9. Соціальні норми, як регулятори поведінки особистості в організаціях.

На основі своїх цінностей та ціннісних орієнтацій суспільство, держава, нація чи інша соціальна група розробляють систему соціальних норм поведінки особистості. Це ще один канал впливу соціуму на формування та розвиток особистості, регуляції її поведінки.

Соціальні норми — це вимоги, які ставляться суспільством, державою, соціальною групою до особистості і які вона має виконувати. Вони потрібні будь-якому суспільству для упорядкування життя, його ефективного функціонування, налагодження необхідної взаємодії його членів.

Щоб підкреслити взаємозв'язок ціннісних і нормативних систем, вживають термін "ціннісно-нормативні системи". Соціальні норми (економічні, політичні, правові, моральні, естетичні, релігійні) виконують регулятивну роль, визначають взірці, еталони поведінки особистості. Вони є такожзасобом узгодження інтересів різних індивідуумів, їхніх груп і суспільства.

Норма може накладати певні обмеження на діяльність особистості. Однак це стосується лише норм, що забороняють, а також різних табу. Є іншого роду норми, які дозволяють певні види діяльності. Але слово "певні" якоюсь мірою говорить і про обмеження. Загалом же можна сказати, що однісоціальні норми спрямовані на обмеження певних дій особистості, інші — на створення можливості бажаних для суспільства дій особистості.

Суспільство, з одного боку, за допомогою своїх норм може прагнути до жорсткої, детальної регламентації дій особистості, примушувати її уникати таких вчинків, які б суперечили його інтересам. З іншого боку, воно може стимулювати такі самостійні ініціативи, дії індивіда, які б певнимчином допомагали зміцнювати існуючу соціальну систему.

Соціальні норми можуть по-різному усвідомлюватися і сприйматися людьми, які належать до різних соціальних груп. Норми, що нав'язуються чи впроваджуються суспільством, державою, групою, можуть відповідати або не відповідати інтересам, "внутрішнім" нормам індивіда, йогосвітоглядові, ціннісним орієнтаціям, переконанням. У зв'язку з цим вони можуть виконуватися добре чи погано або ж зовсім не виконуватися.

Панівні соціальні спільності свої групові норми можуть видавати за загальнолюдські, загальнообов'язкові для всіх членів суспільства. Інші ж верстви, відстоюючи свої специфічні інтереси, також виробляють свої групові норми, якими вони керуються у своєму житті і які теж можутьпроголошуватися загальнолюдськими. Але вони не мають можливості перетворити їх у правила поведінки, обов'язкові для всіх членів даного суспільства. Усвідомлення ними своїх інтересів, вироблення власних норм слугують зростанню їхньої суспільної активності.

Таким чином, соціальні норми — засіб формування і утвердження особистості, реалізації її творчих можливостей, соціального контролю за її діями. Зрозуміло, що у різних країнах, у різних суспільних умовах нормативний контроль може бути демократичним або антидемократичним,гуманним або антигуманним, гнучким чи жорстким.

11.Основні функції управлінської діяльності.

Поняття "управлінська діяльність в освіті", ґрунтуючись головним чином на виявленні сутності феномена "діяльність", є особливим видом діяльності, спрямованої на підготовку персоналу освітніх організацій та установ до професійної педагогічної діяльності, згідно з економічними, політичними, моральними й естетичними цілями.

Аналізуючи управлінську діяльність менеджера освітніх установ, варто окреслити три групи функцій: термінальні, або функції-цілі (неперервного навчання, виховна, оздоровча, розвиваюча, соціалізуюча); інструментальні, або функції-засоби (діагностична, диференціальна, стимулююча, прогнозуюча); операційні або функції-прийоми (вимір і оцінювання, методична, управлінська, коригуюча, констатуюча).

Характеризуючи функції термінальної групи в цілому, слід зазначити, що вони, відбиваючи сутність цілей і завдань управління, допомагають менеджеру виробити ставлення до колективу працівників і дозволяють знаходити управлінські рішення питань, пов'язаних з функціонуванням освітньої організації.

Робота менеджера в навчальному процесі пов'язана зі свідомою управлінською діяльністю, яка спрямована на створення сприятливих умов навчання, вдосконалення в засвоєнні знань, умінь і навичок, підготовки до трудової, фізичної, професійної діяльності. Керівник повинен враховувати виховну функцію, яка полягає в розвитку основних особистісних якостей персоналу. Виховуючи такі вольові якості, як сміливість, мужність, дисциплінованість, відповідальність, менеджер створює духовно-моральну основу особистості працівника.

