4. Попередники та теоретичні підвалини гдобалістики: вне­сок в.І.Вернадського та а.Ейнштейна у розвиток плане­тарного мислення

Окремі ідеї та фундаментальні принципи глобалістики ви­словлювались та обґрунтовувалися багатьма філософами, почи­наючи з Стародавнього Сходу та античних часів.

Найповніше теоретичні підвалини глобалістики знайшли відображення у працях В.І.Вернадського. Він є творцем багатьох важ­ливих наукових напрямків, його ім'я стоїть в одному ряду з таки­ми видатними мислителями, як І.Ньютон, Ч.Дарвін, А. Ейн­штейн. Яого наукова спадщина охоплює найширші галузі знання і не втрачає свого значення, багато його ідей йдуть до своєї реалізації в майбутньому.

Особливо вражає енциклопедичний склад його розуму й обдаровання до наукових узагальнень. Він ніколи не обмежував сферу своїх творчих пошуків галуззю однієї науки. Його роботи с джерелом для вивчення генези однієї з найважливіших теорій XXст. пла­нетарного і космічного масштабу — вчень про живу речовину і ноосферу.

Дуже важливою, особливо для України, є його науково-організаційна діяльність, теоретичним підґрунтям якої було виз­нання ним величезної космічної, суспільної та економічної ролі науки. Він є засновником Академії Наук України, яка носить йо­го ім'я, був ц першим президентом. З його ім'ям пов'язане ство­рення першої наукової бібліотеки на Україні, нині Центральної наукової бібліотеки НАН України імені В.І.Вернадського.

Головні ідеї В.І.Вернадського можна підсумувати наступним чином:

а життя є космічним явищем, ідея вічності життя та мно­жинності світів у космосі;

а розвиток життя призводить до виникнення людини -живої істоти, що наділена розумом, розумне життя починає ак­тивніше впливати на природу. Людина вперше охоплює своєю діяльністю всю біосферу;

а концепція трансформації біосфери у ноосферу, що яв­ляє собою синтез природничих і суспільних наук, схему ієрархії філософсько-політичних, природничо-наукових і техніко-економічних аспектів глобальних проблем;

а людина в сучасному світі повинна діяти та мислити не тільки в аспекті певної особи, сім'ї, держави, а у планетарному масштабі;

а хоча ідеї людської єдності виникли давно, але релігія не змогла об'єднати людей, тільки наука може стати основою об'єднання. Це пояснюється такими й рисами, як обов'язковість та логічна доводність, те, що вона охоплює всю біосферу;

О визначено роль наукової думки в трансформації біосфери у ноосферу, що стає теоретичною платформою роз­витку планетарного мислення;

о внаслідок досягнень людства в XX столітті вперше в історії почав здійснюватись єдиний історичний процес;

а розуміння потенційних можливостей нових видів енергій.

На першому етапі своєї наукової діяльності В.І.Вернадський здійснював дослідження в галузі мінералогії. Він вважав, що мінерали - це сліди фізико-хімічних процесів, які відбувалися на землі. Від дослідження хімії мінералів науковець переходить до вивчення хімічних елементів гірських порід земної кори, з'ясовуючи їх роль і місце в геологічній історії землі. В.І.Вернадський закладає підвалини нової науки - геохімії. Роз­виваючись на фоні хімії, фізики, мінералогії, геохімія стає скла­довою частиною космічної хімії. Було сформульовано ідею про хімічну єдність світу. Вчений вважав, що вивчення земних атомів є ключем до вивчення космосу, висунув думку про матеріальний обмін та енергетичну взаємодію між землею та космосом.

На другому етапі В.І.Вернадський досліджував роль живих організмів в історії землі, об'єднавши їх під узагальнюючим найменуванням "жива речовина". Він прийшов до висновку, що "жива речовина" є акумулятором космічної енергії, роз­подільником й' в мінералогічних і геохімічних процесах, носієм та джерелом вільної біогеохімічної енергії (“геохімічної енергії життя”), що охоплює всю біосферу - земну оболонку, що являє собою єдину область життя. Біосферу він розглядав як ор­ганізовану, динамічну і стійку урівноважену систему, що сама ут­римується та незалежно розвивається. Вперше в світовій науці він розглядав еволюцію біосфери як єдиний космічний, планет­ний, біогенний та антропогенний процес. Біосферу він уявляв як "систему систем", еволюційно зумовленою і функціонально взаємопов'язаною множинністю абіотичного і біотичного в еко-системному різноманітті і множинності.

В.І.Вернадський вважав, що "жива речовина" є носієм і творцем вільної енергії, яка охоплює всю біосферу і визначає в основному й історію. Енергетичний біогеохімічний зв'язок між Сонцем і органічним життям на Землі виявляє космічну роль живої речовини як планетарного явища. В роботі "Жива речо­вина в земній корі і ії геохімічне значення' вперше в світовій літературі розкрита з геохімічних позицій функціональна роль живої речовини як геологічної сили планетарного масштабу.

