4Загальна характеристика античної філософії

Антична філософія - це філософ Древньої Греції і Древнього Риму.

зародил наприкіні VII -поч VI ст. до н.е. в Давній Греції і проіснув до VI ст. н.е. (529),. В давньогрецьк філософ характер антропоморфні образи богів,яки символізували різні явища природи і розглядалось питання про те, хто породив усе суще. дуже швидко філософія протиставл міфології, починаючи з'ясовувати, з чого виникає це сущ,ехарактерні риси антич; Онтологія- прагнення виявити першооснову, побудувати вчення про буття, знайти єдине для усього джерело; Космо-центризм- уявлення про природу, космос (грець. - порядок) як вищу реальність, в яку включалося все; Антропо­центризм; Раціоналізм - уявлення про розум як вищу пізнавальну властивість людини і основний шлях пошуку істини; Агональність дух змагально­сті, полемічності- змагання в промовах, боротьба думок і свобода критики були ідейно-духовною атмосферою, що стимулювала активну діяльність і творчі пошуки;

Фактори специ рис:

по-перше, полісною демократичн організац громадського життя, яке проходило в постійних "всенародних дискусіях", ораторських змаганнях. Це дало поштовх розвитку раціонального мислення. Відкрите обговорення законів привело до десакралізації суспільних порядків, що сприяло "розкутості" грецького духу. - по-друге, особливостями давньогрецьких релігшно-міфологічних уявлень, де божества розглядались як уособлення сил природи, вони не подавляли людей своєю незбагненністю та могутністю, між ними і людьми не було прірви, що сприяло формуванню високої самооцінки людини, розкутості мислення.

\

5Этапи розвитку античної філософії,

Для досократичної філософії характерна переважна орієнтація на пошуки першооснови, прагнення зрозуміти сутність природи, з'ясувати, з якому стані перебуває світ VII-V ст. до н.е. – зарод Основ шк.;Мілетська школа: Фалес,Анаксимандр, Анаксим;Геракліт Елейська школа'. Ксенофан,Парменід, Зенон з Елеї;Піфагорійська школа: ПІфагор,Філолай, Ксенофіл;Анаксагор:Атомісти: Левкіпп, ДемркриДля до сократичної:

Іонійська філософія. Засновник Мілетської школи -Фалес першим математі фізик. Як основу усього існуючого Фалес розглядав воду, яку вважав одушевлеиим началом. За Фалесом, усе має душу, як, наприклад, магніт, що притягає залізо. Фалес передбачив сонячне затемнення. Учень Фалеса Анаксимандр (в якості начала і основи усього вважав - апейрон — невизначене, необмежене. . Анаксимен - учень Анаксиманд - першоосновою вважав повітря, оскільки воно найбільш безякісне, усепроникливе. Представники мілетської школи зробили рішучі кроки до деміфологізацїі античногосвітогляду.

Геракліт з Ефесу основою космосу вважав вогонь і першим в античній філософії висунув і обгрунтував ідею про розвиток світу, - боротьбу протилежних начал. Ідея боротьби протилежних начал сполучалася в Геракліта з думкою про вічність змін, що відбуваються у світі, символом яких є образ потоку, плину ріки. Діалектика Геракліта ще не була виражена в поняттях, а будувалася на основі наочних, гранично конкретних, чуттєво достовірних образах-поняттях.: "Усе тече, усе змінюється", "У ту ж саму річку не можна ввійти двічі".

Італійська філософія. Засновник піфагорійської школи був Піфагор - математик, філософ, морально-релігійний мислитель, який створив свій союз у Південній Італії (Кротон). В якості основи світу піфагорійці висунули кількісні співвідношення: підґрунтям всього є число, числові співвідношення складають саму сутність природи. вчення піфагорійців про першооснову було більш абстрактним. Вони зробили важливий крок у напрямку звільнення мислення від образно-метафоричної форми. Значне місце Ідеалом життя піфагорійського братства був принцип аскези; в братстві була прийнята особлива ієрархія цінностей: на першому Місці в житті - прекрасне і благопристойне (наука, знання), на другому - вигідне і корисне, на третьому -приємне. Вище од усього цінувався споглядальний спосіб Життя мудреця. В основі піфагорійської етики угамування пристрастей, культ дружби. і товариства, шанування старших.