Піклуючись про відпочинок персоналу, керівник сприяє зміцненню здоров'я працівників. Він використовує метод творчих бесід про здоровий спосіб життя, загартування, позитивний уплив регулярних занять фізичними вправами.

Так, указуючи працівникам освітніх установ напрями самовиховання, керівник повинен надати їм можливість самостійно організовувати творчі вечори, конференції з питань, що є актуальними для освітнього закладу.

Завдання, що реалізує менеджер у рамках соціалізуючої функції, близькі до виховної функції та функції неперервного навчання. Соціальна практика управлінської діяльності є тим каналом, за допомогою якого здійснюється процес передачі цінностей від керівника до підлеглих. Але на відміну від виховної функції та функції неперервного навчання головна мета соціалізуючої функції полягає в тому, щоб основна увага була приділена формуванню відносин між підлеглими й не завжди ідеально організованим соціальним середовищем.

Друга група функцій – інструментальна – містить у собі завдання, завдяки яким мета управлінської діяльності менеджера освітньої установи трансформується в безпосередню систему впливів на персонал у конкретних умовах.

Щоб мати повну інформацію про професійну компетентність працівника, менеджер повинен володіти системою її діагностики, що містить у собі знання, необхідні для даної спеціальності або посади; уміння й навички, необхідні для успішного виконання функціонально-посадових обов’язків; професійні, ділові та особистісно значущі якості, що сприяють найповнішій реалізації власних сил, здібностей і можливостей; загальна культура; мотивація професійної діяльності.

За результатами діагностики професійної компетентності відбувається диференціація персоналу, що дозволяє керівнику визначити можливості підлеглих, оцінити їхню майстерність, професіоналізм.

Управлінська діяльність керівника більш ефективна, якщо спирається на активність персоналу, й тому його завдання – стимулювати підлеглих до якісного виконання професійних обов’язків. Мотивація пов’язана з процесом спонукання підлеглих до діяльності через формування мотивів поведінки, спрямованої для досягнення особистих цілей і цілей освітньої організації.

Менеджер, намічаючи перспективи розвитку організації освітньої установи, повинен прогнозувати кінцеві результати її просування в галузі освіти. Проект плану-прогнозу обговорюється керівною командою та координаторами й адаптується до умов закладу. Інформаційні системи передбачають не тільки визначення ключових цільових напрямків, методів вимірювання, базового стандарту, але й показу того, що відбудеться, якщо інформація не відповідатиме стандарту. Таким чином встановлюється зв'язок між процесами прогнозу та покращення якості управлінської діяльності.

Переходячи до останньої – операційної – групи функцій, слід зазначити, що вони спрямовані на вдосконалення форм, методів і прийомів управлінської діяльності.

Існуюча в менеджменті наука про вимір і оцінювання досягнень в освітній галузі дозволяє планувати підготовку персоналу.

Центр оцінювання – це установа, в якій здійснюється оцінювання здатності працівників виконувати певні функції. Робота в центрах найчастіше проводиться спеціалізованими установами, які запрошуються відділами кадрів, адміністрацією освітніх закладів. Методи центру оцінювання можуть застосовуватися лише людьми, підготовленими для цього, як правило, це кілька експертів-спостерігачів. Результати оцінювання персоналу мають базуватися на сумарній інформації, отриманій кількома експертами за допомогою різноманітних методів. У такому разі для керівника важливим є пошук і вдосконалення інформативних форм виміру й оцінювання. Відвідуючи й проводячи показові виступи, конференції, свята й заходи, він має фіксувати успіхи й невдачі працівників для подальшого обговорення.

Аналізуючи власну управлінську діяльність, менеджер повинен підвищувати ефективність методик, намічати перспективні зміни, моделювати, конструювати й реалізовувати методичну діяльність у процесі керівництва.

Менеджер, керуючи процесом управлінської діяльності, має володіти методами контролю, що є компонентом управління (оглядовий, попередній, персональний, тематичний, фронтальний, узагальнюючий контроль).

Керівникові, складаючи плани управління якістю діяльності освітніх закладів, інноваційні програми та ін., слід учасно вносити зміни в роботу працівників, указувати на помилки, коригувати та в разі необхідності рекомендувати підвищення кваліфікації кожному членові колективу.

Констатуюча функція фіксує рівень досягнень підлеглих як основу для подальшої професійної діяльності, дає змогу керівникові робити висновки про особистісні особливості кожного працівника.

Проаналізувавши склад управлінської діяльності, слід зазначити, що основними є такі її функції: неперервного навчання, виховна, оздоровча, розвиваюча, соціалізуюча, діагностуюча, диференціальна, стимулююча, прогнозуюча, вимірювальна, методична, управлінська, коригуюча й констатуюча.