Завдання для самостійної роботи:

1. Проаналізуйте декілька означень політики та висловить своє ставлення до них.

2. Як взаємопов’язана політика з іншими сферами суспільного життя?

3. Чому сучасному інженерові потрібно вивчати політологію?

4. Які, на Вашу думку, сучасні проблеми, якими має займатися політологія в Україні?

Література (додаткова)

1. Алмонд Г. Политическая наука: история дисциплины // Полис, 1997. - № 6.

2. Вебер М. Политика как призвание и профессия / Избранные произведения.- М., 1990.

3. Джарал Б., Мангейм, Ричард К., Рич. Политология. Методы исследования. - М., 1997.

4. Політологія: історія та методологія / За ред. Ф.М. Кирилюка. - К., 2000.

5. Рябов С.Г. Політична наука в Україні ХХΙ століття: стан та перспективи розвитку. – К.: Навч.-метод. центр „ Консорціум...”, 2005. – 103 с.

Семінар 2. Політична влада

План

1. Влада як соціальне явище. Сутність і система політичної влади. Леґітимність.

2. Механізм функціонування політичної влади. Розподіл влади.

3. Політична еліта та лідерство в системі влади. Сучасна українська еліта: проблеми становлення та розвитку.

Повідомлення та реферати

1. Походження влади та її джерела.

2. Влада і свобода.

3. Політичне панування за М. Вебером.

4. Бюрократія і бюрократизм у суспільному житті.

5. Політична еліта України: шляхи формування (політичний портрет).

Основні поняття: влада, політична влада, ресурси влади, леґітимність, панування, харизма, політичне лідерство, еліта, розподіл влади, законодавча, виконавча, судова влада, номенклатура.

1. Ця тема є центральною в курсі політології. Вивчаючи її, студенти повинні розібратися в природі, функціях та механізмі здійснення політичної влади. Проблема влади була і залишається однією з основних в історії політичної думки, сучасної політичної теорії і практики. Це соціальна, економічна, моральна і, звичайно, політична проблема, внаслідок чого дуже складна для вивчення в межах одного практичного заняття. У чому таємниця влади і її привабливість? Історія свідчить, що майже всі її періоди – це боротьба за владу в тому чи іншому вигляді. Кожний в цій боротьбі шукав шлях до володарювання. Студенти мають визначити поняття “влада” і “політична влада” зокрема.

Владу можна визначити як реальну можливість здійснювати свою волю, нав'язуючи її іншим людям. Влада – це право і можливість розпоряджатися чимось і кимсь, підкоряючи своїй волі. Поняття влади і політичної влади зокрема поясняється по-різному: буденно-побутово і науково (див.: Політологія / За ред. Кременя В.Г., с. 125-130).

Влада – це об'єктивне соціальне явище, яке існує в будь-якому суспільстві. Влада є наслідком виникнення суспільних станів, прошарків і відповідних відносин між ними. Вона необхідна для організації суспільного виробництва, для узгодження інтересів і дій різних соціальних груп, підтримання життєздатності та збереження цільності суспільства. Основними засобами політичної влади є право, авторитет та сила. Існують різні погляди та підходи для визначення влади, які студент має вивчати за допомогою рекомендованої літератури. (див. підручник: Концепції влади).

Система влади включає:

1. органи влади та громадян, які здійснюють владні функції (суб'єкти влади);

2. тих, на кого скерована влада, – люди, їхні групи, організації, спільноти тощо (об'єкти влади). Вони підпорядковані еліті, а саме: погоджуються (активно або пасивно) з наказами еліти, виконують накази, засвоюють зміст політичної волі еліти.

3. ресурси влади та джерела – це реальні та потенційні заходи, які використовує суб’єкт для нав’язування своєї волі об’єкту (економічні, соціальні, культурно-інформаційні, психологічні, правові, адміністративно-силові)

4. механізм влади, тобто зв'язки, взаємодії, відносини між структурними елементами влади, її інститутами, цінностями, нормами, соціальний і політичний контроль.

Влада політична – це здатність суспільних груп та лідерів, які їх представляють, впроваджувати в суспільне життя рішення, що виражають їхню волю (Політологія / За ред А.Колодій. – С. 52). Найпоширенішим і найрозвиненішим видом політичної влади є державна влада. Вона може бути охарактеризована за наступними ознаками. По-перше, структурне розмежування суспільних груп на тих, хто керує (політична еліта) і тих, стосовно кого влада здійснюється (ким керують). По-друге, здійснення організованого і правовим чином урегульованого примусу. По-третє, використання адміністративного апарату. По-четверте, поширення влади на певну, визначену кордонами територію, у рамках якої вона володіє ознаками суверенності (верховенства і неподільності).