Особливо важливим є його висновок відносно того, що життя є космічним явищем, про вічність життя в космосі і вічність інших матеріально-енергетичних перетворень, про множинність світів у всесвіті. Він писав: "Не тільки з філософської, але і з нау­кової точки зору ясно, що такий різко протилежний всім іншим фізичним процесам Природи енергетичний характер життєвих процесів не може бути пов'язаний тільки з Землею, він повинен мати світове значення. Життя - на таких умовах — повинно бути космічним явищем. Воно не може бути справою випадку".

З появою життя почався якісно новий етап еволюції нашої планети. Став змінюватися хімічний склад газів повітряного ба­сейну як слідство появи вільного кисню і молекулярного азоту, став зменшуватись зміст вуглекислоти в атмосфері і гідросфері, що позитивно позначилося на темпах еволюції нових форм рослинного і тваринного світу. Подальші зміни хімічного балан­су планети, біогенні утворення ії газової оболонки спричинили за собою зміни клімату. В результаті виникли сприятливі темпе­ратурні умови для бурхливого розвитку органічного життя.

Досліджені В.І.Вернадським біогеохімічні функції' живої ре­човини, дія яких виявляється в глобальному масштабі протягом

геологічних періодів стали доказом того, що жива речовина є наймогутнішою геохімічною силою на нашій планеті. Біогенна міграція атомів, що спричиняється нею, представляє своєрідну форму організованості, що має першорядне значення в будові біосфери.

Наукове обгрунтування біогеохімічних принципів, його концепція про взаємозв'язок в біогеохімічних процесах живої і відсталої матерії, системний підхід до вивчення еволюції біосфери і її організованості виявили зв'язок еволюції життя з організованістю біосфери, розширили масштаби планетарного мислення цивілізації в системі "біосфера — жива речовина — планета".

На третьому етапі В.І.Вернадський створює вчення про еволюцію і організованість біосфери, сформулював вчення про роль наукової думки "соціального людства ' у трансформації' й в ноосферу, що стало теоретичною платформою розвитку плане­тарного мислення. "Біосфера, - писав В.І.Вернадський, - во­лодіє абсолютно певною будовою, існуючою протягом мільярдів років. Будова ця пов'язана з активною участю в ній життя, ним у значній мірі зумовлена в своєму існуванні, пере­дусім характеризується динамічними, стійкими, геологічне три­валими врівноваженнями, які, на відміну від механічної структу­ри, кількісно динамічні в певних межах як по відношенню до простору, так і по відношенню до часу".

В.І.Вернадський підійшов до визначення явища суті цившзації як природного феномену планетарного масштабу. "Цивілізація 'культурного людства", - писав вчений, - оскільки вона є формою організації нової геологічної сили, що створила­ся в біосфері, не може уриватися і знищуватися, оскільки це є велике природне явище".

В.І.Вернадський стверджував, що людина своїм трудом і розумом впливає на біосферу, на течію геологічних процесів, особливо у XX ст. Він писав: "Уперше людина охопила своїм життям, своєю культурою всю верхню оболонку планети, в за­гальному - всю біосферу, всю пов'язану з життям область пла­нети”. Ця планетарна діяльність людини має також і космічний характер". ("Наукова думка як планетарне явище"). Ноосфера, сфера розуму, є якісно новою стадією в еволюції біосфери.

Тільки у XX ст. людство почало усвідомлювати свою діяльність як геологічну силу в еволюції' біосфери. З цього часу стали відчуватися як позитивні, так і негативні результати зро­стаючого техногенного впливу людини на навколишнє середо-

вище. З точки зору В.І.Вернадського, взаємозв'язки суспільства, що ускладнюється, з природою — одна з найважливіших еко­логічних і соціальних проблем сучасності. Різноманітні форми екологічної регресії' є результатом суперечливої взаємодії систем з саморегулюванням: біосфери загалом і й' частини — людського суспільства. Екологічно необгрунтовані дії людини ведуть до підриву здібності природних екосистем різного рівня до саморе­гуляції, що порушує екологічну стабільність як в регіональних, так і в глобальних масштабах.

Колективна наукова думка не випадкова, як всяке природне явище, вона закономірна, як закономірний в ході часу процес, що створив мозок. Як нова могутня геологічна сила вона повин­на бути спрямована на регулювання впливу техногенезу на біогенез з метою потенційної оптимізадії біосфери. Він вірив в колективний розум людства, який не може використати наукові думки для руйнування біосфери, бо є її складовою частиною.

Важливий внесок у розвиток глобального мислення належить Аііь-бсрту 'Ейнштейну. Після того, як греки відмовилися від плоскої землі, припинили існування антиподів і релятивізували поняття верху та низу, напрямки у просторі виявилися пов'язаними з ма­теріальними тілами. Геліоцентрична система Копершка покінчила з прив'язаним до землі центром світобудови і релятивізувала кар­тину світу небесних тіл, що постає перед очима земного спо­стерігача. Згодом концепція нескінченного, позбавленого центру Всесвіту пов'язала траєкторії "гіл з тілами відліку і позбавила їх аб­солютного характеру.