Головні представники школи елеатів - Парменід і Зенон Парменід уперше розробив філософське поняття «буття». Він також порушив питання про те, як можна мислити буття. У центрі уваги Парменіда - проблеми співвідношення буття і небуття, буття і мислення. На питання про співвідношення буття і небуття Парменід відповідав: буття є, а небуття немає. Небуття невимовне, неиізнаване, недоступне для думки, тому воно і є небуття. Буття - це те, що завжди є; його головні ознаки полягають в тому, що воно єдине і вічне. Зенон у своїх апоріях: дихотомія, Ахіллес і черепаха, Стріла. Стадіон намагався довести неможливість руху.

Давньогрецькими атомістами були Левкіппі Демокрит. Демокрит вважається основоположником матеріалістичного напрямку в філософії. Основні положення його вчення: матеріальний світ складається з атомів - найдрібніших неподільних пероцеглин усього сущого - і порожнечі; всі речі, в тому числі й душа - лише тимчасові комбінації атомів чуттєве сприйняття дає лише "темне" знання. "Світле" знання фіксує сутність речей, яку можна отримати через розум; саме розум встановлює існування невидимих атомів та пустоти, тобто атоми недоступні чуттєвому пізнанню, вони осягаються лише розумом.

Демокриту належить розробка концепції евдемоністичної етики, згідно з якою єдиним або вищим людським благом є щастя. Щастя, за Демокритом, доступне лише доброчинній людині. Умова щастя - виховання таких чеснот як мудрість і почуття міри. Моральний ідеал Демокрита - мудрець, який нехтує суєтністю життя, відрізняється помірністюТаким чином, моральна позиція Демокрита характеризується, з одного боку, раціоналізмом – мудрість розглядається як вища чеснота, а розум є критерієм моральної поведінки; з другого боку, утилітаризмом -Добром вважається те, що корисно, а злом - те, що шкідливо. Закладені Демокритом основи індивідуалістичної етики були розвинуті софістами,гедоністичні і аполітичні мотиви Епікуром. Ідеї Демокрита відіграли видатну роль в подальшому розвитку філософії, етики та природознавства

6Для класичного періоду, коли розквітає полісна культура, поряд з разробкою космологічної й онтологічної фоблематики, розквіт філософії: з Середини V ст. до першої половини IV ст. до н.е. Софісти: Протагор, Горгій;Сократ;Платон\АристотельКласичний період античної філософії

Софістів справедливо називають представниками грецького Просвітництва: вони популяризували знання в широких колах своїх численних учнівПротагор у своїй праці «Про істину» сформулював знамениту тезу: «Людина є міра всіх речей». Це означало, що судити потрібно не просто про речі, а про існування речей «через людину», що привело софістів до релятивізму.

Саме проти цього виступив Сократ -один з найбільш відомих філософів Стародавньої Греції. Сократ зосередив основну увагу на питанні, що таке людина та її свідомість, на самопізнанні. Предметом філософії може бути її душа, духовне начало. «Пізнай самого себе» - улюблений вислів Сократа.

Зосередившись на дослідженні етичних проблем, Сократ вважав філософію вченням про те, як належить жити, і основне завдання її вбачав у виявленні того, що таке добро і злоСаме розум здатний дати вище загальнообов'язкове знання, яке є джерелом морального удосконалювання людини. знання, за Сократом, не можна отримати у готовому вигляді. Людина має прикласти значні зусилля, щоб набути його, воно народжується в процесі діалогу між людьми, що спільно шукають істинуМетод Сократа, який на його честь був названий в історії філософії сократичним, сам автор іменував «майевтикою» (грець. - повивальне мистецтво). Він полягав у тому, щоб допомагати істині народитися в ході спілкування. Вихідне начало методу - іронія, за допомогою якої Сократ будив у людей сумнів у загальновизнаних істинах і тим самим запрошував їх до міркування.(філософія - прагнення до неї. )Він любив говорити: «// знаю лише те, що я нічого не знаю, але інші не знають навіть ітого».Сократ є основоположником евдемоністичної традиції: він вважав, що вище благо для людини - досягнення Щастя. Тому оловними моральними доброчинностями він вважав мудрість, справедливість, помірність, мужність.