Державна влада публічна. Вона має суспільно-опосередкований характер і знаходить свій вияв у загальнооб’язкових рішеннях, у функціонуванні інститутів загальносуспільного публічного врядування (президент, уряд, парламент, суд); вона мобілізує великі маси на досягнення спільних цілей, регулює відносини між групами людей в і’мя стабільності і суспільної злагоди.

Однією з найважливіших характеристик політичної влади є її леґітимність. Деякі автори визначають леґітимність як властивість влади і принцип її функціонування. Учені приділяють багато уваги з'ясуванню суті леґітимності. Можна погодитися з дослідниками, які вважають що одним з найсуттєвіших є визначення Ліпсета: “Леґітимність – це здатність системи створювати та підтримувати в людей переконання в тому, що існуючі політичні інститути є найкращими з можливих для суспільства”.(В. Пича. Політологія. С. 79). Студенти повинні ознайомитися з декількома означеннями легітимності.

М. Вебер розробив типологію леґітимності, поділив її на три типи:

1. традиційне панування, яке опирається на силу традицій, звичаїв; як правило, спадкоємність влади;

2. раціонально-правове – коли влада (здійснюється) функціонує за законами, які приймаються самим суспільством (його представниками). Приклад – демократичні країни;

3. харизматичне – коли відношення суспільства та влади базуються на вірі, винятковості, чудового дару, уміння володаря, вождя, правителя управляти людьми, керувати їх діями (Сталін, Наполеон, С. Хусейн, М. Кадафі).

Проблема леґітимації є важливою для будь-якого політичного режиму й українського зокрема, бо вона забезпечує стабільність. Існують певні джерела леґітимації влади. Це питання докладніше розглядатиметься на семінарі.

2. Друге питання у скороченому варіанті можна уявити, користуючись такою

схемою ( деякі його аспекти вивчаються в темі “Політична система”).

Розглянемо загальну схему функціонування політичної влади в демократичному суспільстві:

„ верх”

приватний (власний) інтерес

Представники народу

(Народ - його інтереси)

„ низ „

Подану схему можна пояснити таким чином: „низ” (народ, суспільство) – джерело влади, через своїх представників делегує свої інтереси та частину власної свободи, надаючи депутатам право вирішувати за нього.

У конусі піраміди з’єднуються інтереси народу (керованого) і особисті інтереси керуючих. Завдяки такому процесу виявляється компроміс, який у вигляді політичних рішень спускається (сходить) в основу піраміди, тобто в суспільство. Ці рішення стають обов’язковими для всіх. Таким чином, пануючи, (політична еліта - „верх”) має право приймати рішення від імені всього народу, контролювати поведінку мас через позитивні і негативні санкції, створює свій престиж і має певні привілеї. Для цього використовуються структурні ресурси (закони, суд, державний апарат, партійна дисципліна); психологічні (страх, інтерес, переконання) та матеріальні ресурси (національні багатства, фінанси і т.п.)

Стабільність суспільства залежить від компромісу між „низами” і „верхами”. Справжня демократія була б лише тоді, коли б народ надавав “верхам” не право думати й вирішувати за нього, а готові рішення. Але це в сучасній представницькій демократії неможливе.

Велике значення в механізмі функціонування влади має принцип розподілу влади, з яким студенти вже знайомі. Слід звернути їх увагу на те, що розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову дає можливість більш чітко та ефективно здійснювати конкретні функції з одного боку. А з другого – ці гілки влади є противага одна одній, які контролюють та стримують себе і кожну. Нагадаємо, що цей принцип вперше був реалізований у Конституції США. Докладніше проблему буде розглянуто у наступній темі.

3. Готуючись до третього питання, студент має усвідомити, що проблема еліти - одна з ключових у політології.

Що ми вкладаємо у це поняття ? З кого вона складалася і кого включає сьогодні ? Є еліта чи немає ? Що вважати критерієм елітарності? Чи змінює час ці критерії і як саме? Ці питання завжди стояли на порядку денному у розвитку будь-якого суспільства. На них намагалися відповісти вчені, політики і суспільна думка. Це одна з найважливіших проблем, яка вирішується сьогодні політологами посткомуністичних країн. До цього поняття включають правлячий клас, інтелектуальну еліту та ін. На думку багатьох дослідників, еліта, і перш за все, політична – це особлива група людей або соціальний прошарок, який приймає значимі для суспільства рішення. Таке розуміння підходить для визначення сьогоднішніх реалій. Цим поняттям оперують, виходячи в основному з функціонального призначення еліти.

