. Програма ефективного PR-технолога. Особливості застосування PR в різних галузях науки та сферах діяльності.

Тема 4. Особливості виборчого pr.

1. Загальна характеристика виборчого PR.

2. PR в політиці.

3. Стратегія виборчого PR.

4. Тактика виборчого PR.

Психологічні основи виборчого PR. Політичний PR поза виборчим процесом. Етапи виборчого PR партії. Роль психолога в групі політехнологів. Психологічні особливості роботи з різними сегментами електорального поля.

Тема 5. Технологія пропаганди.

1. Психологічна характеристика пропаганди.

2. Закономірності динаміки суспільної думки.

3. Чутки як засіб маніпуляцій суспільною думкою.

4. Техніки пропаганди в суспільстві "інформаційного шуму".

Психологічні основи пропаганди. Особливості пропаганди на сучасному етапі. Поняття про "жорстку" і "м’яку" пропаганду. Психотехнології в пропаганді. Психологічний аналіз засобів масової інформації як знаряддя пропаганди.

Список літератури до модулю

„Іміджелогія (Основи PR)”.

1. PR против кризисов: механизмы управления. – М., 1999.

2. Аронсон Э., Пратканис Э. Эпоха пропаганды. Механизмы убеждения. М. СПб, 2002.

3. Бебик В., Сидоренко О. Засоби масової інформації посткомуністичної України. – К., 1996.

4. Бебик В.М. Політологія для політика і громадянина. К., 2003.

5. Блэк С. Введение в PR: Перевод с англ. – Ростов на Дону: Феникс, 1998.

6. Богданов Е.Н. Зазыкин В.Г. Психологические основы Паблик рилейшнз. СПб., 2004.

7. Васильева М., Надеин А. Бренд. Сила личности. – СПб., 2003.

8. Доти Д. Паблисити и PR. – М.: Филин, 1996.

9. Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние. СПб 2000.

10. Кошелюк М.Е. Технологии политических выборов. СПб., 2004.

11. Лалл Дж. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний підхід. – К., 2002.

12. Лебедева Т.Ю. PR. Корпоративная и политическая режиссура. Модель. Система ценностей. Каналы СМК. – М.: МГУ, 1999.

13. Лебедева Т.Ю. Искусство обольщения по-французски. Концепции. Практика. – М.: МГУ, 1996.

14. Марк М., Пирсон К. Герой и Бунтарь. Создание бренда с помощью архетипов. – СПб., 2005.

15. Матвеева Л.В., Аникеева Т.Я., Молчанова Ю.В. Психология телевизионной комуникации. – М., 2000.

16. Мехлер Г. Власть и магия PR. – СПб., 2004.

17. Мухина О.В. Психологическое воздействие электронных СМИ. – М., 1999.

18. Основи демократії. /За загальною ред. А.Колодій. – К., 2002.

19. Панасюк А.Ю. Вам нужен имиджмейкер?. – М., 1998..

20. Перелыгина О.Б. Психология имиджа. – М., 2002.

21. Политическое консультирование. /Е.Егорова, Н. Гантман, И.Минтусов. – М., 1993.

22. Почепцов Г.Г. Профессия - имиджмейкер. – К., 1995.

23. Рассел Б. Власть. Новый социальный анализ. Лондон: UNWIN BOOKS, 1996.

24. Сурмин Ю.П. Теория общественного мнения,: Курс лекций. – К.: МАУП, 1999.

25. Хомуленко Т.Б., .Падафет Ю.Г, Скориніна О.В. Теоретичні та практичні аспекти дослідження іміджу: Монографія. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2005.

26. Шейгал Е. Семантика политического дискурса. – М., 2004.

27. Лісничий В.В., Грищенко В.О., Іванов В.М. та ін. Сучасний виборчий PR. – Сєвєродонецьк: Видавничий дім « ЕВРИКА », 2001.

28. Серкіс Ж.В. Організаційна культура школи: Методичні рекомендації для керівників закладів. – Рівне: РОІППО, 2002.

29. Романова Е.С. 99 популярных профессий. – СПб.: Питер, 2004.

Тематика рефератів до модулю

„Іміджелогія (Основи PR)”

1. Психологія позитивного іміджу організації.

2. Корпоративний PR.

3. Психологічні основи PR-діяльності.

4. Організаційна культура установи.

5. Імідж керівника.

6. Імідж політика в історії.

7. Створення бренда за допомогою архетипів.

8. Символічна пропаганда іміджа.

9. Імідж держави, його фактори.

10. Імідж народу, його чинники.

11. Моделі ефективного PR-спеціаліста.

12. Засоби масової інформації як ланка в системі PR-взаємодії.

13. Засоби пропаганди на сучасному етапі.

14. Історія PR.

15. Сучасні технології політичного PR.

16. PR як знаряддя влади.

17. Зовнішні риси бренда.

18. Психологія реклами.

19. Аналіз політичного дискурсу.

20. Аналіз авторитарного дискурсу.

21. Дослідження телекомунікації у вітчизняній психології.

22. Психологічна стратегія і тактика монарха.

23. Психологічні аспекти PR як управлінської діяльності.

Тезауруси до тем по модулю "Іміджелогія (основи pr)" Тезаурус до теми № 1

Іміджелогія – комплексна практична дисципліна, метою якої є методологічне і методичне оснащення професійної діяльності із створення та перетворення іміджу.

Іміджмейкінг – професійна діяльність із створення іміджу, який має задані якості, а також перетворення існуючого іміджу з метою досягнення поставлених цілей.

Іміджмейкер – особа, яка займається створенням і перетворенням іміджу.

В межах іміджелогії імідж – формоване символічне уявлення про клієнта у соціальної групи, яка складає аудиторію іміджу з метою підвищення успішності діяльності клієнта (людини чи організації).

Імідж людини є образ в думках інших, це те, як людину бачать, оцінюють, відносяться до неї інші. Імідж як образ є узагальненим, оскільки включає образи ряду людей. Імідж як образ включає наочну і емоційну компоненту, свідомий і несвідомий рівень.

Політичний імідж - це суспільна думка електорату про політика чи партію.

В межах соціальної психології імідж – симоволічний образ суб’єкта, створюваний у процесі S – S взаємодії. Це нечітка множина символічних структур, які виникають у свідомості суб’єкта-реципієнта (аудиторії) іміджу в результаті цілеспрямованих спроб суб’єкта-прообраза іміджу спровокувати виникнення у них символічної структури, ізоморфної його образу себе в інших.

Прообраз іміджа – суб’єкт, представлений в іміджі, чи суб’єкт якого створюється.

Реципієнт іміджа – суб’єкт, для якого створюється імідж і в уявленні якого він існує.

Механізми створення іміджу у контексті соціального впливу.

Розходження між "Я – концепцією" та "ідеальним Я" долаються через феномен прихильності до власного Я. Розходження між "Я концепцією" та "образом Я в інших" не є істотною проблемою для людини завдяки рухливості "Я концепції". Отже актуальним виявляється розходження між "ідеяльним Я" та "образом Я в інших", тобто між тим, яким я хотів би бути, і тим, який я є для інших. Якщо ми досягнемо того, що люди будуть приписувати нам ті якості, які ми прагнемо мати, то це буде підтвердженням для нас, що ми дійсно їх маємо. Ця мотивація лежить в основі діяльності самопрезентації. Частіше метою самопрезентації є "образ себе для інших", який знаходиться між "Я - концепцією" та "ідеальним Я". Створення іміджа є способом подолання когнітивного дисонансу.

Теорія когнітивного дисонансу: "Якщо ви змінюєте поведінку людини, його думки і почуття зміняться, зводячи дисонанс до мінімуму" (Л.Фестінгер)

Суспільна думка включає відношення та готовність діяти певним чином. Суспільна думка базується на побічній і прямій іміджформуючій інформації. Іміджформуюча інформація може сприйматися і посилатися свідомістю і безсвідомим. Побічна іміджформуюча інформація є офіційною (через треті особи, через продукти діяльності, через середовище) і неофіційною (через лідера суспільної думки та через урахування настановлень людей). 80% зусиль по формуванню іміджу слід спрямувати на сферу підсвідомого.

Суть побудови іміджу є породження такого повідомлення, яке буде прочитуватися аудиторією з прогнозованим ефектом.

Факторний підхід до класифікації іміджу

1. Середовищний (має бути трохи краще ніж у всіх).

2. Габітарний (зовнішність) (має викликати асоціацію з еталонною чи з потрібною соціальною групою і не викликати асоціації з негативною соціальною групою).

3. Продуктивний (мають бути якісні продукти діяльності).

4. Вербальний (уміння мовчати, вести діалог, говорити змістовно і логічно, дотримуватись енергійного темпу, володіти прийомами вербального навіювання).

5. Кінестетичний (має бути гармонійним, адекватним ситуації, основаним на знаннях мови тіла).

Функціональний підхід до класифікації іміджу

1. Дзеркальний (характерний нашому уявленню про себе).

2. Поточний (характерний для погляду збоку).

3. Бажаний (те, до чого прагнемо).

4. Корпоративний (імідж організації)

5. Множинний (в чомусь позитивний, в чомусь негативний)

6. Негативний.

Ознаки, які створюють міфологічний текст іміджу лідера:

1. Невизначеність.

2. Наявність чогось особливого, що відхиляється.

3. Амбівалентність – пульсація між двох полюсів. Ритм реалізується при переключенні з пересказаного на недоказане, з історії на сучасність, з недосяжно високого на суто людське, з загрозливого на близьке та рідне.

4. Емоційна насиченість.

5. Орієнтація на міфологічну нішу масової свідомості.

Основною стратегією побудови іміджу є позиціювання. Тобто визначення, для кого даний об’єкт і чому може бути зацікавленим у його виборі. Позиціювання – це пересування об’єкта, який цікавить, до позитивного чи негативного полюсу в залежності від завдання.

Стратегії іміджу

1. Стратегія універсального іміджу. Формується на основі соціальних стереотипів і колективних образів. Мета – досягнення популярності і масового визнання. Цей імідж важливий для політиків, акторів, телеведучих, крупних керівників.

2. Стратегія цільового іміджу. Основні кроки:

   • уточнення іміджевих цілей,

   • ідентифікація імідж-аудиторії,

   • складання її точного портрета,

   • виявлення власних ресурсів,

   • "яке враження я хочу справити?",

   • опис іміджу,

   • апробація створеного іміджу

   • корекція іміджу

   • реалізація

     3. Стратегія "креативного вибуху". Такий імідж націлений на самореалізацію, не прагне відповідати чеканням. Він звертає на себе увагу і добре запам’ятовується.