Сократа вважають уособленням філософії...

Продовжувач філософ вчення Сократа був його учень Платон - творець системи об'єктивного ідеалізму, У Платона, як і у Сократа, провідною темою залишається морально-етична, а найважливішими проблемами філософських пошуків -людина, суспільство та держава. Значне місце також належить вченню про буття, згідно якому реальність розпадається на дві сфери: світ ідей і світ речей. Кожен предмет має свою ідею, своєрідний еталон, відповідно до якого він «виготовлений». Матеріальний світ - „тінь" світу ідей, вторинний; ідеями-еталонами є також найважливіші етичні принципи. Ідеї утворюють ієрархію: від менш загальних - до більш загальних, на вершині якої - поняття блага, добра

Відмінність між світом ідей і світом речей представлена : Ідеї- ВІЧНІНезмінні безтілесні нематеріальні досконалі; Речі-ТимчасовіМінливіТілеснірезультат взаємодії ідей з матерієюнедосконалПлатон розробив так звану „теорію спогадів",. Людина складається з безсмертної душі, що належить до царства ідей, і смертного тіла - виникають загальні поняття, тобто пізнання - процес пригадування душею знань, що зберігаються в ній. Щоб душа в ході переселень залишилася в царстві ідей, тобто звільнилася від тіла, необхідно досягти вищої досконалості: підкорити чуттєві потяги вищому розумному прагненню до блага.

Етико-політичне вчення. Душа складається з двох рівнів: розумної (візник), здатної пізнавати світ ідей і прагнути до блага, і чуттєвої (пари коней), зв'язаної з тілом. Чуттєва частина душі поділяється па афективну, зв'язану зі шляхетними пристрастями - хоробрістю, мужністю, відчуттям обов'язку; пристрасну (хтиву) душу, котру характеризують низькі і грубі почуття, занадто великий зв'язок з тілесним світом. На основі цього Платон поділяє усіх людей на три категорії - в залежності від того, яка частина душі в них переважає:1люди з переважаючою розумною душею - мудреці, філософи;, схильні до справедливості, помірності,; у своїй ідеальній державі він відводить їм роль правителів;

2люди афективного типу, зі шляхетними пристрастями; вони, за Платон ом, повинні виконувати роль охоронців держави;3люди пристрасного типу, повинні займатися фізичною працею - селяни і ремісники.

Таким чином, за Платоном, кожному стану притаманна своя доброчинність: мудрість - правителям, мужність -воїнам, помірність - селянам та ремісникам.

За Платоном, якщо кожен клас буде чітко виконувати свої функції, то в державі буде порядок. Для Платона благо держави вище, ніж благо особистості. Панування загального над індивідуальнимВін виділяє сім типів держави: ідеальну і шість реально існуючих. У свою чергу, реально існуючі він поділяє на правильні -монархія й аристократія* і неправильні ~ тімократія (грець, тімос - ціна, обумовленість прав майновим станом), олігархія влада небагатьох (військових чи багатіїв),

демократія і тиранія. Платон не відчував симпатій додемократії.

Аристотель - найбільш видатний філософ античності, учень Платона. Аристотель І характеризувався енциклопедичним розумом. У коло його входили Ілогіка, психологія, фізика, зоологія, етика, політика,.

В роботі «Метафізика» Аристотель визначив, що філософія є особливою наукою про первоначала, ] першопричини всього сущого, яка вивчає не природу, а те, що існує поза нею - надчуттєві вічні сутності, що .осягаються розумом. Власне філософію Аристотель називав «метафізикою», або першою філософією, тоді як фізика -вчення про природу, теж була філософією, але другою.

