- •2. Вестфяльський мир
- •Міжнародні системи
- •3. Структура міжнародної системи
- •4. Едементи міжнародної системи
- •7. Види міждержавних відносин
- •8. Глобальна система та регіональні підсистеми міжнародних відносин
- •9. Підходи до дослідження міжнародних систем
- •10. Довестфальський етап міжнародних відносин
- •1. Встановлення Вестфальської системи
- •3. Вестфальська система. Основні характеристики
- •1. Віденський конгрес
- •2. Цілі учасників конгресу
- •3. Переділ світу, закріплений Віденським конгресом
- •4. Священний союз
- •5. Особливості Віденської міжнародної системи
- •1. Великі держави
- •2. Проблема перебудови міжнародних відносин після першої світової війни
- •3. “14 Пунктів” в.Вільсона
- •4. Питання про самовизначення націй
- •5. Паризька мирна конференція
- •7. Система мирних договорів
- •8. Створення Ліги Націй та ії діяльність
- •2. Основні тенденції розвитку повоєнних міжнародних відносин
- •3. Головні характеристики міжнародних відносин повоєнного періоду
- •4. Створення Організації Об'єднаних Націй. Концепція нового міжнародного співтовариства
- •5. Значення Ялтинсько-потсдамської міжнародної системи
- •7. Статична та динамічна стабільність ї
- •2. Війна та мир - засоби ствердження, збереження та перерозподілу влади у сфері міжнародно-політичних відносин
- •3. Еволюція війни як соціально-політичного явища
- •4. Світова війна і світова політика в ядерну епоху в умовах біполярного світу і в постбіполярну епоху
- •5. Локальні і регіональні війни в сучасному світі, їх політичне значення і роль в світовій політиці
- •3. Бандунзька конференція країн Азії та Африки
- •4. “Третій світ”. Становлення руху афро-азіатської солідарності
- •5. Друга й третя хвилі деколонізації
- •6. Становлення ідеології та практики Руху неприєднання
- •8. Створення осі Північ — Південь Проблема нового міжнародного економічного порядку
- •10. Фактичне завершення процесу деколонізації та його наслідки
- •Розділ 4. Політична модернізація як чинник глобального розвитку
- •3. Етапи модернізації
- •4. Типи модернізації
- •5. Моделі модернізації
- •6. Механізми здійснення модернізації
- •7. Вибір шляхів модернізації та культурно-цивілізаційні блоки
- •2. Цивілізаційний та формаційний підходи до історичного процесу: порівняльний аналіз
- •3. Цивілізація як основна типологічна одиниця історії
- •4. Становлення цивілізаційної теорії
- •6. Локальні цивілізації
- •7.Типи цивілізацій
- •8. Світова цивілізація
- •9. Взаємодія цивілізацій і характер їх впливу на міжнародні відносини
- •Розділ 6. Глобальні проблеми сучасності у світовій політиці
- •2. Систематизація та класифікація глобальних проблем
- •2. Систематизація та класифікація глобальних проблем
- •3. Політична глобалістика
- •4. Попередники та теоретичні підвалини гдобалістики: внесок в.І.Вернадського та а.Ейнштейна у розвиток планетарного мислення
- •5. Глобалізм (мондіалізм) як течія суспільно-політичної думки
- •5. Особливості першого та другого етапів розвитку глобалістики
- •7. Римський клуб про загальні загрози. Політичне значення глобалістського алармізму
- •8. Третій етап розвитку глобалістики
- •Розділ 7. Релігія і світова політика
- •2. Глобальні релігійні системи. Геополітика світових релігій
- •4. Ісламський фактор в міжнародних відносинах
- •2. Наукові школи геополітики
- •3. Роль і місце України у сучасному геополітичному просторі
Передмова
Цією книгою автори, викладачі Інституту міжнародних відносин Київського національного університету мені Тараса Шевченка, доктор історичних наук О А Коппе \ь та кандидат історичних наук О С Пархомчук, продовжують серію публікацій, розпочату виданням навчального посібника "Міжнародні відносини XX століття"
Ь головна мета полягає в тому, щоб на основі методичних положень світової наукової та науково-методичної мтератури з міжнародних відносин, загальнотеоретичних висновків політо \оги та соціології міжнародних відносин розкрити зміст спе цифічних понять та підходів, що використовуються світовою наукою у дослідженнях політичних взаємодій на міжнародній арені
Читач отримає уяву про зміст сучасних наукових погшдів на характер світової політики, основні тенденції та проблеми, ям їй притаманні