Глибинні характеристики іміджу:

• еталонність (втілення домінуючих соціальних цінностей і настановлень);

• експресивність (емоційність, яскравість, динамічність);

• близькість (доступність образа, його здатність викликати відчуття свого);

• архетипічність (відображення древніх уявлень);

• домінантність (здатність викликати бажання підкоритися, наслідувати);

• сексуальність (чуттєвість, привабливість, здатність викликати збудження)

• агресивність (здатність викликати гнів чи страх) [Змановская Е.В. Руководство по управлению личным имиджем. "Речь" С-Пб. – 2005. – 142 с.]

Іміджеві
Цілі	Якості
Притягувати увагу, виділятись	Яскравість
Викликати відчуття однозначності, простоти, близькості	Зрозумілість
Викликати почуття довіри і симпатії	Позитивність
Викликати відчуття значимості та спонукати до дії	Впливовість
Стати впізнаваним і звичним	Популярність
Стати природнім	Органічність

Яскравість досягається через незвичну зовнішність, оригінальність поведінки, фізичну красу, яскравість ідей, виразність мовлення.

Зрозумілість викликає почуття безпеки.

Позитивність виникає завдяки таким почуттям, як інтерес, повага, любов.

Впливовість іміджа означає, що він збуджує сильні почуття, асоціюється з силою і значущістю, сприяє змінам.

Популярність досягається через посилення привабливості; збільшення кількості появи перед імідж-аудиторією; позиціювання переваг і відмінностей; застосування деталей зовнішності, які запам’ятовуються; епатаж.

Органічність залежить від міри відповідності прототипу.

Тезаурус до теми № 2

Груповим іміджем, чи іміджем соціальної групи, називається узагальнений образ соціальної групи, який розділяється представниками іншої соціальної групи. В якості своїх змістових елементів груповий імідж включає уявлення про типового представника даної соціальної групи, включаючи такі параметри особистості, як темперамент, характер, особистісні характеристики. На основі групового іміджу формуються чекання відносно поведінки представників відповідної групи, він є визначальним в оцінці їх поведінки.

Під корпоративним іміджем розуміється такий символічний образ організації, який створюється у процесі S – S взаємодії, в складі якого є елементи, які провокують сприйняття даної організації як суб’єкта.

Предметний імідж це такий символічний образ неживого об’єкта, який створюється у процесі S – O взаємодії і провокує сприйняття даної речі чи об’єкта як суб’єкта. Основний механізм – персоніфікація.

Імідж президента і країни

Знання, розуміння та уміння управляти варіативними параметрами, нейтралізувати негативні параметри – мистецтво політичної діяльності президента, яке лежить в основі його іміджу.

Країна може стати лідером, якщо буде мати високу інтегральну оцінку за 10 параметрами: корисні копалини, національна самосвідомість, територія і клімат, кордони, населення, етнічна неоднорідність, політична стабільність, рівень соціальної інтеграції, економічний розвиток, якість управлінської еліти.

Імідж політика

Фактори ефективного іміджу представлені в послідовності за частотою згадування і мірою значущості:

1. харизма особистості політика;

2. відношення до країни, до народу;

3. вид і вираз лідерських якостей;

4. сильна воля;

5. вміння ефективно діяти в екстремальних умовах;

6. особиста привабливість;

7. високий інтелект;

8. комунікативні уміння;

9. високі моральні якості;

10. успішність попередньої діяльності;

11. потенціал для професійного зростання;

12. ефективна діяльність;

13. зовнішні дані;

14. відношення до прибічників;

15. відношення до себе;

16. відношення до близьких.

Техніки іміджу.

1. Техніки створення яскравого та впізнаваного іміджу: вибір імені (звучання, асоціації, типізація), стилізація, застосування іміджевої символіки, міфологізація образа, епатаж, сексуалізація.

2. Техніки формування позитивного відношення: підвищення привабливості; позитивний настрій; створення бездоганної репутації (завдяки конструктивній поведінці та наслідуванню нормам); позитивні знаки оточуючим (увага, подяка, повага, вітання, компліменти); особиста участь (інтерес, підтримка, допомога); дистанціювання від негативних символів.

3. Техніки підвищення іміджу: приєднання до безсумнівних соціальних цінностей; посилення особистої влади; підвищення витривалості; підвищення впевненості; особисті досягнення; міссіонерство; приєднання до авторитетів.

Мета впливу	Засоби одягу
Привернути увагу, здивувати, запам’ятатися	Яскраві кольори, надмодний одяг і аксесуари, екстравагантність, еротичність
Викликати інтерес	Наслідування моді, стильний костюм, елегантність, гра кольорів, цікаві деталі
Викликати довіру	Спокійні кольори, класичний стиль, охайність, м’якість силуету і тканини
Викликати відчуття значущості, солідності, надійності	Строгий діловий костюм, розширені плечі, якісна краватка, елегантні окуляри, престижні аксесуари
Посилити почуття єдності, спільності	Подібність у костюмі з оточуючими, уніформа
Продемонструвати власну перевагу	Престижний одяг і аксесуари, їх дороговизна і яскравість

Семикомпонентна модель іміджу організації:

1. Зовнішня атрибутика (назва, фірмовий стиль, емблема, символіка, місце, історія, традиції).

2. Фінансове благополуччя.

3. Імідж керівника і його команди.

4. Імідж персоналу, корпоративна культура.

5. Якість діяльності, образ продукції чи послуг.

6. Дизайн офісних приміщень.

7. Ділові комунікації, особливості управління.

Види організаційної культури: [28]

1. Гуманістична, орієнтована на допомогу організаційна культура (Humanistic-Helpful culture)

2. Організаційна культура взаємозв’язків (An Affiliative culture)

3. Культура схвалення (An Approval culture)

4. Традиційна культура (a Conventional culture)

5. Залежна культура (A Dependent culture)

6. Культура ухилення (An Avoidance culture)

7. Культура опозиції (An Oppositional culture)

8. Культура сили (A Power culture)

9. Конкурентна культура (A Competitive culture)

10. Культура досконалості (A Perfectionistic culture)

11. Культура досягнення (An Achievement culture)

12. Культура самореалізації (A Self-Actualizing culture)

В дослідженні організаційної культури закладу виділяють такі параметри:

• усвідомлення свого місця в організації (чітке розуміння своєї ролі; уявлення про динаміку своєї ролі в організації);

• комунікації в організації (зовнішні комунікації; стиль керівництва; психологічний клімат; організаційний клімат; міра формалізації стосунків; конфліктність і стиль їх розв’язання; професійний жаргон; відмінності усної, письмової та невербальної комунікації; дотримання вимог етикету та протоколу);

• зовнішній вигляд членів організації (переважаючий стиль одягу; норми застосування косметики; якість габітарного іміджу керівника; габі тарні маргінали (їх наявність та положення в колективі);

• звички, традиції, ритуали;

• відношення до часу (порушення чи дотримання часових параметрів діяльності; наявність часу для гнучкого застосування у розв’язанні актуальних цілей діяльності окремих членів організації; сприйняття часу, як важливого ресурсу діяльності);

• цінності і норми (система норм поведінки; система норм діяльності; моральні цінності; відповідальність, як цінність);

• розвиток і самореалізація членів організації (творча атмосфера; система підвищення кваліфікації; жорстка рутина; обмеження чи сприяння особистому зростанню членів організації; умови для самореалізації);

• мотивування членів організації (переважаючі мотиви діяльності; переважаючі способи мотивування; баланс між мірою внеску в діяльність і винагородою; планування професійної кар’єри; авторитет керівника як ресурс мотивації; ресурси влади, яким надає перевагу керівник, як засобам мотивації);

• історія організації (чітко визначені етапи історії; унаочнення історії; обізнаність в історії організації членів організації).

Базова модель іміджу політичної партії включає:

1. Імідж лідера, сила його особистості.

2. Ідеологія партії.

3. Образ діяльності партії.

4. Імідж членів партії.

5. Ресурси партії.

6. Імідж електорату партії.

7. Історія партії.

8. Особливості політичного PR і реклами.

9. Особливості партійної політичної риторики.

10. Символіка партії.

Імідж партії Відношення до партії формується під впливом трьох мегафакторів:

• ідеології партії,

• сили особистості її лідера,

• ефективності її іміджу.

При обґрунтуванні моделі іміджу політичної партії слід враховувати те, що партія є організацією.

Кроки позиціонування

1. Для кого?

2. Про що вони можуть вас спитати?

3. Хто ви для них?

4. Що ви можете їм запропонувати?

5. Чим ви і ваші пропозиції вигідно відрізняються від інших?

Пастки побудови іміджа: пасивність, неінформованість, сором’язливість, пошук схвалення, самовпевненість, неприродність, нетерплячість, жадність, ньюфобія, чорний PR.

Тезаурус до теми № 3

Складові змісту поняття «паблік рілейшнз»:

• функція управління, яка сприяє становленню позитивного іміджу організації та підтримці її з боку громадськості;

• форма діалогу, що сприяє таким стосункам організації з громадськістю, які обумовлюють позитивний її імідж;

• механізм вирішення різних завдань через співпрацю з зовнішнім оточенням;

• можливість керівництва організації мати інформацію про суспільну думку щодо результатів їх діяльності та своєчасно і дієво реагувати.

Походження PR пов’язано з автором американської Декларації незалежності Томасом Джеферсоном, який уперше використав це словосполучення у 1807 році в чернетці свого президентського звернення до Конгресу у розумінні: "нарощування зусиль політичних інститутів для створення клімату довіри в національному масштабі". Першим PR-спеціалістом вважається американський журналіст Айві Лі, який у 1903 році надрукував моральний кодекс PR "Декларація принципів". Довіра людей стає головним функціональним призначенням для представників нової професії. Першим скористався послугами PR Джон Рокфеллер після загибелі шахтарів і страйків. Вперше навчання PR запроваджено в 1923 році в Нью-Йоркському університеті професором Едвардом Бернайсом.

Фактори ефективності діяльності PR-спеціаліста

• спосіб регулювання стосунків організації з громадськістю

• роль в організації (виконавець, менеджер, експерт)

• застосування методів різних наук

• ідентифікація з соціально-професійною підтримкою («людина організації», «ланка зв’язку», тощо)

• відношення до професії

• володіння знаннями про закономірності створення індивідуальності бренда.

Професійні типи PR-спеціалістів:

• аморфний (не має яскравого стилю; ідентифікує себе з організацією, не прагне до інновацій; він виконавець, що не приймає рішень)

• що захищається (менеджер, недооцінює зворотного зв’язку, середній рівень компетенції)

• що впливає (журналістський стиль; громадськість як об’єкт впливу; високий рівень професіоналізму; кризис-консультант; не достатньо діалогічний)

• демократичний (S – S стосунки; кризис-консультант і експерт-комунікатор; має контакти поза організацією)

П’ять кругів індивідуальності бренда

1. Перше коло – демонстрація віри чи переконання. Так, наприклад, людина, яка вірить в ідеали помаранчевої революції, носить помаранчеву стрічку.

2. Друге коло – місія і слоган, який її виражає. Мовиться про ту міссію, яка описує шляхетне призначення бренда. Наприклад, заклик «збільшити обсяги продажу » не підходить, а заклик «зробити наш організм здоровим» є місіонерським.