Аристотель вважав, що вивчення буття можливо за допомогою логіки, Створення логіки як знаряддя пізнання дійсності (в роботі «Органон») історична заслуга Аристотеля,.його називають «батьком логіки». Він розробляє теорію про закони і правила формально-логічного мислення, про методи наукового. Метод виведення загального Аристотель назвав індукцією. Він також розробив теорію дедуктивного доказу. В роботі «Категорії» Аристотель формулює систему категорій, куди включає десять категорій: сутність, якість, кількість, відношення, місце, час, положення, стан, дія. страждання, Частиною аристотелевської фізики виступає космологія - вчення про будову космосу. Вона геоцентрична, тобто, згідно Аристотелю, у центрі космосу знаходиться Земля, вона нерухома І являє собою кулю. Навколо неї обертаються Місяць. Сон, план і зіркВажливий елемент фізики Аристотеля - вчення про доцільність, приклади якої він вбачає: в інстинктах тварин. Аристотель критикує теорію ідей Платон, заперечуючи самостійне існування загальних понять -ідей. Він вважає, що неможливо, щоб сутності речей існували окремо од самих речей, в особливому світі. А тому, згідно Аристотелю, реальними є тільки самі речі, Тільки матеріальний світ існує, а окремих від нього ідейнемає.Аристотель розробив вчення про чотири першопричини

всього існуючого:1 формальну - форма речі, активне начало, що структурує пасивну матерію. - 2матеріальну - те, з чого складаються всі речі, це

пасивне чачало.3 рушійну- джерело руху; 4ціпьову - те, заради чого відбувається рух.

Усе у світі підкоряється вищій меті - кінцевій причині, яку Аристотель назвав «формою усіх форм», першопричиною і першодвигуном усього - це Світовий Розум, бог. тобто як теологія, Але цей бог - не особистість, а безособовий розум, думка, яка сама- себе мислить. Вищий розум поєднує в собі формальну, рушійну і цільову причину. Його вища мета - благоПізнання, за Аристотелем, є пошук причин існування кожної речі. Виникнення ж речей визначається метою • тим. заради чого вони існують. Реальні речі можна пізнати емпіричним шляхом, через органи почуття. У результаті такого пізнання реальних речей люди створюють загальні поняття.«Матерія» людини - це її'тіло, «форма» - її душа. Як «матерія» тіло - це можливість душі. Вчення про зв'язок душі і тіла викладено в роботі «Про душу». Душа людини, за Аристотелем, складається з трьох частин:рослинної - функції харчування, росту;тваринної' — функції відчуття, потяги;-розумної- здатна осягати загальне - вищої.

Перші дві частини нерозривно зв'язані з життям тіла і 'ому смертні, розумна частина - безсмертна, після смерті вона зливається з вищим Розумом. Аристотель визначає ^Гїодину як суспільну (політичну) тварину, яка не може існувати поза суспільством - державою, що є формою співжитгя громадян. Мета держави - загальне благо.

В роботі «Політика» Аристотель дає клас політія (республіка) ифікацію типів держави.: Правильні форми держави — реалізують мету держави(монархія влада одного найкращого - аристократ ія аристократія - влада деяких гідних поліція- ар влада більшості, здатної до військової служби

