Трансформація політичного устрою протягом VI – сер. V ст. До н.Е.
В.В. Латишев висловив думку, нібито Ольвія в усі часи свого існування являється нам з різко окресленими ознаками впорядкованої демократичної республіки [30, с.56]. На доказ цього він міг навести лише міркування, що відомі тоді науці найдавніші пам’ятки ольвійської державності свідчать вже про демократію, яка міцно утвердилась. Однак, зазначені пам’ятки датуються не раніше, ніж кінцем V-IV ст. до н.е. Натомість, є деякі підстави припускати відсутність демократичного державного устрою в Ольвійському полісі в початковий період його існування.
Ще Платон відзначав («Закони», 708, С) [5, с.132], що колонії, як правило, повторювали устрій своїх метрополій. Як відомо, протягом усього архаїчного періоду (VII - VI ст. до н.е.) метрополія Ольвії – Мілет характеризувалася наявністю автократії. Аристократичним або олігархічним спочатку був лад і в багатьох колоніях Мілета [34, с.145].
Ю.Г. Виноградов звертає увагу на ідею Р. Вернера, яка наштовхує нас на важливе спостереження. Адже для того, щоб склався новий громадянський колектив, він повинен був пройти в своєму розвитку певний етап, точка відліку якого від дати заснування апойкії. І, якщо визнати обґрунтованою думку про те, що початковий контингент переселенців не міг не бути якось організованим, то постає питання про характер його організації і його основи. Вважається, що такою основою повинна була бути влада ойкіста, роль якого в процесі заснування колонії відома слабо, але все-таки краще деяких інших аспектів колонізаційного руху. Влада ойкіста була незалежною від метрополії, диктаторською, виражала монархічну сутність його прерогатив та повноважень. Ситуація виправдовувала себе: потрапляючи в невідомі місця, частіше за все, у вороже варварське оточення, колоністи повинні бути спаяні єдиною зв’язуючою основою, яка в свою чергу, зобов’язана була вимагати від них беззаперечного дотримання суворої дисципліни. Тому цей перший етап існування полісного організму можна назвати «періодом диктатури ойкіста» [15, с.73].
Державний устрій полісів архаїчного періоду часто характеризують як диктатуру ойкіста. Заснування, зокрема, Березанського і Ольвійського полісів свідчить про організованість даного заходу. А це говорить про те, що потік переселенців з метрополії мав відбуватися під керівництвом певних осіб, в даному випадку – ойкістів, яких обирали в самій метрополії з числа місцевої аристократії. Аналіз епіграфічних джерел та свідчень істориків античності підтверджує той факт, що на початку становлення Ольвійського полісу вся влада належала саме мілетській аристократії, імена представників якої зустрічаються в обох містах. Саме цим ойкістам, які прибули на нові території з першими хвилями переселенців, і належала повна влада в полісі. Слід відмітити, що для освоєння великої території Побужжя, зокрема території майбутньої Ольвійської держави, були потрібні великі людські резерви, що є доказом декількох хвиль колоністів - епойків. Про це свідчить наявність великої кількості тимчасових землянок і напівземлянок на території Ольвії та хори, хоча приблизно в цей же час на Березанському поселенні відбувається масштабна перебудова і перепланування, що досягають своїх найбільших розмірів [44, с.8].
Цей період міг тривати достатньо довго. Наприклад, Батт-Арістотель правив Кіреною близько 40 років (за Геродотом, IV. 159)[2, с.192]. Відповідно, в історії Ольвії в цей проміжок часу можуть укластися ті самі півстоліття існування міста від моменту виведення апойкії до моменту початку трансформації її в поліс. Диктаторська діяльність ойкіста мала й іншу сторону - наділений необмеженими повноваженнями, він значною мірою повинен був впливати і впливав на політичний устрій майбутнього поліса.