3. Третє коло – формування зовнішніх рис бренда.

4. Четверте коло – визначення характеру бренда, який виражається мовою і поведінкою.

5. П’яте коло – стиль реклами. Має бути впізнаваним.

Структура реклами (reklamare - «викрикувати»): суб’єкт реклами (хто привертає увагу до предмета, особи чи проекта); об’єкт реклами (чия увага привертається); предмет реклами (до чого чи до кого привертається увага); мета реклами (для чого привертається увага); засоби реклами (яким чином привертається увага); зворотній зв’язок реклами (ефективність дії).

Метод Дейла Шалла – вивчення простоти, дохідливості рекламних текстів. цим методом враховується довжина, кількість рядків, використання маловживаних слів, тощо.

Стайлінг – художнє конструювання ліній, форм, тону, кольору. Використовується з метою викликати позитивну реакцію споживача щодо суб’єкта, який рекламується.

Фірмовий стиль – кількість суб’єктів рекламних засобів одного стилю, що визначають характеристику якоїсь конкретної організації і відокремлюють її від конкурентів.

Брендинг на базі архетипів – це звертання до базових універсальних структур психіки для забезпечення ефективної інтеграції марочних комунікацій з особистим досвідом.

Типологія архетипів [14]

І група

Архетипи соціалізації можуть розглядатися як зв’язок між внутрішньою "дитиною" (Простодушний і Сирота) та внутрішнім "батьком" (Альтруїст і Воїн). Ці архетипи мають тенденцію проявлятися в молодих людях і нових організаціях, які наймають чи обслуговують людей і знаходяться на підготовчому рівні розвитку. Пробудження цих архетипів сприяє готовності відправитись "в путь".

Архетип Простодушного є базою для брендів, які:

• дають просту відповідь на ідентифіковану проблему;

• асоціюються з добром, мораллю, простотою, ностальгією чи дитинством;

• мають функції, що асоціюються з чистотою, здоров’ям чи ефективністю;

• мають ціну від середньої до низької;

• виробляються компанією, яка сповідує основні життєві цінності;

• бажають дистанціонуватися від продукту з підпорченою репутацією

Архетип Сироти є базою для брендів, якщо:

• допомагає людям належати до групи чи відчувати приналежність;

• застосовується в повсякденному житті;

• має помірну чи низьку ціну;

• виробляється компанією з "домашньою" організаційною культурою;

• бажає відрізнятись в кращий бік від більш елітарного бренда.

Ідентифікація Воїна має бути вірною для бренда, якщо:

• є інновація, що вплине на світ;

• є продукція, яка продемонструє на що справді здатні люди;

• ви звертаєтесь до соціальних проблем і пропонуєте людям піти шляхом, який розв’яже їх;

• ви прагнете конкуренції;

• сильна сторона товару чи послуги полягає в тому, що вони здатні ефективно виконувати складну роботу;

• вам необхідно, щоб ваш продукт відрізнявся від його попередника;

• ваша база клієнтів ідентифікує себе з добропорядними людьми.

Альтруїст є хорошою ідентичністю для бренда, якщо:

• обслуговування покупців дає переваги в конкуренції;

• він здійснює підтримку сім’ям (від швидкого харчування до мікроавтобусів) чи асоціюється з харчуванням;

• мова йде про послуги в сфері освіти, охорони здоров’я, тощо;

• він допомагає людям зберегти стосунки і турбуватись про інших;

• він допомагає людям турбуватись про себе;

• мова іде про некомерційні юридичні та благочинні організації.

ІІ група

Архетипи змін персоніфікують процес пошуку нових цінностей і варіантів. Вони більш часто проявляються в людях і в організаціях в перехідні періоди, коли хочеться досягти максимальної свободи і повноти життя. Коли ці чотири архетипа пробуджуються в особистості чи організації, то вона готова до змін.

Архетип Шукача забезпечить ідентичність бренда, якщо:

• продукт допомагає людям відчувати себе вільним і є новаторським;

• продукт міцний, підходить для користування в складних умовах;

• продукт можна придбати за каталогом, через Інтернет, тощо;

• продукт допомагає людям виражати їх індивідуальність (мода, прикраси);

• продукт можна придбати і використати в дорозі;

• ви прагнете диференціювати свій бренд від успішних конформістських брендів;

• ваша організація має культуру Шукача

Бренду може підійти індивідуальність Бунтаря, якщо:

• споживачі та співробітники компанії не відчувають своєї належності до суспільства чи ідентифікують себе з цінностями, які чужі більшості суспільства;

• товар призначений для того, щоб руйнувати щось (бульдозер, відеогра), чи носить революційний характер;

• товар не дуже корисний і шкодить здоров’ю;

• товар допомагає зберегти цінності, яким погрожують пануючі цінності, чи свідчить про появу нових установок;

• ціна коливається від низької до помірної.

Бренду може підійти індивідуальність Коханця, якщо:

• він допомагає людям придбати любов і дружбу;

• він сприяє красі, спілкуванню і близькості між людьми чи асоціюється з сексуальністю та романтикою;

• його ціна коливається від середньої до високої;

• він виробляється чи продається компанією, якій притаманна інтимна, елегантна організаційна культура, а не громіздка ієрархія Правителя;

• йому необхідно підкреслити свої відмінності в позитивний бік від дешевих брендів.

Індивідуальність Творця може бути правильною для бренда, якщо:

• функція товара – сприяти самовиразу; надається можливість вибору і різних можливостей; допомагає створювати інновації чи має художнє оформлення;

• він відноситься до таких творчих областей, як маркетинг, зв’язки з громадськістю, мистецтво, технологічні інновації (програмне забезпечення);

• ви намагаєтесь підкреслити його відмінності від іншого бренда, який робить те ж саме;

• елемент "зроби сам" економить гроші покупця;

• у вашого покупця достатньо часу, щоб виражати свої творчі здібності;

• вашій організації притаманна культура Творця.

ІІІ група

Архетипи реставрації стабільності (повернення). Коли пробуджуються архетипи повернення, люди і організації усвідомлюють хто вони на більш глибокому рівні, ніж раніше. Тепер їх мотивація – знайти шляхи застосування своїх здібностей та поглядів, Щоб змінити світ. Ці архетипи пробуджуються у зрілих людей чи організацій, які можуть не тільки одержувати зиск від життя у вільному суспільстві, але також беруть на себе відповідальність за залучення в соціальну активність.

Ідентичність Правителя може бути правильною для бренда, якщо:

• це високо статусний товар, який застосовують могутні люди для посилення своєї влади;

• цей товар допомагає людям стати більш організованими;

• товар чи послуга можуть запропонувати довічну гарантію;

• є послуга, яка пропонує технічну допомогу, чи інформація, яка допомагає посилити владу;

• ваша організація виконує регулятивні чи захисні функції;

• ваш товар продається за цінами від помірних до високих;

• ви прагнете виділити ваш бренд на фоні більш популістського, чи він є визнаним лідером у своїй сфері;

• область діяльності стабільна, чи ви випускаєте товар, який обіцяє безпеку і прогнозованість.

Архетип Мудреця забезпечить індивідуальність бренду, якщо:

• бренд надає споживачам досвід чи інформацію;

• бренд спонукає споживачів чи клієнтів думати;

• бренд базується на нових наукових розробках чи езотеричному знанні;

• якість бренда підтверджується переконливими даними;

• ви диференціюєте продукт від інших, сумнівних з точки зору якості, характеристик.

Маг може бути хорошою ідентичністю бренда, якщо:

• товар чи послуга мають трансформуючий характер;

• є обіцянка перетворити споживача;

• допомагають розширити межі свідомості;

• являють собою технології, дружні до споживача;

• мають духовних чи психологічний компонент;

• є новими чи своєчасними товарами;

• ціна від середньої до високої.

Скоморох є архетипом для надання індивідуальності брендам, які

• дозволяють людям відчути причетність до значного;

• призначені для відпочинку і розваг;

• передбачають невисокі ціни.

Брендинг і організаційна культура

Організаційна культура, що сприяє почуттю задоволення,

особистого зростання та навчання.

Архетип	Простодушний	Шукач	Мудрець
Сила	Безпечна робота	Автономність працівника	Аналіз планування
Слабкість	Працівник	Неефективна координація	Сповільненість дій
Цінності	Лояльність	Свобода і незалежність	Навчання
Табу	Розкачування човна	Конформізм	Наївність
Стиль керівництва	Батьківський	Першопроходці	Колегіальний
Тінь	Контролююча поведінка	Асоціальні вчинки	Посилення догматизму

Організаційна культура, яка акцентує на почуттях

приналежності і задоволення

Архетип	Сирота	Коханець	Скоморох
Сила	Виживання	Спільність	Грайливість
Слабкість	Посередність	Уникання конфліктів	Передбачуваність
Цінності	Рівність	Близькість	Радість
Табу	Бути особливим	Стоїчна відмова	Бути нецікавим
Стиль керівництва	Авторитарний	Допомога	Позбавлення від неприємностей
Тінь	Жорстокість	Вільний Ерос	Вмілий обман

Організаційна культура, яка робить акцент на ризик,

майстерність і успіх

Архетип	Воїн	Бунтар	Маг
Сила	Хоробрість	Дивергентне мислення	Бачення
Слабкість	Зверхність	Етика	Зв’язок із звичними людьми
Цінності	Досягнення мети	Нетрадиційні	Еволюція свідомості
Табу	Слабкість	Конформізм	Поверховість
Стиль керівництва	Наставництво	Революційний	Харизматичний
Тінь	Жорстокість	Злочинні нахили	Маніпуляції

Організаційна культура, що робить акцент на

стабільність і контроль

Архетип	Турботливий	Творець	Правитель
Сила	Послуга	Інновація	Структура
Слабкість	Вимога пояснень	Рутина	Гнучкість
Цінності	Турбота	Цілісність	Влада
Табу	Егоїзм	Посередність	Безвідповідальність
Стиль керівництва	Компанійський	Мрійливий	Політичний
Тінь	Повний контроль	Критичне прагнення до досконалості	Тиранія

Тезаурус до теми № 4

Політичний маркетинг – це складова політичного менеджменту, заакцентована на задоволенні політичних потреб громадян і, насамперед, електоральних очікувань шляхом обміну їх владних повноважень на переваги, запропоновані відповідними суб’єктами політичного ринку. о політичного маркетингу відноситься:

• проведення досліджень в електоральному полі

• розробка стратегії виборчого процесу

• розробка тактики дій

• політична реклама

• діяльність у медіа просторі

• інші напрямки діяльності, спрямовані на отримання влади легітимним шляхом за допомогою виборів.

Дефіцит демократії – нестача суспільного втручання, яке могло б забезпечити висвітлення та задоволення центральних або місцевих інтересів різних соціальних груп.

