Релігія та міфологія у Стародавньому Єгипті
Добробут єгиптян цілком залежав від Нілу. Бога ріки звали Хапі, і всі жителі країни дуже його шанували. Але ще важливішим було сонце. Його тепло і світло давали життя всьому існуючому, тому найголовнішим і наймогутнішим єгиптяни вважали бога сонця Ра. Інші його імена—Амон і Амон-Ра. У вічній ворожнечі з ним був бог пітьми Апоп. Земля також мала свого бога. Звали його Геб і зображували у вигляді людини з головою змії, адже змія — «земляна» тварина. Богиня неба Нут в уявленні єгиптян була величезною коровою, темне тіло якої вкривали зірки. Бог мудрості Тот мав голову священного птаха ібіса. Це він навчив людей читати і писати; володів часом, розділивши його на роки, місяці, дні, знав йому рахунок. Богиню Бастет — чорну кішку — особливо поважали жінки, адже вона була заступницею їхньої вроди. Царством мертвих володів бог Анубіс, якого зображували з тілом людини і головою шакала. У цьому царстві серце людини, що потрапило туди після смерті, кладуть на одну чашу ваг, а на іншу — маленьку фігуру богині правди — Маат. Рівновага підтверджувала праведність людини. Крім ібіса, в Єгипті поклонялися й іншим священним тваринам. У Мемфісі тримали в храмі великого чорного бика з білою міткою на чолі. Звали його Апісом. Коли цей бик вмирав, жерці — служителі богів — оголошували по всій країні жалобу. У штучному озері тримали ручного крокодила на ймення Себек. Були і священні кішки.
Єгиптяни вірили, що непомітні для звичайної людини боги оселяються у збудованих спеціально для них житлах — храмах. Тут встановлювали великі статуї богів або робили маленькі фігурки з бронзи чи глини. Єгиптяни гадали, що бог вселяється в зображення і чує все сказане людьми, приймає їхні подарунки. Богам служили жерці, які жили при храмах. Верховний жрець здійснював священні обряди —натирав статую запашними маслами, одягав її, готував для неї смачне частування, а потім віддалявся, задкуючи, щоб не повернутися до бога спиною. Жерці мали величезну владу, яка суперничала з владою фараона, оскільки єгиптяни вважали, що ті говорять від імені самих богів.
А от як виглядав єгипетський храм. Вздовж дороги, що вела до храму, встановлювали два ряди сфінксів. З обох боків брами піднімалися масивні вежі, прикрашені рельєфами — опуклими зображеннями на камені. Перед ними стояли висічені з граніту величезні постаті фараона, що сидів на троні; біля входу — обеліски, кам'яні «голки фараонів». їхні гострі вершини, вкриті золотом і сріблом, виблискували в сонячному промінні. У глибині храму, у схованому від сторонніх приміщенні, стояла статуя бога — захисника храму. Поруч, в особливій кімнаті, знаходився священний човен. Під час великих свят жерці ставили статую на цей човен і на плечах виносили у двір храму до народу. Про життя богів єгиптяни складали розповіді —міфи. Особливо популярний міф про Осіріса: «Колись царем Єгипту був бог Осіріс. Його молодший брат, бог Сет, заздрив Осірісу і ненавидів його, тому й вірна дружина Осіріса, богиня Ісіда, сховалася від Сета в густих заростях очерету на березі Нілу. Там вона няньчила маленького сина Осіріса — бога Гора. Коли Гор виріс, то з допомогою Ісіди здолав Сета. Ісіда чудом оживила Осіріса. Воскрес бог, але не захотів залишатися на землі. Став фараоном і суддею в царстві мертвих, а Гор — захисником фараонів. Ісіда ж стала захисницею всіх дружин і матерів.» Єгиптяни вірили у загробне життя і дуже піклувалися про тіло померлого, щоб до нього знову могла вселитися його душа (Ка). Вони обробляли тіло, аби воно зберігалося довго, бальзамами, — виготовляючи з нього таким чином мумію. Мумію клали у труну — саркофаг.
Стародавні єгиптяни і до фараона відносилися, як до бога. Називали його сином Сонця. Усі повинні були підкорятися волі фараона — не тільки люди, але й сама природа.