У деяких випадках доходило до повної узурпації влади і перетворення її в тиранічну, а потім і монархічну. Так, той же Батт заснував в Кірені династію Баттіадів [33, с.186]. Є підстави вважати, що навіть там, де до тиранії і монархії справа не доходила, в перші століття існування немає ніяких ознак демократичного режиму. Головна причина тому – поява на сцені великої політичної сили – нової аристократії. Спробуємо вловити ледь помітні сліди цього процесу в Ольвійському полісі, почавши із з'ясування матеріального базису цього феномена. Описаний вище широкомасштабний і, до того ж, спонтанний процес освоєння Ольвійської хори, починаючи з середини VI ст. до н.е., безсумнівно, вимагав значних людських ресурсів. Зрозуміло, що ці ресурси не могли утворитися за півстоліття тільки в результаті відтворення первісного контингенту переселенців – необхідний був приплив ззовні. Одним з джерел їх надходження могло стати варварське оточення. Перш за все, цей канал повинні були живити вихідці з «скіфського» лісостепу і фракійці, які були добре знайомі із землеробством і раніше проникли в сферу економіки греків, а за ними степовики, процес седентаризації (осідання на землю) окремих представників, який проходив, очевидно, повільніше. Однак, судячи з археологічних і просопографічних даних, варварський елемент в архаїчну епоху становив у населенні Ольвії незначний процент, тому він не в змозі був покрити створений дефіцит у робочій силі [33, с.189].
Таким чином, ми приходимо до неминучого висновку про нову хвилю додаткових колоністів з Греції – епойків, які і повинні були створити необхідний резерв для освоєння обширного фонду земель. Тільки прийнявши це припущення, можна зрозуміти імпульсивність, а не перманентність процесу освоєння простору. На користь цього говорить також синхронне і спонтанне розширення території ольвійського городища не менш, ніж у три рази і характер його забудови землянками та напівземлянками, які цілком могли на перших порах служити скромними житлами новим колоністам, а також масштабні перебудови на Березанському поселенні, яке на той час досягло своїх максимальних розмірів [19, с.83].
Сучасні відомості про соціально-політичну історію ольвійського поліса другої половини V – першої половини IV ст. до н. е. характеризуються крайньою схематичністю і суперечливістю в інтерпретації подій і до нашого часу найбільш повно представленні концепцією запропонованою Ю.Г. Виноградовим [15, с.120-121].
Відповідно до цієї схеми, Ольвія в V ст. до н.е. перебувала під скіфським протекторатом і управлялася тиранами, в тому числі, грецькими.
Вважають, що близько середини V ст. до н.е., і дещо раніше, Ольвія перебувала під контролем синів скіфського царя Аріапіфа – зведених братів: Скіла, Оріка (Аріха), Октамасада (вірніше, його намісника Емінака). Черговість контролю над Ольвією Оріка і Емінака є предметом дискусії [25, с.25], також проблематична і сама гіпотеза Ю.Г. Виноградова про скіфський протекторат над Ольвією [25, с.23].
Відповідно до умовної реконструкції Ю.Г. Виноградова, близько 440-430 рр. до н.е., зростаюча тенденція до посилення скіфського протекторату в Ольвії різко обривається і влада знову повністю переходить у руки грецьких тиранів [15, с.118]. Визнаючи, що про особистість і походження грецького тирана інформація відсутня, тим не менш, на основі матеріалів, які стосуються елітного клану Аристократидів, а також, синхронних подій, що відбулися в Мілеті, можлива побудова відповідної гіпотези. Чому тиран ототожнюється вченими саме з представником роду Аристократидів, докладно буде обґрунтовано нижче.
Відзначимо кілька важливих моментів. Перший – рід Аристократидів відсутній в Ольвії на рубежі V - IV ст. до н.е. і в першій половині IV ст. до н.е., що може бути пов'язано з вигнанням (виселенням?) тирана. Другий – клан Аристократидів з'являється в Ольвії з 344 р. до н.е., що синхронно загибелі поселення Панське-1, на думку ряду дослідників, колишнього притулку тирана. Зауважимо також, що вся історія клану Аристократидів підтверджує його найпотужніший економічний потенціал, характерний для більшості відомих тиранічних родів [32, с. 113].