Брендинг – розробка власного стилю, формування іміджу партії чи кандидата, що відрізняє і виділяє їх серед конкурентів.

Індекс популярності – одиниця виміру в процентному співвідношенні, що показує кількість прибічників того чи іншого кандидата, тієї чи іншої партії, мас-медіа за певний період часу.

Паблісіті – знаряддя PR – технологій, скероване на приваблення публіки з метою популяризації. Така діяльність здійснюється для безкоштовного висвітлення якогось суб’єкта в засобах масової інформації.

Промоушн – активне сприяння та допомога реалізації проекту, товару та інше.

Стратегія виборчого PR [27]

Стратегія виборчого PR залежить від:

• Структури електорального поля (твердий електорат кандидата, м’який електорат кандидата, болото, м’який електорат конкурента, твердий електорат конкурента).

• Електоральних очікувань.

• Можливостей конкурентів.

• Умов середовища.

• Відомості кандидата.

• Можливостей ресурсної бази (час, фінанси, матеріально-технічна база, адміністративний, організаційний та інформаційний ресурс).

Стратегічні лінії політичного маркетингу:

• Серед твердого електората кандидата – підтримувати зацікавленість до кандидата (партії) і стимулювати можливо більший відсоток явки на виборчу дільницю.

• Серед м’якого електорату кандидата – закріплення їх думки відносно правильного вибору.

• Серед твердого і особливо м’якого електорату конкурентів спробувати розкидати їх голоси на декілька близьких кандидатів.

• Серед „болота! – провести класичну кампанію по завоюванню довіри.

Виборця проводять за такими етапами прийняття рішення: уявлення (хто це?); ідентифікація (я його знаю); симпатія (щось у ньому є); переваги (він краще); впевненість (він – наш); вибір (я – за нього).

Тактичні етапи PR

1. Підготовчий – розв’язання організаційних проблем та ідеологічного забезпечення.

2. Оригінальна заявка про себе та визначення рейтингу конкурента.

3. Процесуальні етапи:

   • Залучення уваги,

   • Демонстрація потенціалу,

   • Демонстрація спільності оцінок ситуації кандидатом і виборцями,

   • Демонстрація турботливості, оптимізму та правдолюбності,

   • Ідентифікація кандидата із середнім виборцем,

   • Інформування про позиції кандидата під час важливих голосувань в минулому.

При цьому не можна:

• Просити допомоги,

• Нав’язувати норми і цінності,

• Фіксувати свою увагу на одній проблемі,

• Виставляти себе всезнайкою,

• Припускати, щоб хтось відчував перевагу над кандидатом у чомусь,

• Декларувати своє прагнення до політичної кар’єри (реалізувати амбіції за рахунок кар’єри неприпустимо),

• Інформувати про всю передвиборчу програму (слід зберегти інтригу для фінішу),

• Демонструвати виборцям членів сім’ї (це слід залишити для якоїсь риси іміджу),

• Припускати конфлікти з будь-якою соціальною групою (слід проявляти толерантність).

  4. Фінішний етап (2 тижні):

Робота з „болотом”, період „чорного” PR. Щодо „болота”, то існує 5 груп не голосуючих: діячі (молодь, небайдужі, позитивні, обізнані), пасивні, роздратовані (старі), необізнані, відчуджені.

Стратегічний образ лідера:

• Регіонально обумовлений (етнос),

• Обумовлений часом (ситуація),

• Пов’язаний з потребами виборців та їх віком,

• Може викликати кризу ідентичності у особистості кандидата.

Характеристики політичного дискурсу (за Е.Шейгал):

1. Масовий адресат.

2. Домінуюча роль фактора емоційності:

• функція посилення прихильності системі (через ритуальне використання символів патріотичної гордості, минулої слави, майбутньої величі);

• функція орієнтації (емоції компенсують дефіцит інформації);

• мобілізаційна функція (емоції як імпульс до дії);

• агональна функція (емоції як фактор вербальної агресії);

3. Смислова невизначеність.

4. Езотеричність як евфемізація (зниження категоричності констатації небажаного факту і збільшення невизначеності), цілеспрямована ухильність, натяк і посилання на слухи.

5. Опосередкованість політичної комунікації фактором мас-медіа сприяє регуляції дистанції між лідером і масами – як зближенню (при цьому підвищується демократичність дискурсу), так і дистанціюванню, що підвищує авторитарність дискурсу. Дистанція між політиком і народом проявляється як просторова, комунікативна, символічна (право на володіння особливими предметами – корона, скіпетр, держава, президентська печатка, спецлітак, резиденція), психологічна, інформаційна (монополія на інформацію).

Діалогічність демократичного дискурсу полягає у його принциповій полемічності. Полемічність реалізується в прагматичних принципах співробітництва і суперництва.

6. Театралізованість політичного дискурсу.

Компоненти театру	Компоненти політичного дискурса
Сценарій, сюжет, драма, трагікомедія, містерія	Перебіг політичних подій
Спектакль і репетиція	Політичні події
Автор тексту	Спічрайтер, помічники, політик
Режисер, сценарист	Організатор, лоббіст, агенти впливу
Актори	Політики
Ролі, амплуа	Ролі (функції), імідж
Глядачі	Народ
Реакції глядачів: аплодисменти, свист,...	Голосування за/проти, акції підтримки/протесту
Сцена, екран	Трибуна, зал засідань
Куліси	Таємна політика
Декоратори, гримери	Іміджмейкери, PR-технологи

6. Динамічність мови політика

Демократичний Науковий політичний дискурс дискурс	Тоталітарний політичний Релігійний дискурс дискурс
Інформативність, раціональність, тверезий скепсис, логіка аргументації примат референтної функції, реальний денотат, ясність діалогічність скорочення дистанції (інтимізації спілкування) динамічність	Ритуальність емоційність фідеістичність суггестивність примат спонукальної функції фантомний денотат езотеричність монологічність збільшення дистанції (авторитарність спілкування) консерватизм

Зміст політичної комунікації зводиться до трьох складових:

• формулювання і роз’яснення політичної позиції (орієнтація);

• пошук і згуртування прибічників (інтеграція);

• боротьба з противником (агресія).

В політичному дискурсі виділяють такі види маніпуляції:

• аргументативне маніпулювання (порушення логіки розвитку текста, ухил від обов’язку доведення, маскування логічних ходів)

• референціальне маніпулювання, яке включає фактологічне маніпулювання (брехня, напівправда, замовчування) та фокусувальне маніпулювання (зосередження в зоні часткового викривлення).

Тезаурус до теми № 5

Пропаганда – форма тиску відповідних політичних суб’єктів на населення з метою отримання або ствердження своєї політичної заданості як такої. В одному випадку пропаганда використовується як виправдання необхідності існування влади у відповідних формах.

Ознаки пропагандистського тиску:

• апелює до всього народу ніби об’єктивно може існувати певна політична сила, здатна задовольнити інтереси одразу всіх соціальних верств;

• впливає на форми поведінки та діяльності людей, нав’язуючи їм примітивний набір стандартів, які здатна забезпечити відповідна політична еліта;

• переконують населення в тому, що існує політична сила, яка не помиляється і здатна відповідати за всіх;

• різновидом модернізації пропагандистського диктату є популізм;

• вороже ставлення до опонентів, війна компроматів, ігнорування діалогу;

• розповсюдження атмосфери страху.

Масова свідомість є надіндивідуальною і надгруповою за змістом, але індивідуальною за формою функціонування свідомості. У фундаменті масової свідомості лежить яскраве емоційне переживання деякої соціально-політичної проблеми, яка викликає потребу в діях. Раціональний рівень поступово утворюється на основі базисного емоційно-дієвого рівня. Він включає в себе більш статичні (оцінки, очікування, цінності, орієнтації) і більш динамічні (масові думки і настрої) компоненти.

До якостей масової свідомості відносяться: стійкість, формат захоплення, суперечливість, керованість, рівень розвитку, сила виразу, експресивність.

Суспільна (громадська) думка – форма виразу масової свідомості, яка включає приховане чи явне відношення тої чи іншої спільноти чи сукупності спільнот до подій, явищ, проблем. Громадська думка виконує експресивну, контрольну, консультативну та директивну функції. Тобто воно виражає те чи інше відношення; вимагає прийняття і виконання рішень; дає рекомендації; займає позицію. В залежності від змісту громадська думка виражається в оцінних, аналітичних, рекомендатських чи проскрептивних судженнях. Усі вони можуть бути як конструктивними, так і деструктивними.

Закони формування суспільної думки:

1. Суспільна думка чутлива до важливих подій.

2. Значні події можуть відхиляти суспільну думку від одного полюсу до іншого.

3. Суспільна думка більше визначається подіями, ніж словами.

4. Вербальна інформація більш ефективна тоді, коли слухачі потребують інтерпретації з надійного джерела.

5. Суспільна думка не прогнозує події, а реагує на них.

6. Суспільна думка будується на власному інтересі.

7. Самооцінкою нелегко змінити суспільну думку.

8. Суспільна думка як і особиста зафарбована бажанням.

9. Вимірами суспільної думки є спрямованість, інтенсивність, широта і глибина.

Чутки – особлива, звичайно недостовірна інформація, яка розповсюджується усно, «по секрету», «з уст в уста», і функціонуюча виключно в звуковій формі. Чутки – це масове явище міжособистого обміну викривленої емоційно зафарбованої інформації. Частіше чутки виникають при відсутності достатньої інформації з питання, що викликає цікавість.

Види чуток

За емоційною характеристикою: чутки – бажання, чутки – пугало, агресивні чутки, чутки – нісенітниці.

За мірою недостовірності: абсолютно недостовірні, просто недостовірні, відносно достовірні, близькі до дійсності.

Закон Г.Олпорта – Л.Постмена: інтенсивність чутки (ймовірність виникнення, швидкість і масштаб розповсюдження, міра впливу на поведінку натовпу) – функція, похідна від значущості її змісту та рівня невизначеності інформації з цікавого питання. Невизначеність інформації – це дефіцит суб’єктивно надійної інформації. Він зворотно пропорційний кількості офіційних повідомлень і довіри до джерела.

Технології ,,м’якої” пропаганди

В умовах „інформаційного шуму”, коли новини конкурують, слід пропагувати не персональний імідж, а пов’язані з ним теми.

Отже: тема вище персони; факт вище суспільної думки; сенсація вище емоції.

І. „Розкрутка (спін) теми”.

1. „Думка знаменитості” Але це може бути сприйнято як дешевий PR хід – крупна зірка може відвернути увагу від кандидата.

2. „Думка експерта” Під будь-яку ідею можна підшукати підходящого експерта. Види експертизи: професійна, кластерна (від представника суспільного прошарку), інсайдерська (свідок, очевидець, співучасник), авторитетна (харизматична), неназвана (більшість експертів уважають).

3. „Подача теореми, як аксіоми” Наприклад, критика не „чіпляється” до репутації правлячого політика, якщо під час правління спостерігалося зростання.