За Аристотелем, з правильних найкращими є монархія й аристократія. З неправильних найприйнятнішою є демократія - за умови, що здійснюється влада закону, а не юрби.. Правління на основі закону не може бути цілком справедливим, але все ж таки воно менше зло, ніж сваволя і пристрасті, властиві особистості «при владі». Ця ідея Аристотеля пізніше ввійшла у фундамент західноєвропейської демократії. Аристотелем було остаточно завершено Оформлення етики як наукової дисципліни в працях - "Нікомахова етика", "Велика етика".. Якщо теоретична філософія орієнтується на знання, то практична філософія вчить правильним вчинкам. Практична філософія вивчає вольову діяльність, тобто таку, що передбачає свободу вибору. За Аристотелем, етика - це особлива практична наука про доброчинність, мета якої - навчити людину, як стати доброчинною і щасливою.Вищим благом, за Аристотелем, є щастя, в якому він виділяв дві складові: внутрішню (душевну) досконалість -те, що залежить від самої людини, та зовнішню (матеріальне благополуччя) • те, що не залежить від людини. Вони співвідносяться таким чином, що душевні якості людини її доброчинність - суттєвою мірою зумовлюють її щастя. Доброчинність являє собою суспільне значиму (похвальну) і набуту якість душі. Аристотель поділяє усі доброчинності на :Діаноетичні -- це інтелектуальні, теоретичні 'есноти: мудрість, розумність і розсудливість. Етичні доброчинності ^ базуються на розумі, але не тільки на ньому.. Мати знання про добро і користатися ним - не одне й те ж. Потрібна ще природна схильність до доброго, бажання слідувати благу, зусилля волі і практика, щоб перетворити благодійність в звичку. Тільки тоді доброчинність може стати міцним і незмінним станом душі, тобто етичні доброчинності здобуваються шляхом виховання. Для характеристики доброчинностей суттєвим є вчення Аристотеля про золоту середину. Наприклад, мужність - це середина між боягузтвом і божевільною відвагою. Особливу увагу Аристотель приділяє такій доброчинності як справедливість

7Пізньоантичннй період починається в елліністичну рпоху, коли грецька культура поширюється як на Схід, так ^{1 н}а Захід - на Рим. Головним предметом уваги стає суб'єктивний світ особистості, шлях досягнення особистої волі і щастя. У римський період відбувається повернення до ідей класики, розвиваються традиції грецьких шкіл. Взаємодія зі східними культурами привела до звертанню до містицизму (неоплатонізм). елліністичну - кін. IV - II ст. до н.е. Кримську - \ ст. до н.е. - V ст.

Епікурійська школа; Епікур,Лукрецій Кар;Скептицизм; Піррон, Тімон,Епікурійська школа; Епікур,укрецій Стоїцизм: Зенон з Кітія,Хрісіпп, Сенека, Марк Аврелій,Неоплатонізм: Плотін, Прокл

.Елліністичний та римський періодЕлліністичну філософію характеризують такі головні філософські школи: епікуреїзм, стоїцизм, скептицизм. Цим школам передувала філософія кініків, основоположниками якої були учень Сократа Антисфен і Діоген. Кініки переосмислилипризначення філософії, яка, на їхню думку, повинна займатися не відстороненим умоспогляданням вічнихістин, а показувати людині шлях до доброчесного життя.Кініки проповідували убогість і повну відмову від задоволень, оскільки сама природа визначила той мінімум,який потребує людина. Один з представників Дух філософії кінізму виразився в повній, нічим не обмеженій свободі', свободі від тілесних потреб, зведених до мінімуму, свободі від людських пороків, від марнославства, гордині, жадібності, Кініки проповідували спрощення життя; відкидаючи цінності сучасного йому суспільства, вони зберігали при цьому почуття власної гідності. Діоген взагалі прославився своєю епатажною, аскетичною поведінкою, дотепним розумом, тому особистість цього філософа оточена легендами Хоча етика кініків носила індивідуалістичний і суб'єктивний характер, але вона грунтувалася на силі ДУху, на неабиякій здатності до незалежного існування.Кініки поставили ряд важливих проблем: про свободу Дійсну і уявну, внутрішню і зовнішню, про моральну автономію і відповідальність перед суспільством, про моральній ідеал бідняка.