Студент повинен самостійно підготувати частину цього питання (сутність поняття, теорії еліт (Г. Моска, В.Парето, Р.Міхельс, М.Вебер, В.Ліпинський), але необхідно зосередити увагу на наступному. В усі часи політична еліта відігравала роль основної сили, що визначала перспективи суспільства, і виступала як його головний ведучий. Вона повинна володіти знаннями про стан суспільства, вмінням визначати пріоритети його розвитку, здатністю і відповідальністю у виконанні своїх владних функцій. Трансформація посткомуністичних суспільств збільшує вимоги до еліти і міру політичної відповідальності, оскільки цей шлях практично не проходило жодне сучасне суспільство. Тому проблема формування політичної еліти та її відповідальності є однією з найважливіших на всьому посткомуністичному просторі і в Україні зокрема.

На думку сучасних російських політологів (Ш.Султанов, В.Трет’яков), якість еліти визначається двома системостворюючими компонентами. Еліта є охоронницею ключових цінностей даного соціуму, того, що називається національним інтересом, національною ідеєю, культурними і історичними моделями сприйняття. Наявність еліти як ядра суспільства дає можливість для системного розвитку. Другий важливий компонент – це здатність нести відповідальність за долю соціуму. Саме еліта у суспільстві відповідає за нереалізовані стратегії, за відвернення катастроф, невиконані плани, за тотальну брехню тощо.

Україна – демократична держава, і їй притаманні основні риси демократичного суспільства. Політична влада функціонує на демократичних засадах і є леґітимною. Значні зміни у легітимації сучасної влади відбулися після президентських виборів 2004 р. Цей момент буде розглянуто окремо на практичному занятті. Що до типу леґітимності, то однакового підходу немає. Якщо йти за М.Вебером, то слід говорити про раціонально-правовий підхід. Характерною рисою є формування в Україні нових владних структур, удосконалення законодавчої та виконавчої влади, правове забезпечення їх функціонування.

Основні проблеми сьогодення української влади – це непрофесійність політичних рішень, корупція на різних рівнях управління, невизначені пріоритети внутрішньої політики, проблема взаємовідносин трьох гілок влади та якість еліти. Це, на жаль, не тільки українські проблеми, але Україна одна з небагатьох країн, де проблема національної еліти завжди стояла дуже гостро (див.: Д. Донцов. 1.Дух нашої давнини, 2.Історія української національної ідеї та ін.) і не знаходила свого вирішення. Вона залишається гострою й для найближчого майбутнього. Вітчизняні політологи вважають, що політична еліта України сформувалася:

1. представниками правлячої до 1991 р. КПУ, за “номенклатурним принципом”, які мають досить клановий характер поведінки (колишні партійні, державні, господарські керівники);

2. учасниками активного чи пасивного опору тоталітарної системи (дисиденти, політв’язні, вихідці з мистецько-наукових та інших кіл інтелігенції);

3. входженням в політику нових груп та громадських діячів, не пов’язаних ані з комуністичним режимом, ані з опором йому (представники інтелігенції, підприємці, банкіри, громадські діячі та ін.), але це формальна політична еліта, яка відповідає лише окремим якісним рисам цього поняття.

4. сьогодні можна говорити про зміну поколінь в українській еліті. Однак це важкий, поступовий і повільний процес, результати якого ще рано чекати.

Нова політична еліта переживає всі ті процеси, які притаманні хворобі росту. Вони проявляються в ідеології, практиці і кадровому корпусі. Це необхідно усвідомити і шукати шляхи вирішення існуючих проблем. Думається, що подолання кризових явищ у формуванні національної еліти пов’язане, перш за все, з рішенням кадрової проблеми. Без професійного знання і вміння не може бути сучасної еліти.

Від самого початку визначилося глибоке протиріччя між складністю завдань посткомуністичної трансформації і випадковим, поверховим способом формування керівних кадрів, що склалися після розпаду старої системи. Дуже складно стверджувати, що якість нової еліти, яку називають демократичною, є вищою за якість попередньої, соціалістичного періоду. Звертає на себе увагу те, що зараз, як і раніше, лояльність і відданість тому чи іншому політику ставиться вище, ніж його професійні якості. Це свідчить про недосконалість політичної системи.

На першому етапі демократичного переходу здійснювалась, перш за все, внутрішньо номенклатурна ротація. Не було створено жодного нового “інкубатору” політичних еліт. На жаль, інституційні механізми ротації політичної еліти не з’явилися і за останні роки.

Разом із тим, зросла потреба в осмисленні процедури формування верхнього ешелону “керівних кадрів”. Безсистемність висування людей на державні посади, яка мала місце від самого початку перетворень, сприймалася не так болісно, однак демократичні механізми передбачають наявність певної концепції у вирішенні проблем формування національної еліти у різних її ешелонах. Це є принципово важливим сьогодні для України.

Сучасна еліта, щоб бути сучасною і відповідати вимогам провідної сили суспільства, повинна відмовитися від безкінечного звернення у минуле і пошуків зовнішніх ворогів. Це свідчить про політичну незрілість еліти. Якщо цього не позбавитися, то у суспільства не має майбутнього.