4. „Наша людина в натовпі” Наприклад, „Я, Галина Ткаченко, ветеринар, я за Януковича В.Ф.”

5. „Добре інформовані анонімні джерела” Наприклад, „Цілком таємно. ЗПТ. Терміново. ЗПТ. По прочитанні знищити: Волга впадає в Каспій. ТЧК.”

6. Канонізація: а) соціальні опитування – (повідомлення про зміни рейтингу менше, ніж на 6% є пропагандисткою пасткою); б) фокус-групи – (серйозно сприймається думка фокус-групи тоді, коли складена професіоналами). Фокус-група кластерна моделює прошарок суспільства.

7. „Солодкий контекст”. Наприклад, ,,Кандидат N планує виступити проти возз’єднання Росії та Білорусії. За декілька днів до того газета публікує інформацію про епідемію грипу в Мінську, яка рухається на Смоленськ, про засилля білоруських повій на Садовому кільці тощо”.

ІІ. „Заглушка теми”

1. „Заниження інфоповода”

Існують 3 переконливі причини для публікації:

• про програму (наприклад, політик N пропонує ввести обов’язкову молитву в школі)

• про передвиборчі акції (наприклад, політик N провів мітинг у недільній школі)

• про особистість кандидата (наприклад, політик N заборонив дочці зробити аборт)

Ці причини зазначені як значущі в напрямку зростання. Тому зниження інфоповода – це заміна інформації про особистість на інформацію про акції чи програму.

2. „Театралізація героїчного вчинку конкурента”. Наприклад, якщо героїчний вчинок здійснив не наш кандидат, то це може бути частиною передвиборчого шоу.

3. „Театралізація помилки кандидата”: Наприклад можна заявити, що помилка є частиною плану боротьби. Але помилку Клінтона з Монікою Левінськи не поясниш роботою з жіночим електоратом чи програмними вимогами врахування інтересів профспілки секретарок.

4. „Програмізація” (замуровування). Це ретельний білянауковий аналіз із залученням цифр, формальної логіки та партійної ідеології. Журналіст завжди має інформувати про цікаві події навіть тоді, коли вони стосуються не його кандидата. Тоді інформація занурюється в значну кількість складної нецікавої інформації.

5. „Глушилка” В межах однієї статті заявляється спочатку коротко небажана тема, а потім більш різко звучить та, що диссонує. Наприклад, проблема підліткової наркоманії переходить у проблему підліткової безграмотності.

ІІІ. Перелом теми

Наприклад: На стіні написано „Геть Карабаса-Барабаса”. Заглушування теми – це перекрасити стіну. Переломлювання теми – це написати зверху напису нове більш жирне гасло: „Геть Пінокіо і його банду”. М’яка пропаганда відрізняється тим, що ніхто не повинен зрозуміти, що вона тенденційна. Тому слід створити ілюзію справедливого співставлення конфліктуючих думок. Тобто ми самі пишемо дрібними літерами погане про Карабаса. А потім зверху жирними літерами все, що думаємо про Пінокіо і про Мальвіну з Артемоном.

1. „Розкриття очей” Перш ніж поховати небажану тему, слід спочатку про неї ввічливо заявити. Наприклад: „Я не думаю, що Клінтон подає хороший приклад нашим дітям. Але його ініціативи сьогодні схвалюють...”

2. „Шекспірівський сонет” Журналіст розвиває тему в невигідному для свого кандидата напрямку, а єдиний контраргумент береже для останньої фрази.

3. „Фонтан бруду” – відмова від принципу нейтральності на користь критики.

4. „Гірка правда зондажів” Наприклад: Кандидата А підтримує шанований експерт, але результати опитування свідчать про відставання кандидата А.

5. „Групова наруга” Застосування фокус-групи не для розкрутки теми, а для її перелому. Наприклад: Кандидат А на теледебатах з діючим президентом був переконливим. В публікації журналіста від конкурента описують спостереження студентів – політологів, серед яких лише троє надають перевагу кандидату А.

6. „Думка абстрактної більшості”. Наприклад: „Нікому це не зрозуміло!”, „Кому це потрібно?”.

7. „Сонячне затемнення” „Затемнення” конкурента за допомогою зірки.

IV. Підміна теми.

1. „Фальшивий заголовок”. Заголовок не відповідає змісту статті.

2. „Перевод стрілок”. Стаття починається з теми за назвою, а закінчується контраргументами.

V. Маскування теми.

1. „Капля дьогтю” Слід трохи критикувати свого кандидата.

2. „Дев’ять з половиною слів”. Це оптимальна довжина цитати ангажованого ньюсмейкера.

3. „Нарізка цитати”. Цитування політика слід робити частинами з непрямим цитуванням.

4. „Зіштовхування яєць”. Подаються позиції двох кандидатів, але позиція конкурента подається під певним кутом зору.

5. „Тонкий аромат сумнівів”Наприклад: „Пан N розраховує (має надію) на перемогу на виборах”.„Пан N підкреслив (відмітив), що переможе на виборах”.

Тести до модулю "Іміджелогія (Основи pr)"

Тести до теми № 1

1. Такі якості, як невизначеність, амбівалентність, особливість, емоційність, міфологічність є якостями іміджу:

   1. організації

   2. країни

   3. політичного лідера країни

2. Імідж людини це:

   1. образ людини

   2. суспільна думка про людину

   3. репутація людини

   4. перше і третє

   5. все перелічене

3. Іміджмейкінг це:

   1. етапи формування суспільної думки

   2. діяльність зі створення іміджу

   3. процес впливу іміджу людини на ефективність її діяльності

4. Габітарний імідж обумовлюється:

   1. зовнішністю

   2. продуктами діяльності

   3. середовищем

5. Іміджформуюча інформація повинна переважно сприйматися

   1. свідомістю

   2. безсвідомим

6. Іміджелогія, це:

   1. галузь психології, яка вивчає соціально-психологічні закономірності впливу

   2. комплексна практична дисципліна, метою якої є методологічне і методичне оснащення професійної діяльності із створення та перетворення іміджу

   3. галузь соціології, яка вивчає закономірності формування громадської думки

7. Іміджмейкер, це:

   1. носій іміджу

   2. творець іміджу

   3. аудиторія іміджу

8. Теорія когнітивного дисонансу пояснює:

   1. механізм створення іміджу

   2. механізм створення громадської думки

   3. механізм розвитку Я-концепції

9. Реципієнт іміджу, це:

   1. прообраз іміджу

   2. аудиторія іміджу

   3. носій іміджу

10. Імідж це:

    1. Я-концепція

    2. Я-ідеальне

    3. образ Я в інших

    4. образ себе для інших

11. Дзеркальний імідж:

    1. характерний нашому уявленню про себе

    2. характерний для погляду збоку

    3. те, до чого прагнемо

12. Стратегією побудови іміджу є

    1. уникання

    2. акцентування

    3. позиціювання

13. Ритм, який реалізується при переключенні з пересказаного на недоказане, з історії на сучасність, з недосяжно високого на суто людське, із загрозливого на близьке та рідне. Це така ознака іміджу, як:

    1. орієнтація на міфологічну нішу масової свідомості

    2. наявність чогось особливого, що відхиляється

    3. амбівалентність

14. Суспільна думка електорату про політика чи партію, це:

    1. політична свідомість

    2. політичний імідж

    3. структура елкторального поля

Тести до теми № 2

1. Перелічіть перші три якості, які входять у 16-факторну модель іміджу політика

2. Відношення до партії обумовлене:

   1. ідеологією

   2. силою особистості лідера

   3. іміджем партії

3. Імідж електората є компонентом іміджа:

   1. лідера

   2. партії

   3. країни

4. Вміння ефективно діяти в екстремальних умовах, успішність попередньої діяльності, харизма, це:

   1. компоненти моделі іміджу партії

   2. компоненти моделі іміджу організації

   3. компоненти моделі іміджу політика

5. Узагальнений образ соціальної групи, який розділяється представниками іншої соціальної групи і включає уявлення про типового представника даної соціальної групи з характеристикою темпераменту, характеру, особистості. Це:

   1. імідж країни

   2. корпоративний імідж

   3. груповий імідж

6. Позначте параметри, які входять до характеристики іміджу країни:

   1. корисні копалини, клімат, етнічна неоднорідність

   2. політична стабільність, економічний розвиток, якість управлінської еліти

   3. фінансове благополуччя, імідж керівника, ділові комунікації

7. Символічний образ організації, який створюється у процесі S – S взаємодії, в складі якого є елементи, що провокують сприйняття даної організації як суб’єкта. Це:

   1. імідж партії

   2. груповий імідж

   3. корпоративний імідж

8. Знання, розуміння та уміння управляти варіативними параметрами, нейтралізувати негативні параметри лежить в основі:

   1. політичного іміджу

   2. корпоративного іміджу

   3. президентського іміджу

9. Відомі в іміджелогії моделі іміджу будуються на основі:

   1. теоретичного аналізу

   2. семантичного дослідження

   3. інтерв'ювання політиків

10. Корпоративна культура включає наступні компоненти:

    1. середовищний, габітарний, продуктивний, вербальний, кінестетичний

    2. історію, традиції, стиль одягу, мову спілкування, режим роботи, характер зворотнього зв’язку

11. Культура схвалення, залежна культура, культура опозиції, культура сили:

    1. види організаційної культури

    2. види іміджу

12. Класичний стиль, спокійні кольори викликають

    1. відчуття значущості

    2. відчуття інтересу

    3. відчуття довіри

13. Сором’язність чи пошук схвалення є

    1. стратегією побудови іміджу персони

    2. стратегією побудови іміджу організації

    3. пасткою побудови іміджу

14. Техніки іміджу персони є компонентом

    1. іміджмейкінга політика

    2. брендинга на базі архетипів

    3. стайлінга

Тести до теми № 3

1. Відмітьте складові змісту поняття ,,паблік рілейшнз”:

   1. механізм вирішення різних завдань через співпрацю з зовнішнім оточенням

   2. форма діалогу, що сприяє стосункам організації з громадськістю

   3. функція управління, яка сприяє підтримці організації з боку громадськості

2. Вперше термін PR був застосований

   1. у другій половині 19 століття

   2. в першій половині 20 століття

   3. в другій половині 20 століття

3. Вперше термін PR був застосований у такому сенсі:

   1. нарощування зусиль політичних інститутів для створення клімату довіри в національному масштабі

   2. спосіб регулювання стосунків організації з громадськістю

   3. можливість керівництва організації мати інформацію про суспільну думку щодо результатів їх діяльності

4. Першим скористався послугами PR:

   1. Томас Джеферсон

   2. Айві Лі

   3. Джон Рокфеллер

   4. Едвард Бернайс

5. Спосіб регулювання стосунків організації з громадськістю. Це:

   1. складова змісту поняття ,,PR”