Епікуреїзму був притаманний так само індивідуалістичний характер. Зпікур заснував філософську школу у своєму саду в Афінах, що ввійшла в історію як «Сад Зпікура». Епікура став Лукрецій Кар

Епікур написав багато творів, такі як "Про природу", "Про долю", "Про любов", "Про кінцеву мету", Головне у вченні Епікура - етика поведінки як спосіб' досягнення щастя. Філософію він розумів як практичне вчення, що забезпечує людині щасливе безтурботне життя, вільне від людських страждань: «Порожні слова того філософа, що не лікують ніякі страждання людини. Як від медицини немає ніякої користі, якщо вона не виганяє хвороби тіла, так і від філософії, якщо вона не виганяє хвороби душі». Говорячи про щастя і задоволення, Епікур має на увазі окремого індивіда, а не суспільство.. Епікур зазначав, що дня того, щоб стати щасливою, людина повинна пізнати закони природи. Етика Епікура - заснована на атомістичній натурфілософії і матеріалістичному сенсуалізмі. Епікурейська етика гедоністична , саме задоволенню епікурійство надавало значення мети життя. Щастя це стан духовної стабільності(атараксії), який може виробити в собі лише мудрець,здатний перебороти страх перед богами і страх смерті.Практична допомога людині в подоланні страху перед смертю найважливіше завдання філософії.. Смерті не слід боятися, тому що, поки ми є, - смерті немає,, а коли вона приходить, то нас вже немає.. Епікуру приписують правило «живи непомітно», тобто в тісному колі близьких друзів, не беручи участі у гучному суспільному житті.

Великим авторитетом в елліністичну епоху також користувалося вчення стоїків, засновником якого ,був Зенон з Кітія. Родоський Посідоній Стоїцизм знайшов своє блискуче продовження і в римську епоху.

Стоїки розуміли філософію як вчення і вправу, що приводять до благополучного доброчинного життя, їх філософія ділиться на три частини: логіка, фізика, етика, які не можна відірвати одну від одної. Етика заснована на певному світогляді, логіка визначає основи мислення, а також пізнання дійсності, а останнє - обґрунтовує етичну поведінку.. Вища мета людини досягнення щасливого життя.

Головна складова частина вчення стоїків - етика. Порок це пристрасть, що ігнорує розум. Та людина, що нездатна керуватися розумом, не є вільною. Шлях до щастя, згідно стоїків, лежить через, тобто через викорінення жагучих почуттів, афектів.. Але вчення стоїків характеризує принципово новий момент: вони вводять поняття фатуму, долі, — залежності людського життя від необхідного ходу речей. Людина не владна змінити свою долю, але вона владна щодо свого відношення до неї. Доля веде того, хто згодний з нею, а незгодного -- тягне.

Згідно стоїкам, справжній мудрець вище од особистого блага ставить благо держави і може для нього пожертвувати життям. Скептицизм-вчення скептиків було радикальним сумнівом щодо істинності знання." Його основні представники: в Греції - Піррон), Тімон Енесідем з Кноса Секст Емпірик; в Римі - Агріппа

Засновник скептицизму Піррон стверджував, що єдиний належний- філософу спосіб ставлення до речей може полягати тільки в утримуванні від будь-яких категоричних суджень. Філософ-скептик нічому не повинний був надавати правдивого, безумовно істинного значення. Обґрунтування своєї позиції утримання від категоричних суджень, тому що ніяке судження не може визнаним за істинне пов'язане з формулюванням так званих "тропів". тобто аргументи, спрямовані проти всіх суджень про реальність, що грунтуються на безпосередніх враженнях. Енесідему належить формулюв перших десяти «тропів»:

1в силу різноманітності істот, однакові речі викликають у них неоднакові образи;

2тілесні і моральні розходження, , існуючи між людьми^ вимагають утримування від суджень про природу самих речей. Та сама їжа, прийнята різними людьми, здійснює на них

різний вплив; 3 різниця в будові органів чуттєвого сприйняття. Власні враження, що походять від різних органів відчуття, говорять різне про одні й ті ж речі 4одні й ті ж самі предмети сприймаються по-різному в залежності від віку, від руху чи спокою, від ненависті чи любові - судження залежать від положення предмету, що сприймається, від відстані і місця. -5 судження залежать від «домішок»: предмети, про які висловлюються, ніколи не сприймаються відокремлен, тому не можна судити про те, яким є предмет в «чистому вигляді»;

6.судження залежать від співвідношення величини і від будови предметів(, піщинки, розглянуті кожна окремо, здаються твердими, зібрані ж у велику піщану купу, вони роблять враження м'якості і т.д.)