Особлива увага приділяється місцю та ролі України в світовій політиці
Систематизоване та цілеспрямоване дослідження міАна родних відносин в межах відносно самостійної дисцип мни розпочинається тільки з XX століття Тому не дивно, що науці про міжнародні відносини притаманні боротьба парадигм, шкіл та напрямів Автори мали на меті узагальнити та систематизувати основні положення та висновки світової наукової думки про міжнародні відносини
Розглянуто основні теоретичні проблеми міжнародно-політичної науки, висвітлюються методи дослідження нею свого об'єкту
За структурою навчальний посібник складається з двох частин
В частині І "Міжнародні системи" розглядаються особ \.и-восп та основні напрями системного підходу до дослідження міжнародних відносин, типології та структури міжнародних систем. Аналізується історичний розвиток міжнародних систем
В кожний окремий проміжок часу складається визначений характер взаємодії між основними учасниками міжнародних відносин. Ці відносини набувають особливу для кожного періоду структуру, яку автори визначають як систему міжнародних відносин або міжнародну систему.
У частині II "Світова політика" висвітлюються міжнародні відносини як системна сукупність економічних, політичних, військових, культурних, правових, ідеологічних і інших зв'язків та взаємовідносин між основними суб'єктами світового співтовариства. Це середовище, в якому реалізується світова політика. В той же час світова політика є важливим фактором, який впливає на розвиток міжнародних відносин. З цієї точки зору подаються основні аспекти світової політики як системи відносин між державами та групами держав, провідними соціальними, економічними та політичними силами і організаціями, які діють на світовій арені.
В умовах посилення взаємозалежності світу перед учасниками глобальних політичних взаємодій по-новому постає ціла низка проблем. Мова йде, зокрема, про проблеми безпеки та стабільності, проблеми війни та миру, ролі релігійного фактору в сучасних міжнародних відносинах.
Світова політика як процес суперництва та узгодження інтересів, пов'язана з геополітичним положенням та ресурсними потребами її учасників. У цьому ракурсі розглянуто основи та мотивації міжнародної політики держав, пов'язані з & геополітичним положенням. Геополітика активно використовується при дослідженні глобального розвитку світового співтовариства.
Реакцією політичної науки на загострення глобальних проблем другої половини XX століття стало виникнення політичної глобалістики як системи знань про політичні аспекти глобальних проблем. Її важливою функцією стало прогнозування перспектив розвитку цивілізації в умовах планетарних проблем.
В посібнику також розглянуто поняття цивілізаційної системи як самодостатньої та відносно автономної історичної реалії. Подається можливість ознайомитись з концепціями, прогнозуючими перспективи розвитку цивілізації, аналізується політична модернізація як чинник глобального розвитку.
Посібник оздоблений схемами та таблицями, які охоплюють всі основні теми.
Даний посібник належить до підручників нового покоління та має експериментальний характер. Будь-які критичні зауваження та поради будуть зустрінуті авторами з подякою.
у Мюнстері, але у разі потреби переміщалися до Оснабрюку.
Представники держав зЇжджалися вельми повільно. Першими (у 1643 р.) з'явилися венеціанський посол Контаріні, папський нунцій Кіджі (згодом папа Олександр VII) і посли німецького імператора - граф Людвіг Нассау і доктор Фольмар. Головний представник імператора граф Траутмансдорф прибув у листопаді 1645 року. Окрім зазначених амбасадорів, велику роль у конгресах відіграли французькі представники граф д'Аво, Абель Сервьєн і згодом герцог Лонгвілль. Іспанію презентував іспанський гранд дон Ґаспар Зракамонте; Швецію — Йоганн Ок-сеншерна.
Каменем спотикання на початкові конгресу стали амбіції німецького імператора, який волів представляти "всю імперію", заперечуючи самостійність князів. Франція і Швеція заявили, що вони не підуть на переговори раніше за появу князівських посланців. Після перемоги шведів над імператорськими військами імператор Фердінанд III змушений був піти на поступки у цьому питанні.