   2. фактор ефективності діяльності PR-спеціаліста

   3. професійний тип PR-спеціаліста

6. ,,Не має яскравого стилю, ідентифікує себе з організацією, не прагне до інновацій; виконавець, що не приймає рішень”. Це такий тип PR-спеціаліста, як:

   1. той, що впливає

   2. той, що захищається

   3. аморфний

   4. демократичний

7. Місія і її втілення у слогані відноситься до:

   1. першого кола бренду

   2. другого кола бренду

   3. третього кола бренду

   4. ні а), ні б), ні в)

8. Суб’єкт, об’єкт реклами, мета та засоби реклами це:

   1. стайлінг

   2. брендинг

   3. метод Дейла Шалла

   4. ні а), ні б), ні в)

9. Художнє конструювання ліній, форм, тону, кольору. Це:

   1. стайлінг

   2. брендинг

   3. фірмовий стиль

10. Кількість суб’єктів рекламних засобів одного стилю, що визначають характеристику конкретної організації і відокремлюють її від конкурентів. Це:

    1. структура реклами

    2. фірмовий стиль

    3. стайлінг

    4. індекс популярності

11. Звертання до базових універсальних структур психіки для забезпечення ефективної інтеграції марочних комунікацій з особистим досвідом, це:

    1. архетип

    2. типологія архетипів

    3. архетипи соціалізації

    4. брендинг на базі архетипів

12. Архетипи соціалізації, архетипи змін, архетипи реставрації стабільності. Це типологія архетипів:

    1. за К. Юнгом

    2. за К. Пірсоном

    3. за О. Донченко

13. Архетипи Шукача, Бунтаря, Творця відносяться до архетипів:

    1. соціалізації

    2. змін

    3. повернення

14. Такі архетипи, як Турботливий, Творець, Правитель є базою для брендингу організаційної культури, яка

    1. робить акцент на стабільність і контроль

    2. робить акцент на ризик, майстерність і успіх

    3. робить акцент на почуттях приналежності і задоволення

Тести до теми № 4

1. Перелічіть компоненти електорального поля

2. Прагнення перевести "м’який" електорат конкурента у категорію "болота" чи "м’якого" електорату кандидата є компонентом:

   1. стратегії виборчого PR

   2. тактики виборчого PR

3. Оригінальна заявка про себе та визначення рейтингу (і свого і конкурента) є компонентом

   1. стратегії виборчого PR

   2. тактики виборчого PR

4. Фінішний етап реалізації тактики виборчого PR передбачає роботу:

   1. з м’яким електоратом

   2. з болотом

   3. з твердим електоратом конкурента

5. Вивчення електоральних очікувань є основним засобом:

   1. оволодіння владою

   2. збереження влади.

6. Одиниця виміру у процентному співвідношенні, що показує кількість прибічників того чи іншого кандидата, або тієї чи іншої партії, а також відповідної радіо- або телепередачі, визначену за відповідний період.

   1. промоушн

   2. фірмовий стиль

   3. паблісіті

   4. індекс популярності

7. Знаряддя PR – технологій, скероване на приваблення публіки з метою популяризації, Така діяльність здійснюється для безкоштовного висвітлення якогось суб’єкта в засобах масової інформації.

   1. промоушн

   2. фірмовий стиль

   3. паблісіті

   4. індекс популярності

8. Активне сприяння та допомога реалізації проекту, товару, та ін. Це:

   1. промоушн

   2. фірмовий стиль

   3. паблісіті

   4. індекс популярності

9. Брендинг це:

   1. розробка власного стилю, формування іміджу партії чи кандидата, що відрізняє і виділяє їх серед інших

   2. рекламний предмет, що притягає інтерес людей за рахунок його оригінальності, рухливості, динамічності

   3. коротка прес-конференція, на якій відповідальні особи виступають з інформацією про певну подію.

10. Нестача суспільного втручання, яке могло б забезпечити висвітлення та задоволення центральних або місцевих інтересів різних соціальних груп. Це:

    1. децентралізація

    2. дефіцит демократії

    3. демоскопія.

11. Стратегія виборчого PR залежить від:

    1. структури електорального поля

    2. електоральних очікувань

    3. можливостей ресурсної бази

    4. вірно все

12. Слоган це:

    1. втілена у візуальному образі основна ідея організації

    2. вербальна, лаконічна форма основної ідеї організації, її девіз

13. Масовий адресат, емоційність, невизначеність, езотеричність, опосередкованість, театралізованість, динамічність є характеристика:

    1. політичної події

    2. політичного лідера

    3. політичного дискурсу

14. Виділіть характеристики, які відрізняють демократичний політичний дискурс

    1. інформативність

    2. раціональність

    3. ритуальність

    4. діалогічність

    5. монологічність

Тести до теми № 5

1. Пропаганда в умовах "інформаційного шуму" має бути

   1. жорсткою

   2. м’якою

2. Пріоритет теми у порівняння з персоною відрізняє

   1. жорстку пропаганду

   2. м’яку пропаганду

3. Використання знаменитості у пропаганді є засобом:

   1. залучення уваги до кандидата

   2. відвернення уваги від кандидата

   3. і перше і друге

   4. не перше, ні друге

4. Пропаганда це:

   1. професійна діяльність зі створення іміджу

   2. механізм вирішення різних завдань через зв’язки з громадськістю

   3. форма тиску політичних суб’єктів на електорат з метою отримання або ствердження своєї політичної завданості

5. Відмітьте ознаки пропагандистського тиску:

   1. апелює до народу щодо існування політичної сили, здатної задовольнити інтереси всіх соціальних верств

   2. розповсюджує атмосферу страху

   3. виконує владну, розпорядницьку та керуючу функцію

6. До статичних компонентів масової свідомості відносяться:

   1. оцінки

   2. думки

   3. чекання

   4. ціннісні орієнтації

   5. настрої

7. До динамічних компонентів масової свідомості відносяться:

   1. оцінки

   2. думки

   3. чекання

   4. ціннісні орієнтації

   5. настрої

8. Стійкість, суперечливість, керованість, експресивність, це:

   1. якості лідера

   2. якості політичної діяльності

   3. якості масової свідомості

9. Форма виразу масової свідомості, це:

   1. політична діяльність

   2. громадська думка

   3. чутки

10. Вимірами громадської думки є:

    1. спрямованість, інтенсивність, широта, глибина

    2. яскравість, впливовість, тривалість, стійкість

11. Чи згодні ви з такими твердженнями:

    1. громадська думка чутлива до важливих подій

    2. важливі події можуть відхиляти громадську думку від одного полюсу до іншого

    3. громадська думка не прогнозує події, а реагує на них

12. Закон Г. Олпорта – Л. Постмена формулюється так:

    1. невизначеність інформації – це дефіцит суб’єктивно надійної інформації

    2. інтенсивність чутки це ймовірність її виникнення, швидкість і масштаб розповсюдження, міра впливу на поведінку натовпу

    3. інтенсивність чутки – функція, похідна від значущості її змісту та рівня невизначеності інформації з цікавого питання

13. Чутки – бажання, чутки – пугала, агресивні чутки, чутки – нісенітниці, це класифікація видів чуток

    1. за емоційною характеристикою

    2. за мірою недостовірності

14. Думка експерта, думка абстрактної більшості є:

    1. засобами розповсюдження чуток

    2. засобами м’якої пропаганди

    3. засобами агітації

Пакет тьюторських завдань до модулю

"Іміджелогія (Основи PR)"

Варіанти тьюторських завдань

до теми № 1

1. Обчислити показник харизматичності лідера у групи респондентів юнацького віку.

2. Інтернет-огляд за ключовими словами теми.

3. Резюме на книгу Л. Фестінгера "Теорія когнітивного дисонансу".

4. Описати габітарний імідж будь-якого відомого політика.

5. Надати пораду по корекції іміджу відомого політика, у якого відмічається різке падіння рейтингу.

6. Навести приклади вдалих і хибних імідж-кроків відомих політиків.

Варіанти тьюторських завдань

до теми № 2

1. Дослідити організаційну культуру освітнього закладу.

2. Інтернет-огляд за ключовими словами теми.

3. Резюме на книгу Гі Дебора "Суспільство спектаклю".

4. Порівняти імідж відомого політика з 16-факторною моделлю іміджу політика.

5. Охарактеризувати імідж відомої партії.

6. Дослідити асоціативні зв’язки відомої товарної марки.

Варіанти тьюторських завдань

до теми № 3

1. Інтернет-огляд за ключовими словами теми.

2. Резюме на книгу О. Донченко "Архетипи соціального буття і політичного несвідомого".

3. Навести приклади брендингу на базі архетипів соціалізації.

4. Навести приклади брендингу на базі архетипів змін.

5. Навести приклади брендингу на базі архетипів реставрації стабільності.

6. Охарактеризуйте організаційну культуру освітнього закладу в якому ви навчаєтесь з точки зору типології архетипів за К. Пірсоном.

Варіанти тьюторських завдань до теми № 4

1. Обчисліть індекс популярності відомої особи (політика, актора, викладача у вашій групі).

2. Інтернет-огляд за ключовими словами теми.

3. Резюме на книгу по політичному маркетингу.

4. Охарактеризувати політичний дискурс відомого політика.

5. Навести приклади маніпуляції в політичному дискурсі.

6. Ви зібрались болотуватися в депутати чи на посаду студентського декана поряд із іншими кандидатами. Запропонуйте оригінальну заявку про себе.

Варіанти тьюторських завдань

до теми № 5

1. Інтернет-огляд засобів пропаганди.

2. Резюме на книгу по проблемам пропаганди.

3. Напишіть пропагандистський текст із застосуванням ряду прийомів.

4. Наведіть приклади застосування прийомів м’якої пропаганди.

5. Здійснити експертний аналіз телеведучого.

6. Здійснити експертний аналіз телепередачі.

Матеріали до практичних занять

Матеріали до заняття № 1

1. 1. Назвати тварину, з якою асоціюється:

• Образ президента якоїсь країни (Росія, США);

• Образ претендента на посаду президента(Україна, США);

• Образ відомого депутата;

• Образ губернатора чи мера.

2. Виділити 1-3 тварини, які частіше називають респонденти (студенти в групі).

3. Дати домашнє завдання студентам провести аналогічне опитування серед свого оточення.

4. Перелічити особистісні характеристики, з якими асоціюються назви тварин.

Єдність респондентів у виборі певної тварини говорить про сформованість чіткого уявлення про політика в опитуваній групі.

Суперечливість асоціативних рядів особистісних характеристик, пов’язаних з образом тварини, говорить про насторожене відношення до політика.

2. Назвати пейзажі, з якими асоціюється образ політика (дивиться завдання 1 (а, б, в, г)).

3. 1. Назвати десять якостей, які мають бути притаманні ідеальному політику (президенту, депутату, меру) в міру зростання значущості.

   2. Створити узагальнений перелік якостей ідеального політика в міру частоти їх згадування у респондентів (студентів).

   3. Виконати завдання а), б), дома серед свого оточення.