7 усі явища відносні. 8судження залежать від .того, постійно чи рідко зустрічається явище, що розглядається.. 9 судження залежать від звичаїв, законів

Найбільш видним представником римського стоїцизму були Сенека Епіктет) і Марк Аврелій

Сенека був видним суспіль діячем. Пізніше, обвинувачений у підготовці змови, він був змушений покінчити життя самогубством. Найбільш видатні роботи Сенеки: «Про стійкість філософа», «Про гнів», «Про щасливе життя», «Про вільний час»....... Згідно Сенеці, все у світі підкоряється владі строгої необхідності. Бог — внутрішня правляча сила природи. Душа безсмертна, тіло -кайдани душі. Як основні принципи достойного життя, філософ виділяє: принцип згоди з природою і принцип підпорядкованості людини долі. Дія долі неминуча і невблаганна. Тому людині не варто впадати у відчай, адже змінити долю неможливо. Він казав: "Того, хто бажає, доля приваблює, того, хто не бажає - штовхає. Епіктет спочатку був рабом, після того, як. його відпустили на волю, цілком присвятив себе філософії. «Міркування Епіктета» і «Керівництво Епіктета». Епіктет обстоював точку зору, відповідно до якої філософія повинна знайти застосування у практичному. Центральний мотив його філософії - примирення з даною реальністю. Дійсною сутністю людини Епіктет вважав розум. Тому слід піклуватися не про добробут, зручності і взагалі про тілесні задоволення, але тільки — про свою душу. Марк Аврелій Антонін - римський імператор, під час правління якого кризові явища в імперії стають ще більш генсивними. Імператор у міркуваннях «До самого себе» проголошує, що «єдине, що перебуває під владою людини,Це її Основною метою людських прагнень повинно бути досягнення чесноти, тобто підпорядкування «розумним законам природи в згоді з людським єством».Стоїчне вчення, зокрема підкреслення необхідності «підкорити себе» світовому розуму, проповідь смиренності багато в чому вплинули на формування раннього християнства.Найбільш яскраве і глибоке вчення пізньої античності -неоплатонізм. Представники: Плотш ,Порфирій, Ямвліх ,Неоплатонізм став виразником найглибших характеристик своєї епохи: її універсалізму і катастрофізму. Плотін був послідовником філософії Платона, але він збагатив платонізм новими ідеями Вищою ступінню буття за ГІлотіном, його субстанцією є не ідеї, як у Платона, Повнота буття Первоєдиного приводить до творення (еманації, виливання): при цьому Єдине не применшується, воно залишається Єдиним, що володіє всією повнотою буття. Бог у неоплатонізмі - це щось невимовне, про нього неможливо ніяке знання. Першим продуктом Єдиного постає світовий Розум, у деяких тлумаченнях - Дух. Дух виливається у світову Душу, котра оживляє усе суще, роблячи світ внутрішньо пов'язаним. Через душу все, що існує, прагне повернутися до вищого - до Єдиного, бо там його вихідна батьківщина, його корені. Людина ж являє собою уособлення світобудови Рух людської душі до Бога полягає через очищення, звільнення від плоті, злиття з Богом у містичному екстазі. За видимим хаосом, розвалом, злом і жорстокістю Плотін бачив прекрасний світ божественного творіння.Найбільш значимі з філософських ідей Плотіна: ціннісний підхід до буття на основі його ієрархічного поділу; визнання вищого буття як творчого начала; ідея творіння вищим буттям нижчого, трактоване як його еманація Стоїчне вчення, зокрема підкреслення необхідності ^''підкорити себе" світовому розуму (логосу - богу), проповідь смиренності багато в чому вплинули на формування раннього християнства.