Ці етапи звільнення науки від антропоцентризму були ета­пами інваріантного уявлення про процеси природи.

Для А.Ейнштейна теорія відносності була етапом розвитку ідеї об'єктивної гармонії буття. Ця гармонія відображалася в універсальному причинному зв'язку процесів природи, який но­сить об'єктивний характер. Думка про наближення до об'єктивної істини пронизувала світогляд Ґалілея й Спінози, во­на характерна для раціоналізму XVII ст. і лише потім змінилась претензією розуму на абсолютне і повне пізнання істини в ос­танній інстанції.

А.Ейнштейн бачив у пізнанні складну проблему: світ неви­черпний, відомості про нього обмежені, недостатні, приблизні, некінчені, і разом з цим світ можна пізнати, картини світу, змінюючи одна одну, все більше наближають людину до об'єктивної істини. З цього приводу А.Ейнштейн пише:

"Найнезрозуміліше у світі це те, що він зрозумілий".

Загальна теорія відносності знайшла широке застосування у космології. Відкриття гравітації та вивчення її законів внесли у космологію певну впорядкованість. Було знайдено матеріальний зв'язок між космічними тілами. Це дозволило позбутися багатьох фантастичних вимислів, на які були багаті космологічні та кос-могонні вчення стародавніх, а також середньовічних на­турфілософів. Визнання багатьма дослідниками матеріальної природи космічних об'єктів та діючих між ними матеріальних сил передбачало вивчення таких проблем, як кінцевість та безкінцевість Всесвіт}', густина його матерії.

60-ті рр. XX століття привнесли цілий ряд нових імпульсів у розвиток загальної теорії відносності, одне за одним було зроб­лено багато відкриттів, які ще раз підтвердили ідею, що зірки, як і Всесвіт в цілому, еволюціонують. Вивчення ево\юцй видимої частини Всесвіту призвело до своєрідної революції в астрономії'.

Теорія відносності, як вважають деякі вчені, більш філософська теорія, ніж фізична, теорія нового сприйняття світу. Вона справила величезний вплив на світогляд, глибше, ніж космічна фізика, розкрила закономірності світобудови. Нью-тонівське уявлення про світ було багато в чому змінене під впли-вом вчення А.Ейнштейна. Замість цього уявлення виникла карти­на світу, у якій виявилися об'єднаними матерія, рух, час і простір, які раніше вважалися роз'єднаними. Теорія відносності зробила величезний якісний крок уперед у тлумаченні структури Всесвіту.

Теорія відносності підвищила інтерес дослідників до філософської про­блематики, вказавши на необхідність методологічного і гносео­логічного аналізу положень фізичної науки. Виникла потреба у філософському аналізі понять.

Внесок А.Ейнштейна ^ розвиток планетарного мислення можна роз­глядати в двох аспектах: як вченого і як суспільного діяча. Аналізуючи ядерну загрозу, він зробив наступні висновки: "Відкриття ділення урану загрожує цивілізації і людям не більше, ніж винай­дення сірника... Наш захист не у зброї, не у науці... Наш захист у законності і порядку".

Видатний вчений був переконаним пацифістом, стояв на по­зиціях мондіалізму, наголошуючи на необхідності створення ме­ханізму запобігання ядерній війні. Аналізуючи проблеми війни і миру у психологічному аспекті, він навіть листувався з відомим німецьким психоаналітиком З.Фрейдом. У 1948 р. від підписався під зверненням Комітету фізиків -ядерщиків, в якому для зни­ження напруженості між Сходом та Заходом пропонувалося створення світового уряду, до складу якого мали ввійти пред­ставники всіх бажаючих країн. Його головною функцією мало

бути розв'язання питань, пов'язаних зі збройними конфліктами. Рішення мали прийматися більшістю голосів, тобто не визнава­лося право вето. Функцією уряду мало стати також спостережен­ня за озброєннями у країнах-членах уряду. Всі інші питання за­лишалися внутрішньою справою держав.

У 1955 р. було опубліковано так званий "Маніфест Рассела-Ейнштейна", підписаний такими провідними вченими, як Н.Бор, М.Жоліо-Кюрі та інші. В ньому, зокрема, зазначалося: "Ми вис­тупаємо як люди, подальше існування яких знаходиться під загро­зою". Ці ідеї поділялись пагуошським рухом — міжнародним рухом вченим за мир, роззброєння та міжнародну безпеку. В 1957 р. в м.Пагуош (Канада) відбулася перша Пагуошська конференція. Участь в цьому русі провідних вчених змушує прислуховуватися до їх точки зору як уряди, так і окремі організації'. В деяких ви­падках заходи, які пропонувались пагуошським рухом в галузі підтримання миру, знаходили відображення в офіційних міжнародних домовленостях.