   4. Назвіть десять якостей, які притаманні відомому політику. Підрахувати позитивні, негативні та амбівалентні якості.

   5. Створити узагальнений перелік якостей відомого політика в міру частоти їх згадувань у респондентів (студентів).

   6. Виконати завдання г), д), дома для свого оточення.

   7. Наприклад: Якості Путіна В.В.(за даними з Інтернет):

1. Ерудований і розумний.

2. Компетентний.

3. Винахідливий, з почуттям гумору.

4. Здоровий, не старий.

5. Відповідає за свої вчинки.

6. Порядний.

7. Освічений.

8. Авторитетний за кордоном.

Пункти 1 і 3 – якості, найважливіші для ідеального президента.

4.Методика "Імеджполітика по Петренко"

Оцените каждого политика по 45 признакам, используя семибалльную систему оценок от –3 до +3. При этом «+3» означает, что данный политик в полной мере обладает данным качеством, «+2» - обладает, «+1» - скорее обладает, чем не обладает, «0» - верно нечто среднее, «–1» - скорее не обладает, чем обладает, «–2» - не обладает, «–3» - совершенно не обладает. Отметьте, сторонником какой политической силы на выборах в Украине Вы являетесь (нужное подчеркнуть): БЮТ, Партия Регионов, Наша Украина / Народная самооборона, Социалистическая партия, Коммунистическая партия, Блок Литвина, другое.

№ №	Утверждения	Литвин	Янукович	Аваков	Ющенко	Тимошенко	Путин	Мороз	Луценко	Буш	Симоненко	Добкин	Идеальный политик
1	Хорошо относится к Украине
2	Яркая личность
3	Придерживается прогрессивных убеждений
4	Себе на уме
5	Обаятелен
6	Смел в принятии решений
7	Проводит независимую политику
8	Хорошо эрудирован
9	Живет вчерашним днем
10	Демагог
11	Сильная личность
12	Хороший оратор
13	Подвержен коррупции
14	Популист
15	Солдафон, милитарист
16	Его политика работает на благо человечества
17	Чувствителен к нуждам простых людей
18	Избран демократическим путем
19	Временщик
20	Искусный политик
21	Придерживается левых убеждений
22	Фанатик
23	Ничто человеческое ему не чуждо
24	Остроумный
25	Плохо предсказуем
26	Неразборчив в средствах
27	Долго продержится у власти
28	Склонен к авантюрам
29	Хороший дипломат
30	Коллегиален в принятии решений
31	Диктатор
32	Религиозный
33	Для достижения цели готов идти на компромисс
34	Приведет страну к благосостоянию
35	Гуманист
36	Националист
37	Властный, авторитарный
38	Зажигает аудиторию, ведет за собой
39	Любим в своей стране
40	Лично у меня вызывает симпатию
41	Внешне привлекателен
42	Придерживается правых убеждений
43	Прагматик
44	Проводит миролюбивую политику
45	Демократ

Спасибо за участие в исследовании!

Матеріали до заняття № 2

Опитувальник “Організаційна культура закладу” [28]

Інструкція:

Кожна організація має власну культуру – цінності, правила і очікування щодо кожного члена колективу, яким він має відповідати і при цьому слідувати певній поведінці, щоб адаптуватися в цій організації.

Наприклад, принципом однієї організації може бути “змагання”, і члени колективу відчувають, що вони повинні перевершити один одного. В інших організаціях головним принципом може бути “співробітництво”, і члени цього колективу відчувають, що їм слід працювати разом, як одній команді.

Цей опитувальник являє собою перелік 120 стверджень, кожне з яких описує певний тип поведінки, який міг би очікуватися або неявно вимагатися від співробітників в організації.

Прочитайте кожне ствердження і визначте ступінь, за яким описана поведінка, на Вашу думку, притаманна колегам Вашої організації.

В кожному стовпчику, де міститься ствердження, в правому нижньому кутку поставте ручкою чи олівцем вибраний Вами бал.

Можливі відповіді:

1 – ні (зовсім не притаманна)

2 – притаманна в незначній мірі

3 – помірно (притаманна певній кількості членів колективу)

4 – в значній мірі (притаманна більшості членів колективу)

5 – в дуже значній мірі (притаманна майже кожному члену колективу)

В нашій організації прийнято... (1 – ні; 2 – в незначній мірі; 3 – помірно; 4 – в значній мірі; 5 – в дуже значній мірі)

показувати недоліки в роботі інших	не втручатися у справи, а тільки оцінювати	бути тим, кого важко вразити і здивувати	сумніватися у рішеннях, що прийняті іншими
проявляти інтерес до потреб інших	протистояти новим ідеям	шукати помилки в роботі інших	залишатися в стороні від подій
залучати співробітників до прийняття рішень	допомагати іншим у зростанні і розвитку	чинити прихований опір	відмовлятися сприймати критику
конструктивно вирішувати конфлікти	слухати інших	проводити більшість часу із колегами	грати роль лояльної опозиції
підтримувати інших	позитивно оцінювати інших	заохочувати колег	турбуватися про колег
бути на стороні керівництва	погоджуватися з кожним	підтримувати тих, в кого є влада або авторитет	подобатися кожному
справляти враження “своєї людини”	сприймати новизну в роботі	ставити завдання, які задовольняли б усіх	намагатися перевершувати в роботі своїх колег
діяти заради схвалення іншими	переконуватися, що прийняті іншими	надавати перевагу конкуренції, а не співробітництву	бути переможцем
“крокувати в ногу” разом зі всіма	завжди бути правим	бути в центрі уваги	підтримувати імідж неперевершеності
перемагати інших	бути побаченим і відміченим	ніколи не програвати	перетворити роботу в змагання
працювати над поставленим перед собою завданням	розглядати можливі варіанти перед виконанням справи	ставити перед собою доволі складні цілі і завдання	прораховувати наперед і планувати
приймати завдання, не піддаючи їх сумніву	братися за виконання складного, але цікавого завдання	досягати високих стандартів якості у роботі	ризикувати в міру
бути передбачуваним у діях і вчинках	бути добрим послідовником ідеї чи справи	прагнути робити справу якнайкраще	відкрито показувати ентузіазм
ніколи не заперечувати і не змагатися з керівництвом	дізнаватися думки кожного перед тим як діяти	виконувати накази, навіть якщо вони неправильні	знати справу
робити те, що очікують інші	улещувати тих, хто має владу і авторитет	узгоджувати власні рішення з керівництвом	охоче виконувати накази
співробітничати з іншими	використовувати навики позитивних людських стосунків	дружелюбно мотивувати інших до виконання завдань	бути тактовним
працювати в дружніх і приємних стосунках	ставити на перше місце людину, а не справу	бути відкритим і сердечним	діяти переконливо
думати про задоволення потреб та інтересів колективу	ділитися почуттями і думками зі своїми колегами	займати наступальну позицію	вести “свою політику”, щоб здобути вплив
проявляти інтерес до людей	вимагати терпимості і лояльності	укріплювати свою владу	бути жорстким і непоступливим
ніколи не відмовлятися від контролю	використовувати авторитет і владу своєї посади	особисто контролювати все	досягти безперечного авторитету
особисто вникати в кожну деталь	справляти враження, що багато працюють	встановлювати нереально високі цілі і завдання	виконувати все досконало
не порушувати рівноваги і не ставити під загрозу інтереси колективу	ніколи не робити помилок	бути точним, навіть коли це не обов’язково	вважати роботу важливішою понад усе
уникати конфронтації	надавати перевагу традиційним правилам, а не новим ідеям	завжди знаходитися на висоті	справляти враження компетентного й незалежного
справляти хороше враження	будь-якими шляхами уникати конфліктів	завжди слідувати загальноприйнятій лінії поведінки	бути витривалим, наполегливим і терплячим
пристосовуватися	зберігати існуючий порядок речей	уникати ризику	“вписуватися” в загальноприйняті рамки
ухилятися від дій і відповідальності	відкладати справи на потім	бути стороннім спостерігачем і не втягнутим у справи	не прикладати зусиль для впровадження ідей, рішень
приймати скоріше “популярні”, ніж необхідні рішення	ставати бездіяльним, зіштовхуючись з труднощами	чекати, поки інші почнуть діяти першими	бути відвертим
використовувати невелику кількість можливостей для вирішення проблеми	не бути звинуваченим у помилках	діяти відповідно до ситуації, проявляти ініціативу	отримувати задоволення від роботи
перекладати відповідальність на інших	прикладати зусилля для власного зростання	ретельно виконувати навіть прості завдання	думати неординарно і незалежно
вважати якість більш важливою, ніж кількість	протистояти пасивному прийняттю існуючого стану речей	активно обговорювати ідеї	бути чесною і цілісною особистістю

Методика містить дванадцять основних шкал-факторів, які визначають дванадцять типів культур.

За кожною шкалою сумується кількість балів, проставлена респондентом. Сума балів відкладається на профілі шкал і будується графік домінування типів організаційної культури закладу.

Ключ до опитувальника:

№	Шкала	Питання
	Культура опозиції	1, 31, 32, 61, 62, 63, 91, 92, 93, 94
	Гуманістична культура	2, 3, 4, 5, 33, 34, 35, 64, 65, 95
	Культура схвалення	6, 36, 37, 66, 67, 68, 96, 97, 98, 99
	Конкурентна культура	7, 8, 9, 10, 38, 39, 40, 69, 70, 100
	Культура самореалізації	11, 41, 42, 71, 72, 73, 101, 102, 103, 104
	Залежна культура	12, 13, 14, 15, 43, 44, 45, 74, 75, 105
	Культура взаємозв’язків	16, 17, 18, 19, 46, 47, 48, 76, 77, 106
	Культура сили	20, 49, 50, 78, 79, 80, 107, 108, 109, 110
	Культура досягнення	21, 51, 52, 81, 82, 83, 111, 112, 113, 114
	Традиційна культура	22, 23, 24, 25, 53, 54, 55, 84, 85, 115
	Культура ухилення	26, 27, 28, 29, 56, 57, 58, 86, 87, 116
	Культура досконалості	30, 59, 60, 88, 89, 90, 117, 118, 119, 120

Матеріали до заняття № 4 [15]

Схема експертного аналізу телепередачі

1. Авторська позиція

   • орієнтація на формальне (неформальне) спілкування

   • позиція "на рівних" чи "домінування – підкорення" чи "відсторонення"

   • байдужість – небайдужість

   • основна думка

2. Комунікативне послання (емоційність, зрозумілість, чіткість, стиль подачі, з чим дисонує).

3. форма впливу (бесіда, інтерв'ю, відео репортаж, статистичні дані, апеляція до почуттів, залучення до діалогу).

4. Відеоряд: цікавий, динамічний, оптимальний за обсягом, переключення уваги, залучення різних рецепторів, стилістично різноманітний, образний, архетипічний, естетичний, традиційний (новітній), сюжетна навантаженість.