Дана гіпотеза про походження тирана зводиться до кількох наступних варіантів. Тиран – виходець із знатного і могутнього роду Аристократидів, який відноситься до давніх ольвійських родів, або прибувших до Ольвії мольпів внаслідок падіння Мілета на початку V ст. до н.е. Можлива і дещо інша версія. Відомо, що близько 440 р. до н.е. в результаті гострої боротьби за сприяння Афін в Мілеті була встановлена демократія і противники її були вигнані. В Ольвію в цей час могла прибути група вигнанців – представників недемократичного режиму, серед яких були і Аристократіди. Основу для такого переселення надавав декрет про ісополітію Мілета та Ольвії, повторна фіксація якого виконана близько 326/8 р. до н.е. Звернувшись до епонімного каталогу Мілета дійсно можна виявити, що в 432 – 431 рр. до н.е. посади епонімів виконували Критобул і Алкмеонід Аристократіди, після чого представники цього роду ніколи більше не були присутніми в цьому каталозі. Те, що Ольвія в зазначений час дійсно відкривала свої ворота для прихильників недемократичних режимів (при цьому, перебуваючи в сфері інтересів Афін?) доведено Ю.Г. Виноградовим [15, с.187]. Не виключено, що ще до прибуття вигнанців з Мілета в Ольвії представники роду Аристократидів вже були присутні як першопоселенці; володіючи винятковими правами, вони і посприяли переселенню своїх родичів. Збільшення клану за рахунок прибулих сприяло посиленню його позицій. Такі можливі варіанти походження і витоків могутності Аристократидів в Ольвії. Конкретні дії, ймовірно, Аристократидів по набуттю тиранічної влади в Ольвії також нам невідомі, проте, враховуючи, що вся подальша історія цього клану підтверджує його найпотужніший економічний потенціал, можна припустити, що перехід одноосібної влади від скіфського протектора до грецького тирану було досягнуто, найімовірніше, якимись економічними методами. Безумовно, відсутня інформація про те, чи правив тиран кілька десятків років, до рубежу V-IV ст. до н.е. одноособово чи тиранів за цей період було декілька [16, с.83].
Слушною є думка А.С. Русяєвої про те, що повалення тиранії ініційовано вищими аристократичними колами [36, с.16]. Тирани спирались на аристократичні об’єднання, зокрема на союз мольпів. Одним з вірогідних варіантів інтерпретації посвячення мольпів золотого вінця Аполлону, що носить неофіційний характер, і по техніці виконання знаходиться на межі між лапідарними написами і графіті, може бути розпочате обмеження прав союзу мольпів із боку тирана; подальші події пов'язані із загостренням ситуації і поваленням тиранії [21, с.45]. Відзначимо важливу інформацію Є.І. Леві про те, що частина ранніх присвячуваних написів продовжували стояти на теменосі і в епоху еллінізму [31, с.88]. Це є досить переконливим підтвердженням того, що конкретні особи, колишні мольпи, після повалення тирана стали жерцями Дельфініона, і, отже, їм не було сенсу знищувати свої присвячувані написи від імені спілки мольпів. Зауважимо, що запропонована гіпотеза не суперечить думці А.С. Русяєвої про те, що мольпи служили і жерцями Дельфініона [38, с.118]. Очевидно, що союз мольпів не став після перемоги демократії якоюсь таємною або малоактивною організацією [39, с.195], а був дійсно ліквідованим. Саме відсутність з початку IV ст. до н.е. написів союзу мольпів підтверджує, що тираном міг бути айсімнет. Таким чином, суть подій, що відбулися в Ольвії на рубежі V-IV ст. до н.е., полягає в тому, що особи, які перебували при владі до перевороту, усунувши лідера-тирана, залишилися при владі і пізніше.