2. Вестфяльський мир
24 жовтня 1648 року було підписано обидві угоди в Оснаб-рюці й Мюнстері. Їхні статті стосуються трьох основних питань:
•:• територіальних змін в Європі внаслідок Тридцятирічної війни;
•:• віросповідальних відносин в імперії;
•;• політичного устрою імперії.
Статті Вестфальського договору зафіксували нове співвідношення сил, яке склалося в Європі. Фактично на ціле століття було встановлено більшість державних кордонів.
За результатами домовленостей шведські вимоги були задоволені майже цілком. Швеція отримала всю західну частину східної Померанії, о-ви Рюген і Волін в усті Одеру, Меклен-бурзьке місто Вісмар та єпископства Бременське й Верденське в усті Везера. Основна мета Швеції, таким чином, була досягнута:
найважливіші гавані на узбережжях не лише Балтики, але й Північного моря, опинилися в ії руках (а до того ще й устя найважливіших рік Німеччини - Одера, Везера й Ельби). Швеція отримала 5 млн. талерів на покриття військових витрат.
Бранденбург отримав єпископства Гальдберштадт, Камін і М інден, а також право на приєднання архієпископства Магдебург по смерті тамтешнього архієпископа.
Мекленбург збільшився на єпископства Шверін і Ратце
Частина І
Міжнародні системи
Розділ 1. Системний підхід до аналізу міжнародних відносин.
1. Особливості системного підходу до аналізу міжнародних відносин
В якості методологічної основи дослідження міжнародних відносин обирається системний підхід. Основне положення системного підходу полягає в тому, що будь-який об'єкт являє собою складну, відносно самостійну систему, якій притаманна єдність множинності елементів, сторін та відносин: структурних, функціональних, генетичних, необхідних та випадкових, об'єктивних та суб'єктивних.
Системний метод передбачає систематизацію всіх процесів міжнародного життя _у вигляді моделей (модель "біполярної" та "монополярноі" систем) й їхній аналіз на основі поведінки "акторів" — тобто держав, що діють у межах загальної системи.
2. Міжнародна система
Система являє собою не просто конгломерат або сукупність якихось елементів, а таке органічне утворення, таку суму елементів та зв'язків, об'єднання яких дає нову якість. Інтегральність являє собою одну з найважливіших характеристик системи. Взаємодія держав у сучасному світі визначає зміст і стан сучасних міжнародних відносин. Якщо взяти держави окремо, вони не складають у сукупності міжнародну систему й є лише й складовими. Держава існує, функціонує та розвивається у тісному зв'язку з іншими державами, тобто в системі відносин.
Середовищем е те, що впливає на систему і з чим вона взаємодіє.
Розрізняють два види середовища - зовнішнє (оточення системи) та внутрішнє (контекст).
Для держави система міждержавних відносин являє собою зовнішнє середовище. Під її впливом в значній мірі формується ц зовнішньополітична діяльність, у ній вона реалізується, у ній держави взаємодіють одна з одною.
Функцією системи є її реакція на вплив середовища, спрямована на збереження визначеного типу відносин між елементами системи.
Здійснюючи свої зовнішньополітичні функції, держава вступає в відносини з іншими державами і стає тим самим "елементом" системи міждержавних відносин. Як "елемент", вона впливає на систему, й сама, в свою чергу, відчуває вплив з ії боку. Держави, знаходячись у стані взаємодії та взаємозв'язку одна з одною, утворюють, таким чином, особливу систему відносин, яка має свою специфічну природу, якості та закономірності, які виходять за межі закономірностей життєдіяльності держав, що до неї входять. Система складається з держав, але не являє собою просту суму іх складових. В той же час кожна держава у складі системи являє собою далеко не те, чим вона є як окремо взяте утворення. Держава проявляє ті свої якості, якими вона завдячує саме фактові своєї належності до системи.
В основі системної взаємодії лежить насамперед взаємозалежність держав. Ця взаємозалежність відображається у визначеній впорядкованості відносин, яка знаходить відображення в структурі їхніх зв'язків, у системі рівноваги сил та союзів держав, тобто в явищах, які мають характерні ознаки системних відносин.
Взаємозалежність сприяє самозбереженню системи, відштовхуючи від себе "несистемні" дії' держав, тобто такі дії', які порушують закономірності функціонування системи.