5. Оцінка ведучого

6. Люди у кадрі.

7. Характеристика аудиторії

Резюме.

Методика оцінки особливостей взаємодії глядачів з авторами у процесі перегляду телепередачі (за н.Б. Шкопоровим, 1989).

Складається з 27 питань, які утворюють три групи – суб’єктивна оцінка глядачами телевізійної ситуації взаємодії як: 1) "вторгнення"; 2) "інтриги"; 3) "залучення". В кожну групу входять 9 питань, які поєднують змістовні та формально-структурні компоненти взаємодії: когнітивний сенс, час, місце; афективний сенс, час, місце; поведінковий сенс, час, місце.

Досліджуваному пропонується заповнити бланк, який складається з 27 шкал, які містять три градації відповідей.

0 ————————————— 0,5 ——————————————1

цього зі мною це інколи це було

не було виникало весь час

Інструкція: "Оцініть свої враження від даної телепередачі за допомогою таких питань"

Після тесту питання в дужках наводяться назви змінних, на оцінку яких спрямовано відповідне питання. Текст в дужках досліджуваним не дається.

1. Поведінка героїв передачі інколи здавалась мені агресивною і викликала почуття неприязні, антипатії, мені хотілося виключити телевізор (поведінковий сенс, вторгнення).

2. При перегляді цієї передачі я бажав скоріше взнати, що ж буде далі (афективний час, інтрига).

3. Мені здалось, що міра складності тем, який торкались в цій передачі не відрізняється від тої яка переважає в передачах, яким я надаю перевагу і дивлюсь зазвичай (когнітивне місце, залучення).

4. Перебіг дій цієї передачі був надто швидким для мене, так що часом виникало почуття неприємної втоми та роздратування (поведінковий час, вторгнення).

5. Коли дивишся цю передачу, то не покидає почуття жалю, що все це чиниться не тут і не зі мною, і я не можу прийняти в цьому участь (афективне місце, інтрига).

6. Тема даної передачі так захопила мене, а зміст був таким цікавим, що мені важко було критично віднестись до почутого (когнітивний сенс, залучення).

7. В якийсь момент мені здалось, що в цій передачі занадто багато одночасно діючих осіб (поведінкове місце, вторгнення).

8. У настрої цієї передачі відчувалась деяка загадковість, таємничість, недомовленість, і це притягувало мене (афективний сенс, інтрига).

9. Передача тривала за часом стільки, скільки мені і хотілося б, вона не здалась мені занадто тривалою чи короткою (когнітивний час, залучення).

10. Мені здалось, що в цій програмі брало участь рівно стільки людей, скільки найбільше підходить для мене (поведінкове місце, залучення).

11. Під час перегляду цієї передачі у мене час від часу виникало питання: "Що власне тут чиниться?" чи "Що від мене хочуть?". Мені хотілось усе зупинити чи подивитись усе у зворотному порядку (афективне місце, вторгнення).

12. Під час перегляду передачі я весь час намагався зрозуміти її зміст, розібратись у темі, але відчував, що вони весь час від мене віддаляються (когнітивний сенс, інтрига).

13. Під час перегляду передачі у мене не виникало ніяких заперечень відносно її темпу, не було відчуття поспіху чи затянутості (поведінковий час, залучення).

14. Інколи мені здається, що обговорювані в даній передачі теми та спосіб їх подачі складніші, ніж в тих передачах, які я зазвичай дивлюсь (когнітивне місце, інтрига).

15. Під час перегляду передачі я інколи переживаю почуття дискомфорту, пригніченості, неприязні (афективний сенс, вторгнення).

16. При перегляді цієї передачі мені подекуди не вистачало на екрані діючих осіб, екран здавався мені простором, в якому не вистачає людей (поведінкове місце, інтрига).

17. Мій настрій співпадав з настроєм її героїв, і мені хотілось поділитися з ними своїми почуттями, переживаннями (афективний сенс, залученість).

18. Ця передача здалась мені занадто тривалою (когнітивний час, вторгнення).

19. В поведінці героїв передачі весь час уловлювалась якась невизначеність, так що хотілось інколи щось доробити за них (поведінковий сенс, інтрига).

20. Інколи мені здавалось, що те, що чиниться в цій передачі має до мене саме безпосереднє відношення і є значимим для мене саме зараз (афективний час, залучення).

21. Саме дана передача здається мені більш простою і примітивною, ніж останні, які я зазвичай дивлюсь (когнітивне місце, вторгнення).

22. Передача здалась мені дещо затягнутою, весь час хотілось прискорити її темп (поведінковий час, інтрига).

23. У процесі перегляду цієї передачі я часто відчував себе як би "по той бік екрану", серед її героїв, чи навіть одним з них. Мені хотілось познайомитись з ними, поговорити (афективне місце, залучення).

24. Зміст і тема цієї передачі здались мені чужими і незрозумілими, неначе вона йшла незнайомою мовою (когнітивний сенс, вторгнення).

25. Передача було занадто короткою, мені здалось, що вона занадто швидко закінчилась (когнітивний час, інтрига).

26. Якщо я уявляю героїв цієї передачі у своїй кімнаті, то мені, скоріше всього, захочеться її покинути (афективне місце, вторгнення).

27. Поведінка учасників передачі відповідала моїм уявленням про поведінку "героїв на екрані", мені здалось, що на їх місці я поводився так само (поведінковий сенс, залучення).

Матеріали до заняття № 5

Професіограма «фахівець зі зв’язків з громадськістю (PR – public relations)»

Найменування професії - фахівець зі зв’язків з громадскістю (PR – public relations)

Домінуючий спосіб мислення - адаптація-координація

Професійна область - адміністративне (управління)

Міжособистісна взаємодія - часто з типу «разом»

Домінуючий інтерес - соціальний

Додатковий інтерес – підприємницький

Умови праці - в приміщені, мобільний

Домінуючі види діяльності :

• Створення і підтримання іміджу компанії;

• Налагодження інформаційних потоків;

• Робота з пресою;

• Давати інтерв’ю пресі від лиця компанії;

• Організація і проведення прес-конференції (у випадку будь-якої великої події або кризової ситуації);

• Організація і проведення брифінгів (для спеціалізованої преси);

• Замовлення платних публікації в пресі;

• Приймання участі в розробці саєтів компанії;

• Організація і проведення спеціалізованих виставок (створення концепції стенда та його оформлення);

• Організація промоакцій (роздавання рекламних матеріалів);

• Організація психологічних та організаційних тренінгів для співробітників компанії;

• Організація і проведення «днів компанії» для створення сприятливого клімату в компанії;

• Написання програм і проведення різноманітних заходів в компанії (спортивні, розважальні тощо);

• Організація конкурсів в середині компанії.

Якості, які забезпечують успішність виконання професійної діяльності :

Здібності :

• Комунікативні навички;

• Організаційні здібності;

• Розвинене творче мислення і уява;

• Розвинені вербальні здібності (вміння ясно і лаконічно викладати свої думки);

• Високу степінь активності поведінки;

• Вміння працювати в команді;

• Вміння залишатись «у тіні»;

• Здібність впливати на оточуючих;

• Розвинені аналітичні здібності.

Особисті якості, інтереси і схильності :

• Активність;

• Енергійність;

• Комунікабельність;

• Впевненість в собі;

• Відповідальність;

• Вміння пристосовуватись до вимог навколишнього середовища;

• Витривалість;

• Доброзичливість;

• Ерудованість.

Якості, які протистоять ефективній професійній діяльності :

• Пасивність, безініціативність;

• Повільність;

• Нерозвинене творче мислення;

• Замкненість;

• Некмітливість;

• Відсутність організаційних здібностей;

• Невпевненість в собі;

• Відсталість (невміння, небажання змінювати свою поведінку під впливом навколишнього середовища);

• Неорганізованість.

Область застосування професійного знання:

• PR-агентства;

• Відділи зі зв’язку з суспільством в різноманітних компаніях;

• Команда політичного діяча.

Деякі професії, які можуть підійти людині з даним типом особистості (реалістичний і соціальні)

• Адміністратор; підприємець; митник; орендатор; стюард; авіадиспетчер; шеф-повар.

Професіограма „Іміджмейкер”

Назва професії - іміджмейкер

Домінуючий спосіб мислення: - адаптація – координація

Професійна область - психологія

Міжособистісна взаємодія - частіше за типом „разом”

Домінуючий інтерес - соціальний

Додатковий інтерес - підприємницький

Умови роботи - в приміщенні/поза приміщенням, мобільний

Домінуючі види діяльності:

• розробка принципів побудови образу;

• розробка іміджу організації;

• вивчення суспільної думки населення з метою зясувати ті якості, які повинні бути присутні в політиці, підприємництві і т. ін.

• створення відповідного іміджу людини на основі отриманих даних;

• підготовка проектів щодо просування та реалізації отриманого результату;

• проведення рекламних акцій та презентацій продукту, який просувають (іміджу).

Якості, які забезпечують успішність виконання професійної діяльності:

Здібності:

• добре розвинуті аналітичні здібності: уміння отримувати і опрацьовувати потрібну інформацію, оцінювати, порівнювати та засвоювати її;

• високий рівень понятійного мислення;

• уміння приймати рішення у невизначених ситуаціях;

• вміння керувати собою;

• розвинуті організаторські здібності ( які включають такі якості як цілеспрямованість, рішучість, творчий підхід і т. ін.);

• розвинуті комунікативні здібності (уміння входити в контакт, налагоджувати взаємозв’язок, розвинутість каналів вербального і невербального спілкування, професійна компетентність і т. ін.).

Особисті якості, інтереси та схильності:

• відповідальність (вміння брати на себе відповідальність за реультати своєї діяльності);

• гнучкість ( уміння гнучко реагувати на різні зміни в ситуаціях);

• здібність до планування організаторської діяльності;

• креативність;

• наявність розвинутої інтуїції;

• критичність;

• цілеспрямованість, дієвість;

• вимогливість;

• стремління до постійного особистого росту.

Якості, які перешкоджають ефективності професійної діяльності:

• невміння співставляти і аналізувати факти;

• нерішучість, невпевненість у собі;

• відсутність інтересу до роботи, яка виконується;

• низький рівень розвитку або відсутність організаторських здібностей та комунікативних здібностей;

• неорганізованість, недисциплінованість, безініціативність;

• відсталість, ригідність;

• схильність перекладати відповідальність на інших;

• вузькість кругозору;

• невміння керувати собою (запальність, імпульсивність);

• невміння протистояти зовнішнім факторам.

Область застосування професійних знань:

• готельний та ресторанний бізнес;

• туристичні компанії;

• політика;

• промислові, торгівельні, будівельні компанії.

Деякі професії, які можуть підійти людині даного типу особистості (підприємницький та соціальний):

• Начальник виробництва; службовець щодо контрактів та договорів; мер міста; дитячий вихователь; врач-терапевт у санаторії; педагог у дитячому садку.

91