Отже, на рубежі V-IV ст. до н.е. в Ольвії відбулося, ініційоване, ймовірно, вищими аристократичними колами, повалення тиранії під керівництвом якогось вихідця з знатного роду Леократідів-Евресібіадів. Сподвижником тираноборців є представник роду Пантаклів-Клеобротів, Гекатеон Гікесіїв, згаданий, ймовірно, в посвяченні мольпів. Можливо, що в числі сподвижників був і член союзу мольпів, виходець з роду Діонісіїв, Аполлодор, син Діонісія, дедікант посвячення мольпів; зв'язок Діонісіїв і Леократідів-Евресібіадів спостерігається протягом століть.
Окреме питання стосується відновлення імені тираноборців [33, с.188]. Відоме припущення Ю.Г. Виноградова про те, що тираноборців звали Евресібій [15, с.147] було піддано критиці в роботі Ніколаєва Н.І. Він на основі генеалогічних розрахунків запропонував ім'я тираноборця Сіріск і дату повалення тирана визначив в 401р. до н.е. [33, с.62]. Разом з тим, існує припущення про те, що в 392-389 рр. до н.е. ольвіополіти ще перебували під владою тирана, звідки, вирішення питання про ім'я тираноборців однозначно переноситься в розряд спірних.
Звернемося до долі тирана. Існує припущення про те, що група опозиціонерів, швидше за все, добровільно виїхала з Ольвії, заснувала, по неодноразово апробованої в грецькій історії моделі, власний центр влади на околиці хори – поселення Панське – 1 на початку IV ст. до н.е. [32, с.181].
Синхронність подій від ліквідації тиранії і до початку повсюдного відродження Ольвійської хори дозволяє стверджувати, що тиран міг виїхати на будь-який інший периферійний об'єкт. Разом з тим, звернувшись до конкретних матеріалів з історії знатних ольвійських родів зазначимо, що припущення про факт вигнання (виїзду?) тирана з Ольвії дійсно підтверджується відсутністю в ній найпотужнішого клану Аристократидів в першій половині IV ст. до н.е. Очевидно, виїзд цей носив досить цивілізований характер і Аристократіди забрали з собою все своє майно. Досить різка поява клану Аристократидів в Ольвії в 344р. до н.е. синхронна припиненню «Ольвійського періоду» в житті поселення Панське-1 і його загибелі у пожежі. Звідси можна вважати, що Аристократіди приблизно через півстоліття повернулися в Ольвію, рятуючись від небезпек. Безумовно, їх поверненню передували контакти і угоди з Леократідами - Евресибіадами, які контролювали ситуацію в Ольвії в цей період. Саме факт відсутності клану Аристократидів в полісі у першій половині IV ст. до н.е. і його поява, синхронна з припиненням життя ольвіополітів на Панському-1 і є найважливішими аргументами, що ототожнюють тирана з Аристократідами [32, с.193].
Повернення Аристократидів в Ольвію є відправною точкою в розвитку внутрішньополісного конфлікту знатних родів. Зазначимо тут ідею В.А. Анохіна про те, що Зопіріон почав свій похід на Ольвію саме через політичні причини. Формальним приводом для початку такого
походу могла послужити інформація про те, що в Ольвію повернулися
прихильники тиранії [10, с.20].
Отже, на початковому етапі розвитку ольвійський поліс ще не мав чітких ознак політичної держави. Рання апойкія з владою ойкіста змінюється тиранічним режимом. Аналогічні процеси спостерігаємо і в метрополії та інших полісах. Провідну роль у формуванні державної влади відігравала аристократія, що також є однією із загальних ознак формування політичних структур полісної влади. До кінця V ст. до н. е. режим тирана приходить в занепад та складаються сприятливі умови для формування демократії.
РОЗДІЛ 2. ОЛЬВІЙСЬКА ДЕМОКРАТІЯ